ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Вісімнадцяте століття стало

переламним періодом історії українського народу за багатьма ознаками. Саме в цей час послідовно зникли з політичної карти Гетьманщина та Вольності Війська Запорозького Низового (ВЗН).

Студіювання запорозької історії, які велися впродовж XVIII - ХХІ ст., не могли полишити поза увагою проблему соціальної природи запорозького козацтва. Як наслідок, у історіографічній традиції з’явилося кілька «типажів», що характеризували соціальний устрій січової громади. Їх поява та усталення були самим тісним чином пов’язані із паралельним процесом засвоєння джерельної бази з даної проблематики.

Згідно з уявленнями істориків ХІХ ст. т. зв. «державницького» напрямку (А.Скальковський та ін.) ВЗН у XVIII ст. являло собою ніщо інше, як рицарський чернечий орден, головною соціальною функцією якого була оборона рубежів християнського православного світу від зазіхань з боку ісламу та католицизму. Внутрішні конфлікти, які мали місце на Запорожжі за часів Нової Січі, пояснювалися послабленням «рицарського» компоненту серед січових козаків та збільшенням питомої ваги «розбійницького» - гайдамацького та «гніздюцького» - зимівничанського елементів. Основою для підтвердження ідеї «служіння царям», як вищої історичної місії запорозького козацтва, стали вибірково відібрані документальні джерела, які на матеріалах службової документації представляли історію участі ВЗН у війнах з Османською імперією, охорони кордонів з Кримським ханством, отримання нагород і жалування від російських монархів, боротьбі Коша із гайдамакуванням частини рядових козаків і старшин та т.

Натомість, представники «народницької» течії у вітчизняній історіографії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (Д.Яворницький, В.Антонович та ін.), не відкидаючи «орденської» суті ВЗН, неодмінно наголошували на соціальній однорідності запорозького козацтва часів Нової Січі, нівелюючи відмінності його соціальних груп та відкидаючи можливість будь-якого антагонізму між ними, за аналогією з XVII ст. Джерельну базу їх історичних студій, яка б мала засвідчити подібний стан речей, здебільшого складали різноманітні зразки мемуарного жанру, матеріали усно-історичного та фольклорного характеру.

Наступний «типаж» соціальної історії Запорожжя, що з’явився у ХХ ст., під прапором «тоталітарних синтезів», особливо розквіт в умовах радянської системи та під впливом марксистсько-ленінської ідеології, крізь призму якої розглядалися соціальні (соціально-економічні) процеси у середовищі козацтва (М.Слабченко, Н.Полонська-Василенко, О.Рябінін-Скляревський,

В.Голобуцький та ін.). Соціальна модель Запорожжя передбачено

зображувалася у вигляді дуалістичної системи, яка впродовж усього періоду існування Нової Січі піддавалася неймовірно потужним відцентровим впливам, викликаним боротьбою експлуатованої сіроми з експлуататорами-старшинами. Відповідно до цього, першочерговому історіографічному засвоєнню підлягали тільки ті історичні джерела (переважно документальні), які повною мірою могли підтвердити зазначені вище постулати. Решта ж - ті, які не підтверджували, або взагалі спростовували подібні концептуалістські викладки, просто «не помічалися» та не вводилися до наукового обігу.

У працях вітчизняних та зарубіжних істориків, які з’явилися впродовж останніх 20 років і стосуються історії запорозького козацтва у XVIII ст., також не було створено принципово нового типажу соціальної історії запорозької громади. Не в останню чергу це пов’язано із ревізією методологічних підходів: відхід від світоглядних засад попереднього періоду розвитку суспільних наук відбувся, проте, якісно нових підходів у дослідженні соціальної історії Запорожжя вироблено не було.

Спробам істориків відійти від зазначених вище типажів соціальної моделі запорозького козацтва, створених у попередні історіографічні періоди, заважає відсутність узагальнюючого дослідження комплексу джерел з соціальної історії січової громади. Невизначеним залишається те, які ж саме види документальних і наративних джерел становлять потенційну джерельну базу досліджень з даної проблематики; якими факторами визначалися особливості руху потоків документації, що супроводжували соціальну активність ВЗН у XVIII ст.; врешті-решт, у яких архівосховищах знаходяться основні масиви джерел, що мають бути використані при проведенні дослідження.

Отже, існує потреба у появі узагальнюючого джерелознавчого дослідження, присвяченого виявленню, аналізу та інтерпретації джерел з соціальної історії запорозького козацтва у XVIII ст. Його комплексний характер, першочерговість джерелознавчих цілей та завдань, їх домінування над прагматичним концептуалізмом власне історичних досліджень дозволять уникнути традиційної для зазначеної проблематики ситуації, за якої джерельна база вибірково формується під заздалегідь визначені висновки.

Міждисциплінарне значення дослідження полягатиме в тому, що воно стане в нагоді не тільки джерелознавцям та дослідникам історії козацтва, але й широкому загалу фахівців у різноманітних галузях гуманітарного знання - соціальної історії, конфліктології, соціальної психології, антропоетології й ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів держбюджетної науково-дослідної теми «Дослідження з історії Запорізького краю в особистостях та подіях» (№ державної реєстрації 0103У007133), яка включена до тематичного плану Запорізького національного університету. Також вона є складовою частиною наукової діяльності Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України щодо дослідження документальних джерел з історії України XVIII ст. (тема 3.2.7.4). Особистим внеском дисертанта в розробку теми є аналіз козацького фактору в розвитку соціальних структур Південної України у XVIII ст.

Мета дослідження полягає у визначенні ступеню наукового засвоєння та інтерпретації джерел із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. упродовж попередніх історіографічних періодів; всебічному аналізі актуалізованої в процесі дослідження джерельної бази; з’ясуванні специфіки формування комплексів документальних, наративних, усно-історичних і фольклорних джерел; розкритті інформативного потенціалу досліджених джерел.

Для досягнення зазначеної мети передбачено вирішити наступні дослідницькі завдання:

- здійснити аналіз стану наукової розробки проблеми;

- визначити основні теоретичні та методологічні засади дослідження;

- проаналізувати взаємовпливи між системою адміністрування запорозьких громад, у державах Центрально-Східної Європи XVIII ст., і рухом документообігу і фондоутворенням;

- з’ясувати специфіку продукування документальних джерел та охарактеризувати якісні зміни у їх видовій належності впродовж XVIII ст.;

- розкрити особливості створення наративних джерел - спогадів, епістолярій, описів, записок та ін., у залежності від етнічного та соціального походження їх авторів;

- дослідити процеси створення, побутування та фіксації усно-історичних і фольклорних джерел і вирішити проблему їх достовірності;

- з’ясувати ступінь репрезентативності джерел в архівосховищах України, Російської Федерації, Польщі, Туреччини, Сербії і Хорватії;

- здійснити класифікацію актуалізованих документальних джерел за походженням, видовою належністю та службовим призначенням;

- провести класифікацію наративних джерел за ознаками функціонального спрямування та видової належності;

- з’ясувати особливості формуляру документальних джерел різної видової належності шляхом їх клаузульного аналізу;

- провести компаративний аналіз клаузул формулярів актових джерел, службової документації та епістолярій, відмінних за походженням;

- здійснити граматично-дипломатичний та текстологічний аналіз типових різновидів наративних джерел;

- з’ясувати інформаційний потенціал актуалізованої джерельної бази для дослідження процесів соціальної трансформації запорозької громади впродовж XVIII ст.;

- визначити та акцентувати потенційні інформативні можливості джерельної бази в справі аналізу соціальних рухів запорозького козацтва;

- продемонструвати можливі напрямки реконструкції визначальних рис січового етосу досліджуваного часу.

Об’єкт дослідження становить комплекс джерел з соціальної історії запорозького козацтва, який виник упродовж XVIII ст.

Предмет дослідження - процес пізнання актуалізованої джерельної бази з соціальної історії запорозького козацтва (її достатності, достовірності та інформативних можливостей).

Методи дослідження зумовлені поставленою метою та завданнями: робота базується на загальнонаукових та історичних методах дослідження. Методологічною основою дисертації став міждисциплінарний підхід у вивченні актуалізованого комплексу джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. Всебічне дослідження об’єкту спирається на базові принципи історичної науки та гуманітарного знання.

Хронологічні межі дослідження. Хронологічно дослідження охоплює період від 1709 до 1797 рр., тобто, практично все XVIII ст. Нижня хронологічна межа співпадає із часом нищення документальних комплексів запорозької військової канцелярії, руйнацією попередньої системи документації та появою якісно нових видів писемних джерел внаслідок трансформації соціального устрою запорозького козацтва, який відбувся після знищення Старої Січі та переходу ВЗН у кримське підданство. Верхня хронологічна межа визначається часом скасування чорноморського військового уряду та запровадженням натомість неї військової канцелярії з правами губернського правління, що докорінним чином змінило рух документації та видову структуру документальних джерел, а також співпадає за часом із завершенням трансформації запорозької традиції у соціальному устрої найбільшої із постсічових козацьких громад - чорноморських козаків.

Територіальні межі дослідження поширюються на історико-географічні області Східної та Центральної Європи, які впродовж всього XVIII ст. були місцем перебування та діяльності носіїв запорозької традиції (як власне запорожців, так і постсічових козацьких спільнот - буткалів, мальтизів і чорноморців) - Запорожжя, Крим, Єдисан (Озу), Буджак, Добруджу, Кубань, Бачку та Банат.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає, насамперед, у тому, що джерела із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст.

Завдяки цьому, в ході дослідження було одержано результати, які мають наукову новизну, а саме:

- було реконструйовано характер адміністративних і документальних зносин окремих гілок запорозького козацтва (у тому числі й у постсічовий період), зокрема - буткалів, мальтизів і чорноморців, із владними структурами Російської, Османської та Австрійської імперій упродовж XVIII ст., та вказано на його прямий вплив на специфіку фондоутворення;

- було відтворено хід урізноманітнення видової належності документальних джерел, що продукувалися канцеляріями ВЗН та їх контрагентами впродовж усього XVIII ст., зокрема охарактеризовано розвиток документації спеціалізованих систем діловодства - дипломатичного, судового та ін., і реконструйовано документальний аспект процесу запровадження практик поліційного та фіскального обліку козацького та посполитого населення;

- окремо було проаналізовано процеси формування комплексу наративних джерел, автори яких висвітлювали різноманітні сторони соціального життя сучасного їм запорозького козацтва, в залежності від ступеню їх інтегрованості в січову громаду, у тому числі виявлено чинники, що детермінували загальну тональність оцінок;

- у процесі дослідження комплексу усно-історичних і фольклорних джерел, на підставі деталізованого аналізу ситуацій, у яких відбувалося створення окремих зразків зазначеної видової належності, зокрема, історичних пісень, анекдотів і чуток, вдалося простежити характер їх усного побутування та перетікання в письмові форми (фіксацію), завдяки чому вдалося з’ясувати ступінь їх достовірності та можливість використання при реконструкції соціальної історії Запорожжя;

- у контексті здійснення камерального аналізу джерельної бази, актуалізованої в результаті здійсненої евристичної роботи, було описано та проанотовано конкретні фонди та колекції архівних зібрань країн Центрально- Східної Європи: при цьому ряд окремих документів і їх комплексів - зокрема, таких, які походять з архівосховищ Польщі, Російської Федерації, Сербії, Туреччини та Хорватії - були абсолютно незнаними для вітчизняного дослідницького загалу;

- здійснено порівняльний аналіз джерел українського, російського польського, турецького/кримського та австрійського походження, якими регламентувалися зносини урядових структур відповідних країн із запорожцями - законодавчих актів, розпорядчої документації та матеріалів службового листування, в результаті чого було зроблено узагальнюючі висновки стосовно впливу характеру соціальних відносин між контрагентами на абстрактний і конкретний формуляр документів;

- визначено високий інформативний потенціал та ступінь вірогідності актуалізованих джерел шляхом: здійснення історичної реконструкції процесів інтеграції запорозьких соціальних структур у систему соціального устрою держав-сюзеренів; дослідження специфіки соціальних рухів на Запорожжі, як реакції на уніфікацію та регламентацію традиційного способу життя; визначення особливостей соціального етосу окремих станів запорозької громади - одружених і неодружених козаків, молодиків і посполитих, упродовж XVIII ст.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані для написання: узагальнюючих праць з джерелознавства як історії України в цілому, так і запорозького козацтва та південноукраїнського регіону, зокрема; вузівських і шкільних підручників; відповідних навчальних курсів, а також при формуванні органами місцевого самоврядування засад регіональної політики щодо відродження козацьких традицій в житті населення, патріотичного виховання молоді тощо.

Особистий внесок здобувача. У опублікованій у співавторстві з доцентом Ю.Князьковим статті дисертанту належить опрацювання та написання тексту статті на основі спільно розроблених ідей. У підготовлених спільно з доцентом О.Посунько, а також із к.і.н. В.Грибовським та І.Синяком, археографічних публікаціях внеском дисертанта є проведення евристичного пошуку, камеральна та едиційна обробка документів, написання вступних статей і коментарів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження пройшли наукову апробацію у формі доповідей, повідомлень, участі в дискусіях під час проведення: Всеукраїнської науково- практичної конференції «Культурологічні та етносоціальні процеси на півдні України XVIII-XX століть» (Бердянськ, 31 травня - 02 червня 2001 р.); П’ятого міжнародного конгресу україністів (Чернівці, 26-29 серпня 2002 р.); Всеукраїнської наукової конференції «Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району» (Нікополь, 10-11 жовтня 2002 р.); Круглого столу з нагоди 5-ої річниці від заснування Науково- дослідного інституту козацтва при Інституті історії України НАН України (Київ, 22 листопада 2002 р.); Міжнародної наукової конференції, присвяченої 250-річчю заснування Нової Сербії та Слов’яносербії (Нові Сад (Сербія)), 6-9 травня 2003 р.); Першого Міжнародного конгресу «Національна перлина Запорожжя: впровадження інноваційно-інвестиційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця» (Запоріжжя, 26-28 вересня 2004 р.); Всеукраїнського науково-практичного семінару «Актуальні проблеми та перспективи дослідження історії козацтва» (Запоріжжя, 01-02 квітня 2005 р.); Міжнародної наукової конференції «Українське козацтво у вітчизняній та загальноєвропейській історії» (Одеса, 03-04 червня 2005 р.); Шостого міжнародного конгресу україністів (Донецьк, 28 червня - 01 липня 2005 р.); Дев’ятої міжнародної науково-практичної конференції «Болгари в Північному Причорномор’ї» (Одеса, 09-11 вересня 2005 р.)»; Міжнародної науково- практичної конференції «Проблеми і перспективи розвитку козацтва в сучасних умовах» (Запоріжжя, 21-22 жовтня 2005 р.); Другої міжнародної науково- практичної конференції «Липовани-старообрядці на Дунаї: історія та культура» (Кілія, 07-09 листопада 2005 р.); «Постать Петра Калнишевського та історична спадщина запорозького козацтва XVI-XVIII ст.» (Нікополь, 11-12 жовтня 2006 р.); Міжнародної наукової конференції «Україна - Кубань: ретроспектива етнокультурних взаємин» (Дніпропетровськ, 22-23 серпня 2008 р.); Других Новицьких читань (Запоріжжя, 31 жовтня 2008 р.); Всеукраїнської наукової конференції «Історія Степової України XVIII - початку ХХ століття» (Запоріжжя, 22-23 травня 2009 р.); Міжнародної науково-практичної конференції «Полтавська битва 1709 року в історичній долі України, Росії, Швеції та інших держав» (Полтава, 11-12 червня 2009 р.); Всеукраїнської наукової конференції «Історія повсякденності: теорія та практика» (Переяслав- Хмельницький, 14-15 травня 2010 р.); Всеукраїнської наукової конференції «Історія Степової України XVIII - початку ХХ століття» (Запоріжжя, 21-22 травня 2010 р.); IV Міжнародної науково-практичної конференції «Історія запорозького козацтва в пам’ятках та музейній практиці» (Запоріжжя, 7-8 жовтня 2010 р.). Дисертація була обговорена на засіданні кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету та рекомендована до захисту.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 52 наукових працях, у тому числі в індивідуальній монографії за темою дослідження (25 умовних друкованих аркушів), 2 монографіях і 3 археографічних виданнях, які додатково відображають результати дослідження (загальний обсяг - 106 умовних друкованих аркушів, з них 62 належать безпосередньо дисертантові), 24 статтях у фахових виданнях, включених до списку ВАК України, а також в інших публікаціях, що відображають зміст дисертації.

Структура дисертаційного дослідження підпорядкована досягненню поставленої мети та виконанню дослідницьких завдань і складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (1529 позицій, 166 стор.), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 551 сторінку машинопису, з них основна частина - 375 сторінок.