Відродження козацьцької державності на Правобережній Україні у 90-х pp. XVII ст.

Військово-політична діяльність козацьких гетьманів та поступова колонізація ними правобережних земель у 80-х pp. принесли свої результати. За визначенням сучасних вітчизняних істориків, протягом наступного десятиліття XVII ст.

Слід відзначити, що розкриваючи діяльність С. Палія та його прибічників, історики акцентували свою увагу на взаємовідносинах правобережної старшини з урядами Лівобережної України та московськими царями.³⁵⁰ Проте об'єктивне прагнення козацтва Правобережної України до об'єднання з Лівобережжям не могло здійснюватися лише у площині стосунків з лівобережними гетьманами і їхніми зверхниками. Геополітичне становище Правобережної Гетьманщини примушувало її керівників підтримувати відносини з урядовими колами Речі Посполитої.

Колонізуючи землі Київщини, та Східного Поділля, козацька старшина відновлювала і запроваджувала традиції формування місцевої української адміністрації періоду Визвольної війни. Отримавши у середині 80-х pp. королівські привілеї на освоєння спустошених земель, козацькі полковники у наступні роки почали легітимізувати ними свою владу над територіями, де розміщувались їхні полки. З часом, органи козацького самоврядування почали перетворюватися у державні інститути гетьманської

України, які існували тут з 1648 по 1676 pp. Отримуючи матеріальну допомогу від уряду Речі Посполитої 1 визнаючи зверхність польського монарха, козацький військовий устрій трансформувався у самостійну політичну структуру, яка представляла інтереси українского нгроду на землях Правобережної України.

Зважаючи на постійні військові дії, які велися між Польщею і Туреччиною, татарські набіги і спротив польської шляхти, розміри території, які займала «Палієва держава» у 90-х pp. XVII ст. не були сталими. Козацький устрій охоплював межі колишніх Київського (правобережної частини), Білоцерківського, Паволоцького, Корсунського, Уманського, Брацлавського, Черкаського, Чигиринського, Тарговицького і Могилівського полків.³⁵¹ Новоутворений Фастівський полк, як адміністративна одиниця, охоплював частини територій зниклих у середині 70-х pp. Білоцерківського, Паволоцького, Таргов.чцьхого та Київського полків. Його очолював полковник С. Палій, який у даний період репрезентував владні структури козацької державності на Правобережній Україні. На швденно-західнях землях Білоцерківського полку періоду Визвольної війни Биник Богуславський полк, який частково поширювався на південні райони Паволоць- кого полку. Ним керував наказний гетьман Самусь (Самійло Іванович), який наприкінці S0-x pp. намагався відродити Каль- ницький (Вінницький) полк. Дуже важливу роль у процесі відродження інститутів української державності відіграло відновлення Брацлавського полку начолі з А Абазином, його влада розповсюджувалась не лише на територію яку займав Брацлав- ський полк у 50—70-ті рр, а й охоплювала окремі сотні тогочасних Уманського, Кальницького і Могиліаського полків.

Наприкінці 80 X pp. починає відновлюватися традиційний західний кордон Правобережної Гетьманщини. Про те, що полковник Палій «узурпував собі владу» нд території по р.Случ, відзначалося ще на сеймі 1688 р.³⁵² Те ж саме говорив один з депутатів вального сейму у 1692 р; «...Згідно гадяцьких пактів при власнює (Палій, — Т.Ч.) собі якусь монархію аж по Случ». ³⁵³ У тому ж році королівський комісар С. Дружкевич скаржився до Варшави, що фастівський полковник створює «удільну провінцію» і претендує зайняти всі українські правобережні землі до межі Київського воєводства з Волинським.³⁵⁴ Неодноразово відзначав політичне «свавільство» козацької старпгини, яка встановлювала власні кордони у 90-х рр„ коронний гетьман С. Ябло- 5S

новський. Восени 1692 p. хозацкі сотні знаходились у містечках південно-східної Волині — Любарі, Лабуні, Полонному і Грицеві, а західна межа козацького устрою проходил, по лінії Демидів — Литвннівка - Бородянка — Радомишль — Коростишів.³⁵⁵

Північний кордон української козацької державності у даний період весь час зазнавав змін. Спочатку він проходив по річках Прип'яті і Словечній, які безпосередньо межували з Великим князівством Литовським. Під час визвольної боротьби північні райони Київщини, на які поширилась влада С. Палія, територіально зменшились і почали обмежуватись р. Уж, а ^одом p. Тетерів. Хоча в окремі роки козацький устрій поширювався на геритої- ,о більшої частини Овруцького повіту. Саме на р.Тетерів, поблизу Іванкова, відбулося укладення перемир'я між військами польського реііментаря R Вільхи і українського полковника С.Палія у 1694 р. В липні 16% р. коронний референдар С. ІЦука скаржився на те, що правобережні козаки захопили Горностайпіль:ьку, Бо- родянську і Казаровицьку волості.³⁵⁶ «Щоб війська польські на цю сторону Тетерева, де товариство його Паліеве.- не переходили»,— писав лівобережний гетьман І.

Східні кордони правобережних адміністративно-територіальних інститутів межували з володіннями Київського полку, який підкорявся владі лівобережного гетьмана. З боку Києва вони проходили по річках Ірпінь і Стугна, а на південному сході — по Дніпру. Для козацької організації Правобережної України даний кордон був майже символічним, адже він визначався міжнародними договорами між монархами Речі Посполитої і Московської держави. Прикордонна лінія між правобережною та лівобережною частинами України охоронялась, головним чином, лише гетьманами Лівобережжя, а не правобережними козацькими полковниками.

Дуже гажко реконструювати південні межі володінь правобережних полковників у останньому десятилітті XVII ст. На південному сході вони межували з територією, на яку розповсюджувалась юрисдикція кошових отаманів Запорозької Січі. Можливо, що південні кордони Брацлавськош полку проходили аздовж річок Дністер та Кодима. У 1702 p. С. Палій та А. Абазин приєднали до своїх володінь Балтський, Ольгопільський, Ямпіль- ський новіти та східні райони Поділля, де порубіжними південними містами були Калюс і Могилів.³⁵⁴

Таким чином, на початку XVIII ст. під владою правобережної козацької старшини опинилась майже вся територія Київщини, а їакож землі Східного Поділля та окремі райони ІТівденно- Східної Волині. Звичайно, що адміністративна влада українських полковників не була доконаною з огляду на те геонолітичне становище, яке займала Правобережна Україна. Саме тому, проблему становлення окремих інститутів національної державності слід розглядати у контексті стосунків козацької влади з урядовими колами Речі Посполитої, які мали значний вплив на процеси, що відбувались на Правобережжі.

21.IV.1690 p. С. Палій звернувся з листом до І. Мазепи, де повідомляв лівобережного гетьмана про вдалу битву з татарами під Білою Церквою, а також просив його посприяти в тому, щоб «через милість вашу у пресвітлих монархів», аби прийнятий був».³⁶⁰ Отримавши відмову, з огляду на небажання царського уряду порушувати умовч «Вічного миру» з Польщею, правобережний полковник вирішив запевнити короля Яна III у своєму підданстві. У листі до польського монарха від 30.V з Фастова Палій писав: «...впавши до ніг В. К. М. пана нашого милостивого, чинимо подяку і вірну зичливість до останку життя мого, як вірний підданий В.К.М., з людьми полку мого служити неодмінно готовий-» ³⁶¹ Крім того, козацький полковник просив свого зверх- ника позбавити його від «гніву» великого коронного гетьмана С. Яблоновського, який разом з полком П \постола-Щуровського не давав розміщатися палієвим козакам на «консистенціях», які раніше були визначені королівським урядом. Також С Палій скаржився на білоцерківського коменданта С. Раппе, який, випустивши його з в'язниці за королівським наказом, не віддав йому «пернач від В. К. М. мило даний, при тім ще риштунок оправний і коні і інші речі».³⁶² Наприкінці листа полковник прохав Яна III надіслати додаткову плату для його війська, бо присланих 2000 зл., які прийшли перед тим з Варшави, не вистачало для утримання полку.

Утвердження козацького устрою на Київщині викликало «справедливе» обурення місцевої шляхти та духовних осіб, адже на їхні землі почала поступово поширюватися влада С. Палія. Щоб оберегти себе від можливого конфлікту з королем, козацький полковник запевнював польського правителя, що не має нам?ру займати ,.³⁸¹ Ю.Х правобережний гетьман отримав на потреби полку 700 і на «свого коня» — 400 тал³⁸² Запис від LXII відзначав, що «7 козаків Самуся, які повернулись з Жовкви від короля, чекають на барви».³⁸³ їм видали лише 129 тал

Окремо слід розглянути проблему винагороди для козаків за взятих у полон противників.

С. Яблоновський виплачував також невеликі грошові компенсації козакам, які втікали з турецько-татарського полону. Зокрема, на шістьох колишніх невільників, які в різний час (8.ІІІ; 4.IV; 8.IV; ЛІХ; 29.ІХ; 27.Х) приходили до ставки коронного гетьмана, було виділено 124 тал. (найбільша виплата — 30, найменша —14).

Близько 8 разів протягом року правобережна старшина відправляла своїх посланників до Яна [II Собеського. Українські козаки не лише «дарували» польським королям захоплених полонених, але й турбувались про найкраще забезпечення своїх) війська провіантом, вчасну і достатню виплату грошей. Не обходились мовчанкою й інші проблеми функціонування козацької устрою. Козаки С. Палія біля 5 разів відвідували королівську резиденцію (LV; 11.VI; 30.VI; J8.VII; 29.1Х вони прибували до коронного гетьмана, щеб отримати гроші на посольства), по одному — А. Абазина (13.1V), Яреми (20.VII) та Самуся (1.ХІІ). Загальна сума, яка була витрачена на поїздки козацьких послів до Варшави, становила 2818 тал. «Козаки Палія повернулись від короля, були 4 дні; на 24 козаки — 830», «козакам Палія, що привели 3 татар, одного залишили мені, а двох відправили до короля у Варшаву —100», «козакам полковника Яреми, які 20 липня ходили з невільниками до короля — 200»³⁸⁷— ці щоденникові записи с типовими не лише*для 1693 p а й наступних років.

Всього за 1693 р. із скарбниці коронного гетьмана виплатили; козакам Самуся — 5372, С. Палія — 3115, Киліяна — 2211, А. Аба зина — 1595,3. Іскри — 1427, Яреми — 1312, Барабаша — 522, Семе на — 520, Булук-Баші — 375, Іскрицького — 338 таляри.

На початку 1694 р. поновлюється наступ польських військ начолі з С. Яблоновським на Фастів. С. Палій вислав до короля своїх представників, прохаючи пояснення з якого приводу коронний гетьман здійснив на нього напад, адже він неодноразово складав присягу польському монарху. Можливо, що після цього звернення Ян III наказав припинити військові дії проти право-' бережних козаків, бо відділи регіментаря Б. Вільги відступили з території Фастівщини на Полісся. Крім того, Палій уклав перемиря з Вільгою і Яблоноьським: «„вимушений з ляхами зізджатися і учинити ми}. для того, щоб війська більше польські на мене не наступали>^*⁸⁸ У результаті примирення, коронні війська звільнили більшу частину фастівського полку, де знову розмістилися сотні С. Палія. Восени того ж року відділи правобережного полковника здійснили успішний похід на буджацьких татар. Повертаючись до своєї резиденції, Палій надіслав до білоцерківського коменданта «реляцію» з повідом

384 ту ■

ленням про знищення семи татарських поселень. Крім того, він відправив до короля І коронного гетьмана декілька взятих у полон «язиків», яких супроводжували його козаки. Саме про них писав до короля, перебуваючи у Батурині, польський посол К.ісарович; «Пане милостивий, відаю, що у В. К.М. були двоє козаків у Жовкві від Палія, коли В.К.М. полював у полі і вони теж були в полі і кланялись В. К. М.; скоро їх гетьман коронний і каштелян краківський відправив до Палія. А як тільки прийшли, то і тієї ж години послав їх до Мазепи в Батурин, яким певно, гроші дано, щоб віддали Палію».³⁹⁰

Середина 90-х pp. відзначалася певним затишшям козацько-шляхетського конфлікту на Правобережній Україні. Відомо, що у 1694—1695 pp. полковник С. Палій дозволяв вносити певну частину своїх козаків до військових компутів, які складалися польськими урядовцями. Текст компуту за 1694 р. свідчив про те, що на службі Речі Посполитої перебувало 2000 козаків.³⁹¹ Він відрізнявся від компуту складеного у 1689 р. під Кашперов- цями тим, що поділяв козацьке військо на кінні та піші полхи. До перших належали підрозділи наказного гетьмана Самуся — 500 кіннотників, С. Палія — 300, А. Абазина — 200, а також 100 козаків під керівництвом регіментаря Вільги. Піших козаків очолювали Циганчук — 200, Ярема — 200, Іскра — 200, Барабаш — 150, Крук —150. Даний компут, на відміну від попереднього реєстру, не подає детального складу старшини, а також не вказує на кількість козацької «черні» у полках. Він швидше нагадує поспішний чорновий запис для того, щоб мати змогу звітуватись перед сеймом, який у 1690 р. визначив на утримання коронного скарбу саме таку кількість козацького війська.³⁹²

На виконання сеймової постанови був складений і наступний компут. Аналізуючи його зміст можемо стверджувати, що реєстр складений протягом 1694—1695 pp. (хоча у тексті дата не подається). За деякими винятками, цей список повторює текст компуту 1694 р. До кінних полків входили полки Самуся, який мав 600 козаків, Іскрицького —100, Абазина —100, Палія — 300. Піхотинців очолювали Іскра — 200 осіб, Ярема — 200, Барабаш — 150, Тишко —200, Крук —200.³⁹³

Разом з коронними військами Речі Посполитої правобережні козаки воюють проти турків і татар на Поділлі. Відпускаючи сво'х козаків на королівську службу, Палій за свідченням очевидців говорив що «піхота від мене не відстане, одягнувшись (у короля. — Т.Ч.) повернеться назад».³⁹⁴ Коли наприкінці 1695 р. одного із сотників С. Палія польська шляхта намагалась витіснити з Полісся, полковник звернувся до польських урядовців — «...зараз все Полісся видано на військо козацьке».³⁹⁵ Саме у цей час, за словами Б.Крупницького, полковник Палій перетворився_{3 96}у справжнього володаря великої частини Правобережної України.³⁹

С. Палій підтримував стосунки не лише з королем, але і з іншими представниками панівних кіл Речі Посполитої. З 1693 р. у Вільні, при дзорі литовського воєводи К.Сапєги, був «акцентований» представник фастівського полковника.³⁹⁷ Тісні контакти у козацького керівника також були з мінським воєводою К. Завішею. Коли той у лютому 1695 р. прибув до Фастова, то «був прийнятий і трактований мило».³⁹* Особливі взаємовідносини склалися у Палія з коронним підстолієм Ю. Любомирським, адже військові підрозділи підстолія досить часто брали участь у спільних козацько-польських операціях проти татар. Також український полковник переписувався з Белзьким воєводою А.Синявським, овруцьким старостою Ф. Потоцьким та магнатом ф. Замойським. «Проста мова козацька не має бути доводом проти осіб гідних», — так говорили польські урядовці, які не підтримували зв'язків своїх колег з С. Палієм.³⁹⁹ Підтримуючи листування з окремими представниками урядових кіл Речі Посполитої, полковник Палій намагався аналізувати внутрішньополітичну ситуацію, яка складалася у польсько-литовській державі. Таким чином, він м;:в змогу прогнозувати розвиток подій, що могли вплинути на відношення панівних кіл Польщі до козацького устрою Правобережної України.

Сенатська комісія у квітні 1695 р. прийняла рішення: «Козакам вилічити зараз суму 27&S8 зл. і дати на сукно».⁴⁰⁰ 10.Х.1695 p до реєстру було внесено 2050 козаків: кіннотників гетьмана Са- муся— 500 чол., полковників С. Палія — 300, А. Абазина — 200, піхотинців Циганчука (вони входили до полку Палія) — 200, 3.Іскри—300, Яреми (Гладкого (?). — Т.Ч.) —170, Барабаша —120, Данила (Федоровича (?). — Т.Ч.) —100, козаків, які перебували під керівництвом коменданта Бранта — 60, а також козаків, шо тимчасово знаходились під владою коронного підстолія Ю. Лк?бо-

мирського — 200.⁴⁰¹

«Плата і барви Війську Козацькому, яке прийшло з поля в 1695 р.» свідчили про те, шо наказному гетьману Самусю на рік видали грошей і сукна на суму 1000 злотих, його полковнику — 300, полковим осавулу — 40, хорунжому, писарю, судді та п'ят и сотникам — по 30, чотирьом сотенним хорунжим — по 15, обозному— 30, довбушеві, двом трубачам, двом пушкарям — гіо 15. На 479 козаків самусевого полку було видано 5748 зл. (по 12 кожному). Загальна сума витрат на полк становила 9 041. Кінний полк С. Палія отримав 5 334 (сам полковник — 600), його 200 піхотинців під командою Циганчука (він отримав 300) — 3059; полк А. Абазина — 3465; Іскри—3051; Яреми — 2662; Барабаніа — 1190; Данила —1638; Бранта-859; Ю. Любомирського — 3 433. Іаким чином, козацькому війську видали 34 581. Крім того, правобережні козаки отримали 1333 ліктів різного сукна.⁴⁰²

Слід підкреслити, шо складені у 80—90-х pp. компуги не охоплювали всієї кількості правобережного козантва. Так, наприклад, за хомпутовнми списками 1694—1695 pp. до полку наказного гетьмана Самуся сходило від 500 до 600 козаків Насправді ж він мав під своїм керівництвом близько 2000 чол., про що свідчать записи сенатської комісії у квітні 1695 р.⁴⁰³ Звичайно, що справжня кількість інших козацьких полків

Правобережної України також була більшою, ніж розміри компутових підрозділів.

Смерть Яна III Собеського і період безкоролів'я розділили політичну еліту Речі Посполитої на два табори, які підтримували різні кандидатури на майбутнє королівство. У цей час прихильники саксонського кюрфюрста Августа звинувачували Палія у тому, шо він підтримував французького принца Кокті, який також претендував на польський трон. Однак після елекційних урочистостей Августа II, український полковник визнає його владу (спочатку його відносини з новим королем були напруженими). У січні 1698 р. польський монарх звертався до Палія: «„.Ти наче робиш вигляд, що нас не розумієш.. мусиш виконувати обов'язки і права публічні».⁴⁰⁴ Полковник, зважаючи на невдоволення короля його неувагою до найвищої влади Польщі, у травні того ж року вислав до Варшави татарських полонених, а у листопаді «відібраний цікавий документ» про плани кримського хана. Саме тому Август II невдовзі надіслав до Фастова свою корогву з королівським гербом. Не забуває правобережний полковник і про налагодження відносин з великим коронним гетьманом, який після сеймових постанов 1697 р. активізував діяльність своїх військ на Київщині. У листі до С. Яблоновського від 23.ХІ.1698 p. С. Палій засвідчує, що готовий «велику чинити В.М. (коронному гегьману. — Т.Ч.)

405 ^

прислугу». Тим самим він намагався нейтралізувати військові заходи польського урядовця.

21.V.1698 р. король Август II особисто дякував полковнику С. Палію за військову службу і присланого «язика». У листі до Фастова польський монарх обіцяв, що «людей, прибувших з ним (полоненим татарином. — Т.Ч.), уконтенуемо, пошлемо і тобі уконтенування, щоб вірно служили».⁴⁰⁶ З козаками, що привезли до Варчіави полоненого, король відсилає на Правобережжя 4 000 зл. і особистий дарунок для ГІалія.⁴⁰⁷ Така мізерна сума грошей не задовільнила потреби козацтва, зважаючи на ге, що вони вже більше року не отримували належної плати. «1 так рік ще винні зарплату і барви на Військо Козацьке, і зараз важко їх без зарплати випровадити на кампанію», — писав С.Яблоновський до короля.⁴⁰⁸

Зважаючи на вимоги козацького посольства, яке перебувало у Варшаві наприкінці літа !698 р., Август II повідомляв наказного гетьмана Самуся: «...уконтенування Війська Запорозького вже обмислене і відправлене через каштеляна краківського»/⁰⁹ Окремо король звергався до С. Палія: «...консистенція, що належить для твоїх молодців буде надана».⁴'⁰ Але вже у наступному році ситуація у польсько—українських відносинах докорінно змінюється. Вальний сейм 1699 р. приймає постанову про заборону утримання «козацької міліції». Хоча невеликі реіЧменти правобережних полків запрошувались для проведення окремих військових операціій польської армії 1 після сеймового рішення. Влітку 1700 р. невеликий загін української кінноти брав участь в облозі коронними військами Риги. І знову, як в попередні роки, козаки скаржилися на те, що від Августа II «плати зовсім немає».⁴¹¹

Зникнення «турецької проблеми» та рішення г.ацифікаційно- го сейму 1699 р. змінюють політику правобережного козацтва щодо урядових кіл Польщі. Отримавши звістку про сеймову ухвалу, старшина збирає раду у Фастові, внаслідок чого до Варшави був відправлений лист за підписом «Семена Палія полковника Війська В.К.М. Запорозького, сотників, отаманів і черні». У посланні до короля Августа II Саксонського від 15.VII.1699 р. зокрема говорилося: «...аби могли без клопоту спокійно на свої . >сідлостях перебувати, бо ми від Найяснішого Антесесора 3. К. ї ї. і цілої Речі Посполитої під час початої з неприятелем меча святого війни затягнені і утверджені листом Й. К. М. великі вольності і в проживанні нашому. З того часу статечно і вірно у великих битвах з неприятелем здоров'є своє втрачаючи, кров проливе, ^MH при достоїнствах В. К. M. і цілої Речі Посполитої, тут на Україні проживаємо».⁴¹² Далі козацтво скаржилось на те, що його витісняють за допомогою військової сили з повторно колонізованих земель. Для контролю за виконанням цих вимог до королівської резиденції вирушило козацьке посольство начолі з полковником 3. Іскрою. Рішення польської ради сенату про наділення «демобілізованого» козацтва визначенними коронним урядом пустощами задовільнило тільки певну частину правобережців. С. Палій у листі до короля від 22.VIII.1700 р. рішуче не погодився з такими постановами польської верховної влади. ⁴¹³ Перед тим він уклав тимчасове перемир'я з регімоінтарем Б. Вільгою, яхий розпочав виконувати сеймову конституцію про знищення українського козацтва на Правобережній Україні. Цікаво, що лівобережний гетьман І. Мазепа, оцінюючи тогочасну поведінку правобережного полковника, говорив: «...Палій то на цю, то на ту сторону схиляється \ не може нічого твердо і міцно у себе постановити».⁴¹⁴

Звернення правобережної старшини до московського царя і гетьмана про політичну і військову допомогу не мали успіху. Тому восени 1700 p. С. Палій домовляється з коронним гетьманом С. Яблоновським про припинення обопільних військових дій. Але невдовзі дипломатичні заходи Палія та інших полковників правобережного Війська Запорозького щодо примирення з урядовими колами Польщі перестають діяти. Настійливі прохання правобережної старшини до гетьмана Мазепи про приєднання їхніх полків до Лівобережної Гетьманщини, зважаючи на міжнародну ситуацію, закінчуються безрезультативно. У 1701 р. польська коронна армія розпочала широкий наступ на козацьку державність Правобережної України, а С. Палій припиняє всілякі політичні відносини з королем та його підопічним, оголосивши свої володіння «вільною козацькою областю». На землях Київщини, східних частинах Поділля та Волині влітку 1702 р. почалося всенародне повстання проти влади Речі Посполитої, яке сучасники порівнювали з революційними подіями середини XVII ст. С. Палій разом з іншими правобережними полковниками відмовився від протекції польського монарха і заявив про присягу «найпотужнішому Пану Царю Московському і Вельможному Й.М. Пану Гетьманові Мазепі».⁴¹⁵