б. Основні напрями військової та політичної діяльності правобережного козацтва у 1684—1692 pp.
У кінці лютого—на початку березня 1684 р. у м. Могилів що на Дністрі, відбулася козацька рада, яка відібрала булаву у С. Куницького і поставила на гетьманство А. Могилу. Комісар
С-Дружкевич, іцо був свідком цієї події, саркастично відзначав, що нового гетьмана обирали хоча й «не на шаблях, але на кулаках».238 Саме у цей час з королівської резиденції у Яворові (неподалік від Львову) виїжджала на Праве "ережну Україну козацька делегація начолі з полковником Я.
Раєцьким. Зустрівши напівдорозі козацьких посланців з Могилева, які поспішали до короля Яна III Собеського з повідомленням про обрання нового гетьмана, посольство Раєнького (10 чол.) знову повертаєься до Яворова. Ян III, зважаючи на рекомендаційний лист С.Друж- кевича (його привезли з собою посланці з козацької ради), затвердив А. Могилу на посаді гетьмана правобережного козацтва.2 9 Він вислав до нього свій універсал, який визнавав право новооббраного гетьмана на булаву. Разом з людьми Раєцького до Могили відправили гроші і сукно на потреби козацтва.240 Таким чином, вибори гетьмана А. Могили на Правобережжі за правовим статусом ні чим не відрізнялись, наприклад, від обрання гетьманів на Лівобережній Україні. Вони також вибиралися на козацьких радах, а потім затверджувались своїм сюзереном — московським царем.Уряд Речі Посполитої у 80-х pp. продовжував проводити рішучу політику щодо укріплення свого впливу у дунайських князівствах — Волощині та Молдавії. Зважаючи на це, А. Могила веде активну переписку з волоським господарем пропольської орієнтації Ш. Петричейку, якому обіцяв військову підтримку проти турецького ставленика Думитрашки.241 Наприкінці квітня 1684 р. Могила вирушив на допомогу своєму південному сусідові, але під м. Студеницею (Поділля) його відділи були віцені розбиті. І. Самойлович на основі донесень, які надходили до нього від правобережної агентури, так описував події під Студеницею, де «...їх (полки Могили.
— Т.Ч.) усіх з містечка в поле турки кам'янецькі з татарами і чемерисами виманили і до кілька тисяч витяли; тільки Могиленко з 30 чи більше людьми.» прийшов, живо до Немирова».242 Свідчення лівобережного гетьмана слід вважачи дещо перебільшеними, адже незабаром з правого берега Дніпра до Самойловича перейшло чотири полки.243 Враховуючи гу обставину, що при Могилі залишилось ще декілька тисяч, можна стверджувати, що І.Самойлович свідомо дезінформував своє оточення, адже правобережне козацтво на той ч,іс нараховувало близько 5000—6000 чол. Крім того, Б.Крупницький, мсилаючись на публікації німецьких «летючих листків» того часу, наводить іншу інформацію про цю битву, відзначаючи й рядовий характер.244Після невдалої битви правобережний гетьман отримав наказ від короля й надалі воювати турків й татар і не давати їм можливості підвозити провіант у Кам'янець-Подільський, де перебував турецький гарнізон. Однак, Могила був не взмозі виконати це доручення Варшави — серед козацького війська почалися заворушення, спричинені невеликою платою з королівсько! скарбниці. «Військо повстало за гроші, ті 100 тисяч, присланих від ВКМ, мало мене самого 1 «сієї старшини не повбивали, говорячи, що на кожного козака прислано по 20 талярів», — скаржився він королю.245 Насправді кожному рядовому козаку дісталося значно менше — 3 таляри.246 Білоцерківський комендант С. Раппе конкретизує дії невдоволеної черні: «начепили на Могилу кайдани й прикували до гармати і придуманим козацьким способом гуртом хотіли вбити».247 Шотландський інженер і військовий діяч П. Гордон теж залишив з цього приводу дуже мальовничий опис «Могила йшов за козаками з шапкою в руці і з сльозами на очах і благав їх повернутися назад, обіцяючи кожному по 10 талярів і новий одяг».248 Але вони не піддалися на вмовляння, а взявши плату, перейшли з полковником С. Палієм за Дн'про. Частина козаків начолі з полковником Левком, Дробязгою, і Кришталем перейшли у Переяславський полк, інші разом з Палієм і Куликом подалися на Запорожжя.
Однак, не минуло й двох тижнів, як правобережні полки знову стали поповнюватися вчорашніми втікачами і новими козаками з Лівобережжя та Запорозької Січі. «Свавільне військо, хоч було і відступило, вже повертає»,— говорив Могила у листі до короля від 15.VI.249Незважаючи на те, що певна частина правобережного козацтва (близько 2 000 чол.) перейшла на Лівобережну Україну, під гетьмануванням Могили залишалась ще значна кількість козаків. 3.V.1684 р. папський нунцій Палавічіні повідомляв до Ватікану про 10000 (?) козацьке військо, яке вийшло назустріч його посланцю Ф. Бонесані.250 Цю інформацію підтверджував московський резидент зі Львова, який повідомляв, що під керівництвом А.Могили перебувало 8000 піхотинців і 2000 кіннотників.251 СДружкевич у 1684 р. повідомляв королю про те, що до А.Могили «кожен день прибувають козаки — було б кому платити» і прохав для них «гармати, олово, сірку, 8000 мушкетів, щоб швидко були прислані».252 А ось що писав Ян III до своєї дружини під час військового походу на Поділлі: «Гетьман козацький Могила вже став від нас за дві милі, треба зараз сипати грошима...»253 Згодом, 6000 козаків взяли участь у поході коронного гетьмана С. Яблоновського під Кам'янець (XIU685 р.Х254 У січні 1686 р. коронний гетьман наказав Могилі скласти «правдивий» реєстр Війська Запорозького.255 Укладений козацьким ватажком список, був відправлений до королівської канцелярії для ознайомлення. На жаль, його текст не віднайдений в польських архівосховищах. Маемо лише лист Яна III до СДружке- вича, де король наказував комісарові зв'язатися з Руським воєводою і папським нунцієм для передачі "м тексту даного компуту.256 На нашу думку, до цього реєстру було внесено близько 2000 козаків (С. Дружкевич, згодом, писав, що «козаків полічили голова до голови»).257
Перед цим, неподалік від Немирова, козацькі підрозділи розбили невеликий татарський загін. Могила відправив до Яна III «свіжого і надійного» полоненого.
Згодом, гетьман, «частими під'їздами серце бусурманське воюючи», знову відсилає кілька козаків до Польщі.25" У липні король наказав українському гетьману вийти з Немирова і йти на з'єднання з військами коронного підскарбія Ржевуського під Збараж. Але А. Могила не поспішав пекинути свою резиденцію, повідомляючи польських урядовців про те, що «має звичайно вторгнутись орда в наші краї Українські з немалою силою, чого треба боятись і посильно тому запобігати, щоб в людях не нанесли згуби».259 Саме тому гетьман вдався до превентивних заходів, відправивши кілька сот козаків під саму Тягиню.До другої половини 1684 р. відноситься досить інтенсивне листування між канцлером Великого князівства Литовського князем М.Огінським та московським князем В. Голіциним з приводу родинних проблем гетьмана А. Могили. Історія цієї переписки між двома високими особами сусідніх країн така. Лівобережний гетьман І. Самойлович після того, як Могилу проголосили гет ,маном Війська Запорозького на праві лу боці Дніпра, дав наказ заарештувати його дружину, яка знаходилась на Лівобережжі. Однак, А. Могила особисто "оскаржився на неправомірні дії лівобережного володаря польському королю Яну III.260 Той відразу ж написав листа (початок серпня) московським царям з проханням вплинути на Самойловича у справі звільнення дружини правобережного гетьмана. Але царськ й двір не «снизошел» до розгляду цього питання і, порушуючи встановлений міжнародниі етикет, навіть не відповів королеві. Саме тому литовський канцлер 12.Х.1684 р. звернувся до В. Голіцина, нагадуючи про звернення до нього Яна III.261 Згодом, він отримав відповідь московського князя,, цо «такої королівської величності срамоти... про звільлення Могилиної жінки...в присилці не було»,262 а також про те, що у Москві взагалі не відомо з яких причин і чому вона затримана. Однак, до Самойловича було відправлено наказ розшукати її. Лівобережний правитель, очевидно, не дуже поспішав, бо 28.ХІІ М.Огін- ський знову звернувся з клопотами до Голіцина, аби той щонайшвидше вирішив цю справу.263 На жаль, документів, які б засвідчили про звільнення Могилиної дружини, не маемо.
У листі до А.Могили з королівської канцелярії від 13.IV.1687 р. говорилося: «„про жінку премилу не забуваємо і все робимо».264 Отже, на той час вона ще перебувала у полоні. Можливо П випустили десь у 1688 p. (21.ХП.1689 p., після смерті гетьмана, С. Яблоновський повідомляв королю, що отримав скаргу від жінки Могили на «злу людину Тишка», який хотів заволодіти майном її померлого чоловіка.) 65Влітку 1684 р. Ян III Собеський намагався остаточно перекрити комунікативні шляхи, які сполучали Османську імперію з кам'янецькою фортецею. На військовій нараді було вирішено переправитися через Дністер і відвоювати «ключ Поділля» м. Язловець. Гетьман Могила вирушив до південно-східних рубежів України. Керувати у Немирові він залишив димерського полковника Мирона. Відділи Могили з'єдналися з королівськими військами наприкінці серпня і стали табором біля с. Малинів неподалік від Жванця. Незабаром козацькі полки вміло обороняли переправу через Дністер. Загальні підсумки кампанії, однак, були невтішними. Після того, як вода знесла невдало побудований поляками міст, козаки повернулися до Немирова.
Ставши наказним гетьманом, Мирон використовує відсутність А.Могили і розсилає універсали по всій території Правобережної України. В них він стверджував, шо польський король віддав правобережному гетьману управління над українськими землями по р. Случ, закликав селян не підкорятися владі польської шляхти і переходити в козацький стан. Таким чином, скориставшись з відомих універсалів Яна III, які давали можливість козакам розміщуватись на подніпровських землях, Мирон намагався поширити козацьку юрисдикцію на Полісся, зокрема житомирські і овруцькі землі. Це дуже занепокоїло польських урядовців. СДружкевич видав наказ арештовувати і віддавати до суду всіх «бунтівників», погрожував наказному гетьману, що той «на свою старість набереться страху».266 Однак, це не стримало початок проявів народного невдоволення. Жителі багатьох сіл зголошуються до «козацької» юрисдикції,267 розпочинається визвольний рух у містах.
В Овручі начолі міщан став бурмистр Г.Мітюхно, який не допускав представників польської шляхти до виконання владних функцій, такі ж процеси відбувались в Народичах та інших містах і містечках Правобе- режжя.268 Інструкції шляхетським послам на місцеві сейми були переповнені скаргами на" «сваволю козацьку і бунти між нашими підданими через Мирона, гетьмана наказного запорозького, розпочатих».26 Але гетьман А. Могила, повернувшись до Неми- рова, не підтримав повстанців, хоча окремі заворушення мали прояви і серед його війсі ка. Правобережний гетьман дотримувався лінії на стабілізацію політичного становища на Правобережжі, і не бажав конфліктувати з польською адміністрацією. На жаль, відсутність джерельної бази не дає змогу прослідкувати весь хід і результати заворушень у 1684 р. Не відома і подальша доля українських шляхтичів, козаків, міщанка селян, які брали участь у цих подіях, а також головного «винуватця» — наказного гетьмана Мирона.Відразу після повернення до гетьманської столиці у А. Могили виникають певні труднощі із забезпеченням своїх полків
провіантом: «мало маємо хліба, не можемо людей утримувати». Крім того, призначених їм для «уконтенування» міст Дашова, Єихова, Фастова, Слободищ і Вінниці, за словами гетьмана, не вистачало длк повного задоволення потреб козацтва. У цей же час білоцерківський полковник X. Шарко звернувся до Яна III з проханням звільнити козаків від деяких повинностей на користь адміністраторів старосте, де були козацькі поселення.271
Через деякий час, влітку 1684 p., Порта проголосила новим гетьманом «турецької» частини Правобережної України козацького полковника Т. Сулименка (Сулимку).272 Перед цим полковник підкорявся «польському» гетьману С. Куницькому, але у грудні 1683 р„ під час походу на Молдавію, він був захоплений у полон і визнав протекцію турецького султана. Витіснення з Правобережжя ГДуки та його намісника у Немирові Я.Драги- нича було значною втратою для Османської імперії. Тому найголовнішим завданням новопроголошеного гетьмана Т. Сулименка стало відвоювання Немирова, який з огляду на вдале географічне розташування, був важливим стратегічним центром Правобереж- жя.273 У листопаді 1684 р. полки Сулименка (1000 чол.) разом з татарськими військами сина хана Селім-Гірея 1 (6 000) і турецькими яничарами (1000) біля трьох тижнів намагався відбитц немирівську фортецю у гетьмана А Могили.274 Одночасно «турецький» гетьман розповсюджував серед населення універсали, в яких закликав підкорятися своїй рладі на основі того, що султан надав йому право володіти Правобережною Україною. Деякі правобережні села і містечка, побоюючись турецько-татарської загрози, визнавали його зверхність.275 Навіть серед населення Немирова існувала непевність у вирішенні питання якому гетьману слід підкорятися. Однак Сулименко, незважаючи на допомогу татар, так і не зміг оволодіти Немировим. Гетьман Могила начолі двох полків вміло керував обороною. Із скрутної ситуації його виручив рідний брат, який вчасно прийшов на допомогу з Полісся і вдарив у тил ворогу.
У 1685 р. загони Т.Сулименка знову робили спроби оволодіти правобережною козацькою столицею. Але, восени вони були розбиті військами Могили. Більшість козаків, які підкорялися Т. Сулименку перейшли на бік Могили, віддавши йому «корогви, бубни та інші клейноди турецькі»276.
Ця поразка не зупинила турецьких урядовців, які доручили татарському солтан-калзі «в Немирові замість Сулимки Самчен- ка осадити»277. Ханський син дав у допомогу новому гетьману Самченку декілька тисяч своїх людей і наказаь взяти правобережну столицю. Ця військова акція тако закінчилась невдало. За оцінкою Б. Kj /пницького, деструктивна діяльність гетьманів Т.Сулименка і Самченка у середині 80-х pp. звела нанівець попередні зусилля ГДуки у справі колонізації праЬобережних земель.278 Після невдалих спроб утвердити своїх гетьманів, султан Магомед IV віддає ініціативу у вирішенні долі Правобережної України у руки татарських ханів.
Козацьке військо Могили неодноразово брало участь у боях з турками на Поділлі. Гетьман регулярно висилає королеві полонених, у грудні його козаки відзначаються у битві з «ворогом християнства» під Цецорою. «По градах біля Кам'янця, турків вигнавши, своїми військами козацькими гради обложив», — так оцінював даний період діяльності правобережного гетьмана козацький літописець Г. Грабянха.279
Як вже відзначалося, 1685 р. не приніс мир на багатостраждальні землі Правобережжя. На початку січня відділи Могили обороняли Брацлав від нападу війська Т. Сулимки. Незабаром А. Могилі все-таки вдалося захопити «турецького» гетьмана. Під час осінньої кампанії польсько-українських військ у Молдавії він надіслав 4 000-ний загін до Ягорлика, де були розбиті відділи Сулимки