Архівосховища Російської Федерації

Серед архівних зібрань, які знаходяться поза межами України й містять значну кількість джерел до соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., особливе місце посідають архівні установи Російської Федерації.

Російський державний архів давніх актів (Российский государственный архив древних актов (Москва, Российская Федерация) - РГАДА) є найбільшим архівосховищем на території колишнього СРСР (Російської імперії), який зберігає документальні комплекси, що утворилися у середньовічні та ранньомодерні часи. Це твердження є справедливим і відносно джерел - до історії Запоріжжя зокрема, та України взагалі - ХУШ ст. Група фондів, які репрезентують документи за тематикою дослідження є вельми потужною. Суцільним евристичним дослідженням 18 фондів вдалося виявити 106 справ. Переважна їх більшість походить з так званих «разрядных» фондів РДАДА. Їх основу склали колекції документів, які за часів імперії зберігалися в Санкт- Петербурзькому Державному архіві Міністерстві іноземних справ. Фондоутворювачами, при цьому, виступили: особисті канцелярії російських царів та імператорів; деякі вищі та центральні установи Російської імперії ХУШ - Верховна Таємна Рада, Правлячий Сенат та його експедиції, Колегія іноземних справ, Військова колегія; державні діячі ХУШ ст. На сьогодні, матеріали Держархіву за предметно-тематичним принципом об’єднанні у 30 колекцій-«разрядов», які під відповідними порядковими номерами та назвами, становлять фонди № 1 - 30 РДАДА [1195, с.

Зокрема, в фонді № 7 - «Дела тайной экспедиции. (1633 - 1802). 9947 ед. хр.», - сформованому з розсипів окремих документів Таємного приказу, Таємної канцелярії та Таємної експедиції Сенату, зберігаються 3 справи, які виникли внаслідок проведення слідства зі звинувачення запорозьких козаків і старшин (1738, 1745, 1767 рр.) у злочинах проти держави та монарших персон. Їх документи чудово ілюструють атмосферу міжособових відносин всередині січової громади, способу мислення, політичних уподобань та загального рівня культури запорожців у часи Нової Січі.

Певну кількість документів за темою справи фонду № 9 - «Кабинет Петра І. (1673 - 1762). 527 ед. хр.». Даний комплекс сформувався з документів приватної канцелярії Петра І, в якій вирішувалось широке коло питань зовнішньої та внутрішньої політики російського уряду, в тому числі й таких, які стосувалися відносин із запорізьким козацтвом. Як слідство, в 16 справах фонду зберігається значна кількість документів (переважно актово-розпорядчих та епістолярій), які висвітлюють політику Петра І, спрямовану на підрив соціальної бази антиросійських виступів запорожців у 1708 р. та наступних роках [515-526]. Особливо слід відзначити присутність серед зібрань фонду оригінального наративу, зміст якого дозволяє дослідити внутрішнє життя Січі в один із найменш документованих періодів її історії - запис розповіді паломника (прочанина), який жив при дворі царівни Наталі Олексіївни (сестра Петра І), відносно подій на Січі в Олешках (1719 р.) [525, арк. 312-313].

Найбільшою концентрацією джерел за темою відзначається фонд № 13 РДАДА. Це й не дивно з огляду на те, що ця предметно-тематична колекція документів із промовистою назвою - «Дела об Украине. (1708 - 1790. (Коп. с 1606 г.)). 117 ед. хр.»,- була сформована зі справочинних матеріалів

Малоросійського приказу, Малоросійської колегії та приватних канцелярій російських царів та імператорів.

• грамотами російських монархів війську Запорізькому Низовому (1708 - 1774 рр.), якими йому підтверджувалися старі та дарувалися нові пільги та привілеї [533-535];

• грамотами російських монархів (Єлизавети Петрівни, Петра ІІІ та Катерини ІІ) гетьману К.Г. Розумовському за 1755 - 1764 рр., які були спрямовані на гамування гайдамацької активності запорозьких козаків на російсько-польсько-турецькому прикордонні [532-538];

• донесеннями та реляціями президента Малоросійської колегії П. Румянцева імператриці Катерині ІІ щодо управління ВЗН та необхідності його якнайшвидшого реформування (1765 р.) [542];

• проханнями (прошениями) ВЗН до імператриці Катерини ІІ про жалування прав та привілеїв [544];

• працями К. фон Вассенберга [540], Г.-Ф.Міллера [541], К.Штофельна 43] та анонімного автора [539], в яких описано внутрішній устрій життя січовиків, решти населення Запорозьких Вольностей;

• донесеннями російських воєначальників О.Прозоровського та П.Текелія відносно ходу анексії Запорожжя (літо 1775 р.) та комплексу заходів щодо управління його землями та пацифікації населення [545-546].

Як бачимо, документи фонду № 13 представлені, переважно,

законодавчими актами (грамоти), службово-звітною документацією (донесення, реляції) російського цивільного та військового командування в Україні та наративами (записки, звістки, описи) укладеними офіцерством та чиновництвом (здебільшого німцями за походженням), чия службова діяльність тією чи іншою мірою була пов’язана з південноукраїнським регіоном.

Наступним із «разрядних» фондів, серед справ якого вдалося виокремити джерела, дотичні до проблематики дисертаційного дослідження, слід згадати фонд № 16 - «Внутренее управление». (1688 - 1857). 1601 ед. хр.». Комплекс документів ХѴІІІ ст., в межах цього фонду, був сформований особистими канцеляріями російських монархів, Правлячого Сенату, Конференції при височайшому дворі, центральних і місцевих установ імперії, приватних і службових архівів державних діячів.

Привертає увагу дослідника й серія рапортів командира Дніпровської лінії та азовського генерал-губернатора В.Черткова князю Г.Потьомкіну (лютий - квітень 1776 г.), які дають змогу простежити зміни в соціальному устрої запорозької громади впродовж першого року по ліквідації Січі [550, арк. 146, 201, 185, 184, 278, 305].

Решта фондів - «разрядів» - №№ 10, 12, 15, 18, 20 - теж містять певну, хоча й невелику, кількість справ за тематикою. Зокрема, у фонді № 10 - «Кабинет Екатерины ІІ. (1723 - 1843 (Коп. с ХІІ в.)). 1695 ед. хр.», сформованому з документів канцелярії Катерини ІІ, інтерес становлять листи П.Текелія, писані імператриці з Запорожжя впродовж червня - серпня 1775 р. [528]. Цей документальний комплекс взаємодоповнюється зі згаданими вище справами фонду № 13 про ліквідацію Січі та дозволяють повною мірою відтворити заходи місцевого командування з ломки традиційного соціального устрою запорозького козацтва. Серед справ фонду № 12 - «Дела о Польше и Литве. (1510 - 1854). 381 ед. хр.», основу якого склали документи особистих канцелярій російських монархів, державних діячів Російської імперії (раніше Московського царства) та Речі Посполитої, Колегії іноземних справ, нами було виокремлено 2 справи [530-531]. В обох чільне місце посідають документи стосовно козацького повстання 1768 - 1769 рр.

«Разряд» № 15 - «Дипломатический отдел. (1594 - 1902 (Коп. с 1235 г.)). 1053 ед. хр.» являє собою документальний комплекс, сформований із документів Посольського приказу, КІС, імператорських канцелярій та службових архівів державних діячів. Перебування у складі фонду документів за темою дисертаційного дослідження не носить ознак системності та представлено спорадичними скаргами кримських ханів на запорожців- гайдамаків та «сказкою» російського розвідника з числа колишніх запорожців А.Маляра, який впродовж літа - осені 1779 р. спостерігав за життям турецьких запорожців і некрасівців, оселених на західному узбережжі Чорного моря [547, арк. 43-46, 49; 1154]. Останній документ, до речі, є цінним джерелом для вивчення поведінкових імперативів представників традиційної, «здобичницької» течії в запорозькому козацтві.

З огляду на це цікавим документом виглядає текст промови катеринославського архієпископа Амвросія, проголошеної ним перед колишніми запорожцями - чорноморськими козаками, напередодні переселення їх на Кубань (1792 р.). Намагаючись використати традиційну релігійність козацтва, цей ієрей офіційної церкви намагається відвернути серця чорноморців від їх «гультяйства» січової доби. Невідомо наскільки це йому вдалося, однак ця пам’ятка показова, оскільки демонструє нам всю різноманітність засобів, якими уряд намагався наблизити поведінкову модель колишніх січовиків до власного ідеалу «козака». До того ж, цей документ є єдиним у складі всього фонду № 18 - «Духовное ведомство. (1670 - 1833). 394 ед. хр.» [552], ідентифікованим за змістом як такий, що стосується соціальної історії запорожців.

Такою ж само є й справа 1761 р. з «разряду» № 20 - «Дела военные. (1700 - 1852). 552 ед. хр.», - яка висвітлює хід спільної боротьби російського та кримського урядів із гайдамаками-запорожцями на Очаківському степу [555]. Попри свій невеликий обсяг - всього 3 аркуші, вона є цінним історичним джерелом, оскільки дозволяє пролити світло на підготовку до ліквідації гайдамацького коша на Мигії (Мигійської ) - паралельного військового центру здобичницької гілки запорозького козацтва.

Говорячи про потенціал фондів РДАДА у справі висвітлення історії гайдамацтва, не можна не згадати фондів, які були сформовані за принципом тематичних колекцій з документів Посольського та Малоросійського приказів. Йдеться про фонди:

• № 89 - «Сношения России с Турцией. (1497 - 1719). 674 ед. хр.»;

• № 124 - «Малороссийские дела. (1563 - 1768). 4649 ед. хр.»;

• № 229 - «Малороссийский приказ. (1619 - 1723). 1442 ед. хр.».

Переважна більшість документів за темою дослідження, які зберігаються в

цих фондах, є матеріалами службового листування українських, російських, турецьких і кримських державних діячів. Абсолютна більшість цих документів стосується історії:

• інституалізації гайдамацтва у перші два десятиріччя ХѴІІІ ст. [558; 563—565];

• уявлень та ідей представників січової громади початку ХVШ ст. (спосіб мислення, світоглядні імперативи, моральні цінності) [557];

• соціальної бази антигетьманських виступів запорожців у 1704 р. [559561].

Переоцінити значення цих документів важко, оскільки саме вони проливають світло на початковий етап трансформації соціального устрою Запорожжя, на соціальні та ідейні важелі кристалізації двох антагоністичних груп січовиків, суперництво яких більш ніж на сторіччя вперед визначатиме розвиток запорозької громади.

Значний інтерес для дослідження проблеми становлять матеріали об’єднаного архівного фонду № 248 - «Сенат и сенатские учреждения». Фондоутворювачами його є канцелярії, департаменти та експедиції Правлячого Сенату (1711 - 1917) - вищої державної установи Російської імперії у справах законодавства і суду. В фондах РДАДА відклалися документи за 1711 - 1805 рр.

Методом фронтальної евристики нами було опрацьовано документальні комплекси за описами:

• № 113 - «Секретная експедиция Сената. (1732 - 1802), 1700 ед. хр.»;

• № 115 - «3-й Департамент Сената. (1764 - 1804), 46 ед. хр.»;

• № 124 - «Малороссийская экспедиция Сената. (1702 - 1770), 129 ед. хр.»;

• № 126 - «Дела по Военной коллегии, Малороссии и Новой Сербии. (1713 - 1797), 8196 ед. хр.».

З цього загалу було ідентифіковано 24 справи за темою.

Абсолютна більшість матеріалів є продуктом документообігу між військовим і цивільним командуванням адміністративно-територіальних одиниць Південної України та сенатськими установами. Відносно запорозького козацтва, предметом зносин зазвичай виступає явище, яке впродовж третьої чверті ХѴІІІ ст. слугує постійним джерелом (та слідством) соціальної напруги в регіоні - гайдамацтво.

Майже 80 відсотків від всього загалу справ за темою містять документи, присвячені боротьбі офіційної влади Російської імперії (також Г етьманщини та Запорожжя), Османської імперії (Кримського ханства) і Речі Посполитої з гайдамаками-запорожцями [583-584; 587-590; 591; 598-610]. Особливу цінність з них становлять документи судово-слідчого справочинства - протоколи допитів гайдамаків, відомості про колодників (в тому числі засуджених за гайдамацтво), - оскільки вони містять інформацію біографічного характеру, за допомогою якої можна простежити різноманітні за формами соціальні зв’язки всередині гайдамацьких ватаг; особливості соціалізації козаків-гайдамаків, формування їх морально-ціннісних норм.

Доволі цікавим є й 2 справи, чия поява напряму пов’язана зі слідчим процесом над запорозьким кошовим В.Сичем та миргородським полковником В.Капністом, за звинуваченням їх у спробі переводу ВЗН в турецьке підданство [582; 585]. Відзначимо, що генетично споріднений комплекс відклався й серед справ Архіву зовнішньої політики Російської імперії (АЗПРІ) (див. нижче). Їх документи доповнюють перелік джерел особового походження за темою.

Не менш інформативним різновидом документації «біографічного» характеру є «допросные речи» запорожців, які вийшли з турецького полону під час російсько-турецької війни 1768 - 1774 рр. [592]

Окрім вже згаданих матеріалів в межах фонду № 248 подекуди зустрічаємо вкраплення наративів, як-от опису виборів на Січі 1749 р., відомого й за матеріалами українських архівів [581; 1071].

Таким чином, джерела з соціальної історії запорозького козацтва, які зберігаються в зібраннях «Сенатського архіву», в більшості своїй, можуть прислужитися при проведенні реконструкцій на мікроісторичному рівні.

Разом з цим в зібраннях РДАДА зберігається досить потужний комплекс джерел, за допомогою якого можливо здійснити реконструкцію на макрорівні.

Серед таких, насамперед, слід відзначити фонд № 1258 - «Комиссия о сочинении Нового Уложения. 1766. 34 ед. хр.», який є складовою частиною об’єднаного архівного фонду № 342 - «Новоуложенные комиссии» (фонди № 1255 - 1258). Особливий інтерес становлять 2 справи. В першій з них, серед наказів до Комісії від козаків іррегулярних військ Російської імперії зберігається й оригінал наказу від ВЗН (1767 р.) [611, арк. 477-490; 1188]. Друга справа являє собою зведення проектів стосовно прав підданців Російської імперії згідно їх роду та стану. У ній представлено дві редакції проекту про права козацьких військ [612, арк. 413-427, 428-442].

Інформаційний потенціал цих матеріалів фонду № 342 (1258) дозволяє дослідити закономірності уніфікаторської політики центрального російського уряду по відношенню до козацького населення імперії, його прагнення перетворити козацтво на замкнену соціальну верству, яка сама себе репродукує, а відтак і зрозуміти неминучість конфлікту імперії із Запорожжям, яке мало власні погляди на стратегії поповнення власних лав та функціонування традиційної соціальної моделі.

Серед решти фондів РДАДА поодинокі вкраплення джерел за темою дисертаційного дослідження трапляються, перш за все, у фондах особового походження (переважно родових):

• № 1274 «Панины-Блудовы. (1768 - 1901). 2094 ед. хр.» [613-615];

• № 1445 «Кочубеи. (1661 - 1915 (коп. с 1569 г.)). 789 ед. хр.» [616].

Як правило, це документи службового характеру, які походять з канцелярії державних діячів ХѴІІІ ст. - М.Паніна, П.Румянцева та ін., та відбивають характер стосунків місцевої російської влади з Запорожжям в останнє десятиріччя його існування.

Серед фондів РДАДА, чиє виникнення пов’язане із діяльністю конкретних історичних осіб, слід особливо згадати фонд № 199 - «Портфели Миллера». 258 ед. хр., - який своїм виділенням в окрему одиницю має завдячувати науковій, політичний та колекційній діяльності Г.-Ф.Міллера (1705 - 1783), академіка Санкт-Петербурзької Академії наук, німця на російській службі.

Коло наукових зацікавлень Г.-Ф.Міллера було достатньо широким. З початку 1760-х він починає займатися розробкою окремих сюжетів з історії України, в тому числі й Запорожжя. Як слідство, до його зібрань потрапляє чимало оригінальних джерел ХУІІ - ХУШ ст. На їх основі створюються й власні праці широкого жанрового спектру - «історії», описи, публіцистика та есе. Як провідний фахівець з «козацького питання» Міллер з початку 1770-х фактично стає науковим консультантом Катерини ІІ та її найближчого оточення у справах Запорозької Січі. Достатньо сказати, що він був одним із співавторів «Маніфесту» 1775 р. Відповідно до цього приватний науковий архів Г.- Ф.Міллера містить велику кількість документальних і наративних джерел за темою дослідження. В межах архівного фонду вони угруповані в «портфелі» № 342. Переважна їх більшість не тільки ніколи не була опублікована, але й не була предметом джерелознавчого та історичного аналізу.

Архів зовнішньої політики Російської імперії (Архив внешней политики Российской империи (Москва, Российская Федерация) - АВПРИ) є архівним зібранням документальних джерел, що виникли в процесі дипломатичних зносин російського уряду із зарубіжними країнами та при управлінні автономними окраїнами імперії впродовж всього ХУШ ст.

Утворення фондів цього архівного зібрання напряму пов’язане із діяльністю Колегії іноземних справ - центральної державної установи Російської імперії, у яку, впродовж 1720 - 1721 рр. було реорганізовано Посольський приказ. Колегія іноземних справ функціонувала, в свою чергу, до 1801 р., в якому її було реформовано, під час запровадження міністерської системи управління.

Відомий архів цієї колегії, який впродовж ХІХ ст. входив складовою частиною до Архіву міністерства іноземних справ, за радянських часів перебував у Архіві народного комісаріату іноземних справ (1918 - 1946), а згодом у складі відомчого архіву Міністерства закордонних справ СРСР. З 1992 р. Архів зовнішньої політики Російської імперії перебуває у відомстві

Історико-документального департаменту Міністерства закордонних справ Російської Федерації.

Постійне перебування архівних фондів Колегії іноземних справ у складі «зачинених» відомчих архівів була та продовжує залишатися неабиякою перешкодою для дослідників під час евристичного етапу дослідження. Зокрема, потенціал фондів архіву у справі дослідження соціальної історії запорозького козацтва у ХУШ столітті все ще залишається нереалізованим.

Переважна більшість фондів цього архіву, які містять матеріали за тематикою дослідження, генетично пов’язані з документацією Посольського приказу та є хронологічним продовженням відповідних фондів Російського державного архіву давніх актів. При цьому дублюються як назви фондів, так і їх порядкові номери, наприклад:

Таблиця 4.1

~v~ t* · · u · · · і ·

Кількіснии поділ матеріалів тематичних фондів у межах «приказного» і «міністерського» зібрань

Кількісне співвідношення одиниць зберігання у відповідних фондах Архіву зовнішньої політики Російської імперії та Російського державного архіву давніх актів, як видно з поданої таблиці, не завжди є відповідним як реальним відрізкам часу, так і інтенсивності дипломатичних зносин, військових конфліктів та тому подібного між російською державою та, відповідно - Річчю Посполитою, Османською імперією, Кримським ханством та Г етьманщиною.

Якщо у випадку з фондами № 79 - кількість співвідношення частини справ, які, відповідно, знаходяться у РДАДА та АЗПРІ є приблизно пропорційним (3476 : 3297), то у випадку з фондами № 89 (674 : 3314), № 123 (2005 : 382) та № 124 (4649 : 759) на лице явна диспропорція. Не в останню чергу вона була викликана не лише фізичними втратами документальних комплексів, але й тими обставинами, що:

• впродовж ХѴІІІ ст. інтенсивність зносин російської держави з Османською імперією зросла, у порівнянні з ХѴІІ ст. у кілька разів, внаслідок тривалого протистояння та боротьби за сфери впливу у Північному Причорномор’ї;

• Кримське ханство з кінця ХѴІІ ст. втрачає право безпосередніх дипломатичних зносин із іноземними державами та його інтереси від цього часу, головним чином, репрезентує дипломатичне відомство сюзерена - Османської імперії;

• внаслідок уніфікаторської політики російського уряду, впродовж всього ХѴІІІ ст., по відношенню до українських земель, які перебували у складі Російської імперії - Гетьманщини та Запорожжя, інтенсивність зносин центральних державних установ, в тому числі дипломатичного відомства, з генеральною військовою та кошовою козацькими канцеляріями скорочується.

Однак, певна диспропорція та зміни у кількісному складі відповідних фондів АЗПРІ, у порівнянні з фондами РДАДА не позначились значно на інформативній цінності вміщених у них документів. Не в останню чергу це пов’язано з урізноманітненням видів документальних джерел, який був прямим наслідком наближення стандартів роботи зовнішньополітичного відомства Російської імперії до тогочасних європейських аналогів. Навіть побіжне знайомство з документами зазначених фондів переконує в цьому.

Фонд № 79 - «Сношения России с Польшей. (1696 - 1816). 3297 ед. хр.» (описи № 79/1, 6, 7), є зосередженням великої кількості джерел, які стосуються соціальної історії запорозького козацтва в ХѴІІІ столітті. Зокрема, було виявлено 2 справи за описом 79/1 [312-313] та 6 справ за описом 79/6 [314— 319]. Всі вони, тією чи іншою мірою, репрезентують документацію, яка була утворена внаслідок зносин дипломатичних відомств Російської імперії та Речі Посполитої, особистих контактів можновладців цих двох країн, з приводу гайдамацької активності запорожців у польських володіннях на Правобережній Україні, підтримки ними козацького повстання 1768 р. — Коліївщини. Тематично документи згаданих справ стосуються наступних епізодів:

• життя та смерті чи не найбільш легендарної постаті в історії гайдамаччини — Сави Чалого [312, арк. 1-6];

• розвідувальної діяльності польської та російської сторін на землях Запорозьких Вольностей, з метою виявлення зовнішніх і внутрішніх чинників, що активізують гайдамацьку активність запорожців [313, арк. 2—5, 7];

• діяльності гайдамацьких ватаг із Запорожжя на польському та турецькому прикордонні у 1768 р., яка стала каталізатором : 1) повстання надвірного козацтва (коліїв) на Київщині, Уманщині та Брацлавщині; 2) початку чергової російсько-турецької війни (1768 — 1774 рр.) [316, арк. 1—5, 23, 76—77, 88—92; 317, арк. 5—10, 20, 77—78, 85—86; 318, арк. 80—81, 90].

За своєю структурою фонд № 79 є складним, таким, що утворився внаслідок діяльності кількох фондоутворювачів, а саме:

• Секретної експедиції Колегії іноземних справ, яка опікувалася розвідувальною та контррозвідувальною діяльністю;

• дипломатичних представництв (амбасади та консульств) Російської імперії в Речі Посполитій;

• похідних канцелярій російських воєначальників, які на чолі експедиційних корпусів перебували на польських землях впродовж ХVШ ст.;

• можновладців Російської імперії: монархів, канцлерів та ін.

Як слідство, таким же барвистим є й видовий склад документів, ідентифікованих нами як такі, що мають інформативний потенціал у реконструюванні соціальної історії запорозького козацтва: депеші (відпуски та копії); доїзди (розвідувальні звіти); реляції; матеріали службового листування (з екстрактами з них); перлюстрації приватного листування.

Інформативні можливості документів фонду № 79 АЗПРІ дають можливість відтворення ідеологічної складової соціальних рухів запорозького козацтва; його питомої ваги та ролі активізації національно-визвольної боротьби населення Правобережної України у 1760-х роках.

Серед фондів АЗПРІ, документальні комплекси яких містять джерела за тематикою дослідження, чільне місце посідають зібрання, що виникли внаслідок дипломатичних представництв Російської імперії в Османській імперії, та в васальних від неї Молдавському князівстві та Кримському ханстві.

Найбільшим з цієї групи фондів є фонд № 89 - «Сношения России с Турцией. (1720 - 1819). 3314 ед. хр.» (оп. 89/1, 89/2, 89/7, 89/8). Подібно до фонду № 79 цей фонд є складним за структурою, має не одного фондоутворювача; йому притаманні виразні риси колекції, тематичного зібрання документів. Основу фонду склала документація Колегії іноземних справ: листування з амбасадорами та консулами в Константинополі (1780 - 1801); поточна документація межових комісій та комісій з вирішення взаємних претензій; листування Колегії з прикордонними командирами (київськими генерал-губернаторами; запорозькими кошовими отаманами та ін.) та командуючими російськими військами дислокованими на Півдні та на занятих під час воєн турецьких територіях.

За чотирма діючими описами фонду № 89 нами було виявлено 61 справа, документи яких можуть бути використані при реконструкції соціальної історії запорозького козацтва у ХУШ столітті:

• опис 89/1 - 23 справи [320-342];

• опис 89/2 - 0;

• опис 89/7 - 0;

• опис 89/8 - 38 справ [343-380].

Те, що за описами 89/2 та 89/7 не було виявлено жодної справи за темою дослідження, пояснюється тим, що ці описи об’єднують комплекси міжнародно-правових актів - мирні договори та межові угоди між Російською та Османською імперіями. Попри незаперечну інформативність цих різновидів документальних джерел у справі висвітлення дипломатичних та військово- політичних стосунків двох імперій, для побудови моделі соціального устрою Запорожжя вони не можуть дати потрібних відомостей.

Наступним з «османських» фондів АЗПРІ, генетично пов’язаним з попереднім, є фонд № 90 - «Константинопольская миссия. (1502 - 1801). 1495 ед. хр.». Фондоутворювачем є російська місія у Константинополі (Стамбулі, Царгороді). Основу зібрання становлять матеріали службового листування посольства з КІС, російськими консульствами в інших містах Османської імперії; київськими, новоросійськими генерал-губернаторами, катеринославським та таврійським правителями.

За тематикою дисертаційного дослідження нами було виявлено 34 справи, які охоплюють період з 1733 до 1787 рр. [381-415] Подібна, більш ніж півсторічна, підбірка матеріалів дозволяє дослідити вплив османсько- кримського фактору на внутрішнє життя Запорожжя від виходу козаків з-під кримської протекції та до переходу їх під протекцію турецьку після ліквідації Січі.

Ще одним документальним комплексом, чиє виникнення пов’язане із діяльністю російських дипломатичних представництв, є фонд № 69 - «Российское генеральное консульство Яссах. (1763 - 1818). 360 ед. хр.». Фондоутворювачем його було генеральне консульство Російської імперії в столиці Молдавського князівства. Основу цього зібрання склало службове листування консулів (Лашкарьова, Северіна, Яковлева) з Колегією іноземних справ, російськими амбасадорами в Константинополі, катеринославськими, новоросійськими, таврійськими та вознесенськими губернаторами та правителями.

Незважаючи на відносну компактність цього фонду, саме серед його зібрань переховується значна кількість документів з соціальної історії січової громади в чи не найдраматичніший період її історії. Так, зокрема, нами було виявлено 46 справ за описом 69/1, за період 1782 - 1800 рр. [265-311].

Вміщена в них документація (здебільшого статистичного характеру) дає чудову можливість аналізу соціального, статево-вікового складу «запорозької діаспори», яка сформувалася на території Валахії, Молдавії та Бессарабії після 1775 р., та стала основою для формування задунайців та «мальтизів».

Череду «османсько-кримських» фондів АЗПРІ замикає фонд № 123 - «Сношения России с Крымом. (1722 - 1778). 382 ед. хр.». Подібно до фонду № 89 - «Сношения России с Турцией», він має кілька фондоутворювачів та, відповідно до цього, складну структуру. Всього за двома з п’яти описів фонду - 123/1, 4, нами було виокремлено 13 справ, що містять документи за тематикою дисертаційного дослідження [416-42].

Як вже було зазначено вище, фонди № 69, 89, 90 та 123 самим тісним чином пов’язані один з одним. Незалежно того, склалися вони внаслідок діяльності одного фондоутворювача, чи то були сформовані штучно за тематико-хронологічним принципом (ф. 89, 123), структурний аналіз

документальних комплексів дозволяє зробити висновки стосовно їх генетичної спорідненості. Ефективне вирішення комплексу проблем зовнішньої політики Російської імперії відносно Туреччини та її васалів могло бути забезпечене лише за рахунок чіткої взаємодії Колегії іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном і військового та цивільного командування прикордонних адміністративних одиниць. Як наслідок, рух документаційних потоків призводив до появи практично тотожних за походженням і тематикою «вкраплень» в кожному зі згаданих фондів. Прикладом може слугувати наявність подібних квазіфондів у фонді № 89: справи № 1131 - 1169 за описом 89/8 є нічим іншим, як комплексами звітно-розвідувальної документації російського консульства в Бахчисараї за 1762 - 1765 рр., а справи № 1170 - 1348 (за тим же описом) - російського генерального консульства в Ясах за 1786 - 1799 рр. Відтак, документальні комплекси фондів 69, 89, 90 та 123 містять в своєму складі справочинні й наративні джерела з соціальної історії запорізького козацтва за наступною тематикою:

• гайдамацька активність запорожців на землях Російської (до 1734 та після 1775 р.) та Османської (1734 - 1775 рр.) імперії та боротьба з цим явищем урядів згаданих країн;

• вплив османсько-кримського фактору на ідеологічну та соціальну диференціацію запорозького козацтва;

• виникнення та діяльності в Османській імперії (Кримському ханстві) запорозьких опозиційних груп та військових центрів;

• діяльності російського уряду, спрямованої на інкорпорацію запорожців до соціальної структури імперії.

Фонд № 124 АЗПРІ - «Малороссийские дела. (1720 - 1781). 759 ед. хр.», без перебільшення можна назвати найбільшою «прикрасою» цього архіву. Подібно до вже згаданих фондів № 79, 89 та 123, цей фонд не є продуктом діяльності лише одного фондоутворювача. Його було сформовано за тематично-хронологічною ознакою ще наприкінці ХѴІІІ ст. (1779 р.; М.Бантиш-Каменський), з документів Московського архіву Колегії іноземних справ, які винили внаслідок зносин зовнішньополітичного відомства Російської імперії з Генеральною Військовою канцелярією та Кошем; розвідувальної та контррозвідувальної діяльності російського уряду на землях Гетьманщини, Запорожжя та на землях сусідніх держав, в яких існували осередки козацької еміграції. Та велика увага, що її приділяв російський уряд контролю за настроями українського козацтва (як низового, так і городового), за ступенем його лояльності по відношенню до центральної влади, роблять документи цього фонду незамінними у справі відтворення історичного етосу січової громади, імперативів повсякденної поведінки всіх соціальних груп Запоріжжя. Всього у фонді, за тематичною приналежністю до дослідження, нами було ідентифіковано 28 справ [416-456].

За тематикою документальні комплекси фонду № 124 потенційно спроможні бути цінними джерелами для висвітлення:

• агітаційно-пропагандистської діяльності на Запорожжі представників мазепинської еміграції, їх впливу на формування ідеології соціальних груп січової громади;

• діяльності зовнішньополітичного та військового відомств Російської імперії в справі врегулювання конфліктів запорожців із турками, татарами (ногайцями) та поляками;

• превентивних заходів російського уряду щодо гамування можливих проявів соціального протесту з боку запорозького та гетьманського козацтва.

У контексті останнього з тематичних блоків, слід згадати про наявність серед справ фонду 4-х, без перебільшення, унікальних документальних комплексів, чиє виникнення пов’язане з веденням, впродовж 1750 - 1751 рр., слідства над миргородським полковником В.Капністом (старшим), до якого був причетний кошовий отаман В.Сич. Подібно до інших матеріалів судово- слідчого справочинства ця слідча справа [449-452], дає можливість реконструкції всього розмаїття соціальних зв’язків запорозької та гетьманської старшини (родинних, дружніх, службових); впливу її ідеології на моделі поведінки та вибір життєвих стратегій. Лишень сама ця група справ може скласти джерельну базу ґрунтовної наукової розвідки в площині мікроісторії локальної групи козацької верхівки Задніпров’я та Запорожжя.

Всього ж у 6 фондах АЗПРІ нами було виявлено 189 справ, документи яких можуть слугувати повноцінним підгрунтям комплексного студіювання соціальної історії запорозького козацтва ХѴІІІ ст.

Російський державний військово-історичний архів (Российский государственный военно-исторический архив, (Москва, Российская Федерация) - РГВИА), разом із РДАДА та АЗПРІ входить до трійки зарубіжних (російських) архівосховищ, в яких зберігається велика кількість матеріалів з соціальної історії запорозького козацтва у ХѴІІІ столітті. Попри те, що ВЗН так ніколи й не було підпорядковане Військовій Колегії, подібно до решти козацьких військ Російської імперії, а почергово знаходилось у віданні КІС, гетьмана та Малоросійської колегії, фонди РДВІА рясніють документами за темою.

Найбільша їх кількість зосереджена у фонді № 52 - «Дела князя Потёмкина-Таврического. (3574 ед. хр.)». Фондоутворювачем виступає похідна канцелярія князя Г.Потьомкіна-Таврійського. Виключення становлять лише 3 справи - № 1 (ч. 1-2), № 2 (ч. 1-13) та № 37 (ч. 1-2).

Перша зі справ походить з архіву Коша Нової Січі та, очевидно, була вилучена ще влітку 1775 р. і згодом передана до похідної канцелярії Г.Потьомкіна. Документальні комплекси справ № 2 і 37 були створені штучно за предметно-тематичним принципом та являють собою збірку присвячену хроніці конфліктів ВЗН з владою та населенням Новоросійської та Слобідсько- Української губерній впродовж 1764 - першої половини 1775 рр. Скоріш за все, документи використовувалися Г.Потьомкіним в процесі прийняття рішення про ліквідацію Запорозької Січі (друга половина 1774 р. - перша половина 1775 р.). Решта справ, як вже було наголошено, є безпосереднім продуктом діяльності похідної канцелярії. З всього загалу безпосереднє відношення до теми дисертаційного дослідження мають 13 справ [697-726].

Подібна, досить скромна, цифра не має вводити в оману. Слід зважати на те, що більшість з справ являє собою гігантські документальні комплекси в багатьох частинах, кількість аркушів в яких часто вимірюється сотнями. Тому фонд № 52 РДВІА сміливо можна зараховувати до одного з найбільших зібрань із соціальної історії Запорожжя.

Абсолютна більшість матеріалів за темою становлять документальні джерела. Маємо лише один наратив: своєрідну хроніку - опис перебування ВЗН під кримською протекцією, складену анонімним січовим історіографом у травні 1734 р. [698, арк. 29-39 зв, 40].

Документальні джерела в зібрання фонду № 52 представлені:

• нормативно-правовими актами, які регулювали різні сфери соціального життя ВЗН та його стосунків із сусідами: накази російських монархів, Правлячого Сенату та центральних державних установ імперії [697598; 705; 716];

• судово-слідчою документацією та матеріалами комісій з розслідування конфліктів запорожців із сусідами: протоколи допитів, реєстрів претензій та ін. [699-704; 710-713; 724-725];

• службово-звітною документацією, яка надходила до Г.Потьомкіна від військового та цивільного командування на землях колишнього Запорожжя (1775 - 1791 рр.) та яка відбиває намагання російського уряду інтегрувати січовиків до імперської соціальної моделі: рапорти, пропозиції, донесення, відомості [714-715; 717-719; 721-726];

• засвідчувально-інформативною документацією, за допомогою якої колишня запорозька старшина та козаки намагалися інкорпоруватися до нових соціальних структур (насамперед до дворянства): атестати та абшити, свідоцтва [715; 721-723].

Представницька кількість джерел з соціальної історії запорозького козацтва у фонді Г.Потьомкіна є прямим свідоцтвом того впливу, який мав цей політичний діяч на різні боки життя цієї козацької громади в постсічовий період її історії.

Подібні твердження є справедливими і відносно фондів, основу зібрань яких склали службові та приватні архіви інших військових і політичних діячів Російської імперії ХУШ ст., які за родом своєї діяльності були причетні до зносин із запорозьким козацтвом:

• фонд № 41 - «Салтыков Николай Иванович (1736 - 1816). (1754 - 1811). 433 ед. хр.»;

• фонд № 44 - «Румянцев Петр Александрович (1725 - 1796). (1758 - 1796). 901 ед. хр.»;

• фонд № 53 - «Разумовские (Кирилл Григорьевич (1728 - 1803) и Алексей Кириллович (1748 - 1822). (1756 - 1835). 2193 ед. хр.».

Більшість справ цих фондів за темою дослідження стосуються боротьби російського військового командування на півдні України з гайдамацтвом запорозьких козаків і чорноморців [695-696].

З-поміж фондів РДВІА, чиїми фондоутворювачами були окремі структурні підрозділи Військової колегії, та які містять значну кількість справ за темою, слід особливо відзначити фонд № 20 - «Секретная экспедиция Военной коллегии. (1720 - 1788). 1605 ед. хр.». Оскільки Секретна експедиція (до 1763 р. - Секретне повиття) була найважливішим оперативним органом військової колегії, то саме до неї для подальшої аналітичної обробки надходила інформація про події на прикордонні, які були потенційно спроможні спричинити загострення у відносинах із сусідами.

Г айдамацька активність запорожців на польському і турецькому пограниччі, поза сумнівом, була для російської влади деструктивним фактором «номер один». Звідси й значна кількість документальних комплексів, випродукованих центральними та місцевими установами Російської імперії в процесі боротьби з ним. В фонді № 20 нами було виявлено 10 справ, які становлять своєрідну хроніку здобчиницької діяльності січовиків впродовж 1742 - 1761 рр. [673-693].

На особливу увагу заслуговує присутність у них представницьких масивів судово-слідчої документації з розслідування «гайдамацьких справ», зокрема протоколів допитів - неперевершеного за своєю інформативністю різновиду джерел.

Той факт, що в фондах РДВІА, головне, представлені справи «гайдамацького» циклу, як вже зазначалося вище (див. Розділ 2.1) пояснюється особливостями підпорядкування ВЗН в системі вертикалей російської центральної влади за часів Нової Січі та оригінальністю, в порівнянні з іншими козацькими громадами, його соціальної моделі. Як наслідок, навіть в зібраннях такого, здавалося б, «профільного» фонду як фонд № 13 - «Казачья экспедиция Канцелярии Военной коллегии. (1728 - 1812). 7430 ед. хр.», - ВЗН здебільшого фігурує або в якості учасника поземельних суперечок із Військом Донським, напряму підпорядкованим Військовій колегії [627; 629-646], або як одержувач грошового жалування, провіанту та пороху під час російсько-турецької війни 1768 - 1774 рр. [647-650].

Окремі, спорадичні справи та групи справ фонду, які стосуються теми дисертаційного дослідження, своєю появою завдячують тим досить нечисленним випадкам, коли окремі представники чи то групи січової спільноти ставали об’єктами застосування управлінських рішень російського командування з приводу:

• його спроб скасувати виборність кошових отаманів [628];

• оселення в фортецях сибірських укріплених ліній засланих запорожців - учасників Коліївщини [645];

• надання армійських офіцерських чинів старшинам скасованого ВЗН (1776 - 1787) та Чорноморського козацького війська (1787 - 1792) [651; 653668].

Джерела за темою в решті фондів РДВІА так само являють собою епізодичні вкраплення, які не носять системного характеру, хоча й серед них трапляються документальні пам’ятки, значення яких важко недооцінити. Наприклад, у фонді № 24 - «Кабинетские дела. (1701 - 1795). 270 ед. хр.», - сформованому з документів особистих канцелярій російських монархів, зберігається проект Г.Потьомкіна-Таврійського стосовно відновлення ВЗН за заразком Війська Донського, виголошений ним перед Катериною ІІ на початку квітня 1784 р., цікавий як приклад імперської візії щодо місця та ролі колишніх січовиків в соціальному устрої російської держави [694]. Або ж у фонді № 14209 - «Молдавская армия. (1798 - 1812). 1998 ед. хр.», де окремі справи таки містять значну кількість «его»-інформації, що дозволяє застосуванням методів біографічного аналізу та ретроспекції реконструювати численні аспекти внутрішнього устрою задунайської спільноти впродовж останньої чверті XVIII ст., а також здійснити порівняльний аналіз поведінкових моделей та світоглядних орієнтирів представників двох гілок пост січового запорозького козацтва - чорноморської і задунайської [727-739].

Державний архів Краснодарського краю (Государственный архив Краснодарского края (Краснодар, Российская Федерация) - ГАКК) є найбільшим зібранням джерел з соціальної історії запорізького козацтва (насамперед його чорноморської гілки) в постсічовий період його історії. Основу цього комплексу склала документація військової канцелярії Чорноморського козацького війська та канцелярії кошових (згодом військових) отаманів Чорноморського козацького війська.

В процесі фондування документальних комплексів, випродукованих згаданими фондоутворювачами, утворилися:

• фонд № 249 - «Канцелярия наказного атамана Кубанского казачьего войска. (1783 - 1870). 3031 ед. хр.;»

• фонд № 250 - «Войсковая канцелярия Черноморского казачьего войска. (1794 - 1842). 1759 ед. хр.».

У цих двох споріднених фондах зберігається 53 справи за темою дослідження. За своєю тематикою та видовою належністю вміщених у них документів вони згруповані наступним чином:

• матеріали, що відбивають кількість, соціальний і статево-віковий склад козаків і старшини Чорноморського війська з їх родинами: відомості, списки, рапорти [458; 471; 475-476; 483; 497-503];

• документи, які відображають хід, особливості та джерела формування чорноморської громади: списки, донесення, рапорти, скарги, чолобиття, листи [461; 465-456; 471; 473; 486-487; 489; 490;492-493; 504; 509-510]

• матеріали відносно нобілітації колишніх запорозьких (чорноморських) старшин: атестати, рапорти, представлення [459; 485; 510];

• джерела, що стосуються гайдамацької активності чорноморців: допити, рапорти, донесення, листи [462; 496; 505];

• матеріали приватного листування чорноморської старшини (насамперед З. Чепіги та А. Головатого) [463; 472; 474; 477-482; 494-495].

З огляду на методологічне підгрунтя дисертаційного дослідження особливий інтерес становлять матеріали приватного листування військових отамана та судді, оскільки саме вони дозволяють відтворити картину родинних (духовно-родинних), дружніх, службових, клієнтсько-патронських та ін. стосунків чорноморської (колишньої запорозької) старшин з широким колом осіб. Вичленення складових етичних установок, поведінкових моделей тощо є абсолютно неможливим без залучення цього виду джерел.

Російський державний історичний архів (Российский государственный исторический архив (Санкт-Петербург, Российская Федерация) - РГИА) переважно зберігає фонди вищих державних установ Російської імперії з початку ХІХ ст., з часу проведення «міністерських» реформ 1801 - 1802 рр. Документи ХУШ ст. в його зібраннях не представлені настільки широко як у РДАДА, АЗПРІ та РДВІА. Виключення становлять лише кілька фондів.

Зокрема, в фонді № 796 - «Канцелярия Синода. (1721 - 1918). 371939 ед. хр.»,основу зібрань якого складає документація одноіменного фондоутворювача, зберігаються 3 справи, які стосуються ліквідації Запорозької Січі (релігійний аспект інкорпорації населення Запорожжя до соціальних структур Російської імперії; ізоляція військової старшини в монастирях) [740742].

Фонд № 1146 - «Совет при высочайшем дворе. (1769 - 1801). 195 ед. хр.», також містить матеріали з соціальної історії запорозького козацтва. Сформований, переважно, з протоколів засідань цього дорадчого органу при російських монархах (Катерині ІІ та Павлу І), цей фонд є цікавим з огляду на наявність відповідних протоколів за період з 01.08.1773 р. до 24.08.1775 р. [473]. Їх тексти дозволяють у подробицях, крок за кроком, реконструювати основні проблеми конфлікту російського уряду та ВЗН в соціальній площині (на макроісторичному рівні дослідження).

В фонді № 1286 РДІА - «Департамент полиции исполнительной. (1802 - 1905). 83466 ед. хр.», нами було виявлено 4 справи, які, хоча дещо й виходять за декларовані хронологічні рамки дослідження (1802, 1804 рр.), становлять інтерес, оскільки в них зосередженні документи (переважно службове листування міністра внутрішніх справ В.Кочубея з київськими, херсонськими

та таврійськими військовими та цивільними губернаторами) [744-747]. Тематично вони стосуються:

• «пошуків козацтва» колишніми запорожцями та їх нащадками на півдні України;

• боротьби російського уряду з можливими рецидивами гайдамацтва в Київській губернії, каталізатором якого виступають чорноморці, уродженці тих місць;

• соціальних трансформацій в середовищі чорноморського козацтва, що відбулися впродовж останніх десятиліть ХУШ ст.;

• соціальної історії (ретроспекція) задунайської гілки запорозького козацтва.

В комплексі, ці документи дозволяють констатувати завершення процесів інституалізації «постсічових» соціальних структур на основі історичного запорозького козацтва, станом на початок ХІХ ст.

Санкт-Петербурзький інститут історії Російської академії наук (Санкт- Петербургский институт истории РАН (Санкт-Петербург, Российская Федерация) - СПбИИРАН) містить в своєму складі відомчий архів. Поміж багатьох інших, в ньому зберігається особистий архівний фонд А.Скальковського - фонд № 200 «Скальковский Аполлон Александрович. (1808 - 1898). 722 ед. хр.». Основу його склали: приватне листування вченого, його щоденники та особисті документи; тексти наукових праць; колекції документів, карт і планів ХУІІ - ХІХ століть. До соціальної історії Запорожжя ХУШ ст. безпосереднє відношення мають справи, обліковані за описами 2 та 3.

Із загальної кількості за тематикою було виокремлено 61 справу. За походженням, видовою належністю та тематикою вони належать до двох груп:

• документи архіву Коша Нової Запорозької Січі, які свого часу були відокремлені від основного комплексу та генетично пов’язані з документами ф. 229 ЦДІАУК (див. Розділ 4.1): акти, службова звітно-розпорядча документація, епістолярії, що становлять підгрунтя для реконструкції соціальної історії запорозького козацтва на макро- та мікро- рівнях [761-818];

• матеріали, зібрані А.Скальковським на теренах колишнього Запорожжя в другій третині ХІХ ст.: запорозькі історичні пісні ХѴІІІ ст. [760].

Відділ рукописів Російської національної бібліотеки (Отдел рукописей Российской национальной библиотеки (Санкт-Петербург, Российская Федерация) - ОР РНБ), за радянських часів більш відомої як Державна публічна бібліотека ім. М.Салтикова-Щедріна, являє собою архівне зібрання, основу якого, переважно, складають особисті фонди та колекції. Джерела до соціальної історії запорозького козацтва, що зберігаються у фондах-колекціях ВР РНБ, як власне й абсолютна більшість інших тематичних матеріалів, не мають ознак системного комплексу. Вони розпорошені по фондах, і в них самих представлені фрагментарно та своїм включенням завдячують чисто випадковим обставинам. Всі вони зберігаються в 4-х наступних фондах:

• фонд № 550 - «Основное собрание рукописной книги. (ХІ - ХІХ ст.). 8499 ед. хр.»;

• фонд № 1000 - «Собрание единичных поступлений русских рукописных материалов. ^V - ХХ ст.). 917 ед. хр.»;

• фонд № 905 - «Новое собрание рукописной книги. ^V! - ХІХ ст.). 579 ед. хр.»;

• фонд № 588 - «Собрание Погодина Михаила Петровича (1800 - 1875) (Х^ - ХІХ ст.). 483 ед. хр.».

За видовою належністю та тематичною спрямованістю виявлені джерела представлені:

• переказами допитів («распросными речами») запорозьких козаків та шведських солдат (1710, 1711, 1713 рр.) - вміщена в них інформація стосується широкого спектру соціальних відносин всередині січової громади [75; 759];

• подорожніми щоденниками російського дипломата князя Г.Шаховського (1759 - 1760 рр.), написаними під час його подорожі з Москви до Константинополя та назад: вельми цінними є замальовки з повсякденного життя населення «Польської України» за часів найбільшого розмаху гайдамацької активності в регіоні [749-750];

• описовою працею анонімного катеринославського поміщика (не раніше 1799 р.), однією зі складових якої є спогади-міркування автора стосовно часів перебування краю під владою ВЗН, та соціального устрою останнього [753].

З особистих фондів державних діячів Російської імперії ХУШ ст., які зберігаються у ВР РНБ, особливо слід відзначити фонд № 609 - «Попов Василий Степанович. (1745 - 1822). 514 ед. хр.», сформований з документів особистої канцелярії князя Г.Потьомкіна-Таврійського та приватних і службових паперів правителя цієї канцелярії (В.Попова). У 2 справах фонду зберігаються матеріали службового листування В.Попова з В.Каховським, М.Салтиковим та ін. за період з лютого до листопада 1792 р. [755-756].

Період, який вони охоплюють - час переселення чорноморців на Кубань. Вміщена в епістоляріях інформація дозволяє проаналізувати ставлення різних верств цієї постсічової громади до свого соціального статусу та несення козацької служби.

Невеличкий за обсягом особистий фонд іншого службовця (перекладача) канцелярії Г.Потьомкіна - фонд № 830 «Цебриков Роман Максимович. (1763 - 1817). 4 ед. хр.», тим не менше, містить важливе мемуарне джерело - щоденник р.Цебрикова за період з червня 1785 р. по лютий 1789 р. [757]. Із загальної кількості 144 аркушів цього наративу, аркуші з 66 до 133 були опубліковані [1092]. Особливий інтерес становлять записи зроблені мемуаристом впродовж вересня 1788 р., основу яких склали його власні спостереження за традиціями та звичаями «вірних запорозьких козаків».

Російський державний архів Військово-морського флоту (Российский государственный архив Военно-морского флота (Санкт-Петербург, Российская Федерация) - РГА ВМФ) належить до архівних установ, чиї фонди все ще залишаються мало знаними дослідникам історії запорозького козацтва.

Причинами цього стали його довготривала «відомча» підпорядкованість і специфіка евристичного пошуку, який і до сьогодні змушений вестися в умовах досить недосконалого та архаїчного описання фондів.

Здійснений фронтальний перегляд фондів ХѴІІІ ст., які зберігаються в РДА ВМФ, дозволив встановити, що джерела з соціальної історії запорозького козацтва зосереджені в 3-х фондах:

• фонд № 212 - «Государственная Адмиралтейств-коллегия. (1717 - 1827). 10609 ед. хр.»;

• фонд № 233 - «Канцелярия адмирала Федора Матвеевича Апраксина. (1699 - 1726). 266 ед. хр.»;

• фонд № 245 - «Черноморское адмиралтейское правление. Херсон. Николаев. (1785 - 1798). 145 ед. хр.».

В абсолютній своїй більшості виокремлені документи за видовою належністю належать до 2-х груп: розпорядчо-звітної та судово-слідчої документації. Хронологічно та тематично їх можна віднести до 3-х груп, які стосуються наступних аспектів соціальної історії Запорожжя:

• соціальної структури січової громади, ідейних течій всередині її основних груп (1708 - 1713 рр.) [620-623];

• поведінкових установок та «лицарської» ментальності запорожців Нової Січі в останні роки її існування (1771 - 1774 рр.) [617-619];

• початку трансформації запорозької «січової» моделі у соціальному устрої Чорноморського козацького війська (1792 р.) [624-626].

Отже, можна стверджувати, що в архівосховищах Російської Федерації, як внаслідок діяльності конкретних фондоутворювачів - канцелярій державних установ різних рангів та конкретних історичних осіб, так і за рахунок часткових вилучень джерел українського походження (які відбувалися впродовж всього XVIII ст.), було зібрано вельми представницький комплекс документів з соціальної історії запорозького козацтва.

Серед документальних джерел, акумульованих у центральних архівних установах Російської Федерації, за видовою належністю найбільш повно представлено актові, судово-слідчі та розпорядчо-звітні документи, що пояснюється специфікою відносин центральної влади російської держави з

січовиками.

Разом із цим, достатньо потужною є й наративна складова актуалізованої джерельної бази, репрезентована описами, мемуарами й епістоляріями.

4.3.