Архівосховища країн Центрально-Східної Європи (Польща, Туреччина, Хорватія, Сербія)

Оскільки значна частина правобережних українських земель впродовж всього XVIII ст. продовжувала перебувати під владою польської держави - шляхетської Речі Посполитої, це не могло не позначитися на значній концентрації масивів джерел з соціальної історії запорозького козацтва в архівних і бібліотечних зібраннях сучасної Республіки Польщі в містах Варшаві, Кракові, Курнику, Познані та Вроцлаві.

Архів головний актів давніх (Archiwum Glowne Akt Dawnych (Warszawa, Polska) - AGAD) є провідною архівною установою Польщі, зібрання якого містять велику кількість джерел з соціальної історії Запорожжя часів Нової Січі.

Зокрема, один із найбільших його фондів - «Archiwum Koronne Warszawskie. 1455 - 1796» (AKW) - включає понад 5 тисяч документів від середини XVI-го до кінця XVIII ст., що стосуються дипломатичних і політичних взаємин Речі Посполитої з тогочасними державами Європи й Азії. Матеріали, різноманітні за походженням та видовою належністю, переважно являють собою: міжнародні угоди й трактати Речі Посполитої; кореспонденцію польських королів, канцлерів, фельдмаршалів, гетьманів, з закордонними монархами й можновладцями; листування згаданих вище осіб з польськими посланцями за кордоном; інструкції й меморіали польських можновладців послам Речі Посполитої; рапорти і щоденники самих амбасадорів.

Відповідно до напрямків дипломатичних зносин, документи фонду згруповані по відповідних відділах (dziai), яких налічується понад 30. Найбільшу кількість джерел за темою дисертаційного дослідження містять наступні його «відділи»:

• «Kozackie. 1610 - 1714. 99 j.a.» - 2 справи [819—820];

• «Rosyjskie. 1575 — 1794. 458 j.a.» — 14 справ [821—834];

•«Tatarskie.

• «Tureckie. 1455 — 1792. 1471 j.a.» — 20 справ [539—858].

За своєю тематикою виявлені документи стосуються, здебільшого, тих епізодів соціальної історії січової громади, які безпосередньо були пов’язані із такими факторами, як:

• зростання соціальної напруги в середовищі запорозького козацтва, викликаного процесами стабілізації степового кордону між Польщею, Туреччиною та Росією, посилення державного контролю за всіма сферами життя населення регіону [830, к. 2—5; 835, к. 2, 3; 837, к. 1—4;846, к. 1—6; 854, к. 53—55];

• діяльність гайдамацьких ватаг січовиків на польсько-російсько- турецькому прикордонні впродовж 1710 — 1760-хх рр. [828, к. 1—4; 829, к. 1—2; 830, к. 1, 2—2 v, 3—3 v];

• вплив військово-політичної діяльності конкретних запорозьких гетьманів, отаманів і ватагів — П.Орлика [819, к. 1—3; 820, к. 2—3, 3—5], К.Гордієнка [847, к. 11—12], С.Чалого [827, к. 46—48 v] — на розвиток гайдамацтва.

Таким чином, інформативні можливості документів фонду «AKW» дають можливість здійснення історичної реконструкції процесів інституалізації гайдамацтва в запорозькому середовищі впродовж другої декади XVIII ст. й дослідження співвідношення власне запорозького гайдамацтва з козацьким повстанським рухом на Правобережній Україні впродовж усього досліджуваного періоду.

Серед решти фондів центрального архівосховища Польщі, значна кількість джерел за темою дослідження сконцентрована в фондах особового походження, утворювачами яких є польські магнатські роди Потоцьких, Радзивіллів і Замойських:

• «Archiwum Publiczne Potockich (APP). 1551 - 1879. 1042 j.a. +

378 poz. inw.» [860-864];

• «Archiwum Warszawskie RadziwiH0w (AR). 1190 - XX w. Ok. 250,00 m.b.; 1144 dok. perg., ok. 1500 map i planow» [865-875];

•«Archiwum Zamojskich (AZ). 1155 - 1938. 36, m.b.; 3163 j.a.; 715 dok. perg.» [876-879].

За видовою належністю в згаданих зібраннях магнатерії переважають актові документи, розпорядчо-звітна документація й матеріали службового й приватного листування польських можновладців з російськими та турецькими (кримськими) офіційними особами з приводу гамування гайдамакуючого елементу з числа козаків ВЗН у 1730 - 1760-х роках.

Рукописні зібрання Бібліотеки Чарторийських (Biblioteka Czartoryskich (Krakow, Polska) - BCz) без перебільшення можна вважати місцем, в якому зосереджено найбільшу кількість документальних і наративних матеріалів за темою дисертаційного дослідження, серед всіх польських зібрань. Серед них, в першу чергу, слід згадати гігантські за своїми обсягами тематичні збірки, в яких за хронологією вміщено величезну кількість актів й епістолярій XVIII ст., випродукованих канцеляріями дипломатичних відомств Речі Посполитої й Османської імперії - «Akta tureckie» [880-881], «Zbior roznych dokumentow dotyczacych spraw tureckich» [883-888], «Miscellanea tureckie» [889-892], «Akta i listy dotyczace spraw polsko-tureckich» [893-910], «Akta do spraw tureckich i tatarskich» [911-912]. Перелічені вище збірки несуть у собі потужний інформативний шар, за допомогою якого можна достатньо повно прослідкувати процеси інституалізації й еволюціонування гайдамацького напрямку військово- політичної діяльності запорозького козацтва починаючи від часів його перебування під кримською протекцією (1709/11 - 1734), до переходу у турецьке підданство після 1775 р., і аж до самого кінця історичного існування Речі Посполитої: листування польських королів і гетьманів із турецькими султанами, кримськими ханами, нурадинами й калгами, донесення польських і турецько-кримських прикордонних командирів про заходи, спрямовані на викорінення гайдамацтва, протоколи допитів запорозьких гайдамаків, листи й універсали гайдамацьких ватагів Сави Чалого [913, к. 217] і Максима Залізняка [905, к.112].

Так само певний інтерес за темою дослідження становить і десятитомна колекція оригіналів і копій документів з польської історії за період 1700 - 1800 рр., загальним обсягом 5986 аркушів - «Dokumenta historyczne.

Окремо серед рукописних зібрань Бібліотеки Чарторийських слід згадати епістолярні комплекси, що виникли в процесі службової діяльності кількох помітних політичних і військових діячів Речі Посполитої XVIII ст., зокрема, великого гетьмана коронного Адама-Миколая Синявського (за період з 1710 по 1721 рр.) [914-916] та маршалка надвірного коронного Єжи Мнітттка. (за 1758 - 1778 рр.) [928-966]. Кореспонденція, якою вони обмінювалися з вельми широким колом осіб як в тогочасній Речі Посполитій, так і за її межами, переховує чимало відомостей відносно особливостей гайдамакування запорожців на підвладних полякам українських землях.

На значну увагу заслуговують документальні збірки актів й епістолярій російського походження, які в різні часи та за різних обставин потрапили до польських бібліотек й архівів. Зокрема, серед рукописних зібрань вроцлавського Оссолінеума (Biblioteka Zakladu Narodowego im. Ossolmskich we Wroclawiu) було виявлено збірку матеріалів службового листування російських дипломатів, воєначальників й адміністраторів - Кейзерлінга, Мініха, Леонтьєва та Неплюєва з польськими можновладцями, за період з 1735 по 1749 роки, з приводу гайдамацьких нападів козаків ВЗН на прикордонні староства Речі Посполитої [990]; а в бібліотеці регіонального відділення Бібліотеки Польської Академії Наук у Кракові (Biblioteka PAN w Krakowie), - комплекс оригінальних грамот і наказів імператриці Єлизавети Петрівни до гетьмана Кирила Розумовського та до Коша ВЗН (1751 - 1753 рр.), з приводу все тих же запорозьких гайдамаків [991].

Наративи за темою дисертаційного дослідження, розпорошені по рукописних відділах бібліотек Республіки Польщі, і представлені здебільшого спогадами безпосередніх свідків подій козацького повстання 1768 р. на Правобережжі (Коліївщини), а також літературними обробками таких спогадів, написаними (чи записаними) наприкінці XVIII й на початку ХІХ ст.

Сам факт існування запорозького козацтва, у якості прикордонної мілітарної спільноти на західному фланзі степової ділянки євразійського Великого Кордону, між двома суперцивілізаціями - християнською та мусульманською, зумовлював не тільки перебування в ситуаціях конфліктів чи тимчасового замирення, одним словом, перманентної степової війни із ногайцями, кримськими татарами та турками, але й, в залежності від ситуації, сприяло появі тимчасових військово-політичних альянсів. Досліджуваний дисертацією період - XVIII ст., в цьому відношенні є особливо показовим: двічі за цей час - у 1709/11 - 1734 рр. та з 1775 р., - значна частина січовиків перебувала під протекцією мусульманських володарів - Гіреїв та Османів.

Відповідно до цього, архівні зібрання Турецької Республіки - країни правонаступниці Османської імперії - переховують велику кількість документальних джерел із соціальної історії запорозького козацтва часів кримської протекції, часів Нової Січі та після-січового періоду.

Переважна більшість із них зберігається у так званих «османських архівах». Під османськими архівами тут і далі розумітимуться центральні державні архіви Османської імперії, які містять документацію, що була випродукована в процесі діяльності вищих державних установ і можновладців цієї країни: канцелярії султана та різних відомств, їх листування з провінціальними органами управління, особисті архіви султанів і окремих вищих сановників й т. ін. На сьогоднішній день сумарна кількість взятих на облік одиниць зберігання у сімох османських архівах становить, за різними підрахунками, від 100 до 150 мільйонів справ.

Найбільш об’ємними є фондові збірки Урядового Османського архіву Канцелярії прем’єр-міністра (Ba§bakanlik Osmanli Ar§ivi (Istanbul, Turkiye Cumhuriyeti) - BOA) [1217; 1229, с.

• «Hatt-i Humayto Tasnifi (HAT)» - фонд, у якому згруповано актові документи, що вийшли «з-під руки» (дослівно відображено у назві фонду) турецьких султанів - фірмани (султанські грамоти, накази), їх відповіді на запитання великих візирів у різних справах і тому подібні - 3 справи [997-999];

• «Cevdet Tasnifi Askeriye (C.-AS)» - основу зібрання складають документи розпорядчо-звітного характеру, що стосуються військових справ - 24 справи [1000-1023];

• «Cevdet Hariciye (C.-HR)» - актова документація та епістолярії, які було випродуковано в результаті дипломатичних зносин із іншими державами - 13 справ [1024-1036];

• «Cevdet Maliye (C.-ML)» - фонд містить документи фінансового характеру - 5 справ [1037-1041];

• «Cevdet Dahiliye (C.-DH)» - документація установ із судово-

поліцейськими функціями - 3 справи [1042-1044];

• «Cevdet Eyalet-I Mumtaze (C.-MTZ)» - фіскальна документація - 1 справа [1045].

За часом свого створення, виявлені документальні комплекси вказаних фондів відносяться як до часів Нової Січі, так і до часів перебування частини запорожців у турецькому підданстві: абсолютна більшість документів припадає на період після 1775 р. Відповідно до часу появи різниться й тематична спрямованість джерел: так, документація першого хронологічного періоду здебільшого стосується вирішення прикордонних суперечок ВЗН із ногайцями різних орд та мешканцями турецьких міст Північного Причорномор’я [1025; 1034]; документи, датовані останньою чвертю XVIII ст., стосуються різноманітних аспектів життя запорожців під владою османських султанів - участі їх у російсько-турецьких війнах, організаційному оформленні Буткальського (Поткальського) козачого війська, оселення козаків у дунайській дельті та запорозько-некрасівські збройні конфлікти за землю [1005; 1023; 1024; 1027; 1038; 1042; 1044; 1045].

Серед нефондових збірок цього ж архіву слід відзначити колекцію документів «Name-ι Humayhn Defterleri (NHD)», що складається з п’ятнадцяти томів копій архівних документів - defter [1517]. Переважна більшість цих «дефтерів» репрезентована службовою кореспонденцією за період із 1687 до 1789 рр., яку надсилали правителі окремих областей імперії та васальних від неї держав султанам і великим візирам [1219]. Зносини кримських ханів з османськими правителями з приводу запорожців, відповідно, відображені як в документах часів кримської протекції (1709/11 - 1734) - лист кримського хана Саадет-Гірея (1721) з повідомленням про стягнення грошового штрафу із запорожців за їх гайдамакування в ногайських улусах [, так і в таких, чия поява відноситься до часів Нової Січі - переліки взаємних претензій кримських татар і ногайців на запорожців за періоди 1749 - 1754 рр., а також скарги кримського хана Керим(Крим)-Гірея на шкоди, завдані від запорозьких гайдамаків (жовтень 1760 р.).

Ведучи розмову про основні архівні зібрання джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. за межами України, також не можна оминути увагою фонди трьох архівних установ на території колишньої Югославії (СФРЮ) - Хорватського державного архіву, Архіву Воєводини та Історичного архіву м.Панчево. Саме в них зберігається документація військових та цивільних установ й адміністративно-територіальних одиниць, у компетенції яких знаходилося коригування та контроль за різноманітними боками життя запорозьких поселенців на Військовому Кордоні Австрійської імперії: Славонської генералкоманди, підлеглих їй Чайкашського батальйону та Німецько-Банатського граничарського полку; Бачко-Бодрошської жупанії та Ілірійської придворної канцелярії.

Хорватський державний архів (Hrvatski drzavni arhiv (Zagreb, Hrvatska) - HDA) є центральним архівосховищем сучасної Хорватії. Значну частку його фондів складають документальні комплекси, які виникли внаслідок функціонування Військового Кордону у XV-ХІХ ст. Фонд № 430 Хорватського державного архіву - «Slavonska generalkomanda. (1701-1848)» є одним з 5 фондів архіву (№ 426-430), що виникли внаслідок діяльності генералкоманд Військового Кордону: Банської, Вараждинської, Карловацької, Загребської та Славонської [1221]. Документи фонду № 430 охоплюють період з 1701 до 1848 рр., тобто від часу виникнення до розформування Славонської генералкоманди. Згідно з описом фонд складається зі 126 справ (knjiga) та 157 зв’язок (fascikula, kutija). За тематикою справи фонду відбивають структуру канцелярії Славонської генералкоманди, яка складалася з трьох відділів: політичного, господарського та юридичного (відповідно групи справ, що виникли внаслідок їх діяльності, у описі фонду позначено літерами Q, R та Т.

Матеріали за темою дослідження, що зберігаються в цьому архіві, становлять компактний комплекс та зосереджені в межах зв’язки № 66 - 23 документи з 9 одиниць зберігання [1049-1055]. Хронологічно вони охоплюють 1785-1786 та 1791 рр. У більшості своїй ці джерела належать до звітно- розпорядчої службової документації, яка виникла внаслідок зносин між собою, та з Державною Військовою Радою у Відні, австрійського військового командування Буковини, Срему та Банату. Вони переважно представлені такими різновидами, як накази, інструкції, ордери, рапорти, звіти. Відмінності від тотожної документації російських військових інституцій є мінімальними, що є цілком зрозумілим, з огляду на той вплив, якого зазнало діловодство російських військових канцелярій з австрійського боку.

Тематично виявлені документи висвітлюють характер стосунків запорожців-переселенців з австрійською адміністрацією, їх намагання зберегти традиційний соціальний устрій січової громади та, навпаки, спроби їх інтеграції до граничарської спільноти. Матеріали Хорватського державного архіву дають можливість здійснити порівняльний аналіз уніфікаторської політики двох абсолютистських європейських монархій - Австрійської і Російської імперій, по відношенню до представників прикордонних соціальних консорцій.

Разом з цим слід відзначити, що комплекс документів до історії запорожців-мальтизів, що міститься у фонді, вірогідно, зазнав руйнації через розпорошення та фізичні втрати. Так, у ньому досить непогано представлено матеріали, які ілюструють початковий період перебування запорожців на теренах Бачки та Банату (1785-1786 рр.), в той час, як за пізніші часи маємо лише поодинокі документи.

Архів Воєводини (Архив Воjводине (Нови Сад, Србща) - АВ) є провідною архівною установою, в якій зберігається переважна велика кількість документальних історичних джерел, на теренах однієї з адміністративно- територіальних одиниць сучасної Сербії - Автономної області Воєводини. У 3х фондах цього архіву:

• ф. 2 «Бачко-Бодрошка жупанща. (1688-1849). 204 ка., 1197 кут.»;

• ф. 8 «Ш^кашки граничарски баталон. (1766-1871). 118 ка., 309 кут.»;

• ф. 12 «Илирска дворска канцеларща. (1791-1792). 5 ка., 57 кут.».,

зберігається 9 справ, чиє виникнення напряму пов’язане з документуванням управлінських рішень представників центральної та місцевої влади угорських коронних земель та Військового Кордону по відношенню до запорозьких козаків, які заступили впродовж 1785-1787 рр. на австрійську військову службу [1059-1067]. Інформативний потенціал цих документів Архіву Воєводини є доволі високим - він спроможний стати в нагоді при реконструкції широкого кола сюжетів з повсякденного життя «мальтизької» спільноти в умовах чужорідного соціального, релігійного й етнічного оточення. Особливий інтерес являє судово-слідча справа (липень 1786 р.), яка виникла при розслідуванні магістратом м.Сєнта конфлікту запорожців із місцевим сербським граничарським командуванням із приводу заборони останнім відвідувати козакам шинки [1060, с. 1-3].

Історичний архів м.Панчева (Исторщски архив града Панчева (Панчево, Србща) - ИАП), хоча і є лише муніципальним архівом невеликого містечка на півдні Воєводини, цікавий для нас тим, що в процесі «розукрупнення» архівів у СФРЮ, яке мало місце на початку 1980-х років, до нього на постійне зберігання було повернуто з Архіву Воєводини фонд Німецько-Банатського граничарського полку - «Немачко-Банатска регимента № 12. (1765-1872), 311 ка.», (як відомо, на території саме цього граничарського полку Славонської генералкоманди було поселено більшість «мальтизів»). Хоча з 311 одиниць фонду лише 2 відносяться до періоду 1785-1791 рр. - часів перебування частини запорожців на австрійській службі, саме в них міститься інформація за темою дослідження [1068-1069].

Проведена архівна евристика та подальша камеральна обробка дають змогу стверджувати, що архівні та бібліотечні зібрання Республіки Польщі містять велику кількість документальних і наративних матеріалів за темою, зосереджених здебільшого в фондах, які виникли внаслідок діяльності дипломатичного відомства Речі Посполитої та його представництв в Османській (з Кримом включно) та Російській імперіях, а також у фондах особового походження. Документальні джерела з соціальної історії запорозького козацтва репрезентовано переважно матеріалами, які безпосередньо стосуються гайдамакування запорожців на східних окраїнах Речі Посполитої впродовж всього XVIII ст. Серед наративів переважають спогади представників польського шляхетства другої половини XVIII та початку ХІХ ст.; основною темою, знову ж таки, є історія запорозького гайдамацтва.

Також було встановлено, що в архівних, музейних і бібліотечних установах Турецької Республіки зберігається значна кількість матеріалів, які безпосередньо стосуються соціальної історії ВЗН XVIIII ст. Документи ці, здебільшого, представлені: листуванням турецьких султанів і їхніх візирів із кримськими ханами, що стосувалося різноманітних аспектів відносин мусульманських правителів зі своїми християнськими підданцями-козаками; матеріалами дипломатичних зносин турецького, російського й польського урядів з приводу гайдамацьких виправ запорожців; матеріалами службового листування військового й фіскального відомств Османської імперії, а також звітно-розпорядчою документацією, що циркулювала між кошем Буткальського козацького війська та різноманітними турецькими урядовими установами й можновладцями.

Крім цього, було встановлено, що історичні архіви Хорватії і Сербії включають до свого складу фонди військових і цивільних установ прикордонного регіону Австрійської губернії - Військового Кордону. Ці матеріали, переважно, виникли в процесі документування управлінських рішень центральної та місцевої влади імперії Габсбургів по відношенню до населення двох регіонів - Бачки та Банату. За видовою належністю переважають актові джерела та службова звітно-розпорядча документація.