Висновки до розділу 3
В ході дослідження нами визначено кримінально-виконавчі напрямки поліпшення виправного впливу на засуджених. Констатовано, що при виконанні покарання засуджені у повному обсязі мають на собі відчути всі несприятливі наслідки вчиненого ним злочину.
Позбавлення, обмеження, заборони й інші життєві незручності, повинні бути істотним елементом покарання, щоб спогад про них був здатен змусити особу відмовитися від подальшої протиправної поведінки.Заходи державного примусу повинні корегувати поведінку особи, відвернути її від негативної спрямованості та не допустити вчинення злочину як в процесі відбування покарання так і після звільнення. Однак, вирішення завдань щодо охорони та нагляду за особами, які відбувають покарання, обсяг обмежень і заборон повинні встановлюватись виключно законом, а не відомчими нормативними документами.
Проведений аналіз здійснення виправних заходів на засуджених, дав нам змогу розглянути під новим кутом зору найбільш перспективний напрям корегування поведінки засудженого, а саме через механізм саморегуляції. Зазначено, що саморегуляція як процес організації особистістю своєї поведінки характеризується специфічною активністю, спрямованою на співвіднесення поведінки особистості з вимогами ситуацій, очікуванням інших людей. Рівні саморегуляції поділяються на рівні психічної та особистісної регуляції діяльності. Визначено, що саморегуляція - це той механізм, завдяки якому забезпечується активізація та певне спрямування позиції суб’єкта. Вона здійснює оптимізацію психологічних можливостей, компенсацію недоліків, регуляцію індивідуальних станів відповідно до завдань і умов діяльності.
Механізм саморегуляції засудженим своєї поведінки полягає в тому, що у свідомості особистості стабілізуються та закріплюються у досвіді стандартні способи і прийоми взаємодії, манери поведінки, стиль діяльності. Для того, щоб у засудженого стабілізувалися та закріпилися прояви позитивної поведінки, необхідним важливим фактором є оволодіння та придбання навичок довільного управління ними і реалізацією, в необхідному випадку, напрацьованих до автоматизму програм дій.
Проявляючи себе у вчинках, роботі, навчанні, засуджений вступає у взаємодію з іншими людьми, завдяки чому він може залишати стабільними або динамічно змінювати в собі певні особистісні якості. Вони найчастіше, займають імперативне положення у системі саморегуляції особистості й міцно взаємозв’язані з її якостями, та тим, що індивід бачить в тих людях, які його оточують.Нами наголошується, що виправлення засуджених, як процес і результат, повинно відбуватися під впливом державних примусових заходів і обмежень та поєднуватися із заходами виховного впливу. Висвітлюються інші напрямки поліпшення виправного впливу на засуджених. Однак підкреслюється, що для їх втілення треба мати професійний склад співробітників виправних колоній. Хоча є велика користь і значний потенціал для майбутнього, нажаль, відомчі навчальні заклади не ведуть спеціальної підготовки для забезпечення роботи підприємств кримінально-виконавчої системи, у тому числі маркетингової служби, спеціалістів центральних органів, служб центральної виконавчої влади, спеціалістів апарату обласних адміністрацій кримінально-виконавчої системи та інших прирівняних до них виробничих посад; співробітників супроводжуючих служб (побутових, допоміжних, адміністративно-господарських). Така підготовка могла б бути проведеною на новостворених факультетах економіки (напрями підготовки «Програмна інженерія», «Економіка підприємства», «Маркетинг», «Прикладна економіка», «Облік і аудит») та управління (напрями підготовки «Адміністративний менеджмент», «Бізнес-адміністрування», «Державна служба»).
Нами надається характеристика сучасних вимог до персоналу установ виконання покарань. Оскільки держава та суспільство пред’являють високі вимоги до персоналу УВП нами акцентується увага на соціальному захисті осіб, які виконують покарання у виді позбавлення волі.
Серед факторів, що чинять негативний вплив на діяльність КВС, встановлені: недоліки в побудові системи управління, наявність усталених стереотипів у правовому забезпеченні, низький професіоналізм та некомпетентність частини працівників, мілітаризація, поширеність професійної деформації співробітників, відсутність гнучкої маркетингової політики на виробництві, неналежні матеріально- побутові умови, відсутність повноцінного медичного забезпечення, малоефективна соціально-виховна робота із засудженими та необ’єктивність в оцінці їх поведінки.
Обґрунтовується заміна підходів до виконання покарання в частині позбавлення установ тавра таборів радянського типу. Вказується, що основним підсумком карально-виправного впливу на засуджених має стати каяття особи та її ресоціалізація. Надано додаткові аргументи за якими необхідним є поновлення на державному рівні обліку рецидиву злочинів серед звільнених з місць позбавлення волі.
Проаналізовано та узагальнено норми КК України та КВК України, що можуть бути використані при заохоченні засуджених до правомірної поведінки.
Зазначено, що заохочувальні кримінально-виконавчі норми класифікуються на законодавчі та відомчі. Вони тісно пов’язані з іншими галузевими нормами, зокрема, кримінально-правовими та кримінально-процесуальними. З позиції кримінально-виконавчого права та сучасних світових підходів до виконання покарань досліджуються питання умовно-дострокового звільнення, заміни покарання більш м’яким, можливості перерахунку одного виду покарання в інший.
Також нами розглянуто пропозиції покращення виправного впливу на засуджених шляхом збалансованого застосування дисциплінарної практики. На основі критичного аналізу викладена власна точка зору на коло питань, що характеризують ступінь виправлення засуджених. Констатовано, що у своїй більшості вони мають декларативний і суб’єктивний характер, що з високою вірогідністю може сприяти корупційним схемам при застосуванні певної заохочувальної норми.
Звернено увагу на потенційні можливості заохочувальних норм як самостійного засобу формування правомірної поведінки засуджених та перспективи вдосконалення їх застосування. Надано пропозиції щодо підстав і порядку зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі на певний строк, застосування заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м’яким і умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.