Висновки до розділу 1
Підводячи підсумок аналізу розробки кримінально-виконавчих засад забезпечення персоналом виконання покарань у виді позбавлення волі та джерелознавчої бази дослідження необхідно констатувати, що у вітчизняній науці кримінально-виконавчого права не було спеціальних комплексних досліджень, що присвячені визначеній тематиці.
Не досліджувались проблеми персоналу Державної пенітенціарної служби України як суб’єкту кримінально-виконавчих відносин і в окремі історичні періоди, зокрема, наведені нами з середини ХУШ - кінця ХХ ст.ст.Акцентуємо увагу, що у цьому розділі ми піддали висвітленню питання ставлення персоналу УВП до виконання посадових інструкцій щодо здійснення карально-виправного впливу на засуджених з середини ХУШ - на кінець ХХ ст.ст., а тому конче важливим було дослідити еволюцію виконання позбавлення волі персоналом установ виконання покарань.
Спираючись на наукові розробки інших дослідників, нами досліджено як еволюціонували кримінально-виконавчі правовідносини. Зокрема, на початку на персонал покладався лише суворий нагляд над засудженими та контроль за їх поведінкою. Згодом, адміністрація змушена була рахуватися з необхідністю запровадження карально-виправних заходів.
Хоча на кожному історичному етапі карально-виправні заходи здійснювались під різними гаслами, поступово за активною участю державних структур та під впливом міжнародних інституцій покаяння та виправлення злочинців набуло свого поширення. Спочатку у складі СРСР, а згодом як самостійна держава Україна формує засади власної політики у сфері виконання покарань і розбудовує власну нормативно-правову базу. Майже п’ятдесят років відбувався перехід від виправно- трудової політики до кримінально-виконавчої, що насправді віддзеркалює завдання ДКВС.
Суспільні відносини, пов’язані з виконанням кримінальних покарань і реалізацією заходів державного примусу, завжди перебували у взаємозв’язку з відносинами в інших сферах життєдіяльності суспільства.
Нами підкреслено, що складовими елементами кримінально-виконавчих правовідносин є: суб’єкти між якими встановлюються вказані правовідносини; зміст правовідносин, а саме права і обов’язки суб’єктів; об’єкти на які правовідносини направлені. Виходячи з цього твердження ми розглядаємо персонал та засуджених як головні суб’єкти кримінально-виконавчих відносин. Означене питання досліджується при встановленні прав та обов’язків персоналу, як суб’єкту виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк та засуджених, як суб’єкту відбування покарання. Нами обрано основні засоби, а саме забезпечення вимог режиму й рівня безпеки в установах виконання покарань, проведення соціально-виховної роботи, залучення засуджених до суспільно корисної праці, загальноосвітнього та професійно- технічного навчання.Досліджуючи сучасний стан наукової розробки кримінально-виконавчих засад забезпечення виконання покарань у виді позбавлення волі можна констатувати, що незважаючи на процеси гуманізації соціально-правових інститутів суспільства, розширення правових гарантій прав громадян,спостерігається зростання негативних явищ в стані правопорядку в країні, а значить важливості набуває проблема забезпечення належного захисту суспільства від злочинності, у тому числі й шляхом застосування покарань. Сьогодні позбавлення волі на певний строк займає одне з домінуючих положень серед покарань, що застосовуються до засуджених в Україні, а тому вітчизняні й зарубіжні дослідники приділяють розробці цього питання всебічну увагу. Вважаючи багатоаспектність проблематики, пов’язаної з кримінально-виконавчими засадами виконання й відбування покарань і розроблених науковцями, нами дослідження науковців умовно поділено на п’ять складових частин, які включають наукові праці, що присвячені:
1) загальним проблемам виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк;
2) видам та характеристиці суб’єктів виконання окремих видів покарань;
3) здійснення карально-виправного впливу на засуджених та його наслідки;
4) застосування кримінально-виконавчих заохочувальних норм;
5) проблемам персоналу, що розглядалися іншими галузями.
Саме завдяки такому розподілу нам вдалося охопити значне коло вітчизняних дисертаційних робіт у яких тим чи іншим чином була висвітлена діяльність персоналу, як суб’єкту кримінально-виконавчих відносин.