ВИСНОВКИ
У висновках дисертації узагальнені нові науково обгрунтовані результати проведеного дисертантом дослідження, які розв’язують конкретне наукове завдання, пов’язане з визначенням місця й ролі причинового зв’язку у кримінальному праві: проведений аналіз основних концепцій причинового зв’язку й сучасних теоретичних уявлень про нього; розглянуте функціональне призначення даного зв’язку у кримінальному праві, особливості його відображення у КК України та його значення як розмежовуючоі окремі матеріальні склади злочинів ознаки.
Основні наукові здобутки дисертанта, окрім тих, що висвітлені вище відображені у наступних положеннях.
1. Філософське уявлення про причиновий зв'язок можна застосовувати у своїх основних моментах і у кримінальному праві, однак, якщо філософське уявлення про причиновий зв'язок, як правило, не передбачає обмежень у тому, що стосується «ланок» даного зв’язку, то для вирішення кримінально-правових завдань таке обмеження встановлюється нормативно.
2. Історія розвитку кримінального права демонструє чисельні спроби з’ясувати специфіку причинового зв’язку у кримінальному праві. Сучасний стан вирішення даної проблеми відрізняється неузгодженістю наукових підходів до її вирішення та значною кількістю наукових концепцій. За цих умов в інтересах забезпечення потреб практики доцільно обрати концепцію, що має найбільші пояснювальні можливості та ґрунтується на твердій методологічній основі. Такою теорією можна на даний час вважати теорію необхідного спричинення. Окрім того, критично оцінюючи інші теорії, потрібно водночас використовувати закладені у них позитивні моменти.
3. У ситуації неоднозначного теоретичного тлумачення причинового особливого значення набуває розробка методики його встановлення у практиці застосування кримінального закону, насамперед при кваліфікації суспільно небезпечних діянь. Зроблено висновок про необхідність поділу методів, що пропонуються у теорії кримінального права для встановлення причинового зв’язку на загальні та методи, які можуть застосовуватися для встановлення окремих видів причинового зв’язку.
До загальних методів належать методи, засновані на розумінні змісту філософських категорій («необхідність», «випадковість», «причина», «умова» та ін.); метод уявного виключення (гіпотетичного елімінування); емпіричний, заснований на узагальненні слідчої та судової практики; до методів, що застосовуються до встановлення окремих видів причинового зв’язку - метод послідовного дослідження причинового «ланцюга», а також метод експертних оцінок, що застосовується для встановлення специфічних причинових зв’язків по окремих видах злочинів (автотранспортних діянь, злочинів проти народного здоров’я та ін.).4. Причиновий зв'язок є матеріальною характеристикою злочину, яка по - перше, дозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень, по-друге, найбільш повно відображає суспільну небезпечність злочину, оскільки поєднує такі чинники суспільної небезпечності як «діяння» та «істотна шкода». На основі аналізу ч. 2 ст. 11 КК України також робиться висновок, що принцип «безнаслідкових злочинів не існує» має нормативне підтвердження.
5. У межах аналізу функцій причинового зв’язку як ознаки об’єктивної сторони складу злочину необхідно розглядати його як конструктивну ознаку об’єктивної сторони, що формує її як підсистему системи «склад злочину», тобто здійснює системоутворюючу функцію для об’єктивної сторони складу злочину. У межах складу злочину причиновий зв'язок - це одностороннє відношення діяння у формі дії або злочинної бездіяльності та законодавчо визначених суспільно-небезпечних наслідків, що мають кількісну (якісну) законодавчу характеристику або являють собою реальну загрозу заподіяння шкоди.
6. На основі аналізу особливостей спричинення злочинною бездіяльністю, розглянуто специфіку спричинення суспільно-небезпечних наслідків при «змішаній» злочинній бездіяльності; у цьому зв’язку, особливість спричинення «змішаною» бездіяльністю, полягає у тому, що суспільно-небезпечний наслідок викликається поєднанням («комбінацією») невиконання покладених на суб’єкта злочину правових обов’язків (утриманням від виконання таких обов’язків) та активних дій суб’єкта, при цьому юридичне значення, як правило, має лише зв'язок бездіяльності та заподіяної шкоди.
7. Зроблено висновок, що існує поділ способів законодавчої реалізації причинового зв’язку у кримінальному законі на наступні: зокрема, без застосування термінології, що відображає причиновий зв'язок у межах норми; з застосуванням певних законодавчих конструкцій (виду «те саме діяння», «ті самі дії»); прямий спосіб, коли причиновий зв’язок відображається у нормі використанням відповідних термінів або термінологічних зворотів.
8. На основі аналізу окремих злочинів з матеріальним складом робиться
висновок, що ознака «причиновий зв’язок» може набувати значення розмежовуючої склади злочинів ознаки (ч. 1 ст. 115 КК України при
розмежуванні з складами, передбаченими частинами третіми статей 135, 136 КК України, а також при розмежуванні складів, передбачених частинами 1, 2 ст.286 КК України та складом злочину, передбаченим у статті 128 КК України).
9. На основі проведеного дисертаційного дослідження розроблені пропозиції щодо однотипної зміни диспозицій ст.ст. 121, 122, 123, 125, 128 КК України, що відображала б «тілесні ушкодження» не як специфічну юридичну конструкцію, а лише як наслідок суспільно-небезпечного діяння; зокрема у диспозиціях зазначених статей доцільно використовувати типову форму «Умисне заподіяння... тілесного ушкодження».