3. Відмежування сукупності злочинів від суміжних понять.

1. Сукупність і складені (складні) злочини. Питання це має значення не тільки

для точного визначення сукупності злочинів, але й для правильної кваліфікації

вчиненого особою (або групою осіб) діяння.

випадок, коли група осіб, будучи в нетверезому стані, вчинила хуліганські дії,

пов'язані з опором представникові влади. Як кваліфікувати такі дії? Якщо визнати

тут сукупність злочинів, то ми повинні кваліфікувати вчинене за ч. З ст. 296

(хуліганство) і за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохоронного органу). Якщо

ж визнати в цій ситуації єдиний складений злочин, то все вчинене охоплюється ч.

З ст. 296. Нагадаємо, що складеним злочином ми називаємо такий злочин, що

складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх

ізольовано (окремо), являє собою самостійний злочин, але які внаслідок їх

органічної єдності, утворюють одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї

статті КК. Так складеним злочином вважають розбій, що складається ніби з двох

самостійних дій — насильства над особою і заволодіння майном. Через органічну

єдність цих діянь вони розглядаються законом як єдиний злочин, що кваліфікується

за однією статтею КК, в цьому випадку за ст.187. Складеним злочином є і

перевищення влади або службових повноважень, якщо воно су-

проводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365), втеча з місця позбавлення волі,

пов'язана із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393), і багато інших. Якби

законодавець не об'єднав ці злочини в один єдиний злочин, ми змушені були б

кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, наприклад, як перевищення влади і

насильство над особою. Звідси випливає важливий висновок: складений злочин являє

собою враховану законодавцем, тобто прямо передбачену законом як одиничний

злочин реальну або ідеальну сукупність.

діянь, які входять до складених злочинів і утворюють склад одиничного злочину,

тобто передбачає в законі сукупність злочинів як одиничний злочин.

Віднесення діяння до складеного злочину або, навпаки до сукупності злочинів,

залежить, таким чином, від конструкції складів злочинів у кримінальному законі.

Це положення можна підтвердити, наприклад, такими випадками. Так, в КК України

1927 р. не було встановлено такого єдиного складеного злочину як хуліганство,

пов'язаного з опором представникові влади, тому такі дії утворювали сукупність

двох злочинів — хуліганства й опору — і кваліфікувалися за ст. 70 (хуліганство)

і ст. 69 (опір) КК 1927 р. За чинним КК через органічну єдність цих деліктів

вони об'єднані в один єдиний злочин — злісне хуліганство і кваліфікуються за

однією статтею — ч. З ст. 296. Навпаки в КК 1927 р. передбачалася

відповідальність за такий складений злочин як хуліганство, поєднане із

заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. З ст. 70). У даний час такого

складеного злочину в законі не має, а тому хуліганство, поєднане із заподіянням

потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, кваліфікується за сукупністю злочинів,

тобто за ст. 296 і ст. 121.

Звернемо увагу ще на один випадок. Якщо особа, наприклад, вчинить умисне тяжке

тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, то має місце єдиний

складений злочин, передбачений ч. 2 ст. 121. Проте при заподіянні умисного

тілесного ушкодження середньої тяжкості, що спричинило смерть потерпілого,

кваліфікація настає вже за правилами ідеальної сукупності, за ст. 122 (умисне

середньої тяжкості тілесне ушкодження) і за ст. 119 (вбивство через

необережність), через те, що КК такого єдиного складеного злочину не знає.

Як наслідок зауважимо, що в усіх випадках складеного злочину вчинене

кваліфікується за однією статтею КК, при ідеальній або

: реальній сукупності застосовуються дві або більше статтей КК — (залежно від

того, скільки злочинів входить до даної сукупності.

тим, що складений злочин розглядається самим законом як єдиний, один злочин. При

сукупності ж злочинів у діях особи є два або більше злочинів, кожен з яких

передбачений певною статтею КК.

Сказане, проте, не означає, що складений злочин не може утворити сукупності з

іншими одиничними злочинами. Це випадки кваліфікації за сукупністю злочинів

розбою, поєднаного з вбивством, або хуліганства, поєднаного з опором

представникові влади і тяжким тілесним ушкодженням. Тут розбій і, відповідно,

хуліганство — складові злочини, які утворюють сукупність з іншим одиничним

злочином — вбивством або тяжким тілесним ушкодженням.

2. Ідеальна сукупність і конкуренція норм (кримінальних законів). Насамперед

відзначимо, що конкуренцією кримінально-правових норм зазвичай вважають

наявність двох або більше кримінальних законів (статей КК), які рівною мірою

передбачають караність даного діяння. Інакше кажучи, при конкуренції норм один

(одиничний) злочин одночасно підпадає під ознаки декількох норм кримінального

закону. Найбільш типовими випадками є конкуренція загальної і спеціальної норм.

Принцип, що тут формулюється, полягає в такому: при конкуренції загальної і

спеціальної норм, застосовується норма спеціальна, що найбільшою мірою

відображає специфіку, особливості даного злочинного діяння. Розглянемо таку

ситуацію: у ст. 348 КК встановлена відповідальність за посягання (тобто за

вбивство або замах на вбивство) на працівника правоохоронного органа у зв'язку з

виконанням їм службових обов'язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, у якому

передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням

потерпілим своїх службових обов'язків. І от уявімо собі, що вчинене вбивство

працівника міліції, коли він затримував злочинця. Яку статтю тут застосовувати,

адже очевидно, що і ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115 охоплюють цей випадок? При

порівнянні цих норм очевидно, що норма, яка міститься в ст.

стосовно загальної норми, описаної в п. 8 ч. 2 ст. 115. Тому в цьому випадку

застосуванню підлягає норма спеціальна, тобто І ст. 348. Застосувати ці обидві

норми за правилами ідеальної сукупності неприпустимо, тому що це б призвело до

штучного створення сукупності там, де вона відсутня.

Пріоритет спеціальної норми перед загальною визнається практикою в ряді

випадків. Так, у КК є спеціальні види перевищення влади або службових

повноважень. Це частина 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла громадян,

вчинене службовою особою), ст. 371 (за-відомо незаконні арешт, затримання або

привід), ст. 372 (притягнення завідомо невинного до кримінальної

відповідальності), ст. 373 (примушування давати показання) тощо. Вчинення цих

злочинів одночасно охоплюється загальною нормою — ст. 365 про перевищення влади

або службових повноважень. І в цих випадках повинний бути відданий пріоритет

спеціальним нормам. Кваліфікація таких дій ще і за ст. 365 можлива лише за

наявності реальної сукупності.

Чим же відрізняється ідеальна сукупність від конкуренції норм? Сформулюємо

вихідні положення, порівнюючи ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115:

а) при ідеальній сукупності вчиняється не один, а два або більше злочини, кожен

з яких підпадає під ознаки окремої статті КК. При конкуренції норм вчиняється

один злочин, охоплюваний ознаками різних статей КК. Дійсно, вбивство працівника

міліції при затриманні злочинця підпадає одночасно і під ознаки п. 8 ст. 115 і

під ознаки ст. 348, але тут вчинений один злочин, а при ідеальній сукупності

завжди вчиняються два або більше злочини;

б) при конкуренції норм підлягає застосуванню лише одна норма, що найбільш повно

відображає специфіку, особливості вчиненого. У нашому прикладі ми застосовуємо

ст. 348. Якби не було цієї спеціальної норми, ми б застосували у справі п. 8 ч.

2 ст. 115, тобто норму загальну. При ідеальній сукупності у кваліфікації

фігурують обов'язково дві або навіть більше статті КК, залежно від того, скільки

злочинів містяться в діянні винного.

Іноді щодо конкуренції норм вживають термінологію іншого порядку: говорять про

колізію норм.

припускає протиріччя між нормами, при конкуренції цього протиріччя немає.

Колізія норм існує незалежно від того, чи є конкретні злочини, які підпадають

під ці норми. Конкуренція норм може виникнути, наприклад, у випадку прийняття

нового закону, коли вирішується питання, який закон слід застосувати до діянь,

що були вчинені до набрання таким законом чинності — закон часу вчинення злочину

або закон часу розгляду справи в суді. Це питання про зворотну дію закону, що

визначається в ст. 5 КК, являє собою норму колізійну, призначену для вирішення

колізій, що виникли між окремими законами.

Конституційним судом України було вирішено питання про колізію між ст. 24 КК

1960 р., що передбачала можливість застосування смертної кари, і нормами

Конституції, що проголосили життя невід'ємним благом людини, яка не може бути

свавільно позбавлена ніким цього блага. Конституційний суд, розглянувши цю

колізію, визнав ст. 24 КК і відповідні санкції про смертну кару в статтях

Особливої частини КК такими, що суперечать Конституції України, і тому

неконституційними, а тим самим, і не чинними віднині (рішення від 29 грудня

1999р.).

Таким чином, не можна плутати колізію норм із їх конкуренцією.