§ 5. Рецидив злочинів

1. Поняття рецидиву злочинів. Слово «рецидив» латинського походження й у

перекладі означає «що відновлюється», «повторюється». Рецидивом називають

вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин

(ст.

— це повторність злочинів, пов'язана з засудженням

за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для

повторності. Це такі ознаки:

1) рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки

умисних злочини;

2) при рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні

його види);

3) злочини, що створюють рецидив, обов'язково віддалені один від одного певним

проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі).

Проте, рецидив має і свою, тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від

фактичної повторності. Такою ознакою є судимість;

4) факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив в законну

силу із призначенням винному певного покарання. Протягом строку покарання, а в

ряді випадків і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує

судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину

протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного

строку після його відбуття і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину

протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК

закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що

відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше

вчинений умисний злочин.

Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому

законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається.

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує: 1)

вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч.

повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де

закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву,

під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов'язану із

засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного

рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив

більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний

рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю більшою суспільною

небезпечністю.

2. Види рецидиву злочинів. У літературі існують різні класифікації рецидиву.

Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і

необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш

прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей,

ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо

види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі

два види: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив — це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто

не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми

вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного

тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли

особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив

не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як

обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини,

тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні

об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше

засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за

шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому

найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямо-

ваність особи на вчинення нових злочинів.

в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і

складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи

судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку

і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має

три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за

хуліганство, вимагання і крадіжку тощо. Простий і складний рецидив можуть

утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за

наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний

рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку — сполучення

в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив

тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до

позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який

знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному

законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при

вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для

умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку

покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві — не менше двох

третин цього строку. У пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове

звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин

призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді

позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову

вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких

ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути

умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч.

відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним

правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї

третини цього строку. Відповідно до п. З ч. З ст. 81 особи, які були зві-

льнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої

частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного

відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках

повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п.

З ч. З ст. 107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — це рецидив, при якому особа, маючи

судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх

послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію

злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до

погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2

ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість

призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі.

3. Кваліфікація рецидиву злочинів. Рецидив злочину у випадках, передбачених

законом, впливає на кваліфікацію злочину. Це перш за все стосується спеціального

рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо

вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака встановлена в справі, вона

повинна отримати своє вираження у кваліфікації злочину. Так, хуліганство,

вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. З ст.

296. Крім того, там де в законі вживається термін повторність, він включає і

рецидив. Так, одержання хабара особою, яка раніше була засуджена за хабарництво,

утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за ч. 2 ст.

368.

Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча

ознака, відповідно до п.

Передбачена

в одній і тій же

частині відповідної

статті КК

Передбачена

в різних частинах

однієї статті КК

Повторність тотожних злочинів

Види реальної сукупності , злочинів І

Ідеальна сукупність

Реальна сукупність

За характером злочинів

загальний І спеціальний рецидив і рецидив

За кількістю судимостей

складини

простий і (багаторазовий) рецидив.

Якщо, наприклад, оборона становить собою заподіяння тому, хто посягає,

шкоди, то її підставою є суспільне небезпечне посягання, що викликає

необхідність його негайного запобігання або припинення. При крайній необхідності

дія особи виражається в заподіянні шкоди різним правоохоронюваним інтересам

(наприклад, чужому майну) і її підставою виступає небезпека, що їм загрожує, яку

неможливо усунути в даній обстановці іншими засобами (пожежа, повінь) тощо.

Друга ознака — це зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об'єктивних

ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (наприклад, позбавлення життя

при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства, а

застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця — з

видимими ознаками перевищення влади тощо). Про те, що вчинок підпадає під ознаки

діяння, передбаченого кримінальним законом, можна говорити, якщо: 1) дія або

бездіяльність особи спрямована проти об'єкта кримінально-правової охорони; 2)

вчинене діяння відповідає фактичним, зовнішнім ознакам об'єктивної сторони того

чи іншого складу злочину; 3) це діяння вчинила особа, яка здатна бути суб'єктом

відповідного злочину. Якщо вчинене діяння із зовнішньої сторони не збігається з

тим чи іншим злочином, не можна навіть порушувати питання про наявність цих

обставин.

Третя ознака обставин, що розглядаються, полягає в тому, що вони мають

незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди. Така

правомірность ґрунтується або на суб'єктивному праві, або на юридичному

обов'язку, або на владних повноваженнях.

закріплення не тільки в КК, айв інших законодавчих актах (наприклад, законах

України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-пошукову

діяльність», в адміністративних та інших законах). До обставин, передбачених

іншими законодавчими актами, належать виконання професійних обов'язків,

виконання службового обов'язку, застосування сили, спеціальних засобів, зброї

тощо.

Четверта ознака характеризує ці обставини як суспільна корисні, тобто такі, що

відповідають інтересам особи, суспільства або держави. Водночас це не виключає

того, що в ряді випадків такі вчинки можуть і не бути суспільне корисними

(наприклад, окремі випадки заподіяння потерпілому шкоди за його згодою,

заподіяння

шкоди в стані крайньої необхідності тощо). У цьому разі вони визнаються

соціальне допустимими (прийнятними).

Нарешті, п 'ята ознака характеризує кримінально-правові наслідки вчинення діянь.

Ці наслідки полягають у тому, що вчинення таких діянь, якщо вони відповідають

приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Таким чином, обставини, що виключають злочинність діяння, — це передбачені КК, а

також: іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільна

корисні (соціальна прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності

певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну

відповідальністю особи за заподіяну шкоду.

Обставини, що розглядаються, в КК посідають різне місце: одні з них передбачені

в Загальній частині, інші — у частині Особливій. Ті з них, що підпадають під

ознаки декількох або багатьох злочинів, закріплені в Загальній частині КК і

вивчаються в курсі Загальної частини кримінального права (необхідна оборона,

крайня необхідність, затримання злочинця, виконання наказу тощо). Інші

обставини, що підпадають під ознаки одного якогось злочину, вивчаються в курсі

Особливої частини кримінального права (наприклад, використання права захисту або

набуття статусу біженця (ч. 4 ст. 331), воєнна необхідність (ч. 1 ст. 433)

тощо).