Причиновий зв’язок як ознака (складова) складу злочину

У сучасній кримінально-правовій науці є різні уявлення про склад злочину. Сам термін «склад злочину» вживається у різних значеннях, що нерідко породжує непорозуміння між науковцями та безпідставні дискусії.

1) юридичної конструкції, засобу виразу змісту кримінального права, за допомогою якого фіксується (моделюється) певний тип суспільно небезпечної

поведінки, який законодавець визнає злочином певного виду;

2) поєднання юридичних фактів, що характеризують реально існуюче явище соціальної діяльності;

3) наукової абстракції, що сприяє кращому розумінню злочину.

У подальшому викладі мова йтиме про склад злочину у його першому та третьому значеннях - як законодавчої моделі злочину певного виду (який ще називають юридичним складом злочину) та як певної наукової абстракції.

На думку П.С. Матишевського, склад злочину - це сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що відтворюють певне суспільно небезпечне діяння, яке визнається злочином.

Склад злочину являє собою таку систему передбачених кримінальним законом ознак, які є необхідними і достатніми для законодавчого опису певного виду злочину. Водночас ознаки складу злочину є необхідними у тому розумінні, що без наявності усіх ознак в їх сукупності у вчиненому діянні особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Як підкреслює В.Я. Тацій, важливо, що склад злочину - це система ознак, що реально існує [106, с. 90]. Підкреслення реальності складу злочин пов’язане з вирішенням проблемних питань підстави кримінальної відповідальності.

В. М. Кудрявцев підкреслює, що склад злочину - не просто сукупність ознак, що характеризує діяння, але “строга система” [105, с. 73]. Системність складу злочину позначає і Г. А. Кригер, коли визначає його як законодавчу характеристику (модель) злочину, що містить сукупність (систему) юридичних ознак [107, с.

Застосування уявлення про систему для характеристики складу злочину означає, на наш погляд, презюмування таких важливих моментів:

1) внутрішня системність характерна для усього складу злочину, для усіх його елементів (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона) та частини окремих ознак (наприклад, поєднання у межах причинового зв’язку діяння й суспільно небезпечних наслідків);

2) склад злочину може виконувати певні функції, лише будучи системою, узагальненим відображенням зв’язків злочину, його наслідків та фактичних обставин вчинення злочину.

Проблема точного розуміння складу злочину пов’язана із з’ясуванням його структури та змісту.

Очевидним є те, що поняття “внутрішні зв’язки” органічно пов’язане з з’ясуванням структури складу, з розглядом цілісності, нерозривної єдності взаємопов’язаних і взаємообумовлених складових.

На основі використання поняття “внутрішні зв’язки” (системні зв’язки) формується системне уявлення про склад злочину. При дослідженні і встановленні структури складу злочину, вважає С.А.Тарарухін, ми з необхідністю приходимо до висновку, що її утворюють групи ознак, об’єднаних у різних поєднаннях у відносно самостійні, цілі її частини (об’єктивні і суб’єктивні) [108, с. 83].

Внутрішні зв’язки - основа цілісності, нерозривної єдності взаємопов’язаних та взаємообумовлених елементів. У контексті кримінально-правової проблеми складу злочину розглядаються не взагалі внутрішні зв’язки будь-яких елементів, але внутрішні зв’язки юридично значимих елементів, що утворюють склад злочину. Поняття “система” є виключно важливим для дослідження та встановлення сутності складних юридичних явищ, яким, зокрема, є і склад злочину. У той же час, потребує уточнення використання при характеристиці складу поняття “сукупність”.

Визначаючи склад злочину, необхідно акцентувати увагу на тому, що він є юридичною сукупністю ознак, встановлення яких свідчить про вчинення конкретного злочинного діяння й тягне певні правові наслідки для особи.

Тому, конструктивно, склад злочину визначається як сукупність встановлених у кримінальному праві юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають суспільно-небезпечне діяння як злочинне [109, с. 92].

Акцент на тому, що склад злочину являє собою сукупність юридичних ознак, є важливим для підкреслення того, що наявність даної юридичної

сукупності тягне певні правові наслідки для особи.

Тлумаченням ч. 1. ст. 2 “Підстава кримінальної відповідальності”, статей 18, 23 КК України та ін. встановлюємо законодавчий характер “складу злочину”.

Можна також вести мову про те, що в межах Кримінального кодексу існує така нормативно-розподілена сукупність «склад злочину», що знаходить свій вираз в існуванні конкретних складів, що відображені в Особливій частині КК.

У літературі по-різному визначають структуру складу злочину. Орієнтуючись на дворівневу її характеристику, автори виділяють первинні, «неподільні» структурні частини складу та їх групи. При цьому у науці має місце невизначеність у їх позначенні. Оскільки вирішення цього термінологічного питання виходить за межі теми дослідження, у подальшому викладі будемо використовувати одну із поширених у теорії кримінального права позицій, згідно якої первинні частки складу позначаються терміном «ознака складу злочину», а їх групи - «елемент складу злочину».

З використанням поняття “сукупність” склад злочину має такі варіанти визначення у науковій літературі:

1) визначення складу злочину як сукупності юридичних ознак (об’єктивних та суб’єктивних);

2) визначення складу злочину як сукупності елементів (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), які його складають, та ознак.

М.І. Ветров, Ю.І. Ляпунов, дотримуються точки зору, що склад злочину це сукупність елементів і ознак, необхідних і достатніх для кваліфікації суспільно небезпечного діяння як злочину [110, с. 25].

Таким чином, наукова позиція згаданих юристів полягає у необхідності поєднання у дефініції складу злочину різних рівнів дослідження складу рівня “елементи” та рівня “ознаки”.

Наведена дефініція, на наш погляд, не витримує критики. Якщо склад злочину визначається як сукупність елементів, то немає потреби визначати його (склад злочину) також і через сукупність ознак, оскільки елементи складу включають в себе ознаки, складаються із сукупності ознак. З іншого боку, сукупність ознак (об’єктивних або суб’єктивних) складу злочину утворює його (складу злочину) елементи. Тому при визначенні складу злочину через сукупність ознак немає потреби акцентувати увагу на тому, що склад злочину є сукупністю елементів. На наш погляд, склад злочину необхідно визначати, виходячи з принципу однорівневості, тому що кожен рівень складу злочину повністю і своєрідно його (склад злочину) характеризує.

Рівень “елементи” утворюється групами ознак. Рівень “ознак” у складі злочину - передумова існування рівня “елементи”.

Оскільки рівень “елементи” у складі злочину повністю включає і охоплює рівень “ознаки”, то він (рівень “елементи”) виконує стосовно рівня “ознаки” специфічну функцію. Ця функція, на нашу думку, полягає у тому, що рівень “елементи” складу злочину детермінує специфіку відношень ознак складу злочину.

З іншого боку, обумовлення внутрішніх зв’язків між елементами складу злочину базується на існуванні зв’язків ознак різних елементів складу злочину. Дані зв’язки мають правове значення, оскільки є «еталоном», критерієм встановлення зв’язків фактичних обставин.

Про юридичну значущість зв’язків в межах складу свідчить також передбачення причинових, функціональних, кондиціоналістських зв’язків в нормах кримінального закону. Наявність внутрішніх зв’язків у складі злочину - прояв строгої системності складу злочину. Хоча, необхідно зауважити, не між усіма ознаками складу існують юридично значущі зв’язки [95, с. 447-450].

Необхідно зробити акцент на тому, що встановлення системного характеру складу злочину можливе, якщо він попередньо розглядається як “узагальнена юридична модель злочину”. У цьому зв’язку А.О. Пінаєв підкреслює, що недостатньо розглядати склад злочину лише як конкретний, такий, що характеризує конкретне злочинне діяння, передбачене Особливою частиною КК України.

Очевидно, на основі дослідження загального поняття про склад злочину можна встановити не тільки ознаки конкретного складу, але й встановити наявність зв’язків між ними; якщо загальне поняття про склад злочину містить зв’язок діяння і суспільно-небезпечних наслідків, то і окремі, конкретні склади також характеризуються даним зв’язком.

Елементи складу злочину характеризуються через певні сукупності ознак складу. Існують такі сукупності:

1) сукупність, що характеризує об’єкт: безпосередній об’єкт злочину, предмет злочину, потерпілий;

2) сукупність, що характеризує об’єктивну сторону: діяння (дія чи бездіяльність), суспільно небезпечний наслідок, причиновий зв’язок між діянням і наслідком, спосіб, обстановка, місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину;

3) сукупність, що характеризує суб’єкта: фізична особа, вік, осудність, ознаки спеціального суб’єкта;

4) сукупність, що характеризує суб’єктивну сторону: вина, мотив, мета злочину, емоційний стан.

Оскільки склад злочину характеризується елементами, кожному з яких іманентна певна сукупність ознак, то аналіз складу злочину передбачає двоаспектність його аналізу, зокрема:

1) з’ясування зв’язку окремих сукупностей;

2) з’ясування зв’язків в межах сукупностей [112, с. 62-64].

Науковці, що досліджують склад злочину, підкреслюють його до певної міри умовний характер. Умовність даної конструкції пов’язана з тим, що склад злочину не вичерпує усю повноту злочину [97, с. 487].

Дане положення містить певне суперечність: якщо склад злочину становить собою певну юридичну умовність, то чи можна вести мову про те, що склад злочину характеризує діяння як (за висловом Н.Ф. Кузнецової) “соціальну реальність”. В.В. Кузнецов вважає, що склад злочину розглядається як реальна система [113, с. 43] у питанні обґрунтування кримінальної відповідальності особи.

Очевидно, коли склад злочину розглядається як умовна конструкція, то мова йде про те, що склад злочину відображає діяння лише в тій мірі, в якій можливе досягнення кримінально-правових цілей: розмежування злочинних діянь, характеристики окремих злочинних діянь для інкримінування їх особі. Умовність складу злочину не заперечує того факту, що він - об’єктивна реальність. Якщо ж склад злочину - об’єктивна реальність, то його можна використати у практичній діяльності [97, с. 487].

Водночас умовний характер складу злочину вказує на те, що про “повне” відображення (характеристику) складом злочину злочинного діяння не йдеться, оскільки діяння як “соціальна реальність” є багатоаспектним.

На основі попереднього дослідження можна зробити наступні висновки:

1) склад злочину - юридична сукупність ознак;

2) склад злочину - юридична умовність, яка в тій мірі характеризує діяння, в якій це необхідно для досягнення кримінально-правових цілей.

Як правило, в наукових працях з кримінального права, причиновий зв’язок згадується у переліку ознак об’єктивної сторони злочину, але йому відводиться окремий параграф праці. Тим самим підкреслюється, що причиновий зв’язок має особливе і важливе значення в межах виконання складом злочину своїх функцій.

Причиновий зв’язок в об’єктивній стороні складу злочину є зв’язком суспільно-небезпечного діяння та суспільно-небезпечних наслідків.

Для з’ясування його місця і значення необхідно, на наш погляд, розглянути ті ознаки, що його утворюють: діяння (дія або бездіяльність) та суспільно небезпечні наслідки.

Термін “діяння” вживається в КК України, теорії та судовій практиці в подвійному значенні:

а) у ч. 1 ст. 11 КК України за допомогою цього терміну визначається поняття злочину: тут діяння тотожне злочину, з усіма його об’єктивними та суб’єктивними характеристиками;

б) термін “діяння” застосовується тільки для характеристики однієї з ознак об’єктивної сторони складу злочину, тобто дії або бездіяльності.

При аналізі цієї ознаки складу злочину має йтися саме про друге значення

терміну.

При першому варіанті розуміння діяння (як злочину) його можна розглядати у якості такого, що втілює у собі аспект спричинюючої властивості злочину; у другому варіанті діяння (дія або бездіяльність) - обов’язкова ознака об’єктивної сторони складу злочину, яка розглядається як одна з умов існування ознаки “причиновий зв’язок”.

При дослідженні діяння та причинового зв’язку у межах складу злочину необхідно все ж не забувати, що тут діяння - це зовнішній прояву злочину як свідомого акту поведінки людини. Більш розгорнуто характеризує діяння (дію і бездіяльність) Н. Ф. Кузнєцова, яка вважає, що воно, з одного боку, є проявом назовні волі суб’єкта, а з іншого - є причиною певних наслідків впливу людини на зовнішній світ [97, с. 413].

Тому не є діянням у кримінально-правовому розумінні дія або бездіяльність рефлекторного, неусвідомленого характеру. Водночас, діяння рефлекторного, неусвідомленого характеру не може розглядатися як причина у межах причинового зв’язку, включеного в об’єктивну сторону складу злочину.

Діяння у межах об’єктивної сторони характеризують як усвідомлене, таке, що є проявом волі особи, коли вона діє по певним мотивам, переслідує певні цілі [114, с. 125-127].

Таким чином, в межах чинного КК України в Загальній і Особливій його частинах існує відмінне функціональне навантаження терміну “діяння”. В той же час, теоретичний аналіз діяння як ознаки конкретних складів в Особливій частині дозволяє зробити висновок про те, що діяння не рефлекторний, але усвідомлений, вольовий акт в межах процесу вчинення злочину.

Якщо відносно злочинного діяння (злочину) на основі аналізу ст. 11 КК України можна зробити однозначний висновок про існування у нього спричинюючої властивості, то дія (бездіяльність) як ознака об’єктивної сторони злочину не завжди поєднується в межах об’єктивної сторони з наслідком. Таким чином, існує розбіжність між фактом наявної спричинюючої властивості злочину та тим, що дана властивість не завжди відображається в об’єктивній стороні

складу злочину в межах Особливої частини КК України.

Діяння як ознака об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом, характеризується не загальною властивістю спричинення, але конкретно викликає, спричинює визначений нормативно результат, що позначається терміном «суспільно небезпечний наслідок».

В одному з підручників із кримінального права, зазначається, що у кримінальному праві причиною виступає факт саме скоєння суспільно небезпечного діяння людиною, а в якості наслідку - результат цього діяння - суспільно небезпечна шкода. Отже, причиною у даному тлумаченні виступає не діяння (дія або бездіяльність в межах об’єктивної сторони), а встановлений факт діяння, що дає можливість розглядати причину злочинного результату не тільки в межах матеріального права, але й в межах процесу.

Разом з тим, у межах характеристики об’єктивної сторони складу злочину недоцільно, на наш погляд, вести мову про факт діяння (який, очевидно потребує процесуальних засобів свого встановлення), але достатньо розглядати його (діяння) як таке, що має значення причини суспільно небезпечного наслідку. Застосування для характеристики діяння терміну “факт” детермінує вихід за межі кримінального права, аналіз діяння на принципах і методиці кримінального процесу.

Наступний елемент причинового зв’язку в межах об’єктивної сторони складу злочину - суспільно небезпечні наслідки. П.С. Берзін виділяє наступні найбільш типові різновиди наслідків у специфічній конструкції складу злочину:

1) конструктивні наслідки, що використовуються як обов’язковий елемент складу злочину, у специфічній конструкції якого наслідок є одним, єдиним, обов’язковим (за відсутності певної альтернативи) елементом;

2) подвійні (поєднання кількох) обов’язкових (конститутивних) наслідків;

3) альтернативні;

4) комбіновані (зміст яких включає поєднання кількох названих вище різновидів наслідків) [115, с.196].

Досліджуючи суспільно небезпечні наслідки, науковці пов’язують їх також з об’єктом злочинного посягання, оскільки саме об’єкту, що охороняється кримінальним законом, заподіюється шкода або створюється реальна загроза спричинення такої шкоди.

На думку Є.Л. Стрєльцова, суспільно небезпечні наслідки можна визначити як шкоду, що спричинена злочинним діянням суспільним відносинам, що охороняється кримінальним законом або як реальну загрозу спричинення такої шкоди [116, с. 88].

У кримінально-правовій літературі суспільно небезпечні наслідки традиційно поділяються на наслідки матеріального та нематеріального характеру. Матеріальні наслідки пов’язані із пошкодженням, зміною властивостей предметів матеріального світу або з позбавленням можливості використати їх постійно або тимчасово у відповідності з їх соціальною функцією або споживчою вартістю (смерть, тілесні ушкодження, знищення речі, неотримання прибутків і т. д.). Нематеріальні наслідки - це такі негативні зміни в об’єкті посягання, які пов’язані з порушенням тих чи інших інтересів учасників суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, і, як правило, не пов’язані з фізичним впливом на людину або впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу [116, с. 88].

В межах нематеріальних наслідків науковці виділяють шкоду політичну (злочини проти основ національної безпеки), організаційну (службові злочини, і т. п.), соціальну шкоду (злочини проти трудових, виборчих прав громадян і т. п.); моральну шкоду, що пов’язується з посяганням на честь і гідність людини.

В.М. Кудрявцев та інші науковці окремо виділяють такий специфічний наслідок як можливість настання тих чи інших наслідків (у межах КК). При характеристиці таких наслідків йдеться, зокрема, про “екологічні” злочини. Підкреслюють, що можливість настання шкідливих наслідків є наслідком особливого роду, так як вона (можливість) представляв собою певну зміну дійсності - таку об’єктивну обстановку, яка створює реальну загрозу настання шкоди.

Отже, існує ситуація, коли спричинення має не конкретні, нормативно визначені за характером і об’ємом наслідки, але характеризується наслідками у вигляді реальної загрози настання. У цьому особливому випадку воно має наступний вигляд: «діяння-обстановка реальної загрози заподіяння шкоди - [фактичні наслідки]». На наш погляд, третю ланку треба виділяти з тієї причини, що як правило, виникають обставини, які вказують на реальність загрози заподіяння шкоди.

Приклад - забруднення водоймищ, що створює реальну загрозу масової загибелі риби. Фактичними наслідками, що вказують на реальність такої загрози, можуть бути часткова загибель риби, її генетичні зміни, тощо. Існування у чинному КК України складів злочину, що передбачають зв’язок діяння та можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, вимагає коригування визначення причинового зв’язку в межах об’єктивної сторони злочину.

У кримінальному праві існуючий в межах об’єктивної сторони причиновий зв’язок визначається як зв’язок між дією (або бездіяльністю) особи і злочинним результатом [117, с. 229]. Однак, це визначення причинового зв’язку не враховує специфіку спричинених діянням наслідків і особливо, можливість настання наслідків. На наш погляд, при визначенні причинового зв’язку в межах об’єктивної сторони складу злочину необхідно враховувати (хоча б узагальнено) характеристики тих складових, які його утворюють:

1) форми діяння (дію або бездіяльність), кожна з яких характеризується своєрідним спричиненням, відображеним законодавчо;

2) різні за своїм характером, ступенем визначеності суспільно небезпечні наслідки, визначені кількісно і якісно або такі, що характеризуються реальною загрозою заподіяння шкоди.

Розрізняють видові особливості суспільно небезпечних наслідків за наступним поділом:

а) матеріальний або нематеріальний характер наслідків;

б) законодавча визначеність за характером та об’ємом або якщо закон передбачає реальну загрозу заподіяння шкоди.

Як зазначалося, причиновий зв’язок в об’єктивній стороні складу злочину є зв’язком суспільно небезпечного діяння та суспільно небезпечних наслідків. У контексті відображення його особливої функції як структурної частини складу злочину важливо відзначити зовсім інше, аніж у випадку характеристики спричинюючої властивості злочину, його змістовне наповнення. А саме, у межах складу злочину йдеться про зв’язок діяння із конкретно визначеними у законі суспільно небезпечними наслідками, з наявністю яких встановлюється подія злочину і вирішується питання кримінальної відповідальності особи.

Підсумовуючи вищевказане, можна визначити причиновий зв’язок у конкретному складі злочину як одностороннє відношення діяння (у формі дії або злочинної бездіяльності) та суспільно небезпечних наслідків - законодавчо визначених кількісно або якісно, або таких, що являють собою реальну загрозу заподіяння шкоди.

Важливо, щоб причиновий зв’язок був пов’язаний з виною особи, яка вчинила правопорушення [118, с. 144]. Це положення підкреслюється у кримінально-правовій літературі для того, щоб показати системний характер складу злочину, зв’язок об’єктивних і суб’єктивних ознак складу.

Якщо на основі попереднього дослідження можна констатувати, що причиновий зв’язок - складова складу злочину (входить до об’єктивної сторони складу), то у межах вирішення питання підстави кримінальної відповідальності співвідношення причинового зв’язку і складу злочину має інший характер.

Відповідно до ч. І ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є «вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом» [119, с. 12].

Аналіз наведеного законодавчого положення дає можливість зробити висновок про те, що український законодавець розглядає в якості складової підстави кримінальної відповідальності склад злочину.

Однак, сама структура ст. 2 КК України (“Підстава кримінальної відповідальності”) свідчить про те, що вчинення діяння, що містить склад злочину, не розглядається у законі як єдина підстава кримінальної відповідальності. Це підтверджується аналізом змісту ч. 2 ст. 2 КК України, де визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Очевидно, що тут існує вихід за межі визначення суто кримінально-правової підстави кримінальної відповідальності і пропонується процесуальна підстава кримінальної відповідальності: постановлення судом обвинувального вироку суду.

Таким чином, нормами чинного КК України передбачено дві підстави кримінальної відповідальності - матеріальну та процесуальну. Можна вести мову про своєрідну комплексну підставу кримінальної відповідальності особи, що охоплює і матеріальні і процесуальні моменти.

Очевидно, уточнено, у межах аналізу проблеми підстави кримінальної відповідальності варто вести мову не про вказану комплексну підставу, а про підставу кримінальної відповідальності у її матеріальному вираженні, а ще точніше - про склад злочину як її юридичну складову, яка у законодавчому визначенні органічно поєднується із фактичною складовою - вчиненням особою суспільно небезпечного діяння.

Оскільки склад злочину розглядається як єдина підстава кримінальної відповідальності і причиновий зв’язок є його (складу злочину) частиною, то необхідно з’ясувати, в якій мірі причиновий зв’язок дозволяє реалізувати функцію “підстава кримінальної відповідальності”.

Я.М. Брайнін зазначав, що причинний зв’язок є однією з ознак об’єктивної сторони складу злочину і одночасно однією з умов кримінальної відповідальності [120, с. 93]. Отже, якщо склад злочину - підстава кримінальної відповідальності, то причиновий зв’язок між дією (бездіяльністю) та суспільно небезпечними наслідками, одна з її умов, яка потребує особливого порядку та критеріїв встановлення. У науковій літературі також зазначається, що тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу (і ніякі інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності [121, с. 633].

Таким чином, поряд з причиновим зв’язком, в якості необхідних умов кримінальної відповідальності розглядають інші ознаки складу; сукупність ознак складу злочину (умов кримінальної відповідальності) утворює склад злочину, єдину підставу кримінальної відповідальності.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що в межах вирішення проблеми підстави кримінальної відповідальності використовуються в науці кримінального права як пов’язані між собою поняття “підстава” та “умова”. На наш погляд, розгляд причинового зв’язку між діянням (дією або бездіяльністю) та суспільно- небезпечними наслідками в якості умови кримінальної відповідальності потребує уточнення. Це зумовлюється тим, що причинний зв’язок є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони не для усіх конкретних складів злочинів.

Причиновий зв’язок розглядається як умова кримінальної відповідальності лише для злочинів з матеріальним складом. Саме тому, узагальнено характеризувати дану ознаку об’єктивної сторони як умову кримінальної відповідальності було б неточно. На наш погляд, необхідно вести мову про часткове (неповне) виконання причиновим зв’язком функції “підстава кримінальної відповідальності”, оскільки він (причиновий зв’язок) лише одна з ознак складу злочину і тому є тільки умовою кримінальної відповідальності. Причиновий зв’язок - умова кримінальної відповідальності у випадку скоєння злочинів з матеріальним складом і постільки є умовою кримінальної відповідальності нерегулярно (не для усіх злочинних діянь, передбачених Особливою частиною КК України).

Отже, якщо розглядати склад злочину як сукупність встановлених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин [122, с. 28], то причиновий зв’язок характеризує суспільно небезпечне діяння як злочинне, проте неповно (частково) (як одна з умов відповідальності) і не завжди (лише у випадку скоєння злочинів з матеріальним складом).

Встановлення зв’язку між діянням (дією або бездіяльністю) певної особи та суспільне небезпечними наслідками ще не утворює реальної можливості притягнення особи до кримінальної відповідальності. Подібна можливість виникає, коли дослідження обставин справи дозволяє зробити висновок про наявність у поведінці особи складу конкретного злочину (злочинів) і зокрема, коли поряд з причиновим (об’єктивним зв’язком) встановлений “винний зв’язок” [123, с. 91].

Резюмуючи попередньо розглянуте, можна зробити наступні узагальнення:

1) склад злочину і причиновий зв’язок в межах виконання ним функції “підстава кримінальної відповідальності” співвідносяться як підстава і умова відповідальності, тобто причиновий зв’язок - складова підстави кримінальної відповідальності;

2) причиновий зв’язок - нерегулярна (не для усіх складів злочинів) умова кримінальної відповідальності;

3) причиновий зв’язок як ознака об’єктивної сторони - частина складу злочину, яка виконує фактично системоутворюючу функцію, формуючи об’єктивну сторону як підсистему системи «склад злочину».

2.3.