ОЗНАКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА, ЙОГО ФУНКЦІЇ ТА ДЖЕРЕЛА
Ознаки кримінального права, його функції та джерела // Конституція України - основа модернізації держави та суспільства : матеріали наук. конф., 21-22 черв. 2001 р., Харків. -X., 2001.
- С. 320-323.Кримінальне право - це система юридичних норм. Спроба включити в поняття кримінального права і правовідносин не може бути сприйнятою, бо призводить до змішування норм права і механізму кримінально-правового регулювання, одним із елементів якого є кримінально-правові відносини. Кримінальному праву як галузі права властиві ті ж самі ознаки, що й праву в цілому: загальнообов’язкова нормативність, формальна визначеність і державна забезпеченість, які мають стосовно кримінального права свою специфіку прояву.
Норми кримінального права - це узагальнені правила, що охоплюють множинність відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків (норма про відповідальність за умисне вбивство, наприклад, охоплює всі можливі випадки вбивств, чим би вони один від одного не відрізнялись). Ці норми призначені, таким чином, для загальної дії і, крім того, є загальнообов’язковими до виконання.
Інакше кажучи, їм притаманна ознака загальнообов’язкової нормативності. Кримінальне право - це позитивне право, тобто чинне кримінальне законодавство обов’язкове до виконання.
В нормах кримінального права знаходять своє закріплення ідеї природного права про невід’ємні права людини - шляхом встановлення покарань за посягання на ці загальнолюдські цінності.
Являючи собою позитивне кримінальне законодавство, норми кримінального права характеризуються ознакою формальної визначеності. Вони точно фіксують в законах у максимально формалізованому вигляді, причому обов’язково у письмовій формі, ознаки злочинів і покарань, тобто вимоги, що ставляться у цій сфері до поведінки людей, рамки і умови їх вчинків, наслідки протиправних дій або бездіяльності.
Формальна визначеність як властивість кримінального права - це не тільки гарантія однаковості і законності його застосування, а й, що слід особливо відмітити, одне з невід’ємних прав людини. Визначеність правових норм, фіксуючи межу між злочинним і незлочинним, чітко визначає тим самим соціальну можливість особи здійснювати свої права і свободи, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом. Формальна визначеність кримінального права не виключає, однак, урахування індивідуальних особливостей конкретного випадку, до якого застосовується норма права. Формальна визначеність норм кримінального права виражена у використанні дефініцій, що зустрічаються в КК майже «на кожному кроці», а також створенні юридичних конструкцій, які сприяють правильному застосуванню закону (це, наприклад, конструкції різних складів злочинів, формули неосудності та ін.).З огляду на те, що злочини як вид правопорушень являють собою підвищену суспільну небезпечність для правопорядку, за їх вчинення передбачені найбільш гострі заходи примусу - кримінальне покарання. Саме в покаранні як санкції за порушення кримінально-правової заборони і знаходить свій прояв така властивість кримінального права, як його державна забезпеченість. Тому найсприйнятнішим і є визначення кримінального права як системи норм, що закріплені в кримінальних законах і визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені за їх вчинення.
У теперішній час в літературі визначають наявність у кримінальному праві не тільки охоронної і загальнопопереджувальної функцій, а й функції регулятивної, хоча тлумачать її по-різному. Вбачається, що дія регулятивної функції кримінального права знаходить свій прояв у таких її складниках:
а) забороняючи вчиняти суспільно небезпечну дію (бездіяльність), норма кримінального права водночас вимагає від громадян певної правомірної поведінки. Кримінальний закон, набравши чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей з метою стимуляції їх поважного ставлення до закону і дотримання правопорядку.
Тим же, хто порушує закон, він погрожує покаранням;б) виконуючи охоронну функцію (її було б точніше назвати охоронно-забезпечувальною) шляхом захисту від злочинних посягань існуючих в Україні суспільних відносин, норми кримінального права опосередковано регулюють ці відносини. Так, захищаючи під загрозою покарання відносини власності комплексом норм (глави II і V Особливої частини КК), кримінальне право сприяє їх існуванню і функціонуванню, хоча безпосередньо ці відносини регулюються головним чином нормами цивільного права;
в) як у Загальній, так і в Особливій частині КК мають місце суто регулятивні норми (наприклад, про необхідну оборону, погашення і зняття судимості та ін., так звані заохочувальні норми в ч. 2 ст. 56 і ч. 3 ст. 222 КК та багато інших).
Питання про джерела кримінального права останнім часом набуває актуальності. Якщо раніше єдиним джерелом кримінального права визнавався кримінальний закон, то зараз різні автори відносять до них рішення Конституційного Суду, міжнародні договори, закони та інші нормативні акти, до яких відсилають бланкетні диспозиції, судовий прецедент.
Якщо джерелом права вважати акти, до яких звертається правозастосовувач при вирішенні конкретних справ, то тут немає жодних підстав відмовлятися від плюралізму джерел кримінального права, хоча це зовсім не означає їх рівності. У цьому зв’язку всі джерела кримінального права можуть бути поділені на основні і додаткові (субсидіарні). Останні застосовуються лише на базі основних, вони тільки розкривають дійсний зміст норм кримінального права, самі його нормами не будучи.
До основних джерел слід відносити: Конституцію України, Кримінальний кодекс і рішення Конституційного Суду України, до додаткових - міжнародні договори, закони та інші нормативні акти, на які прямо або імпліцитно посилається бланкетна диспозиція, постанови Пленуму Верховного Суду України з окремих категорій справ, що містять нормативні приписи, які є актами нормативного тлумачення і конкретизації кримінальних законів. Вони не можуть створювати нових норм права, хоча б внаслідок прямої заборони аналогії. До джерел кримінального права, як уявляється, не можна віднести вироки і рішення по окремих конкретних кримінальних справах. Казуальне тлумачення, яке має місце в цих випадках, не створює нормативного припису, який би мав ознаку нормативної загальності. Воно лише може формулювати правоположення (прообраз нормативних приписів), які згодом, у разі закріплення в постанові Пленуму Верховного Суду по окремих категоріях справ, набуватимуть характеру додаткового джерела кримінального права.
Наявність додаткових джерел кримінального права не може вплинути на визначення самого поняття кримінального права - як системи кримінально-правових норм - кримінальних законів, оскільки додаткові джерела є лише засобами, за допомогою яких з’ясовується зміст кримінального закону з метою його правильного застосування.