НОВА КНИГА ПРО РАДЯНСЬКУ КРИМІНАЛЬНУ ПОЛІТИКУ
Нова книга про радянську кримінальну політику // Рад. право. - 1980. - № 9. - С. 88-90. - Рец. на кн.: Советская уголовная политика / Н. И. Загородников. - М., 1979. - 100 с. (співавт.
В. В. Сташис).В останні роки радянські криміналісти почали все частіше звертатися до проблем кримінальної політики[1429].
Як складова частина соціальної політики вона визначає загальні принципи, основні напрями, завдання і перспективи охорони соціалістичних суспільних відносин від злочинних посягань. Партія і держава вироблюють цю особливу політику з метою досягнення найвищого ефекту в боротьбі зі злочинністю. В постанові ЦК КПРС «Про поліпшення роботи по охороні правопорядку і посилення боротьби з правопорушеннями» (1979) викоренення злочинності в нашій країні розглядається як загальнодержавне завдання, на вирішення якого мають бути спрямовані зусилля як правоохоронних органів, так і широких мас трудящих. З огляду на це не можна не відзначити актуальність нової книги заслуженого діяча науки РРФСР проф. М. Загородникова, в якій розглядаються вузлові проблеми радянської кримінальної політики: її поняття, зміст, принципи і форми реалізації. Глибоке вивчення праць класиків марксизму- ленінізму, рішень XXIV і XXV з’їздів партії, постанов ЦК КПРС з питань боротьби з правопорушеннями, вказівок, що містяться в працях товариша Л. І. Брежнєва, допомогло авторові запропонувати розв’язання цих вихідних, принципових питань, які становлять значний інтерес.
Перша глава книги присвячена розгляду поняття кримінальної політики. В радянській літературі можна визначити два підходи до вирішення цього питання. М. Загородников займає саме ту позицію, яка, на нашу думку, є більш правильною - він розуміє під кримінальною політикою лише ту частину соціальної політики, яка спрямована на боротьбу лише зі злочинністю, а не всіма суспільно небезпечними діяннями як пропонують прихильники іншої точки зору, наприклад, А.
Герцензон.Розглядається в даній главі й інше дискусійне питання - про структуру кримінальної політики. Автор захищає правильний, на нашу думку, погляд, що кримінальна політика в широкому розумінні слова (політика в галузі боротьби зі злочинністю) складається з кримінальної політики у вузькому розумінні судової політики і виправно-трудової політики, кожна, з яких реалізує і закріплюється засобами відповідних галузей права - кримінального, кримінально-процесуального і виправно-трудового.
Такий підхід до кримінальної політики - як до системного утворення потребував і більш детального аналізу підсистем і підструктур цього соціального явища. З цієї точки зору становлять інтерес структурні утворення кримінальної політики, що визначаються соціальним статусом суб’єктів, котрі здійснюють її, або підсистеми кримінальної політики, виходячи з більш вузького їх предмета (наприклад, каральна політика, політика застосування за вчинення злочину заходів громадського впливу тощо).
Слушно зазначаючи, що кримінальній політиці притаманний динамізм оперативність і мобільність, що вона швидко відгукується на події в житті суспільства (с. 18), М. За- городников розглядає у зв’язку з цим питання про два рівні цієї політики. Першому відповідає політика найвищих органів державної влади і найвищих органів правосуддя, другому - політика, здійснювана практичними органами в процесі різноманітної діяльності по запобіганню злочинності, по покладенню їй краю, викриттю і покарання винних. На нашу думку, кримінальна політика найвищих органів державної влади і кримінальна політика, здійснювана найвищими органами правосуддя, не можуть бути зведені до рівня, оскільки ці органи здійснюють різні функції: найвищі органи державної влади - законодавчі, а найвищі органи правосуддя - правозастосовні і правороз’яс- нювальні.
Велике місце відведено в главі першій також питанням становлення кримінальної політики на різних етапах розвитку соціалістичної держави.
В другій главі праці розкривається зміст радянської кримінальної політики.
Розглядаються її основи. Аналізуючи відповідні положення Програми КПРС, Конституції СРСР, автор переконливо показує, що головним напрямом радянської кримінальної політики є запобігання злочинам. Тут же з’ясовується питання про поєднання заходів переконання і примусу, а також розглядаються проблеми криміналізації, та декримі- налізації, удосконалення кримінального законодавства, визначення кола мір покарання й інших заходів впливу за вчинення злочинів.Викликає заперечення включення автором до поняття декриміналізації не тільки випадків виключення законодавцем діяння з числа злочинних, але й випадків застосування за злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, замість покарання заходів адміністративного чи громадського впливу (с. 57). Вважаємо, що сутність звільнення від кримінальної відповідальності і покарання більшою мірою відображає інший термін - депеналізація. Адже у цьому випадку діяння лишається злочином (тобто криміналізовано кримінальним законом), але покарання, як іманентний випадок злочину, не застосовується, а заміняється іншими заходами.
Глава третя рецензованої праці має своїм предметом принципи радянської кримінальної політики. До них автор відносить партійність радянської кримінальної політики, законність і дійсний соціалістичний гуманізм, а також науковий підхід до вироблення політики, зв’язок її з практикою. Тут треба зазначити, що до цього часу однозначно у юридичній літературі не вирішено ні питання про поняття принципів радянської кримінальної політики, ні питання про коло тих основоположних начал, які ними оголошуються. Не вступаючи в полеміку з цих питань, які потребують дальшого глибокого дослідження, зазначимо лише, що до названих принципів у будь-якому разі треба віднести принцип соціалістичного демократизму радянської кримінальної політики і принцип раціонального використання кримінальної репресії (економії заходів кримінальної репресії).
Хотілося б звернути увагу на те, що автор правильно показує прояв принципів радянської кримінальної політики як на рівні законотворчої, так і правозастосовної діяльності.
Заслуговує на схвалення і думка про взаємозв’язок усіх принципів кримінальної політики. Слід вказати, що перед радянською юридичною наукою стоїть досить складне завдання - розробити систему принципів радянської кримінальної політики, визначити їх ієрархію і не тільки показати їх взаємозв’язок між собою, але й виявити закономірності їх взаємодії на різних рівнях прояву.В главі четвертій М. Загородников досліджує питання реалізації радянської кримінальної політики. Виділяючи три напрями її реалізації (використання засобів права, соціальне планування і правова пропаганда), він підкреслює, що найважливішим засобом проведення в життя радянської кримінальної політики є право - адже саме в законах дістають свою реалізацію політичні ідеї, погляди, накреслена політична лінія (с. 81-82). Розглядаючи законодавство як форму реалізації радянської кримінальної політики, автор правильно зазначає, що законодавча діяльність має перевагу перед іншими формами реалізації кримінальної політики, оскільки веління, закріплені в законі, набувають загальнообов’язкової сили.
Далі показано, як реалізується кримінальна політика в судовій діяльності, в діяльності органів нагляду за законністю, інших адміністративних органів, у діяльності, радянської громадськості. На жаль, поза увагою автора залишилась така форма реалізації кримінальної політики на її практичному рівні, як конкретні правові відносини, що виникають у зв’язку зі вчиненням злочину. Разом з тим це питання являє безумовний інтерес.
На завершення М. Загородников зупиняється на питаннях планування боротьби зі злочинністю, проблемами прогнозування, з’ясовує значення правової пропаганди і правового виховання для реалізації радянської кримінальної політики.
Викладене дає підставу зробити висновок про незаперечну корисність рецензованої праці, яка викликала жвавий інтерес як у науковців, так і практичних працівників.