Принцип незворотності в судовій практиці судів загальної юрисдикції по податкових спорах
Продовжуючи дослідження рішень судів загальної юрисдикції, слід відмітити численні випадки незастосування податковими органами України у своїй діяльності принципу «Lex ad praetorian non valet» після набрання чинності Податковим кодексом України.
На жаль, такі випадки виявилися далеко непоодинокими, особливо в перший рік дії Податкового кодексу, що загалом стало причиною видання додаткових роз'яснюючих нормативно- правових актів з боку вищих податкових органів держави.Так, до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася Рубіжанська об'єднана державна податкова інспекція про стягнення з комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №1» податкового боргу (справа №2а-905/11/1270). Позивач просив Суд задовольнити позов шляхом надання дозволу на погашення суми боргу за рахунок майна платника податку відповідно до положень Податкового кодексу, незважаючи на те, що борг у позивача виник значно раніше дати набрання чинності останнім. У своїй Постанові від 23 лютого 2011 року суд встановив, що положення Податкового кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2011 року, застосовуються до платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за датою введення в дію Податкового кодексу України, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи» [52]. Крім того, Суд звернув увагу на те, що на момент встановлення боргу та протягом податкового періоду, за який стягується борг, був чинним Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181, який встановлював більш сприятливі умови стягнення податкового боргу (зокрема, направлення першої та другої податкової вимоги), тому,
враховуючи конституційний принцип незворотності дії закону в часі, суд вирішив, що застосування ДПІ законодавчого акту, який погіршує становище платника податків до правовідносин, які виникли ще до набрання ним чинності, є неправомірним.
Іншим прикладом можна навести адміністративний позов, в межах якого до Кіровоградського окружного адміністративного суду звернулося ТОВ «Кіровоградпостач» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення- рішення (справа № 1170/2а-947/11). Позивач просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 08.02.2011 року. В обґрунтування позовних вимог він посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції не відповідає чинному законодавству України, водночас зазначивши, що рішення податковою інспекцією прийнято у зв'язку з порушенням ТОВ «Кіровоградпостач» Закону України «Про податок на додану вартість» [47]. Зазначене порушення мало місце під час нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за жовтень 2010 року. Оскаржуване рішення прийнято після набрання чинності Податковим Кодексом України та на підставі норми даного кодексу, яка передбачає застосування фінансової санкції у розмірі 25%, тоді як за Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» що діяли до 31.12.2010 року, не були взагалі передбачені штрафні (фінансові) санкції за такий вид порушення. У своїй Постанові від 08.04.2011 р. суд встановив: «Відповідно до статті 58 Конституції України закони не мають зворотної сили, таким чином, за порушення, вчинені у попередніх періодах, та виявлені після дати набрання чинності Податковим кодексом України, не допускається застосування санкцій, що не були передбачені нормативно-правовими актами до 01.01.2011 року, зокрема, й у разі завищення задекларованої суми від'ємного значення ПДВ. Податковий
кодекс України набрав чинності з 01 січня 2011 року, проте, як вбачається з акта перевірки, порушення податкового законодавства з боку позивача відбулося за період з 01.10.2010 року по 31.10.2010 року.
На той час штрафні санкції за порушення податкового законодавства нараховувались на підставі норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами. Таким чином, суд визнав оскаржуване рішення Податкової інспекції протиправним».Іншим прикладом, не менш яскравим у сфері розсуду податкових органів є справа №2а-5552/11/0170/4 про визнання протиправним з подальшим скасуванням податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі від 29.03.2011 року. Як видно з матеріалів справи, ТОВ «Акведук-Сіті» звернулося до суду з позовом про скасування податкововго повідомлення, яким на нього накладалися штрафні санкції у розмірі 1020 гривень. Зазначеному податковому повідомленню передувала камеральна перевірка своєчасності подання податкової звітності позивачем. Згідно акту перевірки встановлено факт несвоєчасного подання податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 3 квартал 2010 року (граничний строк подання — 09.11.2010 р., дата фактичного подання декларації — 19.11.2010 р.). Також відповідачем був встановлений факт несвоєчасного подання податкової декларації з податку на прибуток за 2010 рік (граничний строк подання — 09.02.2011 р., дата фактичного подання декларації — 28.02.2011 р.). П.120.1 ст.120 ПК України передбачено штраф у розмірі 170 гривень за неподання або несвоєчасне подання платником податків податкових декларацій. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Водночас п.7 підрозділу 10 розділу 10 Перехідних положень ПКУ встановлено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1.01.2011 по 30.06.2011 рр. застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення. Статтю 58 Конституції
України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони скасовують чи пом'якшують відповідальність особи [54].
Дослідивши матеріали справи, Суд дійшов висновку, що при прийнятті спірного повідомлення-рішення податковий орган діяв із порушенням вимог законодавства, оскільки не застосував до спірних відносин приписи п.7 підрозділу 10 розділу 20 Перехідних положень ПКУ та надав зворотної сили п.120.1 ст.120 ПК України, порушивши, при цьому, ст.58 Конституції.
Зважаючи на викладене, суд визнав протиправним податкове повідомлення- рішення ДПІ в м. Сімферополі від 29.03.2011 р.Рішенням Житомирського апеляційного адміністративного суду залишена без задоволення скарга Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року (справа №2а/1770/4447/11). Як видно з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» звернулося з позовом до ДПІ у м. Рівне про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2011 року №0000392240. В обґрунтування позовних вимог позивач наводить наступні доводи: 29.11.2010 року банком було закрито 774 рахунки клієнтів, а податковий орган про закриття рахунків повідомлено лише 28.12.2010 року, проте, позивач вважає безпідставним застосування податковим органом фінансової санкції в розмірах, визначених п.п. 118.1 п.118 ст. 118 Податкового Кодексу України (340 гривень за кожен випадок неподання чи затримання), оскільки на момент вчинення правопорушення діяла норма п.12 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу України», яка передбачала застосування фінансових (штрафних) санкцій за порушення строку повідомлення у розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (340 грн.), а тому, зважаючи на ст.58 Конституції України, яка визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, застосування до нього фінансової санкції в розмірі,
що є значно більшим від розміру санкції, що діяла на момент вчинення правопорушення є протиправним [55].
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафної санкції в розмірі 262820 грн. Як уже зазначалося раніше, позиція суду першої інстанції була підтримана судом апеляційної інстанції в повному обсязі.
Наведений аналіз рішень судів загальної юрисдикції, предметом яких виявилися оскаржувані дії податкових органів України щодо надання зворотної сили положенням Податкового Кодексу України, є далеко не вичерпний, більше того, в даному випадку, на жаль, слід говорити про масовість таких явищ за період більше двох років дії Податкового Кодексу.
Крім того, наведені судові рішення свідчать про наявність зазначеної проблеми в діяльності податкових органів всієї України, а не тільки окремого регіону, що й стало приводом до видання Державною податковою службою України Наказу №592 від 06.07.2012 року «Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації з окремих питань застосування штрафних санкцій за порушення норм Податкового кодексу України. Основна увага в зазначеному наказі присвячена саме питанню незворотності дії правових норм. Наведемо витяг із наказу: «Податкові органи здійснюють контроль за дотриманням норм законів з питань оподаткування, чинними до 01.01.2011. Штрафні (фінансові) санкції за порушення норм таких законів застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України, чинними на момент застосування санкцій. Відповідно до ст. 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 N 1-рп/99, якщо подія, факт визначались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011, і ця ж подія, факт визначаються в новому законодавчому акті як правопорушення, за вчинення якого застосовується юридична відповідальність, і ця відповідальність пом'якшує або скасовує відповідальність особи, то у такому разізастосовуються норми нового законодавчого акта. Якщо подія, факт не кваліфікувались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011, а в новому законодавчому акті ця ж подія, факт визначаються як правопорушення, за вчинення якого передбачено застосування юридичної відповідальності, то у такому разі юридична відповідальність не застосовується. Якщо податковим законодавством, чинним до 01.01.2011, подія, факт визначались як правопорушення, за вчинення якого застосовувалась юридична відповідальність, і в новому законодавчому акті ця ж подія, факт визначаються як правопорушення, за вчинення якого також застосовується юридична відповідальність, то застосовується відповідальність, яка є чинною на момент її застосування» [10].
Наведені положення Наказу містять роз'яснення щодо правильності застосування принципу незворотності у своїй діяльності податковими органами, і, по-суті, цілком покривають, ранішенаведені, спірні ситуації. Проте, останнє речення, з наведеного витягу, потребує істотного доопрацювання, в частині застосування відповідальності, а саме якщо обидва акти встановлюють відповідальність за певну подію чи факт, що становлять правопорушення, то повинна застосовуватися відповідальність не та, яка була чинною на момент її застосування, а та, яка якимось чином пом'якшує відповідальність особи.З викладеного випливає, що суди, скасовуючи протиправні рішення податкових органів, виходили з однакового застосування принципу незворотності, закріпленого ст. 58 Конституції України, як до фізичних так і до юридичних осіб, незважаючи на Рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 9 лютого 1999 р., в якому КСУ дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Цей та інші, попередньо наведені, факти свідчать про необхідність вдосконалення правової позиції
Конституційного Суду України щодо суб'єктного складу застосування принципу незворотності з урахуванням практичного юридичного досвіду.