Історіографія та наукові концепції розробки правової доктрини як джерела (форми) права

Для сучасного етапу розвитку суспільства характерним є процес всеохоплюючого переосмислення знань, що входять до змісту юридичної науки, включаючи її фундаментальні засади. Крім того, через деякі причини вітчизняна теоретична наука не завжди підтримує свій зв'язок з юридичною практикою.

Наукове пізнання для того щоб бути об’єктивним має спиратися на належну методологію. Вивчення проблем правового регулювання в різноманітних сферах суспільних відносин вимагає чіткого уявлення про те, яким чином воно здійснюється. Ґрунтовність теоретичного дослідження правової доктрини як джерела (форми) права залежить від багатьох чинників, серед яких визначальним є саме з’ясування можливих способів дослідження та засобів його здійснення: наукових підходів, принципів, методів. Залежно від вдало застосованого методу в процесі вивчення будь-якого об’єкта поставлена мета досягається, або ж ні.

Відправним пунктом дослідження є твердження, що наукові знання набуваються тільки за умови, якщо вивчення об’єкта, у даному випадку правової доктрини, проводиться відповідно до вимог теорії пізнання [ 117, с.117].

Очевидно, що за історію свого існування людство виробило значну кількість способів, прийомів, засобів пізнання, деякі з них трансформувались у наукові методи та методики. У зв’язку з цим перед кожним вченим постає питання вибору прийому, способу, засобу, методу чи методики в конкретному випадку та поєднання всіх цих інструментів пізнання в єдину несуперечливу систему здобуття істинного знання.

Зрозумілим є також і те, що застосування широкого кола методів дослідження сприяє більш поглибленому вивченню сутності правової доктрини в якості джерела (форми) права, однак не виходячи за межі предмету теорії держави і права.

За час існування юридичної науки було розроблено ряд підходів та універсальних методів, за допомогою яких вчені з’ясовують закономірності виникнення та розвитку правових явищ, взаємозв’язки між ними, прогнозують їх подальший розвиток.

Кожне виявлення права, зокрема, форма його об’єктивізації, вимагає для свого дослідження відповідні підходи, способи та засоби здійснення. Методологічний інструментарій може бути найрізноманітнішим, варіюючись від традиційного до інноваційного. Вирішення питань, що стосуються поняття форми права і його співвідношення з поняттям джерел права, є похідним від вирішення проблем праворозуміння та визначення самого поняття права. Від того, на яких методологічних позиціях знаходиться дослідник, дотримується він позитивістських поглядів або вирішує проблему з позицій природного права, в повній мірі залежить і його уявлення про форми та джерела права.

У доктринальних та академічних колах, на сторінках наукових видань, на науково-практичних конференціях, симпозіумах спостерігається активність у наукових дискусіях щодо ефективності тих чи інших підходів до наукового осягнення правової реальності. Власне поняття методології правових досліджень та її функцій розглядається досить суперечливо. Одні автори ототожнюють методологію з загальнотеоретичними проблемами будь-якої науки, інші - з філософією, з діалектикою, з історичним матеріалізмом. Деякі науковці вважають методологію окремою наукою, зі своєю теорією та предметом дослідження.

Невизначеність у методологічній сутності зумовлює зниження темпів наукових відкриттів у праві [114, с. 18].

Вдосконалення вітчизняної правової доктрини зумовлює зміну праворозуміння як сукупності принципів, на яких базуються структурні елементи правової системи, в тому числі й джерела права.

Визнання людини найвищою соціальною цінністю обумовлює необхідність урахування її участі в процесах творення і реалізації права. Відповідно, змістом нової правової доктрини має стати переорієнтація вітчизняного правознавства із соціоцентричного на антропоцентричний підхід. Актуальним на сьогодні є інтегральний підхід до праворозуміння. Його суть зводиться до наступного: право є цілісним багатоаспектним явищем і не може досліджуватись на основі одного методу [125, с. 5-7].

Антропологічний (персональний) підхід є методологічною основою для проведення наукових досліджень і розроблення сучасної вітчизняної правової доктрини, шлях позбавлення науки від крайнощів догматизму і однобічного коментування норм законодавства.

Тривалий час у теорії права існувало два методологічні підходи до дослідження природи джерел права, які ґрунтувалися на виключно однобічному їх розумінні. Перший з них полягає у прихильності до проголошеного у ХХ столітті позитивістського ототожнення права й закону, у аналізі змісту права в повній залежності від державної волі, що зводить право до наказу держави. Діючі норми права розглядаються як непорушна догма, а завдання юристів зводяться до систематизації і тлумачення численних юридичних норм, створення системи абстрактних понять, із яких випливає соціальна сутність права. Такий підхід залишає поза увагою розгляд інших джерел (форм) права, в яких втілюється в життя справедливість та гуманність, а також обмежує юридичну науку лише дослідженням догми права. Наслідком цього є недооцінка соціальної природи джерел права.

Інший підхід, що полягає у зведенні права виключно до природних прав людини та обґрунтуванні необов’язковості їх відображення у законодавстві, дозволяє стверджувати про наявність системи джерел (форм) права, але запереченні або недооцінці впливу державної влади на правоутворення і правореалізацію.

Застосування феноменологічного підходу в дослідженні джерел права дає можливість уявити правову доктрину у вигляді певного правового феномену, який у поєднанні з моральними принципами та цінностями, правовою спадщиною, принципами гуманізму тощо зумовлює децентралізацію права, наближення природного і позитивного права, сприяє відкритості правових систем.

Слід зазначити, що постійний пошук нових дослідницьких прийомів і методів не завжди забезпечує якісний приріст наукових знань. Використовуючи нові методологічні підходи, необхідно ґрунтуватися на принципі додатковості, а не на зміні одного уявлення іншим. Підходи й методи повинні доповнювати один одного для цілісного відображення правової реальності [128, с. 3-32]. Приєднуємося до думки про те, що нові методологічні підходи дадуть позитивний результат лише тоді, коли вони будуть застосовуватися на національному ґрунті з урахуванням соціально-культурних традицій життєдіяльності та правової ментальності народу України, який має багатовікову історію [117, с.120]. Дійсно, сучасні науковці не повинні нехтувати набутим у попередні десятиліття досвідом, відмовлятися від утверджених і випробуваних практикою методів дослідження права.

Герменевтичний підхід до вивчення правової доктрини дає можливість уявити її у вигляді взаємодії суб’єктів суспільних відносин з приводу створення норм права, що зводиться, в кінцевому результаті, до розумово-речової діяльності. Така суспільна взаємодія має структуру, яка, по суті, є структурою суспільних відносин, що, в свою чергу, мають вигляд суспільно-інформаційних процесів. Вся правотворча діяльність і її результати уявляються у вигляді структурної інформаційно-речової взаємодії.

Актуальним у дослідженні правової доктрини як джерела (форми) права є цивілізаційний підхід, який дає змогу визнати природним розмаїття поглядів на дане явище в різних правових системах світу, правових культурах і державних

інститутах. У той самий час відбувається збереження власної унікальності кожної.

Визначення місця правової доктрини в системі джерел (форм) права та особливостей її функціонування в країнах, що належать до різних правових сімей, у різні періоди розвитку світових цивілізацій значно збагачує дослідження, виводить його на більш високий рівень узагальнення.

Ціннісний підхід як своєрідний спосіб пізнання тісно пов'язаний з науково- пізнавальним підходом, який має на меті відкриття законів функціонування об’єкта, підведення різних явищ під загальні поняття. Тому ціннісний підхід ґрунтується на необхідності отримання двох типів інформації про об’єкт: наукової та ціннісної [126, с. 324-385]. Оцінка змісту, ефективності дії правової доктрини як джерела (форми) права необхідно здійснювати з позицій загальнолюдських інтересів та потреб, зокрема тих світоглядних ідеалів і моральних норм, які акумулюють досвід людства та є спільними для всіх.

Сучасній юридичній науці притаманна наявність не окремо взятого підходу дослідження джерел права, а їхні системи. Багатоманіття наукових методологічних підходів дає змогу всебічно підійти до дослідження правової доктрини як джерела (форми) права.

Категоріальні властивості джерел права, в тому числі і правової доктрини, зумовлюють необхідність використання різноманітних принципів та методів наукового дослідження.

У даному дослідженні під методом юридичної науки розуміється система дій, спрямованих на теоретичне пізнання права, в тому числі його джерел (форм). Використання в дослідженні належної методології дає змогу здобути науково обґрунтовані й достовірні теоретичні положення, а також цінні практичні рекомендації. Сьогодні можна вже вести мову про те, що вітчизняна правова наука має достатньо серйозні наукові напрацювання у сфері юридичної методології,

зокрема, використовуються найрізноманітніші методологічні підходи до дослідження джерел права та багато інших.

В якості філософсько-світоглядного підходу у дисертації було використано діалектичний метод наукового пізнання державно-правових явищ, який дозволив розглянути правову доктрину в якості джерела (форми) права об’єктивно та всебічно, виявити її особливості та тенденції розвитку. Застосування діалектичного методу дослідження допомогло створити базу для вагомих теоретичних узагальнень, дозволило встановити сутність правової доктрини, з’ясувати її природу, ознаки та механізм впливу на державно-правові процеси. Можна говорити про декілька стадій процесу пізнання, що застосовувались в процесі дисертаційного дослідження, зокрема: пізнання одиничного факту, наукове узагальнення, пізнання внутрішніх закономірностей та формулювання науково обґрунтованого висновку. Застосування в даному дослідженні діалектичного методу в якості універсального допомогло не тільки виявити особливості правової доктрини як джерела (форми) права, а й акцентувати увагу на визначенні даного поняття, зв’язку цього явища з іншими джерелами (формами) права, правотворчими та правозастосовчими процесами. Парні категорії діалектики, зокрема, такі як форма і зміст, загальне і особливе, дали змогу всебічно дослідити явище правової доктрини та дійти обґрунтованих висновків [61, с. 146].

У процесі дослідження методологічних аспектів наукових робіт виділяють певний методологічний алгоритм, що включає способи пізнавальної діяльності щодо визначеного об’єкту, сукупність відповідних правил і приписів, а також теоретичні положення і принципи, які характеризують певні риси, ознаки дослідження та процесу його пізнання. При цьому методологічний алгоритм, зокрема, правила та приписи пізнавальної діяльності, детерміновано, по-перше певним об’єктом дослідження; по-друге, завданнями дослідження; по-третє, умовами, у яких здійснюється науковий пошук (наявність можливостей вивчати ті чи інші об’єкти або їх сторони, здійснювати моделювання, застосовувати ті чи інші засоби вивчення об’єкта тощо) [67, с. 240].

Особливе місце в системі методологічних засад, які використовувалися для дослідження правової доктрини як джерела (форми) права, посідає системно- структурний метод в якості загальнонаукового. Використання даного підходу дає змогу з одного боку, зрозуміти ціле, виходячи з його частин, а з другого - проаналізувати частини можна, тільки виходячи з цілого, до якого вони належать. Основною метою системних досліджень є розкриття механізму існування складної системи, а це можливо завдяки багатогранності та багатоманітності розгляду. Використання системного методу в дисертації зумовлене загальною потребою аналізу та узагальнення досліджувальних правових явищ з урахуванням особливостей не тільки предмета та об’єкта дослідження, а низки супровідних понять, які впливають на розвиток таких явищ.

Системно-структурний метод передбачає розгляд об’єкту як складного та багатогранного явища. Правова доктрина як джерело (форма) права є складним, системним, різноякісним явищем. За допомогою даного методу проаналізовано суть правової доктрини, виявлено органічний взаємозв’язок та взаємодію її складових.

Системна складова вже згаданого методу дозволяє сформулювати низку висновків та тверджень, що можуть внести певну новизну у розуміння категорії «джерело права». Розгляд правової доктрини з позиції системності дозволяє визначити її місце та значення в національних правових системах, прогнозувати можливості реформування та вдосконалення системи джерел права.

У ХХ ст. системне мислення та заснований на ньому метод почали широко використовуватись в різноманітних сферах дослідження. На сьогоднішній день системний підхід визнається одним з основних та широко використовується в багатьох юридичних наукових галузях.

Система джерел права наділена всіма системними якостями: організованістю, цілісністю, складністю, інерційністю, що забезпечує її функціональну завершеність та визначає роль і місце в правовій системі. Будь-яка пропозиція про визнання або виключення певних видів джерел права повинна розглядатись крізь призму їх системно-функціональних зв’язків [92, с. 14].

Історичний метод дав змогу дослідити питання, пов’язані із багатовіковим процесом становлення та розвитку правової доктрини в якості джерела (форми) права. Оскільки сучасний процес право- та державотворення багато в чому визначається історичними факторами, досліджуючи їх необхідно враховувати не лише сучасний стан, а й прослідкувати весь процес їх виникнення, становлення та розвитку. Використання даного методу також дало змогу визначити та глибше зрозуміти чинники, які вплинули на визнання доктринальних праць провідних правознавців як напрямку розвитку тієї чи іншої правової системи.

У теоретичному дослідженні правової доктрини в якості джерела (форми) права повинен бути реалізований принцип історизму, який орієнтує на розгляд її у становленні, розвитку в конкретно-історичних умовах. Використовуючи даний принцип, було з’ясовано:

- причини виникнення правової доктрини як джерела (форми) права, що обумовили її сутність та зміст, шляхи її реалізації, її вплив на суспільні відносини;

- простежується логіка розвитку правової доктрини як джерела (форми) права в процесі розвитку держави, еволюції правового регулювання.

Застосовуючи принцип історизму, безпосередньо звертаємось до методів хронології та синхронізації. Зокрема, перший полягає у викладенні та аналізі історичних подій і явищ у відповідній послідовності їх виникнення, руху і зміни. Другий - у співставленні деяких історичних подій з іншими процесами, що водночас відбуваються у суспільстві. Це дозволяє краще зрозуміти історичний контекст, в якому відбувалась поява явищ і фактів, що цікавлять дослідника. За Г. Дж. Берманом вузькість наших концепцій права не дозволяє нам бачити право та його історію. Сьогодні люди сприймають право переважно як масу законодавчих, адміністративних та судових правил, процедур та технічних прийомів, що діють в даній країні. Погляд на історію, що супроводжує схоже сприйняття права, жорстко обмежений більш менш недалеким минулим та певною країною. Більш того, це буває погляд навіть і не на історію, а лише на політику чи цінності [8]. Зміст джерел права можливо зрозуміти лише за умови розгляду їх у генезисі та розвитку, у конкретних історичних умовах та взаємозв’язках. Наукове дослідження неможливо

обмежити характеристикою стану джерел лише на даний момент існування, оскільки буде втрачений причинно-наслідковий зв'язок в історичному розвитку права.

Безумовно, якщо відноситися до права лише як до пануючих норм, процедур та прийомів, воно становить невелику зацікавленість для суспільства. Правова доктрина є одним з найдавніших текстуальних джерел права, яке в деяких країнах відігравало, а в інших продовжує відігравати надзвичайно важливу роль у правовому регулюванні суспільних відносин.

Логічне дослідження права нерозривно пов’язане з історичним методом та принципом обґрунтованості, оскільки розкриває історичну повторюваність його джерел, загальні принципи їх розвитку. Даний підхід за допомогою законів формальної логіки дозволяє з’ясувати час виникнення джерела права, особливості його структури та дії окремих джерел права, зокрема, правової доктрини, та системи джерел права загалом, обґрунтувати внутрішню її побудову та виявити зв’язки між її складовими.

Принцип обґрунтованості дійсно є важливим у дослідженні джерел права, його застосування дає змогу аргументувати будь-яке твердження. Саме тому дослідження і висновки щодо джерел права мають ґрунтуватися на певному фактичному матеріалі, який є об’єктивним. Історичні факти безперечно складають важливі концептуальні засади теорії джерел права. Наукові факти є результатом теоретичного осмислення системи історичних фактів, усвідомлення та наукового аналізу певних правових явищ, а в нашому випадку - це усвідомлення та виявлення закономірностей появи, трансформації, поширення правової доктрини в якості джерела права в межах різних правових систем.

Що ж до принципу всебічності дослідження, то він передбачає пізнання якомога більшої кількості властивостей правової доктрини. І звичайно, чим більша кількість критеріїв аналізу використовується, тим вірогіднішими будуть висновки. Саме тому Н. М. Пархоменко зазначає, що загальний висновок про ефективність певного джерела права слід робити на підставі різноманітних показників, усебічність дослідження досягається шляхом виявлення їх сутності та зв’язків з

іншими правовими явищами, вивченням існуючих поглядів на проблему, що розглядається та застосування усієї сукупності методів з метою отримання різноаспектних характеристик джерел права [116, с. 19].

У процесі дослідження широко використовувався порівняльний метод. Як відомо, об’єкти, що порівнюються мають бути схожими. Можливість порівняльного аналізу розуміння сутності, основних ознак та механізму дії правової доктрини в різних правових системах зумовлена спільними історичними шляхами її розвитку.

Серед напрямів розвитку методології наукового дослідження виділяється й становлення компаративного методу. Використовуючи його, у предметний простір включається не лише «одне» і «друге» в правових реальностях країн, а й «інше» - якісно протилежне стосовно «одного» і «другого». Внаслідок цього дослідження охоплює як порівняльне вивчення правових доктрин, пов’язані з пошуком її загальних властивостей, так і дослідження, що базуються на протиставленні, і які орієнтовані на фіксацію відсутності «загального», а спрямовують на визначення унікальності, своєрідності, притаманній лише правовій системі певної країни. Під час дослідження іноземного права, зокрема, джерел права, компаративіст має відноситись до нього, як юрист тієї країни, до права якої він звернувся. Матеріалом для роздумів має бути право всіх країн світу, минуле та сучасне, зв'язок права з зовнішніми факторами ( навколишнім середовищем, особливостями нації, історією, релігією тощо). Оскільки не лише обрана форма держави, а й все, що обумовлено соціальними, економічними та правовими реаліями спрямовує право на шлях розвитку. Доктрина кожної країни має свою власну манеру, яка відрізняється більшим чи меншим ступнем оригінальності.

Якщо порівняльній метод переважно пов’язується зі знаходженням загального в різному, то юридична компаративна методологія включає не лише пошук тотожності, подібностей, рівності й інших варіацій спільного, а й нерівності, паралелей, протилежностей, аналогій тощо [164, с. 34].

Дослідження сутності, специфічних рис, особливостей впровадження доктринальних положень в якості регуляторних факторів пов’язане із вивченням правових текстів. Догматичний метод (метод тлумачення) застосовується для

пізнання різноманітних правових явищ, виявлення співвідношення між їхньою буквою й духом [84, с. 140]. Не слід забувати того, що тлумачення норм права буде результативним у разі використання різних способів тлумачення, які обумовлюють і доповнюють один одного. Аналізу категорії доктринального тлумачення присвячений окремий пункт дисертаційного дослідження.

Формулювання концептуальних засад правової доктрини як джерела (форми) права є результатом проведених наукових досліджень, зокрема, мова йде про збір інформації щодо неї, а також аналіз тих закономірностей, які їй властиві. В процесі здійснення наукового дослідження, предметом якого виступає правова доктрина, безпосередньо стикаємось з понятійним апаратом, до якого входять поняття «джерело права», «форма права», «правова форма», «правова система», «система права», «нормативно-правовий акт», «принципи права», «правовий прецедент», «правовий звичай» тощо.

Як свідчить досліджене, методологія розгляду джерел права відповідає відповідній концепції праворозуміння. Аналізуючи праці С. Л. Зівса, А. М. Васильєва, Д. А. Керимова, Ю. О. Тихомирова, О. П. Шебанова, Л. С. Явича можна дійти висновку про те, що аналіз відповідних джерел права обмежується вузько нормативним підходом праворозуміння, оскільки відбувався в радянський період. Тому і не дивно, що деякі положення даної проблеми залишаються актуальними нині, а деякі - вимагають значного перегляду.

Питання визнання правової доктрини в якості джерела права знаходиться в центрі жвавих дискусій. Традиційно дана форма права розглядається в якості «не законодавчого джерела права» під яким, як правило розуміють позиції авторитетних вчених з правових питань [130, с.275]. Власне правова доктрина не визнавалась джерелом радянського права, її розглядали як форму права, що визнається в традиційних суспільствах або правових системах загального права.

На сьогоднішній день, згідно пануючої точки зору, ця якість за нею не визнається, проте ряд провідних науковців вбачають в ній джерело права. Стає зрозумілим, що за такої дискусії все залежить від того, що ми розуміємо під поняттям «джерело права». Якщо вважається, що норма повинна відповідати

соціальній дійсності та ефективно застосовуватись практикою, то норми, які вироблені доктриною з урахуванням практичних зауважень, поза всяким сумнівом, стають нормами права.

Аналіз сучасної вітчизняної та зарубіжної наукової літератури щодо дослідження правової доктрини в якості джерела (форми) права свідчить про спроби окремих науковців підійти до даного джерела з точки зору широкого праворозуміння.

Серед комплексних, глибоких наукових досліджень джерел права, предметом яких частково виступала і правова доктрина, слід виділити праці Н. М. Пархоменко «Джерела права: проблеми теорії та методології» [116] та М. М. Марченка «Источники права: Учебное пособие» [95].

Предметом дослідження Р. Б. Тополевського стали закономірності функціонування системних зв’язків юридичних джерел права, зокрема був проведений аналіз внутрішньої будови системи джерел права та місце, яке посідає в ній кожна з підсистем [170].

Проблемам окремих джерел права присвячені праці М. І. Кагадія, предметом вивчення якого виступає юридична практика, її місце та значення у правовій системі України [56] та Ю. А. Задорожного, який досліджував доктринальний вплив римського права на право та юридичну науку в країнах романо-германської правової сім’ї [49]. Б. В. Малишев та Д. В. Кухнюк свої дисертаційні дослідження присвятили аналізу ролі та значення судового прецедента в правовій системі держави, зокрема, в системі джерел (форм) права [89; 76].

Погоджуємося з тим, що практична діяльність певною мірою є логічним продовженням наукової. Багато методів, використовуваних в останній, застосовуються й у діяльності практичній. Причому одними науковими методами оперують на практиці безпосередньо, інші ж, подібні до них, пристосовуються для практичних нестатків. Зокрема, єдиними для науки і практики виступають методи формальної логіки. Такі ж методи як системний і порівняльний уже використовуються в практичній діяльності в адаптованому до певної сфери вигляді.

Що ж стосується діяльності, пов’язаної з процесом тлумачення права для його реалізації, то вона разом з відповідною науковою діяльністю є нерозривним цілим.

Не викликає сумнівів те, що римське право є базовим джерелом створення більшості доктрин у країнах континентальної Європи та визначило напрямки формування та розвитку відповідних правових систем. А на розвиток сучасного українського права, безумовно, впливають доктринальні вчення та ідеї теоретиків, розроблені на основі найважливіших положень римського права.

Отже, незважаючи на розмаїття наукових публікацій, присвячених джерелам (формам) права, питання аналізу правової доктрини в якості їх різновиду, дослідження особливостей її еволюції та перспективи розвитку і досі лишаються недостатньо дослідженими в межах загальнотеоретичного правознавства. Не зменшуючи ролі та значущості праць попередніх дослідників стосовно різних аспектів джерел (форм) права, і правової доктрини зокрема, варто зазначити, що в Україні комплексні спеціальні дослідження цього явища ще не проводились. Проте, перетворення в державно-правовій сфері, як і в інших сферах нашого суспільства, вимагає сучасного наукового обґрунтування.

Як свідчить досліджене, аналіз положень про правову доктрину в якості джерела (форми) права включає в себе низку розумових процесів, зокрема пізнання, аналізу та узагальнення отриманої в процесі наукового дослідження проблеми. Використовуючи широке коло методів, було здійснено спробу найбільш глибокого вивчення сутності правової доктрини в якості джерела (форми) права.

Сьогодні дослідження правової доктрини в якості джерела (форми) права, з нашого погляду, має велику потребу, оскільки дуже важливим є побудова теоретичної моделі правового регулювання, а вже потім - прийняття рішення про втілення її в реальне життя. Розвиток правової реформи вимагає комплексного теоретичного забезпечення, що дає можливість моделювати правові процеси й передбачати результати правової діяльності.

1.2.