Лист В.Барвіиського до Я.Червінського від 4.11.1882
Вельможний пане добродію!
Прошу ласкаво вибачити мені, що зайнятий в даній хвилі надміром праці, а до того ж ще вражений тимчасовою хворобою, так пізно спішу подякувати за ласкавий лнет вель|можного] пана і цінну брошуру, а також з відповіддю на таке важливе питання.
Поляки і русини, незважаючи на близьке сусідство, знаються, на жаль, занадто мало, менше навіть, як би того завдяки так близькому сусідству можна було б сподіватися, а що вже звідси виникають значні непорозуміння, то вважаю великою заслугою вель[можного] иана, що иоклав початок взаємному зближенню. Зовсім не хочу підлещуватися, але з глибоким переконанням оголошую свою думку, що значення і важливість такого зближення, якщо б воно не було лише гимчасовим, навіть сьогодні неможливо оцінити повністю. He менш спасенним c те, шо вель[можний] нан з такою відвертістю і щирістю підняв справу загальної політики поляків, а особливо політики щодо Русі. Ha мою скромну думку, ця справа в дану мить надзвичайно важлива, но-иерше, з точки зору на закінчений процес русофілів (Ольги Грабар), а по-друге, з погляду на наше й ваше майбутнє і на очікувані сеймові вибори, які мусять покласти тривалу підставу цьому майбутньому.3 цієї ж точки зору, а також віддячуючи відвертістю і щирістю за відвертість і щирість, почуваю себе зобов’язаним відверто оголосити правду і нічого не приховувати. Нещирість і принаймні несмілість з нашої сторони немало причинилася до наших взаємних упереджень, а що всім серцем прагну служити взаємному добру, що порозуміння поляків і русинів вважаю не тільки за річ надзвичайно жадану, але, відверто кажучи, за єдиний спосіб порятунку як Русі, так і Польщі, то вважаю своїм обов’язком представити правдивий стан, хоча б він на мить навіть засмутив вельможного нана.
Відповідь на «Політику нервів», початок якої поміщаю в «Ділі», напевне, зовсім не задовільнить вель[можного] иана.
і задовольнити не може, так як нас не задовільнив уривок про унію з Руссю. Однак цим зовсім не потрібно засмучуватися, то річ зовсім натуральна. Руська проблема як проблема окремого народу занадто ускладнена і різнорідна, щоб уміститися в одну формулку або полагодитися одним словом. Як національна проблема, має вона свою вічну життєву рацію, оскільки народність взагалі може мати саму собою зрозумілу життєву рацію. Руську проблему розумію таким чином і такою бачу її в дійсності. Неможливо її вичерпати одним трактатом, єдиною угодою чи унією. Але як така, не може руська проблема бути предметом взаємних трактатів, бо це означало б, що трактується проблема, як довго мають жити русини, в той час, коли русини хочуть жити вічно. Зрештою, поляки не всилі це питання вирішити, заперечивши його. Русини навіть у самій Галичині, якщо й програють вибори і довго ще будуть програвати, є настільки розвинуті й сильні, що не дадуть себе проігнорувати. Потрібно бути короткозорим і глухим до інтересів самого суспільства, щоб у марних ілюзіях полонізації, а ще більиіе в репресіях у вигляді oo. єзуїтів і змартвихветанців вбачати щось потішне чи корисне для нашого краю і поляків. 3 невимовним болем бачу, шо верховодяча зараз партія поляків істотно віддається таким ілюзіям чи засліпленню і думає цим прислужитися польській справі. He бачать, що таким чином штовхають обидва народи до страшної прірви, не пам’ятають, іцо історія Польщі й Pyci вжедала надто сумну й повчальну відповідь натаку політику: в поділі Польщі, в страшній уманській різні. Чи ж хочуть нового видання відбутої трагедії, чи прагнуть, щоб Польща і Русь навіть морально залишилися розчленованими і вже не повернулися до гідного двох великих народів життя? He забуваймо, що живемо в часи, коли революційно-соціалістичні течії поширюються швидше, ніж коли-небудь, коли соціальне питання ностає на порядок денний. Що ж діється зараз. Зовсім забуваємо про економічну сторону життя наших народів і нашого краю, ніби в нас немає потреби жодної реформи, жодної понрави економічно-національного стану. До того ж ми навіть збільшуємо ad infinitiim тягари в ґміні, повіті і краю, а всілякі зусилля так званої народної освіти зовсім далекі від справжньої освіти, яка 6 визволяла народ з одною боку, зі злиднів і дискримінації, а з іншої - відкривала б йому нові джерела для заробітку. Натомість все звертається до «борбн», ненависті двох братніх народів, до боротьби за взаємне знищення, і більше того, боротьба розсіює бур’ян хрестових походів. Хіба не було цього всього в давній Польщі перед Гі поділом? Яка ж сила стримує зубожілий, роздітий і в найсвятіших почуттях тяжко вражений народ, шоб в часи розквіту соціалістичних течій не піддався загальній течії суспільного роз’ярення і серед кривавого шторму фатальних суспільних конфліктів не шукав полегшення своїм стражданням? Чи ж не пора полякам і русинам заздалегідь, щоб не було запізно, опам’ятатися перед цією прірвою, до якої, засліплені, наближаємося. B усякому разі, єзуїти і змартвихвстанці не порятують нас від цієї страшної катастрофи.Попередня політика керуючої партії поляків є повторним виданням історії Польщі перед поділами: зовнішня політика перекидується на авантюрні дороги, внутрішня - мчить до щораз більшої матеріальної і моральної руїни, а злиденний загал чваниться особистими успіхами, гучними титулами, верескливою фразеологією про національну велич, яка фактично марнується, а не підноситься. Якась формальна забудькуватість огортає керуючих політиків, котрим видається, що лише війна з Москвою може врятувати їх у цій розпачливій ситуації. Це безумство не дозволяє їм роздивитися, на яку авантюрну дорогу вони хочуть завести долю свого власного народу - не можуть зрозуміти, що роблять одну ставку на майбутнє не тільки Русі, а й Польщі, бо чи ж запитали коли-небудь себе, де 6 можна відшукати Польщу й Русь на випадок перемоги Москви? Забувають у тому безумстві, що будь-яка діяльність назовні мусить опиратися на внутрішню організацію, організацію всесторонньо і якнайліпше влаштовану, що до зовнішньої діяльності час братися лише тоді, коли всі національні, класові, релігійні і економічні проблеми будуть вирішені на загальну користь і коли така діяльність назовні зможе проявитися як натуральний прояв увібраної моральної і матеріальної сили обидвох народів.
Чи ж маємо її зараз? Чи ж мають ту силу галицькі поляки? Сьогодні рватися до такої акції і всі сили на неї і тільки на неї тратити, і залишати палючі і пекучі справи невирішеними, а свої рознервовані нутрощі - ослаблені пристрастями, означає те ж, коли похилений старець, підфарбувавши свою трухлявість, бажає вдавати молодика і, закладаючи своє життя, пускається в карколомний конкуренційний танець із хоча й простим, невченим, незграбним, може й трохи нідиитпм, а.че завжди сильним парубком. Переношу иункттяжіння польського в руське питання не тому, що я русин. Тим більше б так думав, коли 6 був поляком, 6o не можу забувати того історично-географічного факту, що лише Польща і Русь разом творять достатні підстави державного існування, яке 6 могло успішно опиратися як натискові північного колоса, так і натискові залізної Німеччини - що сама Польща ніколи б сама довго не могла 6 опиратися тому двосторонньому натиску. Однак, якщо переношу пункт тяжіння польської справи на руську, то не роблю цього, принаймні, з військовою метою. Можливо, наша руська натура менш здібна до військового ремесла, але може бути і те, що навчені досвідом і завдяки втратам більш розважливі, відміряючи но сто раз, иерш ніж раз відрізати, вважаємо, що прийшла пора не для того, щоб з усієї сили прямувати до авантюри, але вже настала пора, щоб нашою працею в краю, нашим моральним впливом, якщо не доконати, то принаймні ґрунтовно ослабити нашого спільного ворога. Річ ясна, що тадорога нищення ворога моральною силою і працею, працею безкровною, тихою, але тим певнішою - незрівняно відповідніша і практичніша, ніж дорога військової і, як кожна війна, непевної авантюри.Де ж га сила і той моральний вплив? Це - загадка, але тільки для поляків Коли б були иолітиками-реалістами, що вміють добачити слабі і найслабші сторони свого противника, коли б навчилися зі своєї історії не гімнів хвали королівській і великопанській величі, але терпкої і правдивої науки історичного досвіду, науки причин упадку своєї і зростання ворожої потуги, були б вже давно зміркували, що Русь є тим тягарем національної сили, котрий перехиляє терези в одну або другу сторону, що Польща вже тоді впала, коли Україна з Хмельницьким стала під царський прапор, що Москва зробилася силою і то силою європейською тільки тоді, коли оперлася на Русь і силою Pyci вперлася в береги Чорного моря, Дунаю і Австрійську державу Якби поляки були б з розумом кохали свою вітчизну, то визнали б за гетьманом Виговським всі права руського народу, то зробили б князем Pyci Дорошенка, то подали б руку допомоги Мазепі для перемоги над Петром словом, якби допомогли утвердити самостійну Русь, щоб тільки не віддати її на службу Москві.
Але сталося. Отож принаймні зараз прийшла пора виправити помилки батьків. He треба надто великої політичної мудрості, щоб побачити, як вся Росія ще й сьогодні дрижить при думці про єдність з Руссю I цілком зрозуміло, бо має практичний склад розуму, бо знає і чує те, що коли б не мала в собі Русі, не тільки б не мала Польщі, але перестала б бути європейською державою. 3 такого чуггя і з такої найслабшої сторони своєї свідомості випливає ніде більше иечуваний утиск Москвою всього, що тільки хоча б маленькою іскоркою, найменшою гінню виявляє дух самостійної Русі, дух так званого українського сепаратизму. Звідти йдуть ті заборони руської літератури, руських пісень, руських національних костюмів і те дійсно варварське нищення навіть тіні руської самостійності. Чи ж поляки коли-небудь серйозно задумувалися над тим, що тут знаходиться та точка Архімеда, лише з якої можна дійсно підняти долю обох народів, що Галичина є тим полем, з котрого світло нового життя може і повинно вирватися на увесь простір обох народів, що коли б руський елемент в Галичині розцвів повністю, він мусив би пробити своїм світлом найчуйніші кордони, аслово щирого русина, що оголошує доконану і підтриману фактами братню згоду з поляками і що підносить поважний протест проти гноблення своїх братів закордоном, говорю, таке слово щирого русина, сказане не в газеті, але з трибуни сейму чи парламенту і навіть спільних делегацій, блискавкою б вразило наших ворогів, і виклнкало б в серцях 25-ти мільйонів українських русинів мільйонне відлуння справжнісінької симпатії, і в той час побачили б ми, чи колос не почав хитатися в своїх основах і чи проблема поляків і русинів не постала б у Росії на порядку денному. Це - єдина відповідна для спільної діяльності дорога, яка б принесла дійсну користь обом народам, то дорога, ио якій правда, що остаточно може зникнути, не зникне, але яка необхідна для приготування успішної діяльності назовні. He знаю, чи поляки захочуть піти тією дорогою, бо не така вона вже легка, як може видатися на перший погляд. Тодорога наполегливої праці, жертовності, виправлення своїх власних помилок і недоліків, дорога байдужості до себе, а жертовності для дійсного добра народу, незмірно важка дорога консолідації і конвалідації наших розбалансованих соціально-економічних стосунків. Але водночас та важка праця була б першою підставою і зародком самостійного життя обох народів. B цій праці на практиці виявилося б, які форми суспільно-державного життя найвідповідніші для спільного федеративного співжиття обох народів, і, взагалі, в якій формі таке життя є можливе в галицькій мініатюрі.Тому також вважаваю, що публіцистичне обговорювання русько- иольської справи в газетах не може увінчатися жодним корисним результатом, бо поле для вирішення цієї проблеми є все наше автономічне жигтя в краю, а саме в сеймі, і тут повинна та справа набрати візуальних, реальних, а не голослівних форм. Публіцистика може говорити хоч тисячу разів: «згода!» - а згоди не буде так довго, поки її не витворить життя в незаперечних фактах. Ha мою скромну думку, публіцистика може і повинна зробити тільки стільки, щоб втихомирити взаємне роз’ярення, щоб зупинити крики: «гей же на поляків», «гей же на русннів!» та щоб впаяти в читаючу публіку почуття важливості тієї двонародної сирави, іцоб нахилити ту публіку до поважного мислення і заохотити до позитивної праці. Поляки повинні вже раз у власному інтересі погодитися з тією думкою, що справа їх вітчизни не вимагає винніцення русинів, а більше того, для цієї справи замало тільки толерувати русинів, але що вона вимагає, щоб русини повністю розвинулися як самостійна народність і таким чином Русь вирвалася б у Росії з обіймів Москви і чверть мільйонів українських русинів стали б живим чинником розвитку ідеї самобутності обох братніх народів. 3 невимовним жалем бачу, як важко полякам здобутися на таке становище, бо попередня їх політика власне штовхає русннів в обіймн Москви і тим зміцнює противника. Коли був би русофілом, то попередню політику поляків щодо русинів хвалив би до небес, 6o ж на неї опирається сила Росії. Тією дорогою ніколи ви не відродитеся і нас втратите.
Бажано б було, щоб перед виборами цю проблему грунтовно розважити. Коли мені була б байдужа доля поляків і краю, був би зовсім спокійний, коли 6 не вибрано жодного русина до сейму. Для руської опозиції було 6 то найліпше. Русини досить мають роботи вдома і не потребують бавитися в високу політику. Але так як мені не байдужа доля краю і поляків, так як я не вважаю за свою вітчизну лише Галичину, гому я іншої думки, а саме, що навіть самим полякам мусить залежати на тому, щоб до сейму увійшли такі русини, які, щиро відстоюючи свою народність, перейняті ідеєю спільного добра, не тільки б хотіли, але й могли інтелектуально працювати, і то тяжко працювати в сеймі для добра краю, - а не тільки отримувати дієти чи обмежуватися голослівними фразами. Для цього потрібна праця, і то величезна праця.
Дужебув би радий, коли б Ви, вельможний нане, повідомили мене про інтенції поляків. A зараз закінчую свій лисг, і перепрошую, якщо чимось вразив Вас. Говорю відверто, не роблю політики, бо надто високо ціную нашу і вашу справу, іцоб ховався з правдою. Хоча вона гірка, але правда. Дорогою правди можемо хоч з часом, але дійти до мети, дорогою компліментів - до нічого. Одночасно прошу мені дарувати, що в «Ділі» пишу можезагостро, бо пишу щиро. Збрехав би, коли б сказав, що рус.ини можуть погодитись на туманну унію. Мусимо бути двома народами*, якщо маємо бути, інакше і нас і вас не буде. Рівні з рівними - це є гасло, яким прощаюся і залишаюся з глибокою повагою найнижчий слуга вельможного пана добродія
В.Барвінськ[ий].
* але як обидва, а не два [прим, д-ра Червінського]
Львів, 4 листопада 1882
P.S. Прошу не користати з цього листа в публіцистиці, бо в такому випадку справа б потерпіла, і терпіла б до того часу, доки угода не стане фактом.
ЛНБ. Φ.11. Спр. 3430. Арк. 1-5.
Переклад з польської
2.