СТОРОННІ „ПРАВА" ДО УКРАЇНИ.
— Bci завойовники всіхчасівпокликувалися на якісь „права" до загарбуваних земель, тому й у моменті смерти українського князя всі сусідні держави оглянулися за такими притоками.
Татари виконували від сотні літ право зверхности над цілою Україною й тепер не хотіли його зрікатися, одначе й не виявили змагання взяти й опорожнені землі Галицьку та Волинську (ся назва входить у тім часі на місце „Володимирської землі", яка стала частинною побіч „Луцької" та „Кременецької") у свою безпосередню власть, тілько готові були признати їх якому князеви за річну дань. Такий знайшовся зараз серед литовських князів.Вже Гедимин (див. § 47) володів мало не цілою Білою Русю, здобув вже раніше українське Бересте та титулував себе „королем литовським й руським". Ce й було жере- лом „права" на всі українські семлі, як складові частини давної варяго-руської держави. Анексію їх Гедимин заповів своїм синам, з окрема старшому Ольгердови (1341—1377), який узяв на себе те завданнє, що не вдалося було ані -Ярославичам ані Мономаховичам — привернути й удержати одноцільну східно-европейську державу, якої осередок сим разом мав бути над Німаном. Отже в дусі того заповіту захопив Ольгердів брат Любарт (1340— 1385) Волинь зараз по смерти Юрія II, з яким був посвоячений, та не зустрів опору серед українського політично ще не дуже виробленого. громадянства, противно мав мабуть деякі симпатії у боярства й духовенства (він був хрещений ї православний). Отсе „право" намагався Любарт розтягнути і на Галичину, одначе 'зустрів тут дуже тяжкого суперника в особі польського короля Казимира.
Сей знов зараз по смерти Юрія II поспішив у Галичину, ,щоби „пімститися" на убийниках князя і чужйнців- католиків, та здобув кілька городів. Одночасно з Поляками одначе увійшли в Галичину Угри та наближалися Литовці з Волини. B таких обставинах галицькі бояре, під проводомвоєводи перемиськогоДмитра й Данила Острівського, закликали Татар на підмогу; піддержані сими заключили бояре умови з усіма трьома претендентами і признаючи їм формальну зверхність вимовили собі і присягою веліли ствердити повну внутрішню самоуправу. Намісником сеї так сказатиб міжнароднрї Галичини став згаданий воєвода Дмитро Детько.
Завдяки його політичній зрілості українська державність продовжила своє істнув&ннє ще девять літ — до смерти воєводи (1349).Тодіто Казимир, увійшов у переговори з Татарами та за річну оплату одержав згоду стати паном „Руси". Набувши сим робом також „правннй" титул збирати „руські землі" вчинив він по смерти Дмитра похід на Україну. Без огляду на початкові успіхи міг удержати тілько Галичину (1349), одначе проти сього виступив в імя свойого „дідич- ного права" Казимирів сестрінич і наслідник, король угорський Л ю д в и к (1342—1382). Остаточно сталамежи ними умова (4. IV. 1350), в якій стверджено, що угорські королі мають непередавнене право до „руського королівства", одначе тепер дістає його Казимир в доживіттє; опісля має край вернути до Угорщини, евентуально (якби Казимир оставив сина і не прийшло до персональної унії з Польщею) за заплатою 100.000 зол.
Упорядкувавши сим 'способом „права", почав Казимир дуже енерґійно то сам то при угорській помочи змагатися з Литовцями й остаточно по ряді походів добився у „вічній згоді" з 1366 p. великихкористей: Галичина, Холмщина, західна Волинь (по Турію) і південна (Кременеччина) мали належати до Польщі, -перша безпосередно,инші посередно (як ленна дрібних литовських князів) й навіть сам Любарт ставав у деяку залежність від Казимира. Ta смерть польського короля (1370) спровадила " великі зміни в сім політичнім розділі земель б. української держави. Литовці здобули відступлені части Волині, Галичинаж дісталася силою згаданої висше умови Людвикови/який став і польським королем. Війна за українські землі велася дальше і закінчилася великим походом Угрів під Белз та умовою, на основі якої Белзько-холмську землю та Кременеччину прилучено до Галичини а Любарт зложив чолобитню і присягу вірности Людвикови за Волинь (1377). '