СЛОВЯНЕ HA УКРАЇНІ.
— Як бачимо із повис- шого огляду, то всі дотеперішні державно-політичні утвори і заходи на українських землях виходили від ріжних племен арийської і монґольської породи, племен, із яких сьогодні не остало і сліду; натомість протягом сеї I12TH- сячки літ не бачимо ка історичній сцені того словянського племени, якого нащадки сьогодні творять головну масу людности України, себто предків українського народу* '
Про словянські племена взагалі не чуемо довгий час зовсім нічого ; щотілько з VI в.
появляються у грецьких і римських письменників щораз частіше звістки про них 7 як про учасників тодішних політичних подій у сусідстві Византії. Ci звістки одначе того роду, що не знаємо гаразд, з якого боку приходили нові племена і до якої належали ґрупи.Як питаннє про арийську правітчйну взагалі все ще дуже неясне, так мало що більше знаємо про первісні оселі Словян (див. § 4). Коли за пункт виходу взяти початки ґотськогопереходу наУкраїну, себто около 200 p. по Xp., то словянські оселі мусіли тоді доходити до Припети, де зустрілися з литовськими і финськими племенами. B часі панування Готів мали Словяне змогу посуватися дальше на схід і північ по великім воднім шляху. Продовжався •сей рух за гунських, особливож за аварських часів, коли то західні Словяне вперше виступають^ як творці держав, а східні і південні здобувають великі простори дорогою
більш-менш мирної колонизації. Поселяються вони загалом по річним системам, які сим способом при витворенню племінних індивидуальностей між Словянами стали физичною основою тих окремішностей.
У IX в. бачимо у східній Европі такі словянські племена: над Сяном і гор. Дністрбм Хорватів (?), надгор. Бугом — Дулібів; по правім боці Припети — Деревлян; на правобічних притоках серед. Дніпра — Полян; між Припетю, Дніпром і Двиною — Д p e г о в и ч і в ; по Десні — C і в e p я н ; по p.
Сожі — P а д и м и ч і в; на вер- хівях p. Оки — Вятичів; на стоках Алаунської височини — Кривичів; над Ільменським озером — племя з первісною спільною назвою Словін. Усі ті племена (істнуванне першого — Хорватів — не цілком певне) складали т. зв. східно-словянську ґрупу, звану також по просту „руською". *У сусідстві їх жили: понадгор. і сер.Вислою Ляхи; над Німаном, над дол. Вислою, дол. Бугом і дол. Двиною — лито в c ь кі племена; поза тим від півночи і сходу численні финські племена (від рижського заливу луком по верхівя Дону і дол. Волгу); з полудня верховинські Волохи таріжністеповики финсько-турської породи, серед яких мусіло бути доволі словянських відломків. Племена Тиверців та Угличів, що мали жити між Богом,Пру- том і Дунаєм, не належали — по всій правдоподібности — до Словян, хоч звичайно їх за таких подають. 3 сього розкладу бачимо, що Фини мусіли колись займати край що найменше по Двину та верхівя Дніпра, а може навіть по Припеть і Сейм. Так само й первісні оселі литовських племен мусіли сягати дальше на південь і схід. Значить — словянська колонизація відбувалася тут на підстільці финській, по части й литовській.
Названі висше словянські племена на північнім сході доставили матеріял під будову нової держави, яка воскре- силатвір Ерманариха, та від якої молодечого розгону розсипалася Хозарія.
Якби так се, що зовемо духом історії, було самосвідомим єством, то воно було у IX в. запитало себе: чи вдасться мені отсі так близькі собі племена зілляти в одну
r
Варяго-руська доба ·%
національну цілість? Ta споглядаючи на свій досвід у Греції, Італії, Ґалії і т. ин. булоб сказало, що перед ним не було ще легчого завдання. I булоб помилило ся.
У процесі творення народностей ділають дві протилежні сили: одна розділює, друга звязує поодинокі частини. Як через територіяльне поширеннє, відмінні умови життя і мішаннє відокремляються поодинокі части язиково, расово і культурно, так через політичну, одність і спільність культурного розвитку затираються окремішно- сти і витворюється одноцільний національний тип висшого ряду.
Обі сили-ідеї підняли і на Сході, між названими сло- вянськими племенами, обопільну боротьбу; бачимо її від найдавніших часів до найновіших; перевага хитається то в сей то в той бік, доки не перемогла ідея відокремлення: східнословянська або „руська" ґрупа розпалася остаточно на окремі новочасні народности: українську, московську і білоруську. Прослідити отсей процес відокремлювання (диференціяції) й обєднювання (нивелації) зі становища політичних сил — отсе одно з головних завдань отсього нарису. Коли сьогоднішні ріжниці між словянськими народностями на сході Европи є витвором довговікового історичного процесу, то на порозі їх історії ґоді поважно говорити про дві або три „руські народности*", тілько про 9 чи ІО словянськихплемен. Ріжниці міжними мусіли бути невеликі, язикові певно найменші, а більше расові і культурні. Найвисше культурно стояли Поляне, далі ільменські Словіни і Дуліби, як близше звязані з осередками міжнародної торгівлі. У Полян окрім сього полишилися очевидні сліди ґотської й іранської культури. 'Як бачимо, то основою української народности були три племена між Сяном і Дніпром: Дуліби,Дерев- ляне і Поляне. Що до сіверської людности, то вона етнично стояла мабуть близше Полян, як Радимичів і Вя- тичів, одначе сьогоднішні Українці в Чернигівщині ледви чи прямі нащадки Сіверян, скорше здобудок пізнішої ко- лонизації західно-українських племен, подібно як уся українська людність в луговій і степовій части України. B часі, про який тут мова, згущені оселі українських предків не виходили майже поза линію луга і степу.
Про політичне життє східно-словянських племен перед утвореннєм руської держави не знаємонічого певного як лише се, що була у них родова орґанизація з дуже слабими племінними звязками. Ta їстнуваннє городів вже в передісторичних часах велить приймати, що державні проби висшого типу були тут уже раніше — мабуть ще з Готських часів, а в Київі може ще ранше. Ti перші державні орґанизацїї виходили мабуть із завоювань з боку Германських дружин або турецьких орд, та великі перевороти у середній і східній Европі не дали розвинутися сим початкам. Дотого коло 700 p. підпала ціла Наддніпрянщина (хиба окрім західних частин) під пануваннє Хозарів і,пла- тячи їм дань ✓ оставала в сім становищи якого півтора столїтя (див. §. 14.)
13.