Проторенесансні тенденції в живописі.
У XIV ст. продовжуються традицiї монументального живопису. Галицько-Волинський літопис згадує фрескові ансамблі у храмах Луцька, Хотина, Холма, Володимира, що не дійшли до нашого часу.
Нечисленні пам’ятки українського монументального живопису XIV ст. збереглися здебільшого на західноукраїнських землях і в нинішній Польщі. В них знайшли своє відображення контакти України із західноєвропейським мистецьким світом періоду пізньої готики та проторенесансу. Зростання міст на заході України у XIII-XIV ст. сприяло посиленню міщанської верстви, а з нею і формуванню інтелігенції, яка сприяла зрушенням у сфері духовного життя, появі ранніх проявів гуманізму.Саме в цей період італійський живопис в особі Джотто і його школи здійснив надзвичайно важливий крок у напрямку відходу від візантійських канонів і переходу до реалізму. Цей епохальний поворот в історії європейського мистецтва залишив свій виразний слід у настінних розписах каплиці в Горянах під Ужгородом – так званій Горянській ротонді. У низці композицій, а надто у «Покрові», виразно простежуються прийоми джоттівської школи. Діва Марія зображена на повний зріст з молитовно складеними руками, два ангели підтримують її мантію, під покровом якої віруючі на колінах. Усі обличчя виконані у характерній джоттівській манері. Про нові проторенесансні тенденції розвитку українського мистецтва свідчать також фрагменти фрескових розписів Вірменської церкви у Львові. Тим самим тенденціям відповідають розписи українських художників у Польщі, які мали тут свою традицію ще з XII ст. (ціла композиція фресок староруського стінопису у костьолі Святого Михайла у Вроцлаві).
Укладення унії Великого князівства Литовського з Польщею дало змогу останній використати великі мистецькі досягнення України. Цьому активно сприяв новий король Польщі – син української князівни, естетичні смаки якого формувалися на зразках українського мистецтва.
Ягайло, а згодом і його нащадки широко використовували українських майстрів для оздоблення палаців, костьолів, каплиць. У 1340 році українські маляри розписали одну з каплиць Вавеля у Кракові. У 1393-1394 рр. владика з Перемишля розписував костьол на Лисці під Краковом та королівську спальню у краківському замку, за що був щедро винагороджений королем. Нещодавно розчищено від пізніших нашарувань фрески, виконані українськими майстрами у Вислицькій колегіаті у 1397-1400 рр. Вони переконливо свідчать про намагання відійти від традиційних візантійських іконографічних канонів в напрямку правдивої передачі почуттів і переживань людини, більш повно виразити індивідуальність митця.Вислицькі розписи засвідчують посилений інтерес українських майстрів до драматичних, пасійних (страсних) сюжетів, притаманних насамперед західноєвропейському мистецтву. Традиційні засоби і форми українського живопису поєднуються тут з готичними. В обличчях персонажів відтворюються народні типажі; їх стилістичні аналогії можна спостерігати у галицькому іконописному малярстві пізнішого часу, пройнятому впливами проторенесансу. Вислицький настінний живопис продовжує традицію оздоблення фресками готичних споруд, що була започаткована в добу Данила Галицького (звістка Галицько-Волинського літопису про оздоблення холмських храмів «стеклами римськими» – готичними вітражами).
Чимало пам’яток староукраїнського мистецтва стали важливими компонентами польського духовного життя. Деякі з них пов’язані з іменем Володислава Опольського, який у 1372-1378 рр. правив Руським королівством як намісник угорського короля Людовика з титулом «пан і дідич» Руської землі. Одночасно він залишався князем Опольської і паном Велюнської земель. У 1382 р. Володислав завершив будівництво у Ченстохові на Ясній горі (Велюнська земля) монастиря паулінів і костьолу, де помістив вивезену з України ікону Белзької Богоматері (згодом славнозвісна Маtkа Boska Czestochowska – польська національна святиня). Він же наділив це місто самоврядуванням і надав йому герб із зображенням орла і галицько-волинського лева.
Причому золотий лев займає в ньому більш почесне праве місце. Герб Ченстохова зберіг по наші дні в інсигнії польської національної святині не лише традиційний гербовий знак Романовичів, а й старо-українську державну синьо-жовту барвосполуку.Гуманістичну тенденцію розвитку образотворчого мистецтва втілює видатна пам’ятка української культури – Київський Псалтир 1397 р. Ця рукописна книга містить 301 ілюстрацію. Мініатюри Псалтиря відзначаються різноманітністю композицій, глибокою виразністю, індивідуальною характерністю облич, точним малюнком та свіжістю кольорів. Відхід від традиційної аскетичної суворості, утвердження нових естетичних принципів переконливо свідчили про сприйняття українськими митцями нових явищ західноєвропейського мистецтва. Отже, Україна виразно демонструє свою єдність з європейським світом, який переживав появу перших ознак Відродження, викликаного глибинними змінами духовного і суспільного життя народів Європи.