ЛЮДНІСТЬ.
— Українська етноґрафична територія (яких 850.000 кв. км.) покривається вголовнім з ґеоґрафичною, в части одначе виходить поза неї, в части уступає неред нею у глибину. Ha заході між pp.
Бугом і Сяном покривається етноґрафична межа з ґеоґрафичною; теж саме можна сказати про границю між pp. Бугом і Дніпром вздовж p. Припеті, натомість у г. Карпатах, почавши від p. Сяну коло Ярославля до p. Попраду і від сього по горішнккр. Тису, переступає етноґрафичнатериторія поза ґеоґрафичну на зверх. Від Роднянського провалу знов не доходить вона до ґеоґрафичних меж : долина p. Серету (дунайського) дуже мало українська, долина p. Прута лище до загибу на південь (м. Липкани) занята українською людністю. Щотілько сточище Дністра в части виключно, в части сильно українське. Щодо морського берега — то він, хоч загалом виявляє доволі сорокатий племінний xa- рактер, всеж таки, окрім південного Криму, переважно український, від p. Дунаю по г. Кавказ. Навіть у Закав- казю, на просторі між Новоросийськом і Батумом етничний характер берега сильно український, а численні иншї пле- менатворять лише малий відсоток населення. Сим способом Чорне море може в добрій половині зватися українським і з боку етноґрафичного.Як ґеоґрафична межа на схоДі, можна сказати, розпливається переходячи незамітно у простори Донщини,, Поволжа і Підкавказя, так само етноґрафична лише в північній частині може бути названа тривкою і рівною — на просторі між pp. Дніпром я Доном; натомість на сході вона дуже хитка, в однім місци переходячи p. Дін до p. Хопера, а навіть по p. Волгу, у другім уступаючи під сам чорноморський беріг, то знов проскакуючи під каспійський. Ce поясняється тим, що колонизація східних окраїн — се добуток найновіших часів, де Українці стрінулися з ко- лонизацією московською.
Таким робом сучасний етноґрафичний пень України означується чотирокутником рік і моря: Дністер і Донець, Припеть-Десна-Сейм і Чорне море; в сім чоти- рокутнику живе яких 40 міл. людей. 3 сусідних племінних
областей найдовшу межу з Україною має Московщина
(від p. Десни по p. Манич); дальше йде білоруська границя, якої політичне значіннє спараліжоване ґеоґрафичним характером p. Припети ; польска межа так само ґеоґрафично відкрита як і московська; дальше йдуть: словацька, мадярська, ромунська а вкінци татарська та кавказька. За- мітно, що в початках української історії московська межа була дуже коротка, турсько-татарська дуже довга; сьо- годня навпаки — перша висунулася на саме чоло всіх національно - політичних питань України, друга стратила майже всяку політично-практичну вартість.
4.