КІНЕЦЬ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ.
— Смерть Ізяслава II замкнула одно століттє після Ярослава M. Яка велика ріжниця між обома моментами! Стара варяго-руська імперія виявляла тепер із себе цілу низку окремих політичних орґанизмів, які між собою не були звязані ніякими державно-правними узлами.
Без уваги на спільну родову традицію були в них самостійні династії, які себе обопільно завзято поборювали; без уваги на традицію спільної назви виростали з них самостійні національно-політичні індивидуальности. Щобільше назва „Русь“ у старім розумінню :удержувалася тілько за границями колишньої ва- ряго-руської держави, у внутрі її се імя ділило політичну долю Київа, обмежуючися на волости в. князя, себто тепер на саму майже Київщину, яка в другій половині XlI в. зоветься часто „всею Руською землею".Боротьба Ізяслава і Юрія — то верх пристрасти для чести володіти Київом й одночасно критичний момент його політичної вартости. Наступав безупинний швидкий упадок. Розклад іде так далеко, що й сама Київщина розпадається на окремі княжі волости і в. князь обмежений тілько на саму „матіргородів руських", без найблизших пригородів. Сим способом поодинокі династії задоволяли свої амбіції — мати і свою частину у „Руській землй". Задля досягнення сеї чести не жаліли князі ні трудів ні гроша, ні крови підданих, ні самої „Руської землі". Як у таких обставинах виглядав Київ — та ще при постійній участи Половців — легко уявити собі. He диво тому, що поважніші князі перестають згодом добиватися київського стола для себе. Цінуючи Київ;як осередок церковно-релі- ґійного життя і як кінцеву торговельну стаЦію, стараються вони держати його у васальній залежности від себе, саджаючи у нім князів minorum gentium. У сьому характері був Київ дальше — майже ціле століття — предметом політичного антаГонизму межи Мстиславичами з одного г Юрієвичами з другого ^боку; між Україною і Московщиною.
Переповідати докладно всі дальші змагання за Київ значилоб уводити читача в непроглядний ліс імен і походів, сідань і прогнань. Для характеристики часу нехайпо- служить факт, шо протягом 100 літ, від смерти Всеволода II до повного політичного упадку Київа (1146—1246), було тут: 47 князювань 24 князів із 7 линій і 3 династій; з тих князіводинзасідав 7 разів, пять князів засідало по 3 рази, вїсім по 2 рази. Щодо довжини панування взагалі було : 13-літне одно князюванне, 6-літне— одно, 5-літні—- два, 4-літнє — одно,3-літні ~- троє, 2-літніх семеро, а 1-літних і менших —- трийцять пять ! — Серед того хаосу можна лічити політичним щастєм, що Польща майже в тім самім часі (1138) вступає на шлях „права старшинства" і межиусобиць та що зустрічає під евоім боком добре зорґанизовану Галичину. Інакше вона булаб уже в ХИ в. могла заволодіти українськими землями.
33.