БОРОТЬБА ЗА ВЛАСТЬ (1015—1019).
— У хвилі смерти Володимира був Святополк у Київі і мав можність поробити заходи, щоб сісти на батьківськім престолі. Ce йому вдало ся, та що брати не хотіли признати його, він поступив собі з ними по тодішньому звичаю.
B результаті три брати (Борис, Гліб і Святослав) були убиті, инші стероризовані, і Святополк зібрав у своїх руках усі полудневі землі. Тілько Ярослав у * Новгороді не думав годитисяз таким станом річей. За Ярославом станули дружно Новгородці, які дивилися/ на Київ як на необхідну для себе торговельну стацію; Святополк найшов натомість підпору на Україні. Ta самими власними силами князів боротьба не могла бути рішена, тимпаче що инші брати держалися невтрально. Святополк просив помочи у свойого тестя Болеслава, одначе хвиля була для нього дуже некорисна. Польський князь був саме тоді у війні з німецько-римським цісарем Генрихом II (1002—1024) і не міг дати йому підмоги; натомість Ярослав пішов слідом батька, наняв полки Варягів і рушив на південь. Святополк міг скріпитися тілько Печенігами і битва над Дніпром коло Любеча скінчилася перемогою Ярослава (1016), який по короткій облозі взяв Київ і дав Варягам погуляти в ньому. Святополк подався у Польщу.
Ярослав почав тепер зручну дипломатичну гру, щоби не допустити до інтервенції Болеслава. Він навязав зносини з цісарем і королем угорським Стефаном (1001—1038) та уложив союз проти Польші. (1017) і сим способом справди відтягнув Святополкову справу на якийсь час. 3 другого боку умів Ярослав прихилити на свій бік Царгород, важний не так своєю політичною як морально-релі- ґійною силою, та надати своїй боротьбі зі Святополком релігійний характер.
Тимчасом німецько-польська війна добігла до кінця, загалом корисного Волеславови (поч. 1018); цісар був рад, що польський князь замотається у руські справи, тому дав йому навіть німецько-угорську поміч. B середині 1018 p.
рушив Болеслав із Святополком на Ярослава, який заздалегідь поспішив їм на стрічу. Над Бугом коло Берестя прийшло до битви (22. VIL 1018), в котрій побито Ярослава, Він утік наперед у Київ а звідси подався у Новгород. Столиця здалася добровільно переможцям (14. VIII) і признала Святополка своїм князем. Болеслав поробив також дипломатичні заходи, щоби настроїти прихильно до Святополка Византію та через неї церковні власти.Чи правдива одна пізніша звістка, що незабаром прийшло до непорозуміння між тестем і зятем та що сей приказав навіть убивати Ляхів, які осталися з Болеславом
довше в Київі — годі рішити; „ за нею промовлялоб хиба се, що Болеслав повернув по однім місяци у Польщу, ще перед остаточним обезпеченнєм Святополка^ від Ярослава, який увіз був на північ навіть Святополкову жінку як за- кладницю. Як там не було, а заплату за підмогу взяв собі Болеслав сам: окрім великогополону (середньогоісестру Ярослава Предславу як наложницю) займив по дорозі Ч e p в e н c ь к і г о p о д и себто лівий беріг Буга та (правдоподібно) Посянє з Перемишлем.
Ta Ярослав не погодився з таким станом річей. Піддержаний енерґійно Новгородцями спровядив нові варяж- ські полки і використуючи відхід Болеслава з’явився нечайно в зимовій порі під Київом і прогнав Святополка. Сей утік до Печенігів і з їх підмогою заходився відбити Київ, одначе дуже крівава битва над p. Альтою (1019) скінчилася нещасливо для нього. Гнаний варяжскими наемниками утікав він в напрямі до Польщі і серед утечі стратив житте. Сим способом північ уже в третє побідила полудне; напрям обеднання переміг ідею окремішности. Святополк тяжко відпокутував свій потрійний злочин. Переможцям даровується такі злочини; невдачникови Свя- тополкови дала потомність, бючи поклони перед щасливим Ярославом, імя „Окаянного".
21.