2.2.1. Методичні поради до вивчення теми.
Для вивчення цієї теми варто звернутися до історії держави та права й зокрема до історичних пам’яток права, таких як “Руська Правда”, “Соборні Уложення”, “Звід законів Російської імперії”, “Права, за якими судиться малоросійський народ” та інші.
З їх аналізу очевидно, що визначальними у врегулюванні сімейно-шлюбних відносин були норми, які зобов’язували дружину повністю підкорятися чоловікові та встановлювали повну її залежність від його волі; розірвання шлюбу законом заборонялося, за винятком конкретних випадків через духовний суд у разі подружньої зради, неспроможності до подружнього співжиття, безвісної відсутності, постригу в чернецтво.Першими актами сімейного законодавства новоствореної “країни Рад” стали Декрети Раднаркому України “Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану” та “Про розлучення”, прийняті 20 лютого 1919 р., які скасували старі норми і встановили принципи добровільності шлюбу, свободи розлучень, рівності чоловіка та жінки у шлюбі. Далі слід звернути увагу на Кодекс законів про акти громадянського стану, про сім’ю та опіку 1919 р., який вважався першим Сімейним кодексом України. Хоча він не був введений в дію у зв’язку з громадянською війною, проте його прийняття було значним кроком в розвитку законодавства про шлюб та сім’ю; він практично об’єднав положення названих вище декретів, більш детально врегулював відповідні правовідносини та закріпив регламентацію досить широкого кола інших питань.
Реальним актом сімейного законодавства став Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, прийнятий у 1926 р., що діяв понад 40 років. До його складу входило 5 розділів: про сім’ю про опіку та піклування, про шлюб, про зміну громадянами прізвищ та імен, про визнання особи безвісно відсутньою та померлою. Кодекс закріпив основні принципи, проголошені Декретами 1919 р.
та поряд з цим містив ряд принципово нових положень.Важливу роль у розвитку сімейних правовідносин відіграв Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. “Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення вищого ступеня відзнаки – звання “Мати-героїня” та заснування ордена “Материнська слава” і медалі “Медаль материнства”. В літературі він має назву “Указ від 8 липня 1944 р.” Цей Указ хоча й не був суто сімейно-правовим актом, однак, поряд з іншими положеннями, затвердив єдину обов’язкову форму шлюбу, яка породжувала юридичні наслідки – офіційно зареєстрований шлюб - та встановив виключно судовий порядок розірвання шлюбу.
Кодифікація законодавства в 60-70-ті роки знайшла своє відображення і в Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім’ю 1968 р., на основі яких прийнято Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР від 1 червня 1969 р., що вступив у законну силу з 1 січня 1970 р. Цей кодекс діяв до 1 січня 2004 р.
Новий Сімейний кодекс України був прийнятий 10 січня 2002 р. і введений в дію з 1 січня 2004 р.
Поряд з ним джерелами сімейного права є інші законодавчі акти, а також підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють сімейні правовідносини, міжнародні угоди. Новий Сімейний кодекс України розглядає у якості джерел сімейного права також договір та звичай (місцевий звичай або звичай національної меншини).