2.13.1. Методичні поради до вивчення теми.

Вивчаючи проблему правових форм захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування, слід виходити, передусім, з того, що, як визнано в усьому світі, діти внаслідок їх фізичної і розумової незрілості потребують спеціальної охорони і піклування з боку держави і суспільства в цілому.

Природним середовищем для зростання і благополуччя дітей, їх повного і гармонійного розвитку є сім’я. Кожна дитина має право і повинна зростати в сімейному оточенні, атмосфері щастя, любові і розуміння. Однак, не завжди життєві обставини складаються так, що батьки в змозі забезпечити дитині такі сприятливі умови дитинства. В деяких випадках діти виявляються позбавленими батьківського піклування. Причини цього можуть бути різними: смерть батьків, чи одного з них, оголошення їх померлими, визнання батьків безвісно відсутніми чи недієздатними, позбавлення їх батьківських прав, засудження їх до позбавлення волі, перебування батьків під вартою на час слідства, тривала хвороба, яка перешкоджає їм виконувати батьківські обов’язки. Є діти, покинуті батьками, батьки яких невідомі або відмовились від дітей, діти, які самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання.

З метою забезпечити повноцінне життя, всебічне виховання та розвиток таких дітей, держава здійснює систему заходів, спрямованих на захист їх прав та інтересів і визначає форми влаштування дітей, що позбавлені батьківського піклування.

Усиновленням є прийняття особою дитини у свою сім’ю на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення здійснюється у найвищих інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Усиновити дитину може повнолітня дієздатна особа, якщо вона старша за дитину, яку бажає усиновити, не менше ніж на п’ятнадцять років.

Не можуть бути усиновлювачами особи, які обмежені у дієздатності; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); страждають на певні хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Якщо батьки дитини живі і відоме місце їх перебування, то усиновлення дитини може бути здійснене лише за їх згодою, яка має бути вільною, безумовною, виражена в письмовій формі і засвідчена нотаріусом. Вона може даватися батьками лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Не допускається укладення угод про з батьками надання ними згоди на усиновлення дитини за плату.

Усиновлення провадиться без згоди батьків, якщо вони невідомі, визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав, якщо судом встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Для усиновлення необхідна згода самої дитини яка надається у такій формі, яка відповідає вікові дитини. Якщо дитина проживає у сім’ї усиновлювачів i вважає їх своїми батьками, або у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення, то воно здійснюється без її згоди.

Дитина, покинута батьками в пологовому будинку чи іншому медичному закладі може бути усиновлена після досягнення нею двохмісячного віку. А якщо дитину було підкинуто чи знайдено, вона може бути усиновлена після спливу двох місяців з моменту її знаходження.

Усиновлення є складною процедурою і здійснюється в судовому порядку за участю органів опіки та піклування. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті та майнові права та обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками) та усиновлювачем i його родичами за походженням. Усиновлення надає права i накладає обов'язки на усиновлювача і дитину, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки і діти.

Усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення), якщо воно було проведене на підставі підроблених документів та в деяких інших випадках. Наприклад, якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

Скасування усиновлення можливе лише до досягнення дитиною повноліття. Після досягнення дитиною повноліття усиновлення може бути скасоване, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

Слід мати на увазі при цьому, що правові наслідки скасування усиновлення та визнання його недійсним є різними.