ГОДІ ДОСЛІДЖУВАТИ АУДИТ АБО ПЕРЕДМОВА

Якщо один із десяти науковців пропонує нові ідеї з докорінного удосконалення системи контролю в теперішніх умовах господарювання, а решта науковців загаюється переписуванням давно відомого, то краще орієнтуватись на ідеолога

нововведень

Автор

Мрійнику про справедливе суспільство та генератору ідей про розвиток контролю необхідний компаньйон - скептик і прагматик.

проблем контролю і ревізії в радянський час написано багато. Перед Вами, шановний читачу, нова наукова праця з цих проблем. Можна задати питання: навіщо писати, коли написано так багато? Відповідь буде такою: не можна переписувати написане, не слід повторювати попередників, не можна вважати новим відкриттям проблему без вивчення того, що було сказано до тебе.

Але коли автор, молодий науковець, вивчив праці своїх попередників, знає думки теперішніх науковців з проблеми, яку досліджує, має потужного консультанта, то він може взятися за розроблення будь-якої, як здається на перший погляд, дослідженої теми.

Коли ж проблему можна вважати дослідженою? Перш за все, коли фахівці дали повну вичерпну відповідь на запит суспільства. Чи маємо ми сьогодні такі відповіді з проблем контролю? Ні! Безліч питань залишаються поза увагою дослідників. Докторанти повторюють давно досліджене, пропонують давно відкинуте життям.

Сьогодні досить модними стали дослідження з питань аудиту. Чому? Цей термін з’явився у нас наприкінці 80-х років XX ст. Що це таке ніхто не знав, але зарубіжна реклама спрацювала. Інженери, будівельники та агрономи стали створювати український аудит. І створили. Вони ж відстояли те, що бухгалтерський облік перейменували на “Облік і аудит”.

Чому б тепер і не писати дисертації? І стали писати. Понаписували хто зна що. Окремі з них дописались до того, що аудит - це окрема економічна наука. І що ви думаєте, наш український ВАК погодився з цим і штампує докторів наук з аудиту.

Щоб не вступати в черговий раз з колегами в полеміку з цього приводу (про це нами писалось десятки разів!) скажу коротко: аудиту як науки немає, це чистої води бухгалтерська практика з перевірки звітності конкретного підприємства на її достовірність, тобто на її відповідність даним

З

бухгалтерського обліку. Таку систему аудиту вигадали найманці капіталізму з метою одурманювання суспільства. Прочитайте праці Н.Р. Вейцмана, О.Ф. Мухіна, К.Н. Нарібаєва, С. Стукова і ви, накінець, зрозумієте, кому і для чого потрібен аудит. Озирніться назад і ви побачите: мільйони ошуканих людей за допомогою аудиту, експлуатації великої кількості працівників; привласнення кучкою олігархів незароблених прибутку, який створюють працюючі на виробництві; доведення до банкрутства тисяч підприємств, щоб потім привласнити його; як на вулиці викидаються ваші батьки, брати та сестри. Ось конкретний приклад. “Потім почали лопатись, - пише Г. Долженко, - немов мильні бульбашки, будівельні “піраміди” і найбільш яскраво та гучно гулькнула в небуття компанія “Еліта-центр”, ошукавши вкладників на 80 мли. доларів. І це, за свідченням фахівців, не останній з подібних сюрпризів для законослухняних громадян, які звикли довіряти державним установам”^[1] (с. 14).

То що ж це за наука? Куди ж науковці з аудиту ведуть суспільство? Чи не краще розробляти та пропагувати дієву систему державного контролю з метою соціального захисту людини праці?

Нам слід системно розробляти і оновлювати колишній соціальний контроль, який діяв у соціалістичному суспільстві. Соціальний контроль - відносно новий і складний напрям у розвитку науки бухгалтерського обліку і контролю. В значній мірі це пояснюється тим, що будь-яка спроба здійснення контролю діяльності власників підприємства з соціальних проблем набуває політичного відтінку.

Аргументи на користь надання даних соціального обліку лише акціонерам не завжди обґрунтовані для більш широкої аудиторії. Для того, щоб зацікавити всіх працюючих даними соціального обліку, покупців та клієнтів підприємства, а також суспільство в цілому, необхідно змістити науковий акцент обговорення цієї проблеми у сферу нерівності працюючих на фірмах і звернути увагу на зміст колективного договору. При цьому спочатку слід пояснити поняття моральної позиції підприємства і його керівництва.

Колективний договір діє між корпорацією та працюючими. Суспільство

(як сукупність особистостей) наділяє виробничі підприємства законним правом, наприклад, правами володіння та використання землі, природних ресурсів, найму робочої сили. При цьому підприємство насправді не має безпосередніх прав на ці об’єкти, оскільки використовує суспільні ресурси та забруднює відходами навколишнє середовище. Щоб дозволити виробничому підприємству існувати, суспільство має передбачати, що суспільна вигода від такого виробництва перевищить вигоди (або втрати, що наноситься). А тут повинен вступити в силу соціальний контроль.

Ця проблема виникає в усьому світі: “Інший аспект критичного аналізу бухгалтерського обліку виникає з проблем контролю асоціальної поведінки потужних корпорацій, чия діяльність має глобальні соціальні та екологічні наслідки, які не визначаються і не розкриваються системою обліку.

Сьогодні ринкова економіка, власники підприємств, не вирішують цілого ряду складних соціальних проблем, не забезпечують задоволення потреб у суспільних благах; породжують нерівність в доходах окремих соціальних груп населення. Для такої економіки характерним є неповна зайнятість, повне та часткове безробіття. “На легальних підприємствах, - пише А. Якуненко, - де робітники офіційно працевлаштовані, посадові особи вдаються до фактично подвійної бухгалтерії, коли за зарплатними відомостями виплачуються копійки, а “левова частка” платні видається тіньовою готівкою, яка здобувається за допомогою конвертаційних центрів. На практиці задокументувати і довести це в суді дуже складно, бо доказова база в подібних кримінальних справах вимагає правдивих свідчень найманих працівників про реальні розміри власної заробітної плати. Вони вкрай рідко наважуються свідчити проти своїх роботодавців”^[3].

Бухгалтерський облік, в частині захисту інтересів працюючих, як підкреслюють справжні науковці, обмежений, оскільки забезпечує лише основ відображених фактів господарського життя - збереження майна власника, надання інформації для управління, але не передбачає контролю працюючих за соціальними виплатами. Разом з цим облік може відображати ринковий механізм надто краще, ніж це відбувається сьогодні. Наш облік з позиції радикальної перспективи скоріше еволюційний, а ніж революційний, і більшість розглядають його як нереалістичний та скоріше заважаючий справі соціального контролю, ніж такий, що сприяє її розвитку.

Взагалі радикальний підхід передбачає, що бухгалтерський облік повинен

повніше відображати специфічну точку зору частини суспільства, а саме пов’язану з капіталістичним способом виробництва та маржиналістською економікою, яка не визнає складні взаємовідносини між підприємствами та суспільством.

А де ж наш скопійований зарубіжний комерційний аудит? За що науковці отримують наукові ступені та звання?

Що в контролі головне? Свого часу автори реформ з контролю переконували, що аудит. Потім додали свої стандарти, назвавши їх ННА (національні нормативи аудиту). І так енергійно шукали ефективного аудиту, що в пориві ентузіазму розвалили створену систему господарського контролю, повернули контроль від прогресивних методів здійснення до примітивних і, зрештою, довели до того, що контроль зникає, а бажаючих його здійснювати й удосконалювати стає щоразу менше.

Тепер вчені шукають відповіді на запитання, чому так сталося. Але як реформатори, так і науковці практично не цікавляться думкою тих, для кого контроль - не місце для експериментів, а спосіб збереження майна власника, правильного розподілу прибутку між власником і тими, хто його створює.

Плануючи той чи інший захід “шукачі” зарубіжного аудиту, забувають про завдання національного обліку і контролю. А тому реформи замість прогресу несуть регрес, не спрацьовують іноземні методики. Щоб був успіх, треба бачити кожну людину праці, виходити з її інтересів, а облік і контроль повинні цьому сприяти.

Науковець має переконувати лише фактами. Хто бачив на практиці наш облік і контроль, знайомився з ефективністю їх організації та здійснення, впроваджував наукові рекомендації в практику, той скаже: роблять насамперед все, щоб не дбати про добробут людей. А жаль. Адже це все для нас.

У сучасній ринковій економіці рівний розподіл доходів, що називається розподілом за працею, уступає місце довільним (за бажанням власника!) принципам розподілу. При цьому держава на макро- і мікрорівні не створила необхідних умов для справедливого заробітку доходів, легалізації значної частини коштів з тіньової економіки.

І знову питання: де ж той західний незалежний аудит, їх наука? Кому потрібна наука, яка не має соціального спрямування та направлення на захист інтересів великого капіталу?

Проблемами розподілу доходів займалися ще на початку XX ст. В. Парето встановив, що нерівність в доходах притаманна всім державам майже в однакових пропорціях. З проблемами диференціації доходів пов’язані проблеми бідності та соціальної несправедливості в суспільстві. То чому ж не направити зусилля науковців на розробку такої системи контролю, яка б слугувала людині праці, захищала її інтереси. Такого вченого визнає весь світ.

Бухгалтерський облік і аудит в тому вигляді, в якому вони склалися в даний час, з намірами або невільно прагнучи зберегти статус-кво, захищаючи інтереси капіталу (незначної частини суспільства!), ігноруючи інтереси основної частини суспільства, не можуть підтримуватись наукою, якщо вона слугує суспільству.

Обліково-аудиторська професія бере участь у містифікації господарських процесів в інтересах крупного капіталу. Оцінки об’єктів обліку засновані на маржиналістській економіці. Реформатори обліку ігнорують взаємний вплив суспільства на розвиток бухгалтерського обліку. Облік і контроль мають бути змінені таким чином, щоб вони відображали соціальні взаємозв’язки між роботодавцями та працюючими і будувалися на трудовій теорії вартості. Бухгалтери, включаючи викладачів і студентів, повинні зробити свідомий вибір позиції в соціальному захисті працюючих.

Чи є наука про лікування пташиного грипу? Кожна людина, яка ходила в школу, скаже: це щось з області ветеринарії. А у нас аудит - це самостійна наука, яка вивчає як перевірити, чи правильно бухгалтер склав звітність. Абсурд. Тож у ВНЗ навчають бухгалтера перевіряти звітність на достовірність в період її складання. Чи потрібна, крім обліку ще одна наука - аудит?

Не було б так смішно, а іноді і гірко на душі, коли б з аудиту не захищали кандидатські та докторські дисертації. Уявляєте - у нас є багато вчених- аудиторів, принаймні - 3 доктори економічних наук. Що вони відкрили? Як

перевірити звітність на достовірність, яку склав бухгалтер! І це - ціла економічна наука? В Україні, так.

Усе ж таки ми трохи дикуни. У нас сьогодні немає власного терміну, який би означав організацію та здійснення єдиного контролю в державі.

Як розуміють науковці поняття "аудит "і "контроль"? Чи й справді вони несумісні і загрожують поховати одне одного? Для тямущих бухгалтерів- контролерів і просто економістів тоді, а сьогодні - тим паче, “Контроль” - це порядок, який випливає з усієї діяльності в державі, захищає інтереси суспільства. А комерційний аудит?

Бачите, якої заспівують... Окремих співак ми знали окремі і при комуністичному житті, і все ж нашу титанічну працю в області господарського контролю ніхто не наважувався називати «сізіфовою». В цих людей інша філософія, яка відгонить одвертим цинізмом, - це світоглядні аберації окремих науковців з вигаданого іноземцями аудиту.

Є “науковці”, які стверджують, що поняття “аудит”, ширше, ніж контроль.

Ще прикріше від того, що непотрібним зарубіжним запозиченням немає кінця. Інакше як знущанням з контролю і з українських бухгалтерів, це не назвеш. Складається враження, що деякі автори цілком усвідомлено заповзялися псувати науку про облік і контроль, її терміни, щоб потім можна було доводити, наче зовсім не облік і не контроль, а хто зна що.

Хто це розуміє, той знає, що для українців наш облік і контроль - останній рубіж, який нікому и ніколи не можна віддавати. Бо далі буде тільки безпам’ятство, за яким обов’язково настане нове впровадження імпортного обліку і аудиту, яким потрібні наші підприємства, дешева робоча сила, але не облік та справжній контроль і його соціальна справедливість.

Нам треба боронити соціальний контроль, цей економічний клапоть - він беззахисний. Треба орати власну ниву на повну силу наукових можливостей, а не піддаватися карнавальним потребам далекої від нашого менталітету західної системи аудиту.

Про рівень теперішніх аудиторів розповів у своїх працях проф. Я.В. Соколов. Забавний випадок був розказаний нам аудитором. Коли він починав свою кар’єру, його як асистента аудитора керівник групи послав в бухгалтерію клієнта за даними про розрахунки з дебіторами. Прийшовши до бухгалтера, він запитав «реєстр дебіторів». Здивовані бухгалтери сказали йому, що ніякого реєстру дебіторів у них немає, не було і бути не може. Аудитор не турбувався і повідомив керівника групи про те, що «тут не ведуть облік дебіторів», а бухгалтер пішов скаржитися начальству на «нічого не розуміючих в обліку аудиторів». І тільки потім з досвідом наш аудитор зрозумів, що питати потрібно не «реєстр дебіторів», а «дебетову відомість до рахунку 62».

Аудитори повинні захищати інтереси суспільства і, перш за все, від адміністрації. Незалежність - символ віри аудиторів. Проте в житті все набагато складніше. Аудитора, по суті запрошує керівник фірми, і це не що інше, як підрив незалежності аудитора. Тут виникає боротьба інтересів. Аудитору слід зібрати матеріал не стільки в частині недостовірності звітності (це тільки мотив), скільки в частині недосконалості роботи адміністрації (це головна мета). Мотив працює проти бухгалтера, а головна мета - проти найманої дирекції. Але все це захищає власників. Якщо останні розуміють це, то аудитору дуже легко працювати, але в цьому випадку аудитор повинен бути готовий до того, що він може зіткнутися в процесі роботи з обструкцією з боку працюючих.

Насправді всі зацікавлені в одному - зробити прибуток, якомога більший, і, отже, чим більший прибуток, тим краще. І зарплата, і премія зростуть, і управлінці більше одержать, і кредиторам вчасно сплатять, і казна більше податків збере. Це було б саме так, якби люди уміли спільно, в радість працювати і, що саме головне, справедливо розподіляти прибуток.

У контексті цієї розмови доречно пригадати статтю О.Ф. Мухіна, оприлюднену ним ще у 1962 р., який побачив на своїх скитальських дорогах набагато більше різних світів, ніж бачать за наші гроші нинішні євромандрівники. Він про них сказав би, “що, лише переступивши поріг “рідної хати”, тут же голосять, що рідна хата не така і все у ній не до ладу”. Так сталося, як бачимо, і з нашим господарським контролем.

Ось такі діаметрально протилежні оцінки справжнього науковця у сфері бухгалтерського обліку і контролю та теперішніх “вчених з аудиту”, які, як видно, праць професорів Н.Р. Вейцмана та О.Ф. Мухіна, як слід не читали. Бо якщо б читали “так, як треба”, то й “мудрість була б своя”, і знали б Ю. Максимова, А. Скачка, Є. Мохова та інших вчених. Справжні вчені, відносячись до обов’язку “у поті чола”, впродовж усього життя “відробляють” ті гроші, що на них витратила держава, аби вони могли вийти на висоту, звідки “видно світло”, не зраджують цього почуття й обов’язку навіть і тепер. На останок скажу: псевдонауковців, вражених вірусом постмодерного свавілля, сьогодні більш ніж вистачає. І це стосується не лише аудиту.

З наведеного зрозуміло, що методологія бухгалтерського обліку і контролю ніколи не можуть бути неупередженими. Будь-який методологічний прийом призводить до виграшу одних суспільних груп на збиток іншим. Все залежить від того, в чиїх інтересах ведеться облік і здійснюється, контроль. Але слід пам’ятати: контролеру невблаганним, холодным, неумолимым, і подобається це комусь чи ні, але його слід покірно слухатись. Такий контроль буде відповідати суспільним інтересам.

Сьогодні світ уже перейшов ту незриму лінію, поза якої у суспільстві на зміну матеріальному багатству приходить нове багатство - знання і коли з’явилася нова рушійна сила суспільства - носій знання. Це означає, що настає нова доба в історії розвитку національної системи обліку і контролю, новий образ державного мислення, новий спосіб життя і нова формація - суспільство знань. І тільки ті науковці, які краще за інших зможуть реалізувати ці відносини, стануть недосяжними для інших щодо створення умов подальшого розвитку національної науки, умов для підняття рівня обліку і контролю в забезпеченні добробуту громадян та організації їх буття в гармонії з природою.

А тепер про автора монографії.

Справа людиною славиться. Щоб людина загорілася, потрібно дати їй відчуття власної значущості у конкретній справі. У народі кажуть, що кожна народжена людина є талановитою. Різниться ж кожен із нас у подальшому в розумовому й інтелектуальному плані лише тому, що різною мірою розвинули отой Богом даний талант. Однак ніхто не може заперечити й того, що здібності дитини залежать і від здібностей її батьків. Не випадково кажуть, що яблуко від яблуні недалеко падає.

Наталії Георгіївні пощастило неабияк. Бо ж батьками в неї є прості, працьовиті та мудрі люди. Особливо неординарною людиною є її батько Георгій Миколайович Виговський-кандидат технічних наук, доцент, проректор університету. Мама - Тетяна Федорівна, інженер за освітою та бухгалтер за фахом.

Наталія Георгіївна - викладач за покликанням. Економіст - за освітою. Природжений науковець. Захисник студентства і здорового глузду за совістю.

Цей талант перейняла вона у батьків. У Житомирі здобула вищу освіту, стала менеджером та захистила кандидатську дисертацію, її заслужено сьогодні ставлять у ряд із відомими українськими фахівцями з обліку та контролю, насамперед, у царині господарського контролю, де подібних спеціалістів не так і густо. Адже створювати щось нове в контролі - означає мати талант у квадраті, якщо не в кубі.

Сьогодні Наталія Георгіївна знакова постать в університеті. За її ініціативи постійно проводяться конференції, методологічні семінари та різного роду наукові заходи. Частину свого життя вона присвячує популяризації сучасної науки про господарський контроль, виступаючи співавтором підручника “Контроль і ревізія”, на сторінках якого можна знайти результати її наукових досліджень.

Займатись наукою починала, коли мала дещо більше, аніж сімнадцять років.

Автор цієї передмови ще у 1999 р. про зовсім юну дослідницю тоді писав: “В Україні проблеми амортизації досліджує випускниця ЖІТІ, так тоді називався наш ВНЗ - Наталія Георгіївна Виговська. Автор наукових праць та підручників, співавтор навчальних посібників “Фінансовий облік” та “Податковий облік в Україні”, монографії “Удосконалення обліку амортизації: стан, проблеми, перспективи”. В ній автор дослідила сутність та існуючі концепції амортизації, дала оцінку діючій в Україні системі нарахування та обліку амортизації, розробила проект національного стандарту з обліку амортизації основних засобів і нематеріальних активів.

Однак ще залишається велика кількість невирішених проблем, більшість теоретичних положень є дискусійними.” Від тоді пройшло небагато часу. Але...

З впровадженням капіталістичних відносин в Україні, в минулому, радянської держави, питання про те, де взяти професійного науковця з контролю, а тим більше доброго викладача, посіло місце в розділі “вічних”. Недивно, що до теми “Шукати чи вирощувати?” так чи інакше звертаються більшість кафедр ВНЗ України.

Але ж не так важливо, скільки кафедр шукають “викладача-контролера” за межами або в своїх стінах. Більш цікаво, яка причина використовувати ту чи іншу стратегію для заповнення вакансій. Озброївшись деякою інформацією, Наталія Георгіївна також веде дослідження і з цієї проблеми.

Щодня треба демонструвати, що вмієш робити особисто. Причому Наталія Геор гіївна робить так, щоб впроваджене в одній формі стало орієнтиром для багатьох колег, в теоретичному, і прикладному змісті. Тобто йдеться, якщо хочете, про науковий експеримент, який не має права на помилку. Бо якщо не спрацює ідея в аудиторіях, то вона, зрозуміло, далі не піде. У такій ситуації Наталія Георгіївна мусить щоденно проявляти не лише мудрість, а й мужність. Адже всю відповідальність бере на себе.

Її відкриття не нове. На нашому факультеті його використовують багато років. Сьогодні ж навіть не всі ВНЗ України знають про це.

“Студенти, громадськість можуть бути і партнерами, й опонентами”, - говорить Наталія Георгіївна. Перше, звісна річ, краще для налагодження конструктивної роботи, загального порядку на кожній окремій кафедрі. Опоненти також не вороги. Якщо їх зауваження мають реальне підґрунтя, то кафедра або прислухається до розумних порад і змінюється в кращий бік, або її саму змінюють. Це нормальний демократичніш процес залучення молоді до науки, і дуже добре, що в нашій науковій школі дедалі більше людей розуміють логічність таких дій.

“Тільки та кафедра має право на існування, готувати магістрів та науковців, яка має зрілу державну думку і справжніх вихователів молоді”

стверджує Наталія Георгіївна.

Дві роботи: для викладача - подвійне навантаження. Для науковця - можливість пов’язувати теорію з практикою. А це мобілізує і дисциплінує, зобов’язує працювати ефективніше. Адже викладач-науковець щодня тримає іспит перед найобАктивнішою і найвимогливішою кваліфікаційною комісією - студентською аудиторією.

Науковець має переконувати фактами. Хто бачив наш облік і контроль, знайомився з ефективністю його організації та ведення, впроваджує рекомендації в практику, той розуміє цінність поєднання такої роботи. Працюють насамперед там, де дбають про підготовку майбутніх науковців, а це означає - про майбутній розвиток держави.

Наталія Георгіївна стурбовано говорить: “Дуже хочеться, щоб держава звернула увагу ще на одне. За останні роки відбулась переоцінка цінностей. Сьогодні люди заробляють шалені гроші на спекуляції. Найменше платять тим, хто щось робить в науці. А так не повинно бути”.

Дисертації, як відомо, пишуться по-різному. Одні автори виходять з чисто практичних міркувань, тому що треба отримати вчений ступінь, та працюють над науковою працею тільки для цього. Вони беруть будь-яку тему аби “захиститися”. Наталія Георгіївна розглядає дисертацію як можливість реалізувати задуману ідею, яку вона довго виношувала, поки вона не “достигла”. Такі люди, як Наталія Георгіївна, звичайно починають з невеликої скромної роботи, яка поступово розвивається і в кінці кінців формується у докторську дисертацію. Це були її перші спроби сказати про контроль щось своє, вистраждане. Але це лише початок її титанічної праці, яку невдовзі Наталія Георгіївна завершить.

Ця скромна праця призначена саме для таких людей, які роблять перші кроки в науці, у вивченні основ господарського контролю. Саме для них автор намагається узагальнити накопичений досвід наукової роботи в області підготовки фахівців контрольно-ревізійної справи і старається передати його, спираючись на давно закріплені традиції вітчизняної вищої школи.

На жаль, в Україні є дисертації, яких мабуть справжні науковці не читали.

Феномен Наталії Георгіївни, яка за фахом і бухгалтер, і фінансист, і вже понад десять років займається викладацькою та науковою роботою, полягає в її дивовижних здібностях. Диво, можете сказати ви. Але ж ще святий Августин сказав: диво перебуває в протиріччі не з природою, а з тим, що ми знаємо про неї. А ми, зашорені радянським вихованням у дусі матеріалізму, переважно звикли вірити в існування того, об що, образно кажучи, можна стукнутися лобом, їхній перелік досить довгий. Але в планах Наталії Георгіївни - не лише викладацько- виховна робота в студентських групах. Добре піддаються коригуванню лише проблеми з взаєморозумінням та поведінкою студентів та викладачів.

Коли я дав читати перший варіант цього тексту Наталії Георгіївні і вона

переглянула матеріал, то якийсь час так вона просиділа, не підводячи голови, а коли заговорила, глос затремтів, як колись, - “Я наче заново пройшла ту дорогу тривалістю в ЗО років життя - сказала вона. Подавилась на себе з висоти власного життєвого досвіду і розсудливості і... позаздрила сміливості, витримці, самопожертві молодої, колишньої недосвідченої дівчини-студентки.”

Вперше за багато років я відчув, як у Наталії Георгіївни тремтить голос, як нелегко дається їй кожне написане мною слово. Завжди вважав її сильною жінкою, бо в її житті було немало складних періодів, коли в інших з відчаю просто опустилися б руки, а вона завжди вміла триматися і показувати приклад іншим, шанувати тих, хто разом з нею переборов усе негативне, що було на її шляху. В багатьох випадках ми боролись разом і перемогли.

Втім, не даремно повторюють Августина, що той, хто шукає, завжди знаходить[5]. Бо поставлені в жорсткі умови конкурентної боротьби житомирські науковці вже давно серйозно переймаються проблемами вивчення іноземних мов, комп’ютерних програм, особливості обліку в зарубіжних країнах тощо.

Кваліфікованих викладачів, про успіх яких свідчить принесення в університет десятків тисяч, а то й мільйонів грошових знаків, не так багато. До того ж кафедри, як правило, не ризикують брати кандидата з іншого ВНЗ: якщо викладач не знає традицій нашого факультету, це додатковий ризик.

В цьому випадку, ми вимушені були стати “кузнею кадрів” для конкурентів. В багатьох ВНЗ співробітники, які набралися досвіду, йдуть з кафедри, бо не бачать для себе перспектив. Не секрет, що одна з найрозповсюдженіших причин звільнення - зупинка в розвитку. У нас цього немає. Цим ми відрізняємося від інших кафедр нашого університету та багатьох ВНЗ світу.

Технологію “вирощування” ми відшліфували давно. Ми відбираємо, так би мовити “вербуємо” талановиту молодь уже з першого курсу студентської лави, плануючи їх кар’єру поступово через кожні 2-3 роки. Ті, котрі подають науково- викладацькі надії, запрошуються на кафедру для стажування, направляються в різні структури для проходження практики. Якщо студент показує приклад у навчанні та науці, то його запрошують в помічники аспірантів та докторантів.

Бо вже минулися ті часи, коли всі наукові питання вирішувались після закінчення ВНЗ за зачиненими дверима райкомів та обкомів партії. Нині це прерогатива кафедр, і кращого контролера за діями науковців годі й вигадувати.

Наведу цікаве зізнання відомого американського економіста Лестера

Туроу. “У кожній соціальній системі, - наголошує він, - є речі, які вона

робить погано. У комуністів була погана економіка, однак добра шкільна

система... Колишній СРСР був суспільством, яке було високо оснащене наукою, здатною робити найдосконалішою зброю, і яке запустило вдвоє більше ракет, ніж США. Всі ці інженери та вчені не зникли ...”.^[6] З такими словами не можна не погодитися. У нас поки що збереглася шанована наукова бухгалтерська школа зі всіма своїми атрибутами.

У свій час ми були у досить скрутному становищі - майже зруйновані коли ще не побудувались. Але серед цієї руїни збереглись тоді острівки життя. Залишилось їх небагато - Л.В. Чижевська, Н.М. Малюга, Н.Г. Виговська Вони - були маяками, які щодня страшенні шторми намагалися змити в море, але вони трималися, освітлюючи шлях іншим. Пізніше прийшли - О.В. Олійник, І.В. Жиглей, М.М. Шигун і ін. Так уже сталося, що останніми роками на те світло реагують багато і робиться все для того, аби зменшити руйнівні удари стихії на них. І ми тримаємося. І хоч би хто що не казав, але сила наша - в дружбі і взаємоповазі, мудрих і мужніх керівниках. Бо сьогодні мало вміти керувати. Крім усього, треба вміти відстояти право на це.

І щоб справедливість взяла гору, має бути авторитет наукового керівника, його професійна позиція. Сьогодні периферійні науковці, як ніхто, знищені. За всіх часів за їх рахунок розвивались столичні ВНЗ. Це певною мірою можна зрозуміти. Але і тепер держава дозволила за рахунок периферії поповнювати кадрами столичні ВНЗ. Вони не сіють, не жнуть, а лише відсотки рахують (кількість викладачів з науковими ступенями та званнями!). А це, чи не найболючіше. Як без периферії нема науки, так периферії немає без своїх “захисних Рад”. Якби хто знав, ціною яких зусиль нам вдалось створити, зберегти та підтримувати, такий колектив, то жахнувся б самопожертві. І що ж? Так сталось, що хтось десь комусь не сподобався і наших найкращих дослідників запрошують до ВАК. І розплачуємось за це ми, периферійники. Хто запрошує? Київські експерти, які самі не підготували жодного справжнього науковця, які не мають після захисту дисертацій монографії чи солідної наукової статті. Для чого ж викликають? А так, щоб похизуватись! І хизуються ...

Не думаю, що ми маємо прислухатись аж занадто уважно до тих порад “експертів”, або що скаже. Звісно є такі, хто залишається невдоволеним нашими напрацюваннями, нашими успіхами. Але це нас не турбує. Відштовхуючись від відомого латинського виразу “Ubi nil vales, ibi nil veles” (“Де ти ні на що не здібний, там ти не повинен нічого хотіти”), скажу, що кожен повинен займатися тим, що в нього краще виходить.

Розуміння цього начебто не бракує: “Країна без науки - країна без

майбутнього”, “Інвестуючи освіту - інвестуємо майбутнє” - ці пророчі мудрості належать фахівцям обліково-фінансового факультету, вони пізніше охоче тиражуються студентами на всіх рівнях. Проте сьогодні перед нами гостро постає питання: як би не втратити те, що є, насамперед, справжніх учених, зберегти нашу прекрасну наукову школу, яка створювалася півтора десятки років і якій під силу передати досвід і знання молодому поколінню та закласти підвалини продовження кращих традицій вітчизняної науки.

Нагадування про державну підтримку науковців з периферії, інноваційного знання вже може й набило добрячу оскомину, але в цьому основа. Йдеться не лише про фінансову підтримку, а й про інституційно-організаційну, нормативно-правову та інші ініціативи, які б реально змінили інтелектуальне середовище, примножили інтелект нації. Досі, на жаль, на державному рівні не вирішені питання щодо належного захисту обдарованої молоді, кращих наукових шкіл. У нас відсутнє офіційне визнання терміну “наукова школа”.

Як кажуть, міри кращому немає, тому ми завжди шукаємо щось краще, ніж маємо. Чи досягнули ми максимального рівня? Не знаю, очевидно, ні. Але ми досягай такого рівня, коли несоромно запросити на нашу кафедру, у свою бібліотеку будь-якого науковця з будь-якої країни, де наука займає набагато вище місце, ніж в Україні. Тут є всі необхідні умови для співпраці між українськими і західними фахівцями на рівних засадах. Ми цим пишаємося. Зручно тут і викладачам, і аспірантам, і докторантам.

Читаючи монографію Наталії Георгіївни, не забувайте інколи відпочивати, а також найдіть час, щоб запам’ятати цікаві речі. Я думаю, ви не пожалкуєте, що відшукали цю працю на полиці серед інших і з захопленням приділити дорогоцінні години свого життя її вивченню.

Ф.Ф. Бутинець, д.е.н., професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Почесний професор ЖДТУ Житомир, вересень, 2006