Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту
1. Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
2.
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Інститут земельних сервітутів — найбільш давнє надбання світовою юридичною спадщиною, опрацьоване ще на початку нашої ери юристами Древнього Риму, оскільки вони були наведені вже у античному джерелі права — Законах ХП таблиць (УП.7.). Поняття сервітуту походить від латинського слова вегуііиа, що перекладається як «обов'язок, зобов'язання, повинність».
Земельні ділянки, як правило, не можуть бути рівноцінними. Вони відрізняються розмірами, місцеположенням, якістю грунтів, наявністю або відсутністю інших природних ресурсів, доступністю тощо. Сервітутне право мало своєю метою зобов'язати власника більш вигідної у тому чи іншому відношенні земельної ділянки не перешкоджати використовувати такі блага власнику сусідньої ділянки незалежно від волі першого.
Сервітутні земельні відносини фактично існують у земельному устрої кожної країни. Але радянське земельне законодавство не містило їх нормативного закріплення. Навіть наукові дослідження таких питань велись представниками не юридичної, а історичної науки. Доктрина радянського земельного права базувалась на принципах державної (а отже — і загально
251
народної) власності на землю, при якій не могло бути своєї і чужої землі. Однак зовсім не бралось до уваги, що земельні сервітути виникли саме в умовах родової, суспільної власності на землю і їх існування не суперечить принципам соціальної справедливості, а скоріше навпаки.
Інерція мислення обумовила і те, що регулювання сервітутних відносин не містилось і в попередньому Земельному кодексі 1992 року.Поява в системі сучасного українського земельного права інституту сервітутів відображує загальносвітову тенденцію обмеження права власності на землю як в суспільних, так і в приватних інтересах. Більш того, сервітути можуть існувати і при відсутності приватної власності на землю, оскільки здатні виникати внаслідок відокремлення земельних ділянок на підставі і інших правових титулів використання землі — постійного користування чи оренди.
Право земельного сервітуту по суті полягає в можливості обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок) в певних цілях. Звичайно, це створює деякі незручності і обмеження прав власника ділянки, яка використовується. Але у цьому і полягає цікавість древньої юридичної конструкції, згідно з якою сервітут стає більш значущим, ніж право власності. Недарма менш цінна ділянка отримувала назву пануючої, а більш цінна — що служить. Проте власник ділянки, що служить, не позбавляється сукупності своїх правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню належною йому ділянкою.
При встановленні сервітуту мається на увазі можливість існування спільної межі, але ця умова не є вирішальною.
Вигода, що надається земельним сервітутом повинна мати постійний, а не випадковий характер.
Ст. 98 (п. 2) встановлює, що сервітути можуть бути постійними і строковими. Пов'язувати встановлення і припинення земельного сервітуту з певним календарним строком уявляється не зовсім коректним.
Сервітути дійсно можна підрозділити на постійні і непостійні. Постійні (безперервні) фізично забезпеч у
252
ють їх володарю можливість безперервного використання тою земельною ділянкою, по відношенню до якої він встановлений, наприклад, право провести воду з другої або через другу ділянку. Непостійні сервітути не можуть фізично здійснюватись безперервно, хоча юридично в будь-який час можна скористатись належним правом у відношенні до чужої землі, наприклад, правом проходу чи проїзду. Отже, тимчасовість сервітутів доцільно зв'язувати не з певним терміном, а з випадками, передбаченими ст. 102 Кодексу.