Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва

1. Громадяни України із земель державної і кому­нальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки

76

для ведення індивідуального або колективного садів­ництва.

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індиві­дуального або колективного садівництва на умовах оренди.

3. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторіч­них плодових насаджень, вирощування сільськогос­подарських культур, а також для зведення необхід­них будинків, господарських споруд тощо.

4. Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, доро­гами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування.

5. Приватизація земельної ділянки громадяни­ном — членом садівницького товариства здійснюєть­ся без згоди на те інших членів цього товариства.

6. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та ста­тутів цих товариств.

Громадяни мають право на отримання земельних ділянок для садівництва. Садівництво може вестися громадянами колективно з створенням садівницького товариства, що є юридичною особою, або індивідуально, коли громадянин займається даним видом діяльнос­ті окремо і незалежно від інших громадян.

Обсяг прав громадянина на отримання земельної ділянки для садівництва залежить від його громадян­ства. Згідно Кодексу лише громадяни України мають право на отримання земельних ділянок для ведення садівництва у власність. Крім цього, вони мають та­кож право орендувати земельні ділянки для ведення садівництва. Що стосується іноземних громадян та осіб без громадянства, то вони можуть використовувати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

77

Основним джерелом отримання громадянами зе­мельних ділянок для садівництва є землі сільськогос­подарського призначення, які знаходяться у держав­ній або комунальній власності. Однак дана стаття не забороняє використання для ведення садівництва земе­льних ділянок, взятих в оренду у громадян та юриди­чних осіб. Громадяни-власники земельних ділянок для садівництва мають право передавати їх в оренду іншим громадянам без зміни цільового призначення таких ділянок.

Основним цільовим призначенням таких земель­них ділянок є закладення та вирощування саду (дерев­них та кущових плодових насаджень). Однак, части­на наданої громадянину земельної ділянки для садів­ництва може використовуватися для будівництва та експлуатації садового будинку та господарських бу­дівель, необхідних для сезонного проживання грома­дянина та членів його сім'ї, а також для зберігання господарського інвентаря, вирощеної продукції тощо. Разом з тим, використання громадянином наданої йому для садівництва земельної ділянки лише для зведення садового будинку та господарських споруд є порушенням цільового призначення такої земельної ділянки. Закладення та вирощування багаторічних плодових насаджень є основною кваліфікуючою озна­кою цільового призначення земельних ділянок для ведення садівництва.

Земельні ділянки, які надаються садівницьким то­вариствам для ведення громадянами колективного садівництва, складаються з двох частин: земель загаль­ного користування та земель, які власне використову­ються для садівництва і закріплюються за громадяна­ми — членами садівницького товариства. Землі загаль­ного користування садівницького товариства і земельні ділянки, закріпленні за його членами, мають різний правовий режим. Землі загального користування са­дівницького товариства є об'єктом його приватної вла­сності як юридичної особи. До таких земель належать ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїз­дами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами за­гального користування. Земельні ділянки садівниць­кого товариства, які закріплюються за його членами, призначені для закладення та вирощування багаторі­чних плодових насаджень, а також для зведення та експлуатації садового будинку та господарських споруд.

Якщо садівницьке товариство створюється відповід­но до норм цього Кодексу та іншого чинного законо­давства, то відразу земельна ділянка,, що виділяється садівницькому товариству, поділяється на землі загаль­ного користування, які передаються у власність това­риству як юридичній особі, та на земельні ділянки для закладення та вирощування плодових насаджень, які передаються у власність кожному члену товариства. Однак, якщо садівницьке товариство було створене до введення в дію цього Кодексу (до 1 січня 2002 р.) і отримало землю у так звану колективну власність або в постійне користування, то до 1 січня 2005 р. така земля має бути отримана у приватну власність: землі загального користування — у приватну власність то­вариства, земельні ділянки під садовими насадження­ми — у приватну власність відповідних членів това­риства. Ініціатива щодо приватизації зазначених ді­лянок має виходити від товариства та його членів під загрозою втрати права на такі ділянки.

Громадянин — член садівницького товариства, — якому виділена земельна ділянка для садівництва, має право на її безоплатну приватизацію за умови, що її розмір не перевищує 0,12 гектара (ст. 121) та якщо такий громадянин не отримав раніше земельну ділян­ку, призначену для індивідуального чи колективного садівництва, у приватну власність безоплатно. Прива­тизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства — здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства шляхом подання за­яви до правління товариства або до відповідного орга­ну виконавчої влади.

Садівницьке товариство є юридичною особою, яка діє відповідно до цього Кодексу, іншого законодавства

79

України та статуту товариства. Статутом товариства можуть встановлюватися правила щодо користування його членами землями загального призначення това­риства, а також обов'язки членів щодо охорони земель, боротьби з хворобами рослин тощо. Разом з тим, слід мати на увазі, що громадянин, якому земельна ділянка для садівництва належить на праві власності, має пра­во самостійно володіти, користуватися та розпоряджа­тися нею за власним розсудом. Наприклад, він може передати належну йому земельну ділянку іншому гро­мадянинові в оренду для ведення садівництва або здій­снити відчуження ділянки в установленому законом порядку. Статутом не можуть встановлюватися обме­ження на використання громадянином (власником чи орендарем) земельної ділянки для садівництва. Такі обмеження можуть встановлюватися законом або до­говором (ст. 110). Разом з тим, якщо при створенні садівницького товариства його члени підписали уста­новчий договір про створення та діяльність такого то­вариства і передбачили в ньому ряд обмежень щодо використання земельних ділянок членів товариства, то такі обмеження мають юридичну силу і обов'язкові для всіх громадян, які підписали такий договір.