Стаття 45. Використання земель природно-заповідного фонду

1. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Порядок використання земель природно-запо­відного фонду визначається законом.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та природні ресурси національних природних парків є власністю народу України, тобто перебувають у державній власності.

Регіональні ландшафтні парки, зони — буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідно­го режиму біосферних заповідників, землі та інші при­родні ресурси, включені до складу, але не надані наці­ональним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендроло­гічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садо­во-паркового мистецтва можуть перебувати як у влас­ності народу України тобто в державній, так і в інших формах власності (стаття 4 Закону «Про природно-за­повідний фонд України» від 16 червня 1992 року).

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття Закону «Про природно-заповідний фонд України», не підлягають приватиза­ції і можуть бути лише в державній або в комуналь­ній власності.

У разі зміни форм власності на землю, на якій зна­ходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні уро­чища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, зе­млевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охо­рони і збереження з відповідною переєстрацією охорон­ного зобов'язання.

Штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендроло­гічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово­

104

паркового мистецтва) на приватизованих землях мо­жуть бути об'єктами приватної власності.

Підставою для набуття права комунальної власнос­ті на землі природно-заповідного фонду є передача їх державою, іншим суб'єктам права власності, а також придбання їх органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (п.

Землі природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Земельним кодексом, а також Законом України від 16 червня 1992 року «Про природ­но-заповідний фонд України» та іншими актами зако­нодавства України, можуть використовуватися:

у природоохоронних цілях;

у науково-дослідних цілях;

в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

в освітньо-виховних цілях;

для потреб моніторингу навколишнього природно­го середовища.

Встановлені частиною першою статті 9 Закону «Про природно-заповідний фонд України» основні види ви­користання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худо­би, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяль­ність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.

Вимоги щодо використання земель природно-запо­відного фонду встановлені Законом в залежності від їх виду та статусу, тобто стосовно конкретних терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду передбачені статтями 16, 21, 24, 26, 28, 30, 32, 34, 36, 38, 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Діючим законодавством передбачені також основ­ні права громадян з питань використання земель при­родно-заповідного фонду, а саме: передбачається пра­во громадян на ознайомлення з територіями та об'єкта-

105

ми природно-заповідного фонду, здійснення інших ви­дів користувань з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму (стаття 10 Закону «Про при­родно-заповідний фонд України»).

Проектом організації території природного заповід­ника та охорони його природних комплексів може передбачатись виділення земельних ділянок для задо­волення потреб його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених норма­тивів (ст. 16 Закону «Про природно-заповідний фонд України»).