Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-турист­ських та екологічних стежок, маркованих трас, зе­мельні ділянки, зайняті територіями будинків відпо­чинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спор­ту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціона­рних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших ана­логічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єк­тів стаціонарної рекреації.

Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів відрізняються від зе­мель приміської зони, до складу яких входять землі за межами міста, зайняті лісами, лісопарками, зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гі­гієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

Приміські зони на відміну від зелених зон викону­ють в основному господарські функції: призначаються резервом розширення території міста, місцем розташу­вання і будівництва необхідних споруд, пов'язаних з благоустроєм і нормальним функціонуванням міста.

Зелені зони з урахуванням їх природних якостей виконують еколого-аахисні, санітарно-гігієнічні та ре­креаційні функції. Чинне законодавство не розглядає

117

приміську зону і землі зелених зон як самостійну ка­тегорію земель.1 Згідно ст. 51 цього Кодексу землі зе­лених зон виступають різновидами земель рекреацій­ного призначення.

Землі рекреаційного призначення за своїм складом поділяються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення.

Рекреаційні землі (зони) для короткочасного відпо­чинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, зелених зон, лісопарків, бо­танічних, дендрологічних, зоологічних садів, національ­них природних парків, які є легкодоступними для на­селення.

Рекреаційні землі (зони) для довгочасного відпочин­ку організуються за межами населених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розмі­щувати соціально-культурні, туристські, лікувально-оздоровчі та інші установи та об'єкти рекреаційного призначення.

В залежності від розташування можна виділити три види земель рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі приміських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпо­чинку населення за межами населених пунктів.

У межах населених пунктів до складу земель рек­реаційного призначення належать землі: а) міських лісів, парків культури та відпочинку, скверів та садів житлових районів і мікрорайонів; б) міських пляжів, водойм, спортивних комплексів, басейнів, соціально-культурних та природних об'єктів; в) ботанічних та дендрологічних парків, зоологічних садів, деяких час­тин національних природних парків.

За межами земель населених пунктів до складу зе­мель рекреаційного призначення можуть бути вклю­чені землі: а) приміських та зелених зон; б) для розта­

1 Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів.— Харків: Право, 2001.— С. 224.

шування лікувально-оздоровчих установ (будинки від­починку, пансіонати, дитячі та спортивні табори); в) для колективного садівництва та дачного будівництва; г) зайняті туристськими базами і таборами з прилег­лими пішохідними туристськими маршрутами; д) зе­млі, які використовуються для відпочинку на марш­рутах морських і річних круїзів і автомобільних ту­ристських маршрутах; е) для відпочинку в приміських національних природних парках.1

Визначення земель рекреаційного призначення для цілей, передбачених в ст. 51 Земельного кодексу, а та­кож для спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації відбувається згідно з Законами України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування»2 та від 20 квітня 2000 року «Про планування і забудо­ву територій».8

Ці закони визначають формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення, захист життєвого та при­родного середовища від шкідливого впливу техноген­них і соціально-побутових факторів, небезпечних при­родних явищ, збереження пам'яток історико-культур-ного призначення, природного ландшафту, а також роз­ташування рекреаційних природоохоронних, оздоров­чих та інших територій і об'єктів.

Визначення складу земель рекреаційного призначен­ня здійснюється на підставі затвердженої містобудів­ної документації та планів земельно-господарського устрою. Землі, визначені для перспективного розвит­ку населених пунктів, спорудження будинків відпочин­ку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів і таке інше, до часу їх ви-

1 Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів.—- Харків: Право, 2001.— С. 352.

2 Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 52.— Ст. 683.

3 Відомості Верховної Ради України.— 2000.— № 31.— Ст. 250.

119

лучення (викупу) і надання для цих потреб викорис­товуються власниками землі та землекористувачами відповідно до статей 90 і 95 Земельного кодексу.

Забудова земель рекреаційного призначення об'єк­тами які не передбачені містобудівною документацією та планами земельно-господарського призначення, за­боронена. Згідно статті 25 Закону «Про основи місто­будування» та статті 32 Закону «Про планування і забудову територій* особи, винні у недотриманні еко­логічних, санітарно-гігіенічних та інших вимог, вста­новлених законодавством при проектуванні, розміщен­ні та будівництві об'єктів на землях рекреаційного при­значення, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Порядок надання в користування або власність зе­мель рекреаційного призначення для дачного будівниц­тва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекре­ації відбувається на загальних підставах, передбачених ст. 116 Земельного кодексу.