Стаття 95, Права землекористувачів
Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: , а) самостійно господарювати на землі;
б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;
І в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загально-поширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
- ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Вищенаведені права належать лише землекористувачу, який одержав земельну ділянку в установленому законом порядку для відповідних цілей. Тому самовільному землекористувачу вони не можуть належати і він буде нести відповідальність за, це згідно статей 211-212 Земельного кодексу України.
Самостійне господарювання на землі може мати місце лише за умови використання її за цільовим призначенням, яке передбачається в рішеннях органів місцевої влади та місцевого самоврядування про надання землі в користування, а також відповідним документом на право користування землею — Державним актом на право землекористування (на право приватної власності), або договором оренди (суборенди) землі. Самостійне господарювання не може виходити за межі цільового призначення землі.
Власник землі — це теж землекористувач, якому належать такі ж самі права на користування землею. Забезпечуючи реалізацію власником-землекористувачем права самостійно господарювати на землі, стаття 154 Земельного кодексу передбачає, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішен-
241
ня суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
Одним із принципів земельного законодавства є невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядженню землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» статті 5 Земельного кодексу України).
Порядок встановлення та зміни цільового призначення земель та наслідки його порушення передбачені статтями 20 і 21 Земельного кодексу України.
Законний землекористувач має право власності і на ті посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію, які одержані іншим суб'єктом в результаті самовільного використання його землі.
Законний землекористувач не має права власності на ті посіви і культури, які заборонені для вирощування і споживання — наркотичні та інпгї, передбачені в установленому законом порядку.
Землекористувачі в межах наданих ЇМ земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Видобування корисних копалин місцевого значення і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін довкілля погоджується з місцевими Радами та місцевими органами Міністерства екології та природних ресурсів України (ст. 23 Кодексу України про надра).
Землекористувачі також мають право використовувати для власних потреб в межах наданих їм ділянок лісові угіддя і водні об'єкти згідно статті 9 Лісового кодексу України і статті 43 Водного кодексу України.
Право на видобування підземних вод глибиною понад 20 метрів регулюється інструкцією Мінекобезпеки України від 28 липня 1994 року «Про порядок видачі дозволів на видобування підземних вод».1
Право на відшкодування збитків землекористувачам передбачено статтями 156 і 167 Земельного кодексу України.
Порядок визначення та умови відшкодування збитків землекористувачам встановлені Кабінетом Міністрів України від 19 квітня 1993 року «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам».2Збитки, заподіяні вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав землекористувачів, у тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали цих збитків. При обчисленні обсягу збитків враховуються витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних ділянок, а також не одержані доходи.
Споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди можна тільки після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку* передбаченому статтею 116 Земельного кодексу, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт (ст. 22 Закону України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування»).*
Землекористувач може, вимагати в адміністративному або судовому порядку усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною дДлян
1 Збірник законодавчих актів України «Про охорону навколишнього середовища».— 1996.— Том 3.— Стор. 75.
2 ЗП України.— 1993.— № 10.— Ст. 193.
8 Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 52._
Ст. 683.
243
кою, і відшкодування завданих збитків. Відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав відбуваються в порядку, передбаченому статтями 152,158, 211 та 212 Земельного кодексу України.