Стаття 210. Недійсність угод щодо земельних ділянок
Угоди, укладеш із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.
Коментована стаття визначає загальні засади визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Слід зазначити, що вона не наводить ні вичерпного переліку таких угод, які можуть бути визнані недійсними, ні вичерпного переліку випадків визнання їх недійсними. Так, відповідно до частини 3 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98 р., відсутність в договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених статтею 14 цього Закону, порушення інших вимог цього Закону є підставою для визнання договору оренди землі недійсним. Загальні підстави і правові наслідки визнання угод недійсними визначаються цивільним законодавством, зокрема, статтями 48-49 Цивільного кодексу України. Відповідно до п. З Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.99 р. № 02-5/111 угоди, що не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін, що їх уклали. Правовими наслідками їх укладення буде двохстороння реституція за правилами ст. 48 Цивіль551
ного кодексу: кожна з сторін зобов'язана повернути іншій все одержане за угодою, а при неможливості повернути в натурі — відшкодувати його вартість у грошах. Насправді, угоди можуть бути визнані недійсними тільки за рішенням суду.
Стаття 49 Цивільного кодексу визначає наслідки укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства. Відповідно до п. 11 зазначеного Роз'яснення ВАСУ, дана стаття поширюється на випадки незаконного користування або розпорядження землею. Правові наслідки укладення таких угод: при наявності умислу обох сторін і при виконанні обома угоди — все одержане за угодою стягується в доход держави, а якщо угода виконана тільки однією стороною, то з другої сторони стягується все одержане нею за угодою і все належне з неї першій стороні за угодою. За наявності умислу тільки однієї сторони — все одержане нею повертається другій стороні, а одержане останньою або належне їй за угодою від першої сторони — стягується в доход держави. Згідно ст. 59 Цивільного кодексу, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.