Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру
1. Державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визваная факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію зе
497
мель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
2. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.
Вивчення земельних ресурсів і проведення земельного кадастру стало необхідним при утворенні держави і розвитку оподаткування. У найдавнішій формі земельного оподаткування розмір податку встановлювався залежно від площі землі. На певному етапі розвитку суспільства разом з обліком кількості починають враховувати якісний стан земель, а надалі і розмір прибутку, який одержується з земель різної якості. З самого початку кадастром була книга зі списком земель, які оподатковувались і де вказувались площа, якість ґрунтів і розмір земельного податку.
Термін «кадастр» (франц. сасіазіге, від пізньогрец. каїбзМсои — реєстр) означає систематизований банк кількісних і якісних даних щодо певного об'єкта. В умовах економічного реформування значно зростає роль державного земельного кадастру, який є інфюрма-ційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення земельної статистики, землеустрою, регулювання земельних відносин, підтримки податкової та інвестиційної політики держави і розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.
Державний земельний кадастр — це реєстр, що містить систему відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну і вартісну характеристики земель, дані щодо реєстрації права власності на землю, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості земель, обліку якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.
Державний земельний кадастр розглядають у вузькому і широкому значенні цього поняття.
У вузькому значенні — це книга (реєстр) про предмети земельного оподаткування; у широкому — певна система дій498
щодо обліку, опису та оцінки землі, виконуваних державними органами з метою отримання відомостей про землю для земельного оподаткування та інших суспільних потреб.
Державний земельний кадастр у широкім значенні охоплює такі операції: облік земель; їх природно-історичний та економічний опис; оцінка земель. У процесі обліку визначаються просторове розташування, розміри, склад земельних угідь та їх якість. Опис передбачає з'ясування і фіксацію природно-історичних та економічних властивостей землі. Оцінка земель має на меті встановлення середніх величин норм урожайності (продуктивності) і прибутковості земель, їх цінності як засобу виробництва та просторового базису.
Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів. Законодавством України передбачено ведення державного кадастру тваринного світу, державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин, державного водного, державного лісового кадастрів, державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, державного кадастру сховищ радіоактивних відходів, містобудівного кадастру населених пунктів тощо. Ці кадастри призначені для забезпечення державних органів, підприємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень. Ведення кадастрів покладається на спеціально уповноважені органи виконавчої влади і здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Наприклад, Постанови КМУ «Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу» від 15.11.1994 р., «Про затвердження порядку ведення державного водного кадастру» від 08.04.1996 р., «Про містобудівний кадастр населених пунктів» від 25.03.1993 р. та інші.