Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель
1. Природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.
2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.
3. Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.
4. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.
У складі земель України значну питому вагу мають землі сільськогосподарського призначення — найбільш цінні землі.
Успішне здійснення земельної реформи в аграрному секторі нерозривно пов'язане із специфічним напрямком планування їх використання і охорони — природно-сільськогосподарським районуванням цих земель.
Природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природних
465
умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно повинно складати чітке уявлення про характер конкретних земель, їх доцільне використання, продуктивність тощо. У свій час основи сільськогосподарського районування закладалися при створенні системи загальносоюзного природно-сільськогосподарського районування.
З метою врахування відмінностей природних та економічних умов було розроблене комплексне природно-сільськогосподарське районування всього земельного фонду колишнього СРСР. Воно представляло собою систему поділу території країни на окремі частини з врахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель в народному господарстві. Системою комплексного загальносоюзного районування передбачалося виділення природно-сільськогосподарських поясів, зон, провінцій тощо. Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визнавалась природно-сільськогосподарська зона.
Вона характеризувалася певним балансом тепла і вологи, з якими пов'язувалися головні особливості ґрунтоутворення і мінерального живлення рослин. В зоні, як правило, панували відповідні типи і підтипи ґрунтів і рослинності і застосовувалися системи заходів щодо раціонального землекористування. Кожна зона характеризувалася своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповідним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь.Зазначене районування, покладене в основу бонітування ґрунтів, використовувалося при здійсненні економічної оцінки земель, а також у першому турі грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. На території України було виділено п'ять природно-сільськогосподарських зон та дві гірські області. За основу приймалося те, що зонам притаманні кліматичні умови, які визначали характерний напрямок процесів ґрунтоутворення. В свою чергу це призводило до формування зональних типів та підтипів ґрунтів, яким відповідали відповідні типи сільськогоспо-
466
дарського виробництва та системи агротехнічних і меліоративних заходів.1
В сучасних умовах при природно-сільськогосподарському районуванні враховуються також агробіологічні вимоги сільськогосподарських культур.
Матеріали природно-сільськогосподарського районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.
Природно-сільськогосподарське районування земель дає можливість швидко, економічно і в той же час достатньо повно оцінити потенціальні можливості земельних ресурсів тієї чи іншої території.
Відомо, що для сільськогосподарської оцінки території, тобто грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, важливим показником є саме рівень родючості ґрунтів. При цьому треба мати на увазі, що на родючість ґрунтів і їх продуктивний потенціал впливає комплекс природних і економічних факторів. В свою чергу сила і характер прояву цих факторів залежить від умов ґрунтоутворення, способу та інтенсивності використання відповідних земельних угідь, спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва і, насамперед, від повноти здійснення природоохоронних заходів у процесі виробничої діяльності.
Агрогрунтове районування земель є основою для розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель (наприклад, проектів землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств; прогнозних матеріалів, техніко-економіч-них обґрунтувань використання та охорони земель; проектів створення нових землеволодінь і землекори-стувань та ія.)
Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюється відповідно до природно-сільськогосподарського районування.
1 Див.: ОЛ. Капами Основні проблеми сільськогосподарського земельно-оцінного районування.— Землевпорядкування.— 2001.— № 4,— С. 36.
467
Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.