Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами
1. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.
2. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів.
3. Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з дотриманням встановлених обмежень, вимог щодо запобігання їх небезпечному впливу на здоров'я людини та довкілля.
4. Рівень забруднення ґрунтів враховується при наданні земельних ділянок у користування, вилученні з господарського обігу та зміні характеру і режиму використання.
Забруднені землі, як частина екосистем, становлять загрозу не тільки для природних об'єктів, але і для населення України. Саме цим пояснюється те, що господарська й інша діяльність, що приводить до забруднення земель небезпечними речовинами вище гранично припустимих концентрацій, забороняється.
Нормативна база щодо речовин-забруднювачів передбачає граничні техногенні навантаження на ґрунти. Розроблено ГДК (гранично допустимі концентрації) вмісту в ґрунтах важких металів, регламентується
442
вміст залишкових кількостей пестицидів, диференційовано рівні радіоактивного забруднення ґрунтів, вхідно яких визначається характер їхнього використання. Контроль санітарно-епідеміологічного стану ґрунтів здійснює Державний санітарно-епідеміологічний нагляд України відповідно до існуючих нормативів.
Чинні види нормативів об'єднані в такі групи: 1) будівельні норми й правила; 2) державні стандарти в області охорони природи; 3) санітарно-гігієнічні нормативи, що регламентують вміст токсикавтів у повітрі, воді й продуктах харчування.
Необхідною умовою дотримання Земельного кодексу України в частині охорони земель від забруднення небезпечними речовинами є визначена схема взаємодії між виконавчою владою і землекористувачем.
Відповідно до цієї схеми повинні проводитися:
1) попередня грунтово-екологічна експертиза земельної ділянки й видача землекористувачу екологічного паспорта з фіксованими вихідними даними, що характеризують рівень забруднення ґрунтів і нормативами граничних концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах;
2) періодичний (раз у 5 років) контроль ділянок землекористувачів фахівцями Державного управління екології й природних ресурсів і Державного санітарно-епідеміологічного нагляду України.
Висновок про результати контролю і пропозиції відносно санкцій до порушників Земельного кодексу передаються до місцевих органів виконавчої влади.
В разі забруднення ґрунтів у результаті аварій на промислових підприємствах, екологічних катастроф землевласник чи землекористувач має право звертатися у відповідні органи з позовом про відшкодування збитків.
На забруднених небезпечними речовинами земельних ділянках господарська діяльність повинна будуватися таким чином, щоб уникнути подальшого забруднення ґрунтів. Не допускається використання таких ділянок для складування різного роду відходів, розмі-
443
щення садів і ягідників, для випасу сільськогосподарських тварин, для відведення їх під зони рекреації.
На земельних ділянках, забруднених важкими металами, необхідно застосовувати спеціальні методи очищення. Це — видалення забрудненого шару ґрунту (10-20 см) і його поховання, застосування вапняних матеріалів і цеолітів — клиноптилолітів, внесення підвищених доз фосфорних добрив і гною.
Нормативи припустимих техногенних навантажень на ґрунти розробляються й уточнюються науковими установами в рамках державних програм, зокрема в програмі Української академії аграрних наук «Захист ґрунтів від ерозії і техногенної деградації».