Стаття 162, Поняття охорони земель
Охорона земель — це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечешія особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Землеохоронний аспект у земельній державній політиці носить імперативний характер, тобто підлягає безумовному виконанню. Згідно Конституції України земля є основним національним багатством і перебував під особливою охороною держави. Погіршення якості земель, зниження їх продуктивності та інших біо-сферних функцій є неприпустимим за будь-яких умов землекористування.
Державна політика охорони й раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозбережувальний та відтворюваними характер. У контролі якості навколишнього природного середовища особлива роль надається екологічному законодавству, нормуванню, екологічній експертизі, ґрунтовій сертифікації та моніторингу земель.
427
Застосовані в розділі 6 Земельного кодексу поняття і терміни вживаються у такому значенні:
а гро ландшафт — ландшафт, основу якого становлять сільськогосподарські угіддя, лісові насадження, зокрема, лісосмуги, а також об'єкти виробничої та невиробничої інфраструктури;
агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення (виробничий моніторинг ґрунтів) — обов'язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля земельної ділянки, який містить дані про агрохімічну та агрофізичну характеристику ґрунтів, стан їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами і є додатком до державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою або договору оренди землі;
бонітування грунтів — порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних в конкретних природнокліматичних умовах;
відтворення родючості ґрунтів — штучне підтримання продуктивності ґрунтів на рівні, сприятливому для росту і розвитку рослин;
гранично допустима концентрація забруднюючих речовин (ГДК) — максимально можлива кількість забруднюючих речовин у ґрунтах, яка не зумовлює негативних екологічних наслідків щодо їх продуктивності, загального стану довкілля, якості сільськогосподарської продукції та здоров'я людини;
ґрунт — самостійне природно-історичне біооргано-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні земної кори внаслідок тривалої взаємодії біотичних, абіотичних і антропогенних чинників; має специфічні генетико-мор-фологічні ознаки та властивості, головною з яких є родючість;
деградація ґрунтів — погіршення властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів. Типи деградації: забруднення, водна й вітрова ерозія, хімічна та фізична деградація;
428
деградація земель — природне або антропотехно-генне спрощення агроландшафтів, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій ґрунтів та інших органічно зв'язаних із землею природних компонентів;
землі порушені — землі, які втратили свою господарську й екологічну цінність у зв'язку з порушенням ґрунтового й рослинного покриву в результаті впливу природних явищ та діяльності людини;
земля — найважливіший компонент біосфери, який включає ґрунти та інші природні елементи ландшафту, що органічно взаємопов'язані і забезпечують життєдіяльність флори й фауни;
моніторинг земель — система спостережень за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, прогнозу, відвернення й ліквідації наслідків негативних процесів;
охорона земель — система організаційних, правових, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на забезпечення раціонального використання, збереження і відновлення земельних ресурсів;
природна родючість ґрунтів — родючість ґрунтів, яка визначається наявністю в них природних запасів поживних речовин та гідротермічним режимом ґрунту;
рекультивація земель — комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля, відновлення ґрунтового покриву на певній території та продуктивності порушених земель;
родючість — здатність ґрунту задовольняти потреби в елементах живлення та воді, повітрі й теплі в обсягах, достатніх для нормального розвитку рослин, які в сукупності є головним показником якості земельних ресурсів та визначають нормативну ціну землі;
трансформація земель — тимчасова (консервація) або постійна зміна цільового призначення земель з метою відновлення їх продуктивності, покращання якісного стану, попередження ерозійних та інших деграда-ційних процесів у сільськогосподарських ландшафтах.
429