Стаття 161. Виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів
1. Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.
2. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення.
3. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.
4. Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.
Вперше в ЗК України урегульовано процесуальний порядок виконання рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів.
Важливим положенням цієї статті є визначення термінів вступу в законну силу прийнятих рішень. Таким терміном є момент прийняття рішення по земельному спору відповідним органом. Разом із тим, в коментованій статті передбачена підстава призупинення прийнятих рішень. Такою підставою є оскарження зазначених рішень в суді, що є важливою процесуальною гарантією дотримання прав і законних інтересів сторін, які беруть участь у розгляді та вирішенні земельних спорів.
Оскарження рішень, ухвалених органами, що розглядали спір, відбувається у відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України.
В статті передбачено, що виконання рішення, прийнятого внаслідок розгляду земельних спорів, здійснюється органом, який прийняв це рішення. Процедура
424
виконання рішення передбачає фактичне відновлення прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів та інших суб'єктів земельних правовідносин, які є сторонами спору. Воно може здійснюватися за допомогою встановлення межових та охоронних знаків, усунення порушень, що перешкоджають експлуатації земельної ділянки, звернення до органів адміністративної юрисдикції про необхідність притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, інших заходів.
Якщо в процесі розгляду земельного спору буде виявлено, що стороною спору заподіяна шкода або спричинені втрати сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва, останні повинні бути відшкодовані порушником у відповідності до діючого земельного законодавства.
Збитками, які підлягають відшкодуванню, внаслідок порушення земельного законодавства можуть бути: погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки та деякі інші. Порядок визначення та відшкодування збитків встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 1993 р. «Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам»1.
Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які можуть підлягати відшкодуванню внаслідок розгляду земельних спорів, включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості землі. Під втратами сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва слід розуміти вилучення сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ) та лісових угідь (вкритих лісом земель,
1 ЗП Уряду України.— 1993.— № 10.— Ст. 193.
425
незімкнутих лісових культур, галявин, згарищ та лісових насаджень, що загинули, незалісених лісосік, пустирів, лісорозсадників) для використання їх у цілях, не пов'язаних з веденням відповідно сільського або лісового господарства. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначається постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1991 р. «Порядок визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню *1.
Важливою процесуальною гарантією захисту прав та законних інтересів сторін земельних спорів є те, що виконання рішення по спорах може бути призупинено або термін може бути продовжений.
Суб'єктами, яким надано право на здійснення відповідних дій, є суд або вищестоящі органи. Підставами для таких дій можуть бути: оскарження рішення однією із сторін; неможливість виконання рішення внаслідок стихійного лиха, екологічної або техногенної катастроф; припинення діяльності юридичної особи або смерть фізичної особи, які були стороною спору; зміна власника земельної ділянки, землекористувача або орендаря, що була стороною спору; необхідність вилучення земельної ділянки, яка була предметом спору, для суспільних потреб та ін. Перелік таких підстав в ЗК України не наводиться, оскільки в кожному конкретному випадку висновок про необхідність призупинення або продовження терміну виконання рішення приймається з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що виникають.1 ЗП Уряду України.— 1991.— № 10.— Ст. 98.