Стаття 125. Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою
1. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
2. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
3. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Ця стаття встановлює нерозривний зв'язок між виникненням права власності і права постійного користування на земельну ділянку й обов'язковим одержанням її власником чи користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою і його державною реєстрацією. Дана норма частково відтворює аналогічну норму частини 1 статті 22 ЗК 1992 року.'Але на відміну від останньої, вона регулює лише відносини власності і постійного користування на земельну ділянку і не вказує як підставу виникнення даного права здійснення землевпорядними організаціями дій, спрямованих на встановлення меж земельної ділянки в натурі. Чинний Земельний кодекс справедливо не визнає за такими діями самостійного правовстановлюючого значення і розглядає їх лише як необхідну технічну процедуру, що передує одержанню правовстановлюючого документа і його державної реєстрації.
Частина 2 статті, що коментується, встановлює, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації. На відміну від частини 1 цієї статті, що не містить вказівки на конкретні юридичні факти, що ма
340
ють правовстановлююче значення для придбання суб'єктом права власності і права постійного користування земельною ділянкою, частина 2 чітко вказує, що юридичним фактом, який породжує виникнення права на оренду земельної ділянки, е тільки належним чином укладений і зареєстрований договір оренди земельної ділянки. Таким чином, практичне значення даної норми полягає в тому, що адміністративний акт (рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності), зобов'язання власника надати земельну ділянку в оренду певній особі, рішення суду, результати конкурсу чи аукціону тощо самі по собі не породжують права оренди земельної ділянки, а є лише необхідними передумовами виникнення цього права в результаті укладення і державної реєстрації договору оренди.
Необхідною умовою допуску землекористувача до використання земельної ділянки є встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності, постійного користування чи оренди на дану земельну ділянку, а також державної реєстрації даного документа. Приступати до використання земельної ділянки без дотримання вищевказаних вимог забороняється. Вказівкою на необхідність встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) як обов'язкову умову землекористування законодавець заповнив відсутність даного положення в частинах 1, 2 статті, що коментується.
Варто мати на увазі, що відмовлення чи ухилення фактичного землекористувача від встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка ним використовується, одержання документа, що посвідчує право на неї, або від його державної реєстрації, є правопорушенням, передбаченим статтею 211 Земельного кодексу. Наявність такого правопорушення є підставою для притягнення винної особи до відповідного виду відповідальності відповідно до норм Кодексу про адміністративні правопорушення та інших актів законодавства України. Крім того, це не звільняє порушника
341
від внесення плати за фактичне використання земельної ділянки у відповідності зі статтею 206 Земельного кодексу і Законом України «Про плату за землю».