<<
>>

Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам

1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах;

а) для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для чле­нів сільськогосподарських підприємств, розташова­них на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташо­вано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як се­редній по цих підприємствах. У разі відсутності сіль­ськогосподарських підприємств на території відповід­

322

яої ради розмір земельної частки (паю) визначаєть­ся як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господар­ства — не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва — не більше 0,12 гек­тара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будин­ку, господарських будівель і споруд (присадибна ді­лянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в сели­щах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.

2. Розмір земельних ділянок, що передаються бе­зоплатно громадянину для ведення особистого селян­ського господарства, може бути збільшено у разі отри­мання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Ця стаття встановлює норми безкоштовної привати­зації громадянами земельних ділянок із земель дер­жавної і комунальної власності і поширюється не тіль­ки на випадки приватизації раніше наданих їм у ко­ристування ділянок або тих, що перебувають у їхньо­му користуванні на інших законних підставах, але і на випадки безкоштовного надання у власність громадян даних ділянок у порядку відведення як за рахунок раніше не наданих земель державної і комунальної власності, так і за рахунок земель, у встановленому порядку вилучених в інших власників і користувачів.

Тобто норми безкоштовної передачі у власність грома­дянину земельної ділянки не ставляться законодавцем у залежність від наявності в громадянина права кори­стування земельною ділянкою, а також у залежність від правових підстав такої наявності. Відповідно до частини 4 статті 116 Земельного кодексу безкоштовна передача громадянину у власність земельної ділянки із земель державної і комунальної власності може провадитися лише один раз по кожному виду цільово­го призначення земельних ділянок.

323

Закріплені в дій статті норми безкоштовної прива­тизації громадянами України земельних ділянок част­ково відтворюють положення статей 57, 67 ЗК 1992 року в частині розмірів земельних ділянок для садів­ництва, індивідуального дачного і гаражного будівниц­тва, а також для будівництва й обслуговування житло­вого будинку і господарських будівель, крім земель селищ, на території яких земельні ділянки надаються в розмірах до 0,15 га незалежно від місця роботи гро­мадянина (раніше громадяни — члени колективних сільськогосподарських підприємств і працівники рад­госпів мали право приватизувати земельні ділянки по даному цільовому призначенню площею до 0,25 га).

Для ведення фермерського господарства встановле­на норма приватизації в розмірі середньої земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподар­ських підприємств, розташованих на території сільсь­кої, селищної, міської ради, де знаходиться фермерсь­ке господарство. Якщо на території сільської, селищ­ної, міської ради розташовано декілька сільськогоспо­дарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У ви­падку відсутності сільськогосподарських підпри­ємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Дана норма вперше зрівнює приватизаційні можливості гро­мадян, що ведуть фермерське господарство і громадян, що були членами сільськогосподарських підприємств, заснованих на праві колективної власності на землю.

Раніше громадянам для ведення селянського (фермер­ського) господарства безкоштовно надавалися у влас­ність земельні ділянки в розмірах середньої земель­ної частки, розрахованої в порядку статті 6 ЗК 1992 року, що, як правило, була значно нижче розмірів зе­мельної частки (паю) членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території тієї ж адміні­стративної одиниці. При цьому варто мати на увазі, що громадяни, які ведуть фермерське господарство і рані­ше реалізували своє право на безкоштовне одержання у власність ділянки в розмірі середньої земельної ча­

324

стки, розрахованої в порядку статті 6 ЗК 1992 року, не мають права на повторну приватизацію земельної ді­лянки для даних цілей, а також на безкоштовне збіль­шення раніше приватизованої ділянки до розмірів, обчислених у відповідності до статті 121 чинного Зе­мельного кодексу.

На відміну від статті 56 ЗК 1992 року, що закріп­лювала можливість безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більш 0,6 га (при цьому граничний розмір земельної ділянки, що знахо­диться в користуванні громадянина для цих цілей, не міг перевищувати 2 га), чинний Земельний кодекс на­дає громадянам можливість одержати безкоштовно у власність для ведення особистого селянського госпо­дарства земельну ділянку до 2 га. Це означає, що гро­мадяни, які не оформили своїх прав на земельну ділян­ку, що знаходиться в їхньому фактичному користуванні для даних цілей, а також інші громадяни, що не реалі­зували своє право на безкоштовну приватизацію земель­ної ділянки для даних цілей, можуть претендувати на її одержання безоплатно у власність у межах 2 га. Що стосується громадян, які раніше реалізували своє пра­во на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в межах норм ЗК 1992 року (до 0,6 га), але мають додатково в користуванні для тієї ж цілі земельні ділянки більшої площі, то вони права на безкоштовну приватизацію іншої частини ділянки в межах норм діючого Земель­ного кодексу не мають.

Частина 2 статті, що коментується, передбачає випа­док, у якому можливе збільшення площі земельних ділянок, що передаються безоплатно у власність гро­мадянину для ведення особистого селянського госпо­дарства. Таким випадком є одержання в натурі (на місцевості) земельної ділянки, виділеної у рахунок земельної частки (паю), що громадянин мав у колек­тивній власності сільськогосподарського підприємст­ва, заснованого на праві колективної власності на зем­лю (колективних сільськогосподарських підприємств,

325

сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподар­ських акціонерних товариств) у відповідності зі стат­тею 5 ЗК 1992 року, Указами Президента України від 10 листопада 1994 року, 8 серпня 1995 року і від 3 груд­ня 1999 року. Така ж можливість є, якщо земельна ча­стка (пай) були виділені громадянину із земель резер­ву чи запасу (у випадку, якщо він був неправомірно чи помилково пропущений при паюванні земель сільсь­когосподарського підприємства). Громадяни, що одер­жали безкоштовно у власність земельні ділянки для ведення фермерського господарства в розмірах земель­ної частки (паю), права на збільшення за їхній раху­нок ділянок для ведення особистого селянського гос­подарства не мають.

<< | >>
Источник: Гетьман А.П., Шульга М.В. та ін.. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Коментар. Харків 2002. 2002

Еще по теме Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам: