Стаття 118, Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами

1. Громадянин, зацікавлений у приватизації зе­мельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходжен­ням земельної ділянки.

2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації зе­мельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що під­тверджують розмір земельної ділянки.

3. Громадяни — працівники державних та кому­нальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, заці­кавлені в одержанні безоплатно у власність земель­них ділянок, які перебувають у постійному користу­ванні цих підприємств, установ та організацій, звер­таються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської дер­жавної адміністрації.

4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін роз­глядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту при­ватизації земель.

5. Передача земельних ділянок у власність грома­дянам — працівникам державних та комунальних

306

сільськогосподарських підприємств, установ та орга­нізацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплат­но у власність земельної ділянки із земель держав­ної або комунальної власності для ведення фермер­ського господарства, ведення особистого селянсько­го господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських бу­дівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходжен­ням земельної ділянки.

7. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господар­ству — також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність на­дає дозвіл на розробку проекту її відведення.

8. Проект відведення земельної ділянки розроб­ляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються уго­дою сторін.

9. Проект відведення земельної ділянки погоджу­ється з органом по земельних ресурсах, природоохо­ронним і санітарно-епідеміологічним органами, ор­ганом архітектури та подається на розгляд відповід­ної місцевої державної адміністрації або органу міс­цевого самоврядування.

10. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

307

11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земель­ної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Приватизація як засіб набуття права власності яв­ляє собою передачу об'єктів права державної власнос­ті у приватну власність громадян. Вона відноситься до ринкових правових інструментів і пов'язана з перехо­дом від планової економічної системи до ринкових засад господарювання. Функціонування національно­го господарства країни на ринкових засадах без при­ватизації землі неможливе. Тому наведена норма Зе­мельного кодексу присвячена порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами і охоп­лює усі категорії земель земельного фонду України, щодо яких здійснюється безоплатна приватизація зе­мельних ділянок. Незважаючи на те, що порядок на­буття земельних ділянок громадянами у формі їх без­оплатної приватизації є відносно новим явищем у нашій країні, він одержав широке визнання у земель­ному законодавстві.

У статті, що коментується, йдеться про приватиза­цію громадянами земельних ділянок, які вже знахо­дяться у їх користуванні. Справа в тому, що за мину­лий термін здійснення приватизації землі не усі гро­мадяни набули права приватної власності на земельні ділянки, які були надані їм раніше на праві землеко­ристування. Перш за все це стосується права постій­ного землекористування громадян, яке було найбільш поширеним у минулі часи. Тепер чинний земельний закон не передбачає таку основу використання земель­них ділянок громадянами.

ТЗиходячи із змісту наведеної норми, яка охоплює усі .раніше відомі види землекористування громадянами можна висловити думку про те, що вона розповсюджу­ються і на тимчасове землекористування, у тому числі

308

і на орендних засадах. Але для приватизації таких земельних ділянок необхідні певні умови, наприклад, вони повинні підлягати приватизації, потрібна згода власників на їх приватизацію тощо. У разі відсутнос­ті таких умов тимчасові види землекористування, які раніше існували, підлягають переоформленню в орен­ду. Таким чином, наведена земельно-правова норма нового земельного закону за своїм змістом підлягає поширеному тлумаченню і розповсюдженню на тим­часове землекористування. .,-

Громадяни, зацікавлені у приватизації зазначених земельних ділянок, подають про це заяву у письмовій формі до відповідної державної адміністрації або ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Слід мати на увазі, що повноваження цих органів передбачені не тільки в главах 2-й та 3-й Земельного кодексу, а й у відповідних розділах Законів «Про місцеве самовря­дування в Україні» та «Про місцеві державні адмініс­трації». Розгляд заяв громадян про приватизацію від­повідних земельних ділянок зазначеними органами здійснюється за належністю земель на праві власнос­ті. У межах встановлених норм їх приватизація здій­снюється безоплатно, а частина земельної ділянки, яка перевищує встановлені норми безоплатної приватиза­ції, може надаватися у приватну власність за плату.

Земельний кодекс у ч. 2 ст. 118 передбачає строки розгляду заяв громадян та прийняття відповідного рішення щодо приватизації вказаних земельних діля­нок, якими вони користуються. Уповноважені органи повинні прийняти такі рішення у місячний строк. Вони приймаються на підставі відповідних технічних мате­ріалів та документів, що підтверджують розмір зе­мельної ділянки, які додаються до заяви. Такими тех­нічними матеріалами можуть бути схеми розташуван­ня земельної ділянки, план-проект розміщення будів­лі, а до документів слід віднести державний акт на право постійного землекористування, відомості про ре­єстрацію договору тимчасового або орендного землеко­ристування, і навіть витяги із колишніх земельно-шну­рових та погосподарчих книг місцевих рад. Шдготов­

309

ка, зібрання та надання технічних матеріалів і необ­хідних документів є обов'язком громадянина.

Деякими особливостями характеризується порядок приватизації земельних ділянок громадянами, перед­бачений ч. З ст. 118 Земельного кодексу. Так, грома­дяни — працівники державних та комунальних сіль­ськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в безоплат­ному одержанні у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підпри­ємств, установ та організацій, звертаються з клопотан­ням про приватизацію цих земель відповідно до міс­цевої ради або державної адміністрації. Як безпосеред­ньо свідчать положення наведеної норми земельного закону, зазначені землі не знаходяться у постійному користуванні громадян, а надані у постійне користу­вання державних та комунальних сільськогосподарсь­ких підприємств, установ та організацій. Тому для гро­мадян — працівників цих підприємств, а також пенсі­онерів з їх числа, передбачається звернення до зазна­чених вище органів не із*звичайною заявою, а з клопо­танням про надання земельних ділянок у безоплатну приватну власність.

Безумовно, клопотання, як і заява громадянина, міс­тить визначення його зацікавленості в одержанні зе­мельної ділянки на засадах права власності.

Клопотання громадян щодо безоплатного набуття земельних ділянок на засадах приватної власності

310

розглядається уповноваженими органами в місячний термін. У раді прийняття позитивного рішення а цьо­го питання відповідний орган надає дозвіл на розроб­ку проекту приватизації земель комунального або дер­жавного сільськогосподарського підприємства, установи чи організації.

Надання дозволу на розробку проекту приватизації зазначених земель оформлюється самостійним рішен­ням органу місцевого самоврядування або державної виконавчої влади. Воно надається сільськогосподарсь­кому підприємству і здійснюється ним самостійно силами своїх фахівців, за власний рахунок та із засто­сування власних засобів. Зміст проекту приватизації земель сільськогосподарських підприємств складають відомості про землі за їх призначенням та місцем розташування, встановлення їх площі та вартості в умовних кадастрових гектарах, уточнення кількості працівників підприємства та пенсіонерів з їх числа, які мають право на приватизацію тощо.

Підготовлений сільськогосподарським підприємст­вом проект приватизації землі розглядається та затвер­джується органом місцевого самоврядування або орга­ном державної виконавчої влади. Тільки вони мають право на прийняття рішення про приватизацію земель державного або комунального сільськогосподарського підприємства. Сама ж передача земельних ділянок у власність громадянам — працівникам державних та ко­мунальних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерам з їх числа, провадиться лише після затвер­дження проекту приватизації їх земель.

Пріоритетним напрямком сучасної державної по­літики у реформуванні земельних відносин є надання громадянам земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського гос­подарства з метою ведення товарного сільськогосподар­ського виробництва. Тому фермерська приватна влас­ність на землю одержала у новому земельному законі переважне закріплення.

Надання земельних ділянок для ведення особисто­го селянського господарства не є абсолютно новим

311

правовим інститутом у земельному праві. Він існував і раніше у вигляді землекористування для ведення особистого підсобного господарства. Нове земельне законодавство зафіксувало втрату ним підсобного зна­чення у зв'язку із докорінним реформуванням та лі­квідацією колишніх основних форм господарювання у вигляді колективних господарств.

Поза будь-які сумніви селянське господарство є осо­бистим, заснованим перш за все на приватній власно­сті на земельну ділянку. Зазначений характер особис­того селянського господарства обумовлений тим, що суб'єктами набуття права власності на землю висту­пають лише громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть використовувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства тільки на умовах їх оренди.

Разом з особистою природою права власності грома­дян на землю, варто звернути увагу на те, що селянське господарство має багато схожих ознак у відносинах зе­мельної власності з фермерським господарством. В осо­бистому селянському господарстві також може виникати спільна сумісна власність на землю між членами гос­подарства при її наданні та наступному функціонуван­ні. Вона може мати місце між подружжям — членами особистого селянського господарства та співвласника­ми спільного жилого будинку членів господарства, роз­ташованого на їх земельній ділянці.

Ведення селянського господарства не є формою під­приємницької діяльності, на відміну від фермерського господарства, яке є організаційно-правовою формою підприємницької діяльності на селі. Земельні ділян­ки надаються йому для ведення товарного сільсько­господарського виробництва.

У коментованій частині земельно-правової норми та в ст. 35 Земельного кодексу закріплено право грома­дян України безоплатно набувати у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індиві­дуального або колективного садівництва. Іноземні гро­мадяни та особи без громадянства можуть отримати

312

земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва тільки на умовах оренди.

Земельні ділянки безоплатно надаються громадянам України у приватну власність за їх заявою в передба­чених розмірах з метою використання землі для закла­дання багаторічних плодових насаджень, вирощуван­ня сільськогосподарських культур, а також для зведен­ня необхідних будинків та господарських споруд. Не­зважаючи на особисту земельну правосуб'єктність гро­мадян, на їх садові ділянки може виникати право спіль­ної земельної власності у вигляді спільної часткової власності на земельну ділянку, наприклад, між батька­ми і дітьми та спільної сумісної власності на землю, наприклад, між подружжями. Зрозуміло, що вона не змінює природи права приватної власності громадян на садівницьку землю, але впливає на умови та порядок здіснення ними правомочностей володіння, користуван­ня та розпорядження земельною ділянкою.

Чинне земельне законодавство вказує не тільки на здійснення громадянами індивідуального садівництва, а й на можливості зайняття колективним садівницт­вом на підставі права власності на землю. В останньо­му випадку певна частина земельної ділянки може належати на праві власності юридичній особі, утворе­ній громадянами у формі садівницького товариства. (Див. комент. до ст. 35 Земельного кодексу). Специфі­ка використання земель для колективного садівниц­тва полягає у тому, що воно здійснюється не тільки від­повідно до вимог земельного закону та іншого законо­давства, а і згідно із положеннями статуту садівниць­кого товариства.

Ст. 118 нового Земельного кодексу передбачає поря­док одержання громадянами присадибної земельної ділянки із земель державної або комунальної власно­сті. За заявою та рішенням органів державної вико­навчої влади або органів місцевого самоврядування їм безоплатно можуть передаватися у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель в межах норм, безоплатної приватизації землі для використання у

313

зазначених цілях. Вони надаються із категорії земель житлової та громадської забудови і мають свої особ­ливості використання. (Див. комент. до ст. 39 Земель­ного кодексу).

Близьким за змістом є порядок реалізації права на безоплатну приватизацію громадянами земельних ді­лянок для індивідуального гаражного будівництва. Такі земельні ділянки також набуваються ними у при­ватну власність із земель державної або комунальної власності житлової та громадської забудови в межах населених пунктів. Це не суперечить цільовому при­значенню використання земель житлової та громадсь­кої забудови тому, що у межах основного призначення вказані землі підпадають під різноманітні види вико­ристання. Проте безоплатне одержання земельних ді­лянок для гаражного будівництва, як і для житлового будівництва, передбачена у двох статтях Земельного кодексу. Так, за його змістом земельна ділянка нада­ється для індивідуального гаражного будівництва.

Розглянутий порядок безоплатної приватизації зе­мельних ділянок громадянами для попередніх цілей використання земельних ресурсів із деякими особли­востями стосується і безоплатної приватизації ними землі для індивідуального дачного будівництва. Про­те варто відзначити, що за новим земельним законом відбулися суттєві зміни у складі земель, з яких можуть безоплатно надаватися земельні ділянки громадянам для індивідуального дачного будівництва. Якщо рані­ше вони надавалися із земель населених пунктів, то тепер на землях житлової та громадської забудови не передбачено дачне будівництво. Надання земельних ділянок громадянам для дачного будівництва перед­бачено із виділеної у самостійну категорію земель ре­креаційного призначення і закріплено в ст. 51 Земель­ного кодексу.

Уповноважений орган (відповідна державна адміні­страція або місцева рада) зобов'язаний розглянути за­яву громадянина, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії. Результати розгляду заяви можуть бути як позитивними, так і негативними.

314

У першому випадку в разі згоди на передачу земель­ної ділянки у власність уповноважений орган надає дозвіл на розробку проекту відведення земельної ді­лянки. Рішення ж уповноваженого органу про відмо­ву в передачі земельної ділянки повинно бути моти­вованим.

Розробку проекту відведення земельної ділянки за замовленням громадян здійснюють організації, які мають виконання цих видів робіт. Роботи виконують­ся на підставі відповідної угоди, яка укладається сто­ронами і в сторони, які обумовлюються ними.

Розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується громадянином із спеціально уповнова­женими органами (по земельних ресурсах, природоохо­ронним і санітарно-епідеміологічним органами, орга­ном архітектури, а також іншими органами в залеж­ності від цільового призначення земельної ділянки) і подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Зазначений орган у місячний строк з моменту отри­мання погодженого проекту, відведення розглядає його та приймає відповідне рішення про передачу земель­ної ділянки у власність.

Виникнення права власності у громадянина на зе­мельну ділянку ст. 125 Земельного кодексу пов'язує з одержанням власником цієї ділянки документа, що посвідчує право власності (державного акта — згідно ст. 126 Земельного кодексу), та його державної реєст­рації.

При відмові органу державної виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земель­ної ділянки у власність або ж залишення заяви гро­мадянина без розгляду питання вирішується в судово­му порядку.