Стаття 106. Обов'язки щодо визначення спільних меж
1. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
2. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
3. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.
Одним із прав власників земельних ділянок є право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки встановлення твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістилися або стали невиразними. Це є дуже важливим для кожного із власників сусідніх ділянок, оскільки встановлення межових знаків є перепоною для виникнен
264
ня конфліктів з приводу розмірів кожної а земельних ділянок, наявності меж між ними.
Тверді межі можуть бути встановлені у вигляді дерев'яних, металевих або залізобетонних стовпців, дерев'яних або кам'яних парканів, парканів, які виготовляються з інших матеріалів (наприклад, сітка-рабиця) тощо. Невиразні межові знаки можуть бути наведені фарбами, додатково доповнені іншими межовими знаками. Розмір та архітектурне рішення межових знаків встановлюються органами місцевого самоврядування.
Наказом Держкомзему України, Держкоммістобу-дування України, Держжитлокомунхозу України та Фонду Державного майна України від 5 квітня 1996 року затверджено «Положення про порядок встановлення та закріплення меж при будинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків».
Власники сусідніх земельних ділянок, які проводять роботи щодо встановлення твердих меж, відновлення межових знаків несуть витрати у рівних частинах. Але, якщо одна із сторін по відношенню до іншої в більшій мірі несе витрати на їх спорудження або відновлення, то за згодою сторін встановлюється угода, якою визначаються частки участі та витрат кожної із сторін. Угода повинна мати письмову форму і є підставою для звернення до суду, якщо одна із сторін, що взяла на себе відповідні зобов'язання, їх не виконує.