Переважне право купівлі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю

Істотна зміна основних засад правового регулювання призводить до виникнення нових та трансформації існуючих цивільно-правових інститутів. Саме таким правовим утворенням є феномен переважних прав.

Переважне право купівлі частки (її частини) в статутному капіталі ТОВ подібне до переважних прав, що існують у речових та зобов’язальних правовідносинах. Разом з тим в наявні особливості, які варто проаналізувати крізь призму проблематики виникнення, здійснення та захисту переважного права учасника ТОВ.

Виникнення переважного права. Переважне право купівлі частки у статутному капіталі ТОВ характеризується особливістю виникнення, оскільки воно може виникнути лише за умови, що статутом не передбачено заборони відчуження частки третім особам. Такий висновок зумовлений положеннями абз. 1 ч. 1 ст. 147 ЦК, в якому встановлено, що відчуження учасником ТОВ своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Переважне право виникає разом із суб’єктивним правом учасника ТОВ на частку у статутному капіталі та перебуває в пасивному стані до отримання повідомлення про намір продати частку іншим учасником ТОВ. Тобто остаточно виникнення переважного права купівлі частки у статутному капіталі ТОВ пов’язується з волею суб’єкта припинити своє право на частку.

Останнім юридичним фактом, від якого залежить виникнення переважного права учасника ТОВ, є повідомлення про намір продати частку (далі - повідомлення).

а) оферту може надіслати будь-яка зі сторін майбутнього договору (ст. 641 ЦК), а повідомлення має змогу вчинити тільки учасник ТОВ;

б) на відміну від пропозиції, вчинення повідомлення - це обов’язок учасника, котрий має намір відчужити свою частку шляхом укладення договору купівлі-продажу;

в) адресування повідомлення, на противагу оферті, завжди обмежується заздалегідь визначеним колом осіб у правовому смислі (учасником (-ами)), а не в економічному - як це відбувається зазвичай при виборі майбутнього контрагента за договором;

г) зазначене повідомлення відзначається організаційним характером, адже за його допомогою відбувається саме організація продажу частки у статутному капіталі ТОВ. Не дивно, що ініціатива у цьому питанні належить учасникові ТОВ, оскільки саме він зацікавлений у правомірній реалізації належної йому частки з метою недопущення настання негативних наслідків у випадку порушення переважних прав інших осіб;

ґ) повідомлення відіграє подвійну роль - інформативну та пропозиційну. Інформативна має своїм змістом інформування носія (-їв) переважних прав про намір продати частку у статутному капіталі ТОВ і про його (їх) можливість реалізувати переважне право. Натомість, з іншого боку, це повідомлення характеризується певними властивостями, які «наближають» його до оферти. За допомогою повідомлення має місце пропозиція укласти договір, адже в ньому обов’язково має бути вказана ціна та інші умови продажу частки. На відміну від оферти, воно не завжди має своїм результатом укладення договору саме того розміру частки й на зазначених умовах. У разі множинності суб’єктів переважного права застосовується така конструкція вирішення колізії переважних прав, як пропорційність здійснення переважного права;

д) порівняно з пропозицією укласти договір це повідомлення може адресуватися декільком носіям переважного права (у випадку коли учасників троє і більше).

Тому на підставі викладеного слід констатувати неможливість кваліфікації повідомлення про продаж як оферти.

У повідомленні має бути обов’язкового зазначена ціна та інші умови продажу (абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК). Під ціною слід розуміти грошову суму, за яку учасник ТОВ має намір продати частку у статутному капіталі ТОВ. До інших умов продажу з огляду на те, що відчужується такий об’єкт, як частка у статутному капіталі ТОВ, можна віднести, зокрема, розмір частки (вся або частина), порядок оплати (з розстроченням або відстроченням платежу), форму розрахунків, обов’язок щодо сплати витрат, пов’язаних з оформленням договору, забезпечення виконання зобов’язань за договором (наприклад встановлення неустойки).

Варто акцентувати увагу, що законодавець у абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК використовує словосполучення «пропонувалася для продажу третім особам». Його тлумачення зумовлює висновок, що повідомлення про намір продати частку має обов’язково надсилатися іншим учасникам ТОВ тільки після формування пропозиції третім особам. Під «третіми особами» потрібно розуміти учасників цивільних відносин, які не є учасниками ТОВ. Відтак, у разі наміру продати частку учаснику ТОВ інші учасники не мають переважного права на купівлю частки.

В абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК не встановлюється, що повідомлення про продаж повинно бути вчинене письмово.

Слід звернути увагу, що повідомлення про продаж частки у статутному капіталі має надсилатися учасникам ТОВ тільки у разі наміру укласти договір купівлі-продажу. Проте Верховним судом України вказується, що як купівлю- продаж частки (її частини) у статутному капіталі товариства відповідно до гл. 54 ЦК необхідно розуміти також і передання її у власність за договором міни (п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13).

Тобто передумовою для застосування переважного права купівлі при укладенні договору міни є використання у § 6 гл. 54 ЦК термінів «покупець», «продавець» (ч. 2 ст. 715 ЦК) та словосполучення «до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж» (ст. 716 ЦК). Разом з тим це обґрунтування навряд чи виглядає логічним та враховує сутність переважного права купівлі частки та договору міни, оскільки:

а) законодавець оперує словосполученням «до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж» (ст. 716 ЦК), тобто § 1 гл. 54

ЦК. Загальні положення про купівлю-продаж не передбачають вказівки або припису щодо переважного права купівлі. Це й не дивно, адже переважне право купівлі частки повинно бути дотримане до стадії укладення договору (учасник ТОВ має повідомити інших учасників про намір продати частку). Адже воно є елементом правового режиму частки, встановленого для випадків її продажу;

б) наявність вказівки про застосування загальних положень про купівлю- продаж свідчить про їх поширення на виконання та припинення зобов’язання, що виникло на підставі укладення договору міни. Такий висновок обумовлений системним тлумаченням фрази «елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання» (ст. 716 ЦК);

в) у договорі міни для відчужувача основне значення має набуття у власність визначеного майна, а при купівлі-продажу продавець прагне отримати лише певну грошову суму;

г) навіть якщо припустити, що при міні поширюються правила про переважне право купівлі, то у випадку порушення переважного права унеможливлюється виконання приписів ч.

Здійснення переважного права. Під здійсненням переважного права слід розуміти реалізацію його носієм тих правомочностей, що складають зміст цього права. Суб’єкт переважного права може реалізувати або не здійснювати його. Іншими словами, обрання способу здійснення повністю залежить від волі носія права, але обмежується тими правовими можливостями, що складають зміст переважного права.

Специфіка здійснення переважного права учасника ТОВ проявляється в тому, що регулятором цієї процедури може бути: 1) закон (абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК, ч. 3 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства»); 2) статут ТОВ; 3) домовленість учасників ТОВ.

Системне тлумачення положень абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК дозволяє стверджувати, що статутом або домовленістю поміж учасниками ТОВ допускається зміна:

а) порядку здійснення переважного права. При цьому поняттям порядку здійснення охоплюється тільки пропорційність щодо розміру часток;

б) строку здійснення переважного права. Тобто може бути передбачений більший або менший за місяць строк реалізації переважного права купівлі.

Необхідно зазначити, що законодавець у абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК, не цілком коректно закріпив допустимість зміни процедури здійснення і статутом, і домовленістю учасників: не визначивши, який із регуляторів має перевагу. Адже не виключені ситуації, за яких домовленість учасників суперечитиме статуту (або ж навпаки). Домовленість учасників у контексті визначення договору (ч. 1 ст. 626 ЦК) має розумітися саме як договір, у якому учасники ТОВ встановлюють правила здійснення переважного права купівлі. При цьому щодо договору учасників про визначення правил здійснення переважного права виникає й ряд інших проблем. Зокрема: кількісний склад учасників, що повинні його укладати (всі суб’єкти переважного права чи й учасник, який продає частку); чи відбувається припинення такого договору після здійснення переважного права; чи він є чинним і стосовно наступних учасників ТОВ тощо.

Видається, що положення статуту (як основного корпоративного акту) повинні мати перевагу над таким договором. Хоча у перспективі це потребує або виключення домовленості поміж учасниками ТОВ із регуляторів процедури здійснення переважного права, або ж вироблення правил співвідношення статуту і такої домовленості.

Учасник ТОВ може як здійснювати переважне право, так і відмовитися від його реалізації або не здійснювати його протягом строку, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК. Учасник позбавлений можливості «передавати» своє переважне право купівлі частки іншим особам. Неможливість «передачі» переважного права купівлі викликана тим, що воно належить учаснику ТОВ та вторинне до його права на частку. Таким чином, інша особа, яка не є учасником ТОВ, не може набути переважного права. За умови зміни учасника ТОВ (наприклад спадкування, виділ юридичної особи) новий учасник ТОВ разом із правом на частку у статутному капіталі набуває й переважне право. Тобто має місце залежна оборотоздатність, адже перехід переважного права учасника ТОВ відбувається разом із правом на частку.

У чинному законодавстві не встановлено правил, яких повинен дотримуватись учасник ТОВ із моменту отримання повідомлення про намір продати частку. Єдине, на чому акцентує законодавець, що він має «скористатися своїм переважним правом» (абз. 2 ч. 2 ст. 147 ЦК).

Аналіз положень ЦК дозволяє припустити кілька варіантів поведінки носія переважного права залежно від кількісного складу учасників ТОВ:

а) якщо учасників ТОВ двоє, носій переважного права може повідомити про намір реалізувати переважне право або навіть направити оферту, враховуючи ціну та інші умови продажу, зазначені в повідомленні учасника ТОВ. Відсутність чітких приписів щодо «користування переважним правом» не обмежує його суб’єкта у змісті, лише б воно втілювало бажання придбати частку за ціною та на інших умовах продажу, вказаних у повідомленні. Якщо учасник ТОВ зазначить меншу ціну та/або відмінні умови продажу, такого роду повідомлення слід розцінювати як відмову від здійснення переважного права на пропонованих умовах. Звісно, носій переважного права не позбавлений можливості позначити умови, які не були конкретизовані, але на його думку мають важливе значення;

б) якщо учасників ТОВ як мінімум троє, то, отримавши повідомлення про намір продати частку, кожен із них наділений можливістю виявити бажання її придбати. У разі якщо тільки один учасник має бажання придбати частку, ситуація розвивається аналогічним чином, як і при двох учасниках ТОВ. Інші правові засоби використовуються в тому випадку, коли двоє з них виявили бажання придбати частку. Це зумовлено тим, що має місце колізія переважних прав.

Під колізією переважних прав розуміється виникнення одночасної можливості здійснення цих прав у двох чи більше учасників ТОВ стосовно укладення договору купівлі-продажу однієї й тієї ж самої частки з однієї підставі. Для вирішення колізії переважних прав купівлі учасників ТОВ передбачено пропорційність у здійсненні переважного права.

За загальним правилом такий спосіб вирішення колізії переважних прав учасників ТОВ полягає в тому, що розмір частки, яку може купити кожен із суб’єктів переважного права, визначається з урахуванням їх частки у статутному капіталі ТОВ. Наприклад, у ТОВ є три учасники (Іванов - 60%, Петров - 20%, Сидоров - 20%). При здійсненні відчуження частки у статутному капіталі Івановим (60%), кожен з інших учасників матиме можливість реалізувати своє переважне право на купівлю частки в статутному капіталі у розмірі 30%.

Пропорційність у здійсненні преважного права застосовується тільки у тому разі, якщо загальна кількість учасників ТОВ - троє і більше^[9], та за умови, що вона не змінена статутом або домовленістю учасників. При цьому на етапі здійснення переважного права учасник, який планує продати частку у статутному капіталі ТОВ, не наділяється правом обирати ту особу, з якою буде укладатися договір купівлі-продажу частки.

Порушення переважного права та його захист. До випадків порушення переважного права купівлі частки в статутному капіталі ТОВ можна віднести, зокрема:

а) укладення договору купівлі-продажу частки з іншою особою без направлення письмового повідомлення носієві переважного права;

б) вчинення удаваного правочину з метою «обійти» переважне право;

в) укладення договору купівлі-продажу частки з іншою особою на відмінних умовах, аніж вказано в письмовому повідомленні;

г) продаж частки за іншою ціною, ніж зазначена в письмовому повідомленні;

ґ) укладення договору купівлі-продажу частки до спливу строку реалізації

переважного права при неотриманні відмови від здійснення тощо.

Відсутність належного правового регулювання способу захисту переважного права учасника ТОВ зумовлюється суперечливістю при правозастосуванні.

Верховним судом України звертається увага, що продаж учасником частки (її частини) з порушенням переважного права купівлі інших учасників (ч. 2 ст. 147 ЦК, ч. 2 ст. 53 Закону «Про господарські товариства») не зумовлює недійсність такого правочину. У цьому разі будь-який учасник товариства має право пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця за аналогією з нормою ч. 4 ст. 362 ЦК (п. 31 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13).

Умовою задоволення позову про переведення прав та обов’язків виступає дійсність укладеного договору купівлі-продажу частки, а також внесення пози- вачем на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець (ч. 4 ст. 362 ЦК).

Відсутність «юридичного ефекту» від договору через його недійсність або неукладеність призводить до неможливості переведення прав та обов’язків за договором.

Внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошової суми, то це правило, по-перше, покликане створити механізм правової охорони прав інших учасників ТОВ, які не бажають мати серед свого складу сторонню особу, задля чого, власне, і встановлене законом їх переважне право. По-друге, внесенням суми на депозитний рахунок суду учасник, який виразив намір придбати частку, реалізуючи своє переважне право в примусовому порядку, підтверджує свою платоспроможність. В разі винесення судом рішення про задоволення позову про переведення на нього прав покупця сума з депозитного рахунку суду перераховується особі, яка сплатила вартість частки «колишньому» учаснику (покупцю за договором купівлі-продажу частки, укладеним з порушенням переважного права), або учаснику, який продав цю частку, у разі, якщо розрахунків за договором ще не відбулося. Такий механізм має забезпечити захист прав особи-набувача частки за договором, інакше у її відчужувача залишились би й кошти, які він одержав на виконання цього договору, і кошти з депозитного рахунку суду. Тоді набувач мав би заявляти ще один позов до від- чужувача частки про повернення йому сплаченої суми, що значною мірою ускладнило б механізм захисту і взагалі є невиправданим.

Разом із тим, при вказаному механізмі захисту слід зважати й на те, що таке тлумачення призводить до «появи» способу припинення: а) права власності, не передбаченого ч.1 ст. 346 ЦК, що не суперечить закону, адже в ч. 2 цієї статті зазначається на можливість припинення права власності й в інших випадках, встановлених законом; б) корпоративних прав, яких набуває сторона за договором купівлі-продажу частки. Враховуючи те, що з набуттям частки в статутному капіталі до особи переходять і корпоративні права, то логічно, що з примусовим припиненням її права власності на частку вона позбавлятиметься й корпоративних прав.

Олег Печений,

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри цивільного права Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого»