Загальні висновки

1. У світлі сформульованих умов і аналізу інвестиційно-підприємницького клімату можна констатувати, що в Україні не створено поки ще політичних, економічних і організаційних умов для притягнення серйозних і ефективних зовнішніх засобів у необхідних обсягах і формах.

2. Закономірним чинником здійснення зовнішнього інвестування є макроекономічна стабільність. У цій площині цілком асиметричним є положення, відповідно до яких не варто розраховувати на надходження

прямих інвестицій при наявності кризових явищ в економіці. Існує чіткий взаємозв'язок між економічним ростом і темпами надходжень прямих іноземних інвестицій; деякі дослідники обгрунтовано вважають, що ріст в економіці країни, що приймає, є вирішальним чинником для позитивної динаміки їхніх потоків. Зокрема, збільшення валового національного продукту країн, що розвиваються, у середньому на 1% стимулюють зростання потоків прямих інвестицій приблизно на 10 млрд. дол.1

3. Іноземні інвестиції не є панацеєю від усіх хвороб нашої економіки. Їхнє використання — неоднозначно по своїх наслідках процес для країни-реципієнта, що виявляється через складні взаємодії, комплексу позитивних і негативних тенденцій на макро-, мезо- і мікрорівні.

4. Навіть значні по обсягах прямі інвестиції не є гарантом високого росту ВВП, тому що кожна країна має власні чинники, що впливають на цей рівень. Проте важливо забезпечити визначений баланс між обсягами внутрішнього і зовнішнього фінансування національної економіки. Світовий досвід, зокрема, показує, що зовнішні інвестиції формують незначну частину сукупних капіталовкладень у національній економіці і надходять у країну реципієнта тільки слідом за внутрішніми капітало-вкладеннями.

Як прояв сучасних діалектичних протиріч інвестиційного ринку можна розглядати прогнози щодо найближчої інвестиційної майбутньої України, що, за оцінкам спеціалістів, стоїть на порозі інвестиційного бума.

1. Порівняльний аналіз «великої кризи» у 1929-1933 рр. у США й економічної депресії останніх років у Східної Європі показує, що економічні цикли можуть відрізнятися тривалістю й інтенсивністю. Прискорення НТП призводить до скорочення їхньої тривалості в середньому з 10 до 4-5 років. В Україні стратегічний інвестор може з'явитися на місцевому ринку через 4-5 років після початку проведення ринкових реформ, проте, з огляду на низькі темпи НТП, несбалансованість структури виробництва, обмеження ряду сировинних товарів і інвестиційних ресурсів, цей період може бути більше.

2. Український внутрішній ринок дуже великий для притоку іноземних капіталів. Основні фонди у своїй більшості застаріли і практично негожі для виробництва і конкурентоздатності продукції. Вони потребують відновлення, що може відбутися тільки завдяки великому по обсязі притоку інвестицій. Величезні також і запити споживчого ринку, що далеко не задовільні. [71]

3. Важливим стимулом до іноземного інвестування в країну є та обставина, що в Україні прибутковість інвестицій значно вище, ніж на Заході. При цьому варто пам'ятати, що в розвинутих країнах світу вільних інвестиційних ніш практично немає, в той час як в Україні вони присутні, причому практично в усіх галузях і регіонах.

4. На рішення іноземного інвестора про інвестування сильно впливає також чинник низкою вартості робочої сили в Україні. Так, по експертних оцінках, середній рівень заробітної плати в Україні складає 80 дол. США, у той час як аналогічний показник, наприклад для Угорщини, складає 300-350, а для Німеччини — 3000.

Існують і протилежні чинники, що спроможні серйозно перешкоджати виходові інвестиційного процесу зі стана кризи. До них варто віднести:

— різке скорочення частки капіталовкладень у структурі ВВП. Так, якщо ще 5-7 років тому їхня питома вага була 37-38%, то зараз максимально 15%. До того ж ці засоби найбільше часто використовуються неефективно1;

— прорахунки, допущені в процесі приватизації. У результаті її проведення не з'явився дійсний власник, а також не відбулось значних надходжень інвестицій в промисловість;

— вичікувальна позиція приватного капіталу. Мільйонні суми йдуть у сферу обороту, в основному в торгівлю, минаючи виробництво. Іноземні ж інвестиції в основному спрямовані на видобуток сировинних ресурсів, а аж ніяк не на налагодження випуску конкуренто-спроможних товарів. [72]