ЗАГАЛЬНА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СФЕРИ

На всіх етапах історії суспільного виробництва вирішальне значення в підвищенні його стабільності, технічного удосконалення й економічної ефективності відігравав процес розвитку науки, модернізації техніки і технології виробництва.

Україна завдяки своєму виключно вигідному геополітичному розташуванню та перспективності її розвитку як транзитної держави між східними та південноазіатськими ринками, трудовому потенціалу, який визнано у всьому світі, високому рівню освіти народу, наявності великих можливостей для розвитку сільського господарства та високою потенційністю місткості внутрішнього ринку є однією із небагатьох країн світу, яка може представляти значний інтерес для потенційного інвестора. Особливе місце в цьому зв'язку займає наявність у країні привабливого інвестиційного клімату.

Чинне інвестиційне законодавство не містить визначення поняття привабливого або сприятливого інвестиційного клімату. Відсутнє воно також у юридичній і економічній літературі. І.О. Іващук у своїй статті «Мотиваційні чинники формування інвестиційного клімату регіону»1 дійде висновку про те, що економічний термін «інвестиційний клімат» є мало- дослідженим для фінансової України. Він дає можливість визначити ту систему орієнтирів, у рамках яких відбувається процес інвестування, і на основі цього визначити напрямок ефективного використання інвестицій. По визначенню О.І. Барановського2 інвестиційний клімат це рівень досягнення потенційних можливостей вітчизняних і іноземних юридичних і фізичних осіб здійснювати інвестиції у формі засобів, цільових банківських вкладів, паїв, акцій і інших цінних паперів, рухомого і нерухомого майна, майнових прав, ноу-хау, досвіду й інших інтелектуальних цінностей, права користування землею й іншими природними ресурсами.

Тому, виходячи з загальних принципів, поняття «інвестиційний клімат» може бути визначений як комплекс економічних, політичних, соціальних, правових і інших мір країни, що приймає інвестиції, спрямованих на забезпечення захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності, а також на ефективне інвестування народного господарства України.

У економічній літературі висловлені різноманітні підходи до визначення змісту інвестиційного клімату. Деякі автори вважають, що інвестиційний клімат безпосередньо пов'язаний із притягненням інвестицій і залежить від трьох основних чинників: загальної соціально-економічної і політичної обстановки в країні, розвитої законодавчої бази і наявності інфраструктур, тобто комплексу підприємств, покликаних обслуговувати інвестиції. Інші включають у це поняття додатково як складові його елементи — наявність механізму участі іноземних інвесторів у процесі приватизації, існування державної гарантії, наявність права власності на землю і деякі інші. Треті — рівень розвитку продуктивних сил, інвестиційну активність населення, статус іноземного інвестора, наявністю діючої системи керування інвестиціями, ступінь принадності інвестиційних проектів, відношення з міжнародними фінансовими організаціями, урахування зовнішньоекономічних чинників, розвиток страхування інвестиційних ризиків і деякі інші.

При цьому варто мати на увазі, що інвестиційний клімат будь-якої країни поняття багатомірне, воно має визначений динамізм і може доповнюватися новими елементами в залежності від конкретної соціально- економічної і політичної обстановки і не зводиться тільки до стабілізації національної валюти, цін, зниженню податкового пресу або застосуванню пільг і гарантій у відношенні інвестицій.

Так, у своїх виступах на третьому засіданні Консультативної Ради з питань іноземних інвестицій, що відбулись у травні 1999 р. у м. Києві, більшість учасників відзначила, що складовою частиною інвестиційного іміджу України є насамперед стан економіки і фінансів, проте на їхнє ухвалення рішення щодо інвестування впливають також такі чинники як:

— стабільність, простота і зрозумілість законодавства;

— прозорість і чіткість процедури і механізмів приватизації;

— наявність справедливої податкової системи;

— стан внутрішнього ринку товарів і послуг;

— стан розрахунків між підприємствами;

— виконання зобов'язань по комерційних контрактах сторін;

— функціонування банківської і судової системи;

— дії місцевих і центральних органів влади, дотримання ними норм чинного нині законодавства.

— стан боротьби з корупцією.

Головна проблема інвестування, — акцентував у своєму виступі старший віце-президент АВВ, іноземний член Консультативної Ради Ричард О'Тул — складається в тому, що інвестори не на словах, а на ділі повинні бачити бажання владних структур різних рівнів здійснювати ефективні зміни в економіці, реформування її.

Директор компанії «Брітіш Петролеум» Норрі Стенлі, відмітив, що «Ми бачимо готовність уряду створити сприятливий для інвесторів клімат, але в тієї ж час на нас часто чатують різні нормотворчі несподіванки. Нам потім доводитися їх долати, але це позначається на загальних успіхах, створюється негативний імідж країни. Уникнути цих проблем можна, якщо спільно обговорювати їх заздалегідь».

Керуючий директор компанії «Роял Датч Шелл» Єроун дер Веєр доповів, що «Зацікавити інвесторів можна справедливою податковою системою.

Роботу Консультативної Ради треба перебудувати по західному зразку. І не тому, що так буде найкраще. Ваша економічна система мусить відповідати загальноприйнятим нормам, зокрема міркам банківської системи, що дасть Україні додаткові канали співпраці. Крім того, якщо компанія бачить, що західний інвестиційний банк звертає увагу на Україну, те і вона рекламуватиме себе на предмет інвестицій.

Приватизація колгоспів, подрібнення земельних ділянок може погіршити ситуацію в сільському господарстві, зробити його неефективним. Акціонерні товариства були б на місці колгоспів успішнішими».

Старший керуючий директор «Сумітомо Корпорейшн» Татсуо Нішіда, доповів, що «Україна є дуже важливою державою для національних інтересів Японії завдяки своїй геополітичній позиції.

Якщо говорити про діловий бік, то в найближчому майбутньому Україна має статті регулярним імпортером наших товарів, а водночас і стабільним експортером Японії в плані напівзакінчених промислових та готових сільськогосподарських товарів. Для цього керівництво нашої головної корпорації звернулося до японського уряду з проханням активізації двостороннього торговельного обороту, прокладання інвестиційного шляху до українського виробництва.

Хоча державний бюджет України і є обмеженим, але уряд має надавати максимальну допомогу в розвитку стратегічних галузей промисловості, щоб мати більшу кількість грошових надходжень в іноземній валюті. Аби завоювати позиції на світових ринках, українські підприємства серйозну увагу мають приділяти маркетингу».

У той час інвестиційна практика виробила стандартний мінімум вимог, виконання яких дозволяє визначити інвестиційний клімат як сприятливий. Експерти дійшли висновку, що інвестиційний клімат в Україні визначається, перед усе, такими чинниками:

— наявність прогнозованої економічної політики, стабільної політичної і міжнародної обстановки;

— розвиненість національної законодавчої бази;

— правові й економічні умови для розвитку підприємництва і приватизації;

— розвиток інфраструктури;

— рівень поширеності корупції.

Виступаючи на засіданні Консультативної Ради з питань іноземних інвестицій у жовтні 1997 р., Президент України Л.Кучма заявив, що «Україна може стати цікавою для іноземних партнерів тільки у випадку створення привабливого інвестиційного клімату. Привабливого не тільки з погляду перспективних орієнтирів, а і сьогоднішньої ситуації».

Доцільно роздивитися їх декілька докладніше.

Особливості політико-економічної ситуації в Україні визначаються насамперед перехідним періодом, що вона переживає. Одночасно є усе більше ознак того, що країна підходить до завершення цього періоду з його труднощами і протиріччями.

Водночас, слід зазначити, що оцінка соціально-економічного положення України в суспільстві неоднозначна.

У економічній сфері — відмінна риса сучасного стану економіки складається в тому, що після затяжного розладу виробництва Україна підійшла до економічної стабілізації, за яким починається підйом виробництва.

У країні запущений ринковий механізм ціноутворення, уведений сучасний режим зовнішньої торгівлі, конвертованість національної валюти. Закінчено формування банківської системи, затвердився грошовий і валютний ринок, розвиваються інститути приватної власності, що поряд з іншими соціально-економічними реформами створило базовий фундамент ринкової економіки.

Протягом більш ніж 60 років країна розвивалася як індустріальна база не тільки СРСР, але і країн Ради економічної взаємодопомоги і по обсягу виробленої промислової продукції і рівня науково-технічного потенціалу займала головні позиції в таких найважливіших галузях як виробництво сталі, електроенергетики, мінеральних добрив. Займаючи [5] 0,4% світової суші і маючи біля 0,8% населення земної протоки Україна виробляла 5% світової мінеральної сировини і продуктів її переробки. А розвідувальні запаси корисних копалин оцінюються в 7, а по деяких розрахунках у 12-14 трильйонів дол. По показниках потужності металургійного комплексу України займає п'яте місце у світі після Японії, США, Китаю і Росії.

На її території було зосереджено майже третя частина підприємств і науково-дослідних заснувань усього військово-промислового комплексу колишнього СРСР.

Вона входить у число 7 головних країн світу, що мають повний цикл проектування і виробництва літаків.

Український літак АН-70 і його можливості от уже декілька років знаходяться в центрі уваги спеціалістів. Усе, що пов'язано з цим літаком, обговорюється в західних засобах масової інформації. Тому успішна демонстрація АН-70 у кінці травня 1999 р. на Міжнародній виставці в Берліні, а потім участь українських літаків АН-70 і АН-124 «Руслан» у 43 авіакос- мічному салоні в Ле Бурже (Франція) у середині червня ц.р. викликала величезний інтерес громадськості, оскільки аналогів АН-70 літака у світі немає. Щось схоже є тільки в проектах, але на їхню реалізацію необхідно буде затратити ще мільярди доларів, а українсько-російський літак уже піднімається в небо.

Цей військово-транспортний літак має унікальні технічні дані: 30-35 тонн вантажу він може перенести на відстань 5 тисяч км зі швидкістю до 800 км/годину. Об'єм салону дозволяє перевозити всі типи армійської техніки. Потужна механізація крила, велика тяга двигунів, висока ефективність органів управління дають можливість користуватись короткими і ґрунтовими злітно-посадковими смугами. По оцінках експертів він по всіх параметрах відповідає вимогам, що висуває Захід і може бути використаний у якості базової моделі для створення загальноєвропейського військово- транспортного літака. Сьогодні прийшло час додати цьому партнеру нові організаційно-економічні форми, що відповідають проведеним в Україні реформам і динаміці світового ринку. Проте рішення України і Росії про початок випуску військово-транспортного літака АН-70 не залежить від позицій зайнятих консорціумом західноєвропейських країн про приєднання їх до цієї програми. Ємність ринку для АН-70 у державах СНД оцінюється приблизно в 600 машин, 150 із них придбають ВВС Росії. Ще 300 літаків буде реалізовано на зовнішньому ринку, включаючи Ближній Схід.

За словами генерального директора АНТК ім. Антонова П. Балабуєва, виробництво такого літака в Україні буде коштувати 45-48 млн. євро, тоді як у європейських країнах або в Америці, майже в 2 рази вище. Крім того, для України, Росії і Білорусії, що приєднані до виробництва АН-70, — це створення від 70 до 100 тис. робочих місць.

Нещодавно конструкторами ЗМКБ «Прогрес» і спеціалістами «Мотор-Січ» створений новий авіадвигун АН-30, першої серії для АН-140. Він має в два рази вищу паливну ефективність, у два рази збільшує дальність польоту, у порівнянні з європейськими аналогами. Цей двигун буде використаний на літаках ІЛ-114, ТУ-180, МИГ-110 і на деяких інших.

На передових рубежах науково-технічного прогресу знаходяться ракетно-космічна галузь, суднобудування, танкобудування, що довели свою конкурентоздатність на світовому ринку. Україна по праву рахується одним із найбільших у світі центрів розробки і виробництва ракетно-космічної техніки. Вона підтвердила це ще раз — коли 17 липня 1999 р. з космодрому Байконур стартувала Українська ракета-носій «Зеніт» із супутником «Океан-О» на борту. Сьогодні офіціально визнано у світі, що ракета-носій «Зеніт» ДКБ «Південне» є кращим у світі, економічно чистим носієм із повним автоматизованим стартом. Тому саме вона була поза конкуренцією при виборі ракети-носія учасниками міжнародного космічного проекту. «Океан-О» є універсальний супутник важкого класу (вагою 6,3 тони) запущений на кругову орбіту висотою біля 680 км. Він оснащений унікальним комплексом бортової апаратури, що може виконувати знімки у всьому спектрі електромагнітних хвиль. У світовій практиці нараховуються лише одиниці «космічних лабораторій» такого класу. Високі технічні характеристики українських ракет-носіїв і відносно низька вартість запусків супутників роблять можливим і економічно вигідним використання ракетної техніки на міжнародному ринку. Першими такими програмами співробітництва з західними аерокосмічними агентствами стали «Глобалстар» і «Морський старт» — один із найважливіших космічних проектів сучасності.

Україна декілька років знаходиться в десятку країн передових виробників і експортерів озброєнь.

В Парижі на виставці озброєнь «Євросаторі-98» великий інтерес викликав танк Т-72, модернізований українськими виробниками спільно з французами та чехами.

Ця машина користується дуже великим попитом, у світі її нараховується до 8 тис. одиниць. Проект модернізації був розроблений нашим КБ імені Морозова та заводом імені Малишева. Така модернізація виконується і наряді українських танкоремонтних заводів. Потужність силової установки збільшується більш як у 1,5 рази, застосовуються нові системи управління вогнем, зв'язку, танк набуває прекрасних ходових якостей. Але найбільшу здивованість на виставці викликало те, що ми продемонстрували танкові стволи натовського калібру українського виробництва. Це був спільний виріб сумчан і харків'ян.

Проте вже на міжнародній виставці військової техніки й озброєнь в Абу-Дабі «Айдекс-99», який є дуже важливою подією для будь-якої країни, що торгує зброєю, Україною була подана діюча модель нового танка Т-84, із розробленим автоматом зарядження під стандарти північноатлантичного альянсу, що, по оцінці організаторів виставки прикрасила її. За характеристиками він не поступається таким відомим машинам, як французький «Леклерк» або англійський «Шерман», а в дечому навіть перевершує їх. Він несе на озброєнні керовану ракету, уміє долати глибокі водні перешкоди, розвиває скроні швидкість на пересіченій місцевості, має надійні та потужні двигуни, міцний захист від високоточної зброї, високі вогневі і динамічні якості. З ним харків'яни стали в ряд таких традиційних танко- виробників, як Франція, Англія, Німеччина, Росія.

Значною подією в області суднобудування явилася передача в 1999 р. Міністерству оборони Росії після капітального ремонту на Миколаївських суднобудівних верфях флагманського ракетного крейсера «Москва». У такий спосіб модернізація військової техніки є дуже перспективним напрямком роботи й Україна тут має цікаві пропозиції з багатьох країн, зокрема, із Пакистану, Франції, Чехії, Словаччини, Ізраїлю.

Українські виробники стверджують, що якби мали більше оборотних коштів або фінансової підтримки держави на доведення недобудованих зразків озброєнь до 100%-ної готовності, обсяги бізнесу могли б подвоїтися. На жаль, замовники не бажають авансувати виробництво і завжди інформуються, чи є запропоновані зразки озброєнь у воєнізованих структурах України.

Прикладів в Україні чимало: Донецький завод «Топаз» може випускати станцію радіотехнічної розвідки «Кольчуга», аналогів якої немає у світі, але котра ще не прийнята на озброєння по зрозумілих фінансових причинах. Феодосійський суднобудівний завод «Море» має замовників на катера, але по тим же причинам не може їх добудувати й одержати оборотні гроші (при тому, що борги держави цьому підприємству складають майже 8 млн. грн.).

Значні резерви збільшення випуску продукції закладені в таких галузях як тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво висококонкурентного електричного устаткування, біотехнологій і інформатика.

Під час перехідної економіки та становлення ринкових відносин у країні не існує універсальних рецептів щодо забезпечення нормальної роботи узагалі всіх підприємств. У кожній галузі й окремому підприємстві є істотні специфічні умови: технічний рівень, попит на продукцію, ознаки монополізму, традиційні ринки, стартові фінансові можливості, наявність галузевої науки, традиції колективів, стан регіонального соціально- економічного оточення і ряд інших.

Наприклад, вітчизняна електротехнічна промисловість і приладобудування є важливою складовою науково-промислового комплексу держави. Це 207 виробничих і науково-виробничих підприємств, 40 науково-дослідних, конструкторських, конструкторських і технологічних організацій. Їх частина в загальному обсязі товарної продукції всього машинобудівного комплексу складає 12%.

Позитивну роль у структурній перебудови цієї галузі зіграла практика формування і реалізації цільових комплексних науково-технічних програм, що охопили різні напрямки електротехніки і приладобудування. Завдяки фінансовій допомозі галузевої науки з боку уряду, надання Національним банком пільгових кредитних ліній для освоєння на виробництві новітніх розробок здійснено ряд проектів у рамках програм «Електротехніка», «Приладобудування», «Хімічні джерела електрики», «Силові напівпровідникові прилади» і ін.

Легка промисловість України є нині розгалуженим комплексом з високим рівнем внутрішньогалузевої кооперації. Він налічує майже 600 підприємств і організацій державної форми власності та близько 4 тисяч — заснованих приватними підприємцями.

Про виробничі можливості та технічний рівень підприємств легкої промисловості свідчить ті, що майже дві третини вітчизняних швейних виробів у минулому році стали предметом експорту. Нині здійснюють зовнішньоекономічну діяльність більш як 200 підприємств, експортуючи продукцію до 25 країн СНД.

Збільшили обсяги виробництва такі потужні підприємства, як Харківський тракторний завод, Мелітопольський завод тракторних агрегатів, виробниче об'єднання «Червона зірка», Львівський і Одеський завод сільгоспмашинобудування, Шепетовський завод культиваторів та ряд інших. Освоєння виробництва тракторів серії ХТЗ-170 з двигунами фірми «Дойц» значно підвищило технічний рівень вітчизняних машин. Нові марки тракторів сходять з конвеєра Південного машинобудівного заводу. Налагоджено серійне виробництво зернозбиральних комбайнів «Славутич» та «Лан». Випущено першу партію комбайнів у кооперації з фірмою «Каас» і тракторів «Магнум». Зробивши особливий акцент на розвиток сільськогосподарського машинобудування, сконцентрувавши на цьому напрямі наявні ресурси, за два роки в Україні освоєно виробництво і налагоджено серійний випуск практично всієї гами (близько 3 тисяч найменувань) конкурентоспроможність сільськогосподарських машин і устаткування.

Принципово важливим було рішення про створення державного лізингового фонду для закупівлі сільськогосподарської техніки виключно вітчизняного виробництва. Це дало змогу за шість місяців 1999 року поставити на умовах лізингу сільському господарству для проведення весняно-польових робіт понад 2,4 тисячі тракторів, 2,3 тисячі одиниць ґрунтообробної техніки, 500 сівалок.

У минулому та поточному роках на підтримку суднобудівних підприємств було виділено понад 50 мільйонів гривень[6]. Це сприяло збільшенню практично вдвічі обсягів виробництва на Миколаївському суднобудівному заводі імені 61 Комунара. На заводі «Затока» розпочато будівництво нової серії суден типу «ріка-море». Стабільно працює завод «Ленінська кузня». Реалізація контракту з будівництва балкерів, рефрежи- раторних суден і танкерів, які, до речі, спроектовані в Україні, дала можливість завантажити завод «Океан» на 5 наступних років. У 1998-99 роках на воду спущено 17 суден.

Тим самим вдалося буквально вдихнути життя в багатотисячні колективи, які знаходилися на грані розпаду.

На жаль, сьогодні приходиться констатувати, що зростання виробництва, що спостерігалося в 1997 р. у різноманітних галузях народного господарства, особливо в таких базових галузях як паливна промисловість, чорна і кольорова металургія, зберегти не вдалося.

У цілому, за офіційними даними Державного комітету статистики, спад реального валового внутрішнього продукту в 1998 році становив 1,7 відсотка[7].

Вся складність соціально-економічного положення, у якому виявилася Україна, ще більш чітко видна, якщо порівняти основні її показники з 1990 р. Так, за останні сім років країна втратила дві третини валового внутрішнього продукту. За даними спеціалістів НАН України в 1991-1997 рр. у результаті спаду виробництва загублено 320 млрд. дол. США[8], тоді як для структурної перебудови економіки необхідно лише 100 млрд. грн. Для

переконливості призведемо ще дві цифри: у 1991 році, коли існували карбованцеві ціни, що приблизно відповідали теперішнім гривням, прибуток виробничої сфери складав 110 млрд. крб., а на 1999 р. вона запланована в розмірі 7,7 млрд. грн., тобто в 14 разів менше.

В Україні в порівнянні з 1990 р. виробництва зерна скоротилося на 58%, цукру і м'яса — на 60%, молока — на 76%, поголів'я крупної рогатої худоби — на 52%, свиней — на 71%.

Показники виробництва сільськогосподарської продукції в Україні звичайно порівнюють із Францією, що по чисельності населення, кількості сільськогосподарських угідь і природно-кліматичних умов дуже близька до неї. Франція в 1998 р. на 33 мільйонах гектарів виробила 68 мільйонів тонн зерна, 6,6 мільйона тонн м'яса, 22,3 мільйона тонн молока, 4,7 мільйона тонн цукру.

Переробивши сільськогосподарську сировину на харчових підприємствах, агропромисловий комплекс Франції поставив на ринок на 142 мільярди доларів продовольства, у тому числі: на 38 мільярдів м'ясних і на 28 мільярдів доларів молочних виробів. Із загального обсягу виробництва експортовано продукції на 47 мільярдів та імпортовано на 35 мільярдів доларів.

Висновок такий: агропромисловий комплекс Франції з 33 млн. гектарів земель забезпечив харчування за фізіологічно обгрунтованими нормами 56 мільйонам своїх громадян та приніс понад 12 мільярдів доларів прибутку з зовнішнього ринку. Тільки ця виручка перевищує весь річний бюджет України.

А тепер порівняємо.

П'ятдесяти мільйонам українців 43 мільйони гектарів дають основних продуктів харчування (м'ясо, молоко, овочі, фрукти) лише половину від фізіологічно обгрунтованих норм. У 1998 році наші селяни зазнали на 3 мільярди гривень збитків1.

До речі, ще у 1991 р. показники аграрників України були близькі до французьких.

За період з 1991 по 1998 рік, тракторний парк села скоротився з 453 до 330 тис., а виробництво тракторів — із 106 до 3,2 тис. у рік. Україна не тільки не знайшла так званої «ніші» на західному ринку, а майже цілком загубила свій внутрішній, оскільки на ринку України 92% імпортні продовольчі товари, причому товарів широкого вжитку — 95%. Це одна із серйозних погроз економічної безпеки України.

Професор М. Павловський пише, що якщо до початку реформ Україна входила в першу десятку найбільше індустріально розвинутих країн, через 7 років реформ Україна виявилася на 102 місці у світі1. Вона випускає продукції в 5 разів менше, чим Польща, де населення в півтора рази менше, або в три рази менше, чим 6-мільйонний Ізраїль2.

У фінансовій сфері однією з особливостей України в останні роки є забезпечення стабільності цін і недопущення їхнього необгрунтованого росту.

Даються ознаки зусилля надати імпульс розвиткові реального сектора економіки, насамперед у визначених пріоритетах. Наприклад, лише за рахунок амортизаційних відрахувань профінансовано 70,9 млн. грн., з них літакобудування — 8,0, суднобудування — 16, 95, машинобудування — 1,8, АП — 13,4, енергетику — 3,5, вугільну промисловість — 11,0. Крім того, з інноваційного фонду профінансовано 7 проектів на суму 88 млн. грн.

Певна віддача спостерігається також від стабілізаційних, структурних і регулятивних реформ, які нарешті займають чільне місце в арсеналі важелів економічної політики уряду.

Незважаючи на напруженість фінансових взаємовідносин, протягом останнього часу зросла частка довгострокових кредитів, наданих підприємствам, у загальному обсязі кредитів комерційних банків. Якщо на початок 1998 року вона становила 10,6 відсотка, та на початок 1999 року — 18,4 відсотка, на 1 червня 1999 року — 19,9 відсотка.

У цілому ж фінансове положення в країні продовжує залишатися дуже складним. Головна проблема і нелогічність ситуації в тому, що поліпшення показників виробництва практично не супроводжувалося поліпшенням фінансового стану підприємств, подоланням платіжної кризи, а навпаки, характеризувалося зменшенням надходжень у бюджет і як результат різким збільшенням державного боргу.

Так, порівняно з початком року дебіторська та кредиторська заборгованість збільшилась у 1,4 рази. Загальна сума дебіторської та кредиторської заборгованості станом на 1 грудня 1998 року становила відповідно 106,7 млрд. грн. та 148,2 млрд. грн.3

У світовій практиці існують усталені пропорції, співвідношення, потрібні для того, аби економіка нормально функціонувала, оборот ресурсів відбувався безперебійно, платежі надходили своєчасно, упорядковано [9] [10] [11]

виплачувалась заробітна плата, своєчасно вносилися податки, надходили бюджетні асигнування. Йдеться про показники співвідношення розміру основного й оборотного капіталу, а також обсягу грошової маси до обсягу валового внутрішнього продукту, порушення яких завжди призводить до спаду виробництва. Так, якщо виробничі потужності економіки України за останні 7-8 років практично не змінилися, то розмір оборотних коштів зменшився більш, ніж у два рази в порівнянні з 1990 р. Виходячи з пропорційності виробничих потужностей і оборотних коштів випливає, що їхній розмір, наприклад, у 1996 р. повинна була приблизно рівнятися їхньому розміру в 1990 р. — 110 млрд. руб. у цінах 1990 р. Фактично розмір оборотних коштів на цей період склав 58 млрд. руб. Звідси випливає, що недостача оборотних коштів склала 52 млрд. руб. або 86 млрд. грн. у цінах кінця 1996 р.1

Характерно, що кредити банків народному господарству в 1990 р. дорівнювали 53 млрд. рублів, а в 1996-му в потокових цінах вони становили 4,2 млрд. грн., що в цінах 1990 р. становить 2,6 млрд. рублів. Зменшення кредитних ресурсів становило 50 млрд. рублів. А це 95% величини оборотних коштів, що зникли. Отже, зменшення оборотного капіталу відбулося за рахунок відпливу кредитних ресурсів банківської системи і призвела до нинішнього спаду виробництва в Україні, що цілком закономірно.

Намагання керівництва держави нині знизити податки, отримати іноземні позики, по суті, є не чим іншим, як спробою збільшити оборотний капітал економіки України.

Крім того, за стандартами, що склались у більшості західноєвропейських країн, показних обсягу грошової маси до обсягу валового внутрішнього продукту коливається в межах 70-80 відсотків, у США наближається до 100 відсотків. У нас це співвідношення на сьогоднішній день становить близько 10-15 відсотків2.

Виступаючи на розширеному засіданні Кабінету Міністрів Президент України Л. Кучма заявив: «Я не прихильник, що всі економічні труднощі, що сталися в зв'язку зі світовою фінансовою кризою, треба списувати на суто зовнішні чинники. Життя змусило нас більш ретельно поставитися до внутрішніх аспектів економічної політики. Остання вимагає внесення суттєвих уточнень.

Ми залишаємося прибічниками пріоритетності грошової стабілізації. Однак, як засвідчила практика, гарантувати її суто монетарними інстру- [12] [13]

ментами неможливо. Необхідно забезпечити загальне оздоровлення економіки.

На жаль, цей процес відбувається занадто повільно. Більш як дворічна стабільність національної грошової одиниці не стала відчутним стимулом виробництва та не сприяла вирішенню складного комплексу соціальних проблем. Це одне з найбільших протиріч, яку набуває нині політичного забарвлення. Ми зобов'язані будь-якою ціною його подолати»1.

У політичній сфері — Україна затвердилася у світі як незалежна суверенна держава, що у відповідності із прийнятою Конституцією твердо і послідовно просувається від тоталітаризму до демократичної держави із соціально-орієнтованою економікою шляхом глибоких ринкових перетворень. Важливо те, що перехід до нової політичної й економічної системи почався і здійснюється цивілізовано, на демократичній основі з дотриманням узвичаєних правових норм і традицій. Незважаючи на всю складність обстановки Україні вдалося уникнути гострих соціальних міжетнічних і міжконфесійних конфліктів.

У сфері міжнародних відношень — Україна визнана світовим співтовариством і перетворилася в один із ключових чинників сучасного європейського процесу зміцнення безпеки і міжнародного співробітництва. Своєю зваженою зовнішньою політикою вона зуміла забезпечити вирішення проблем, що виникають із своїми сусідами дипломатичним шляхом і розвиток на цій основі рівноправних і взаємовигідних відносин із ними. Підписано повномасштабні договори з Росією на 1998-2007 р. і Румунією, договір про державну межу з республікою Білорусь, а також спільну Українсько-Польську Заяву «Про порозуміння і єднання». Конструктивно розвиваються відношення України з країнами Ради Європи і НАТО.

У сфері підприємницької діяльності — в Україні були початі серйозні кроки, спрямовані на розвиток підприємництва, відродження вітчизняного товаровиробника, створення цивілізованого ринку товарів і послуг. Одним із важливих напрямків цієї діяльності є зменшення надмірного державного регулювання підприємницької діяльності.

Саме підприємницька ініціатива прискорює структурні перетворення в народному господарстві, забезпечує здорову конкуренцію і додаткові надходження в бюджет, створює нові робочі місця, дозволяє одержувати пристойні заробітки і в остаточному підсумку сприяє появі середнього класу — основи стабілізації будь-якої держави.

Проте, масштаби малого і середнього бізнесу, його вплив на збільшення обсягів виробництва і надання послуг, подолання кризових явищ у багатьох сферах нашого життя залишається ще незначним.

В даний час в Україні функціонує більш 100 тис. малих підприємств і кооперативів, що об'єднують 7 млн. підприємців або біля 6% загальної чисельності працюючих у народному господарстві. Крім того, нараховується біля 36 тис. фермерських господарств і майже 900 тис. індивідуальних підприємців1.

Частина промислової продукції, що зроблена малими підприємствами і кооперативами в 1998 р. ледь перевищує 3%. При цьому третю частину тут займає поліграфічна промисловість. Навіть у легкій промисловості внесок малих підприємств і кооперативів складає 10,5%, а в харчовій промисловості тільки 3,6%2. У цілому, питома вага малих підприємств у створенні ВВП у 8-10 разів менше ніж у країнах Заходу і складає біля 9%. У світі цей показник дорівнює 50-70%3.

Наприклад, у таких країнах, як Великобританія, Німеччина, США частка продукції малих і середніх підприємств у ВВП перевищує 50 відсотків, у Франції цей показник сягає 55 відсотків, в Італії 57 відсотків. Це усе країни зі стійким економічним розвитком, стабільно високим рівнем життя населення, значна частина якого формує свій життєвий рівень завдяки функціонуванню малого та середнього бізнесу і своєї участі в ньому. За даними статистики, чисельність зайнятих у сфері малого бізнесу становить: у Великобританії 43,6 млн. чоловік, у Німеччині — 18,5 млн., у Японії — 39,5 млн., у США — 70,2 млн. чоловік.

Зміни, внесені в Закон України «Про підприємництво», прийнятий Верховним Радою України 23 грудня 1997 р. за № 762/97-ВР, майже в 3 рази (із 102 до 41) скоротили кількість видів діяльності, що потребували ліцензування.

У ст. 4 цього Закону тепер закріплено принципове положення про те, що обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки ті її види, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави.

У законі «Про підприємництво» нарешті чіткіше врегульоване питання відкриття розрахункових рахунків у банках. Підставою для відкриття рахунків є свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької [14] [15] [16] діяльності та копія документа, який підтверджує прийняття його на облік у державному податковому органі.

Спрощено порядок реєстрації й одержання ліцензій: підприємець може реєструвати свій бізнес по власній домашній адресі. Крім того, установлена відповідальність державних посадових осіб за вимогу непередбачених законодавством документів, необхідних для реєстрації і ліцензування, а також за порушення термінів проведення цих процедур.

З метою спрощення оподатковування прибутків громадян — суб'єктів підприємницької діяльності Законом «Про внесення змін Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», прийнятий 5 лютого 1998 р. установлений спрощений порядок оподатковування зазначеної категорії громадян шляхом надання їм права сплати податку з прибутку по фіксованих ставках. При цьому підприємці звільняються від ведення системи урахування прибутків і витрат і придбання торгового патенту і надання звіту податковим органам. З 15 січня 1998 р. введений у дію Закон України «Про внесення в деякі Закони України змін щодо відкриття банківських рахунків», яким надане право підприємцям відчиняти декілька рахунків у банках по власному виборі.

Ефективно чинний малий бізнес в Україні, виходячи з розмірів території, чисельності населення і кількості зайнятих у народному господарстві, за прогнозами спеціалістів МФК, повинний складатися з 2,5-3 млн. фірм, на яких працювали б не менше 10 млн. чол. Це можна досягти лише при створенні сприятливих умов для розвитку малого бізнесу.

З цією метою урядом приймаються достатньо ефективні заходи по упорядкуванню процесу реєстрації суб'єктів підприємництва, забезпечення широкого кола питань, пов'язаних із здійсненням контролю, реєстрації одним органом, удосконалюванням системи урахування і звітності для суб'єктів підприємництва, а також спрощенням процесу митного оформлення при здійсненні експортно-імпортних операцій.

Так, Указами Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 р. за № 79/98 та «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12 травня 1998 р. за № 456/98 і «Про деякі заходи для дерегуляції підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. за № 817/98 визначені загальні правові, організаційні й економічні засоби розвитку власного бізнесу і спрямовані на зменшення надмірного державного регулювання підприємницької діяльності.

Важливо відзначити, що відповідно до Указу «Про деякі заходи для дерегуляції підприємницької діяльності», чітко визначені ті умови, при яких контролюючі органи, можуть проводити перевірки суб'єктів підприємницької діяльності (ст. 3), а також обмежене число таких органів (ст. 5).

Контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності є: а) органи державної податкової служби — стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів; б) митні органи — стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються в разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в момент перетинання митного кордону; в) органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції — стосовно бюджетних позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.

Зазначені в цій статі контролюючі органи мають право проводити перевірки фінансово-господарської діяльності лише в межах їх компетенції, Указом «Про державну підтримку малого підприємництва» закріплено положення в тому, що державна підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до державних і регіональних програм підтримки малого підприємництва і є одним із найважливіших задач державної політики, що здійснюється в таких напрямках:

— формування інфраструктур підтримки і розвитку малого підприємництва;

— створення сприятливих умов для використання суб'єктами малого підприємництва державних фінансових матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій;

— запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;

— удосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

— фінансова підтримка інноваційних проектів.

Фінансове забезпечення програм підтримки малого підприємництва здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, у тому числі коштів, одержаних від приватизації державного майна, та інших джерел фінансування.

Для рішення даної проблеми в країні створюється спеціальні кредитно-гарантійні установи по підтримці малого і середнього підприємництва, спрощується система оподатковування.

Для суб'єктів малого підприємництва з середньообліковою чисельністю працюючих за звітний період до 10 включно й обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 250 000 гривень (мікропідприємства), може застосовуватись у встановленому порядку спрощена система оподаткування, обліку та звітності.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності передбачає: заміну сплати встановлених законодавством податків і обов'язкових платежів сплатою єдиного податку; сплату фізичними особами — підприємцями замість податків і обов'язкових платежів вартості патенту на зайняття певним видом діяльності; застосування спрощеної форми ведення документів бухгалтерського обліку та звітності.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності може застосовуватись поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

В Україні на базі Ліцензійної палати створюється єдина система органів державної реєстрації і ліцензування підприємницької діяльності.

З 2 липня цього року набула чинності постанова Кабінету Міністрів від 25.05.98 р. № 740 «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності», якою затверджено нове положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

Це вже третя постанова Кабінету Міністрів, що регулює порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Але дві попередні постанови були прийняті за відсутності чіткої системи реєстраційних органів, оскільки реєстрація проводилася місцевими органами виконавчої влади — міськ- і райвиконкомами та райдержадміністраціями, а координуючий орган на обласному рівні і вище був відсутній.

Відповідно до затвердженого Положення реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, проводиться у виконавчому комітеті міської або районної Ради Державної адміністрації, а на Ліцензійну палату України покладене проведення єдиної державної політики відносно дозвільної системи в сфері підприємницької діяльності, питання ведення Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, а також методичне забезпечення діяльності органів державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Названою постановою Кабінету Міністрів України встановлені такі розміри оплати:

— за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємниц- кої діяльності (реєстраційний збір): для громадян-підприємців — 1,5; для юридичних осіб — 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності — потрійний розмір відповідного реєстраційного збору;

— за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності — 30 відсотків реєстраційного збору;

— за видачу дубліката свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності — 10 відсотків реєстраційного збору.

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності в зв'язку із зміною законодавства проводитися безоплатно, якщо інше не передбачено законом.

На даний час продовжується робота над Проектом державної програми підтримки підприємництва України. Схвалення і прийняття на законодавчому рівні зазначеного документа повинно остаточно сформулювати і визначити пріоритетні напрямки державної політики і підтримки підприємництва на наступні роки.

У сфері приватизації — Україна перейшла до другого її етапу — від сертифікатної приватизації, у ході якої з 1992 по 1998 р. змінили свою організаційно-правову форму 54 тис. державних підприємств, до приватизації за гроші. На них припадає більш 60% загального обсягу промислової продукції. У процесі земельної реформи свої паї одержали біля 6 млн. грн., що тепер володіють майже половиною земельних угідь України.

Урядовою програмою передбачалося в 1998 р. приватизувати не менше 1700 об'єктів, у тому числі більше 1000 середніх і великих підприємств і отримати в дохідну частину державного бюджету більш 1 млрд. грн.1 Для притягнення реальних інвестицій, у т.ч. іноземних, передбачається продаж пакетів акцій через систему біржової торгівлі, позабіржеву торгову систему, національну мережу центрів сертифікаційних аукціонів, а також на комерційних і некомерційних конкурсах під інвестиційні зобов'язання покупців.

Основою буде призначений індивідуальний підхід до кожного великого об'єкта, пошук для нього стратегічного партнера-інвестора. В другому читанні Закону України «Про особливості великої приватизації» закріплене положення про те, що приватизація всіх значних об'єктів із притягненням іноземних інвесторів повинна провадиться тільки за узгодженням із Верховною Радою України. Щоб стратегічно важливі об'єкти не стали власністю кримінальних структур вносяться пропозиції про створення урядової комісії з питань приватизації стратегічних об'єктів із притягненням іноземних інвестицій і зробити її роботу максимально гласною і відкритою.

У сфері законодавчої діяльності в Україні продовжувалася активна робота з удосконалюванням законодавчої бази з питань іноземного інвестування, а також прийняття нових правових актів із питань, що ще не урегульовані. Основна ціль такої нормотворчої діяльності — створення стабільної і прозорої правової бази, що повинна сприяти підвищенню інвестиційної активності суб'єктів підприємницької діяльності.

Так, у грудні 1997 р. був прийнятий Закон України «Про лізинг», що дає можливість значно прискорити процес відновлення виробництва, одержати на вигідних умовах сучасне устаткування, оздоровити фінансовий стан підприємств товаровиробників.

З огляду на ту обставину, що без надійного захисту прав власності суб'єктів економічної діяльності, без належного рішення майнових і інших господарських суперечок ринкова економіка просто неможлива. Указом Президента України «Про оренду землі», прийнятим у квітні 1997 р., установлюються прозора процедура оренди земельних ділянок, що відчиняє шлях до прилучення прямих іноземних інвестицій, насамперед у сферу будівництва.

Для потенційних інвесторів серйозним стримуючим чинником є скасування наданих раніш пільг щодо діяльності спільних підприємств. Тому прийнятим Законом України «Про оподатковування прибутків підприємств» передбачено поновлення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зареєстрованих до 1 січня 1995 р., а у вересні 1997 р. парламентом прийнятий Закон України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні», у відповідності з яким звільняються від оподатковування операції щодо ввозу товарів для будівництва і виробничої діяльності підприємств-виробників автомобілів і запасних частин до них. Це в однаковій мірі відноситься й інвестицій до статутних фондів спільних підприємств у грошовій формі, якщо вони складають в еквіваленті не менше 150 млн. дол. У цьому зв'язку вважаємо дуже важливим прискорити прийняття закону про надання пільгового режиму інвестиційної й іншої господарської діяльності для реалізації окремих найважливіших інвестиційних проектів і чітко встановлював би критерії, по яким інвестор може претендувати на пільговий режим.

Серед прийнятих в останні роки Верховною Радою законодавчих актів, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату в країні особливе місце займає Закон України «Про внесення змін у статті Закону «Про інвестиційну діяльність» від 21 травня 1999 р. за № 697-ХГѴ, у якому держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій, що не можуть бути скасовані або звужені щодо інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Розроблено і надано на розгляд парламенту зміни до Закону України «Про режим іноземного інвестування» у частині визнання іноземною інвестицією придбання цінних паперів, включаючи облігації внутрішнього державного займу.

Ще один напрямок законотворчої роботи — внесення доповнень і змін до Земельного Кодексу України щодо надання інвесторам права на придбання земельних ділянок під будівництво в приватну власність. Одночасно буде прискорене рішення питання передачі у власність іноземним інвесторам землі, на якій розташовані об'єкти приватизації.

Відповідно до чинного законодавства у 1998-1999 рр. у різноманітних регіонах України, що мають великий промисловий потенціал, створено 19 вільних економічних зон (Донецьк, Луганськ, Славутич, Трускавець, Яворів, Закарпаття і ряд ін.), у яких інвестиційний капітал має значні пільгові умови діяльності. Крім того, у першому читанні депутатами Верховної Ради України схвалені законопроекти про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області; про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»; про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області; про порто-франко на території Одеського морського торгівельного порту; про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях Чернігівської області; про спеціальну економічну зону «Миколаїв»; про спеціальний інвестиційний режим у Харкові; про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях

пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим.

Додатковим стимулом для вкладення закордонного капіталу повинно явитися прийняття нової редакції Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Його ціль — активізувати процес формування таких зон в Україні.

У новій редакції закону визначені їхній статус і конкретизовані норми щодо окремих видів, особливостей митного регулювання, сплати податків і зовнішньоекономічної діяльності, системи керування зонами.

Найближчим часом будуть підготовлені і винесені на розгляд Верховної Ради проекти законодавчих актів щодо удосконалення операцій із цінними паперами на первинному і повторному ринках і проекти законів «Про цінні папери і фондову біржу» (нова редакція), «Про інститути спільного інвестування» (пайові і корпоративні інвестиційні фонди), «Про фонд захисту інвесторів на фондовому ринку», «Про акціонерні товариства» і деякі інші. Варто особливо підкреслити ту обставину, що з початком грошової приватизації відчиняється реальний шлях до притягнення значних зовнішніх інвестицій завдяки наданню права іноземному капіталу брати участь у приватизації на рівних правах із капіталом вітчизняним.

З метою забезпечення гарантій повернення виданих кредитів будуть підготовлені законопроекти щодо регулювання питань застави майна, включаючи приватизаційні земельні ділянки і використання майна, акцій господарських товариств як застави у випадку одержання кредитів комерційних банків.

Одним із найважливіших напрямків нормотворчої діяльності явилася мобілізація внутрішніх засобів для інвестування їх у пріоритетні галузі економіки.

Так, Законом України «Про оподатковування прибутків підприємств» була введена принципово нова схема оподатковування прибутків і новий порядок визначення амортизації, що сприяє збільшенню обсягів власних інвестиційних ресурсів підприємств. Норми зазначеного Закону стимулюють притягнення підприємствами кредитів, у тому числі довгострокових, оскільки будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків по боргових зобов'язаннях, ставляться до числа валових витрат, тобто зменшують податкові зобов'язання.

Законом передбачено також нарахування податку на дивіденди, що сприяє здійсненню реінвестицій у підприємства. Комерційним банкам і небанківським фінансовим організаціям надано право створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу по усіх видах кредитів.

У той же час не можна не відзначити, що не дивлячись на проведену в останні роки значну роботу з удосконалювання чинного законодавства, багато важливих питань, що стосуються інвестиційної діяльності залишилися поза правовим регулюванням і потребують свого дозволу. Так, до теперішнього часу країна не має приведеного відповідно до вимог часу земельного, цивільного, житлового і трудового кодексів. Викликають серйозні дорікання з боку іноземних інвесторів непослідовність, і відповідно, непередбаченість правових початків іноземного інвестування. За п'ять років незалежності в Україні шість разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів. До того ж ті закони, що прийняті, далеко не завжди виконуються в т.ч. і державними органами. Про якість процесу законотворчості і його результатів свідчить такий факт. До нового Закону України «Про податок на додаткову вартість», введеного в дію в 1997 р. уже внесено біля п'ятидесяти змін і доповнень.

Подібна ситуація склалася також із Законом України «Про оподатковування прибутків підприємств». Той факт, що до нього з моменту прийняття Верховною Радою вже зареєстровано 37 змін, говорить сам за себе. Зрозуміло, що на практику такими законами керуватися дуже складно.

У сфері боротьби з корупцією — незважаючи на прийняті останнім часом організаційно-правові міри щодо протидії корупції, зменшення її масштабів не відбулося. Україна ставиться до числа однієї з найбільше корумпованих країн світу, до групи країн так названого особливого ризику для іноземних інвестицій, розвиток малого і середнього бізнесу. Корупція, що стала невід'ємним атрибутом багатьох державних установ, підриває авторитет влади, створює реальну загрозу національної безпеки, демократичному розвитку країн і серйозно ускладнює одержання іноземної допомоги.

По оцінках спеціалістів більш ніж половина мафіозних кланів мають корумпований зв'язок у різних структурах влади й управління, більш ніж 60% прибутків середнього службовця — це хабарі.

За даними обстеження Всесвітнього банку охоплення юридичних осіб хабарами складає від 51% при кожному візиті податкового інспектора до 100% при кожному перетинанні кордону1. Важливо відзначити, що в 72% випадків хабародавці робили це за власною ініціативою, причому 86% із них вважають, що це серйозно допомагає вирішувати проблеми2. По висновках міжнародної організації «Трансперенси Інтернешнл», що [17] [18]

проводила дослідження корумпованості бізнесу в 54 країнах світу, існує емпіричний зв'язок між рівнем корупції і прямих іноземних інвестицій. На думку дослідників, корупція по суті справи, являє собою додатковий «податок» на бізнес і кожне збільшення ставки цього «податку» на один процентний пункт скорочує приплив прямих іноземних інвестицій у нашу країну на п'ять відсотків. Вона значною мірою є продуктом багатонаціональних корпорацій, штаб-квартири яких розташовані в головних промислово розвинутих країнах і які використовують хабарі і незаконні винагороди для покупки контрактів у світі, що розвивається, і перехідних країнах.

Основну відповідальність за існуючу в Україні корупцію понад 50% опитаних громадян поклали на вищі урядові органи і 25% на парламент1. Нещодавно делегація США, очолювана Річардом Морнінгстаром (спеціальним посланником із питань економічної допомоги адміністрації Клінтона), попередила представників вищої влади України про занепокоєність, яку викликає корупція, що росте, пов'язана зі сходженням дніпропетровської групи і її гальмуючого впливу на перехід України до ринкової економіки.

Серед притягнутих до кримінальної відповідальності колишні посадові особи Міністерства зовнішньоекономічний і торгівлі, Міністерства економіки, Державних адміністрацій Івано-Франківської і Луганської областей, Херсонської міської ради, органів прокуратури (Львів, Київ, Крим), підрозділів МВС (Київ, Тернопіль, Івано-Франківськ, Чернівці), керівники районних податкових адміністрацій Полтавської і Житомирської областей, співробітники Сумської і Запорізької митної служби. Виявлення корупційних правопорушень і притягнення винних до відповідальності і передачі справи до суду має певну складність. Це обумовлено високим рівнем, до 90%, латентності злочинів і правопорушень, і залишенням за сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, що учинили названі корупційні діяння. На думку закордонних і вітчизняних експертів, ефективність боротьби з корупцією і мафією залежить, насамперед, від відношення до цих аморальних і антисоціальних явищ перших осіб у державі, активності структур державної влади і керування, у т.ч. правоохоронних органів у виявленні і притягненні до відповідальності осіб, винних у вчиненні зазначених антисоціальних явищ, усунення фахової і моральної деформації частини керівників і посадових осіб, що займають відповідальні посади, що знайшла своє вираження в поблаж-

ливому відношенні до осіб, причетних до корупційних дій, що порушують службову етику, а також допускають підбір кадрів не на підставі їх ділових і моральних якостей, а за принципами знайомства, особистої відданості, близькості політичних переконань та інших причин.

Серед інших негайних заходів, спрямованих на обмеження поширення корупції в країні і зрощування її з органами влади і управління, заслуговують особливої уваги, на наш погляд, пропозиції щодо розробки механізму дійсного контролю за дотриманням вимоги закону про заборону державним службовцям усіх рівнів, брати участь у фінансовій і господарсько-підприємницькій діяльності, здійснення комплексу організаційно-правових заходів для дерегуляції економіки і, зокрема, малого і середнього бізнесу, а також забезпечення в політичному відношенні конституційну рівність усіх громадян перед законом при виявленні і притягненні до відповідальності за вчинення корупційних дій винних осіб незалежно від посадового становища, у тому числі з вищих ешелонів влади.

Незважаючи на деяке ослаблення кризових явищ, вони за низкою об'єктивних і суб'єктивних обставин цілком не подолані, стабілізаційні процеси ще не набрали системного характеру і продовжують негативно впливати на соціально-економічну і політичну обстановку в країні. До числа основних чинників, що серйозно стримують вихід країни з глибокої і затяжної економічної кризи відносяться:

— фізично і морально постарілий виробничий потенціал, що залишився від колишнього СРСР, розірвання єдиного народного господарського комплексу в результаті чого утрачені виробничі зв'язки, що призвело до масового припинення діяльності промислових підприємств, а також гіпертрофірований військово-промисловий комплекс, що у таких масштабах виявився нікому не потрібний, виснажена вугільна промисловість і важкі наслідки Чорнобильської катастрофи з їхніми соціальними проблемами. Тільки на їхню локалізацію витрачається щорічно до 15% видаткової частини бюджету;

— залишення напередодні розпаду Союзу валютних коштів підприємств, установ і організацій та заощаджень громадян, які знаходилися в Зовнішекономбанку в Москві і до Москви були також перекачані з республік мало не всі кошти населення через Ощадбанк. А це — більше 90 млрд. крб;

— розрегульованість управління економікою, безконтрольність керівників народногосподарських структур, включно з тими, які перебувають у державній власності;

— відсутність певної і стабільної програми дій виконавчої влади, затвердженої Верховною Радою України, постійні зміни у вищому керівництві якої зумовлюють відчуття тимчасовості, сприяють корупції та хабарництву;

— тривале домінування компрадорського капіталу над промисловим;

— самоусунення державних органів влади та представників національного бізнесу від соціальної сфери, у чому теж закладено фундамент для втрат влади, виникнення конфліктів на основі класового, регіонального і вікового протистояння;

— небезпечне для майбутнього держави ігнорування потреб національної науки, освіти і культури, — у разі його продовження створюється загроза назавжди відкинути Україну до числа сировинних придатків більш розвинутих країн, повністю знищити потенціал розроблення та запровадження передових аграрно-промислових та гуманітарних технологій;

— ще один не менш вирішальний складник подальшої деградації української економіки — другорядність загальнонаціональних інтересів у сфері зовнішньоекономічної політики відносно кланових, групових і особистих;

— проблеми облаштування депортованих народів, з якою Україна залишилася наодинці;

— недостатня забезпеченість країни такими видами енергоносіїв, як нафта, газ, радіоактивне паливо і залежність України від зовнішніх постачань цих енергоносіїв. У останні три роки вдалося декілька стабілізувати видобуток нафти і газу конденсату на рівні 4-4,2 млн. тонн і газу — 18-18,2 млрд. кубометрів, що складає лише відповідно 12 і 21% потреб України в цих енергоносіях1;

— наявність серйозних труднощів у сфері зовнішньоекономічних і валютно-фінансових відношень із країнами світу. Зокрема, нафтопродукти складають більш 50% всіх імпортованих товарів, а частка чорних і кольорових металів разом з мінеральними добривами складає більш 50% експорту2. Високий ступінь залежності України від інших держав може призвести її до втрати економічної самостійності і відчиняє перспективи для поступового перетворення країни в споживача продукції невисокої якості, експортера продукції чорної металургії, хімії і країни, де будуть розміщатися шкідливі виробництва;

— істотне збільшення тіньового сектора економіки і залучення до участі в його функціонуванні значної кількості людей. Тіньовий сектор економіки, який у певному обсязі існував за часів соціалізму, значно зріс [19] [20] у період реформ унаслідок відсутності нормальних умов, перш за усе в сфері оподаткування, для здійснення легальної підприємницької діяльності. За даними Мінстату України, а також розрахунками експертів обсяг продукції тіньового сектору сягнув 40% валового внутрішнього продукту1. До тіньового сектору економіки залучено в тій чи іншій мірі усе населення України — через позабанківський обіг готівки, вуличну торгівлю, ухилення від сплати різних податків і зборів, корупцію та ін. Про розмах тіньової економіки та обсяги нагромадження капіталів свідчать такі дані. За деякими оцінками, за кордоном знаходиться від 15 до 20 млрд. дол. неофіційно експортованих з України, тоді як сума кредитів, одержаних нашою державою за останні 5 років становить 9 млрд. дол.2

Найбільш криміногенними залишаються сфери відносин у банківській, кредитно-фінансовій системах, зовнішньоекономічної діяльності, процеси приватизації та енергозабезпечення.

Предметами злочинних посягань усе більше стають кредитні кошти юридичних і фізичних осіб, товарно-матеріальні цінності, енергоносії, сировина, метали, продукція хімічної промисловості, промислові товари, сільськогосподарська продукція.

Поза банками в тіньовому обігу перебувало і перебуває 12 млрд. дол. США[21] [22] [23]. За дослідницькими даними біля 17% активного населення зайнято в різних секторах тіньової економіки. Тіньова економіка як альтернативна модель щодо легального підприємництва в довгостроковому плані розбещує суспільство, гальмує процес реформ, внаслідок чого негативно впливає на криміногенну ситуацію в суспільстві в цілому;

— зниження авторитету всіх ланок державної влади, послаблення ефективності державного управління. В умовах гострої соціально- економічної кризи авторитет влади в Україні істотно знизився, упала дисципліна на всіх рівнях державної влади. Усе більш чітко відчувається політична поляризація товариства, посилення соціальної напруженості, що досягла критичного рівня конфронтації.

Послаблення авторитету всіх гілок влади, недосконалість законодавства і правовий нігілізм розхитують основи демократії, мають, як наслідок, поширення волюнтаризму, корупції й організованої злочинності, особливо в галузі економіки.

Загострення соціальної і політичної напруженості в країні обумовлено такими чинниками:

— зниження рівня матеріального забезпечення більшості населення. Зменшення більш ніж у двічі обсягів валового внутрішнього продукту та національного доходу, щорічне істотне зниження обсягів виробництва, інфляція, яка була особливо високою в 1992-1994 рр., а також деякі інші економічні чинники зумовили стійку тенденцію зниження реальних доходів населення. Середньомісячна заробітна плата одного працюючого в Україні в 1998 р. становила 188,3 грн. — 46,6 дол. США, 0,26 дол. за час, що в 15 разів нижче, ніж загально прийнята у світі межа бідності.

Ціна робочої сили в 8-10 разів нижче за середньосвітову1.

Заробітна плата, нижча за мінімальний споживчий бюджет, не може бути стимулом не тільки ефективної праці, а й праці взагалі, що зумовлює, поряд з іншими чинниками, постійне зростання витратності виробництва. Крім того, неможливість задовольнити навіть найнеобхідніші потреби за рахунок заробітної плати штовхає громадян до пошуку додаткових доходів, що ще більше знижує їхню віддачу на виробництві, а також призводить до постійного зростання неконтрольованої економіки.

Низька заробітна плата є однією з найвагоміших причин еміграції найбільш кваліфікованих працівників. З України щороку виїздять близько 10 тис. вчених, інженерно-технічних працівників та викладачів. Ці люди вивозять з собою не тільки знання і вміння, а й державні витрати на свою освіту. За методикою ООН, кожен спеціаліст, що покинув країну, забирає у суспільства близько 300 тис. дол. США. Тобто, Україна щорічно втрачає близько 3 млрд. дол. А коли настане час створювати власну нову промисловість, готувати кадри, держава змушена буде платити іноземним спеціалістам значно більше коштів, ніж мала б витратити на підтримку національних.

За останні сім років прибутки населення України зменшилися в 8 разів, у тому числі від заробітної плати в 12 разів, а середньомісячна пенсія зменшилася в 8 разів2.

На оплату товарів і послуг люди спрямовували гроші у 11 разів, а на заощадження в 40 разів менше ніж раніше, вони змушені сьогодні витрачати все зароблене і накопичене. І це при тому, що вартість основних продовольчих товарів і побутових послуг виросла в 3-5 рази3. В останні роки посилилась небезпечна тенденція затримання виплат заробітної плати. [24] [25] [26]

Більша частина боргу утворилася на підприємствах, в установах та організаціях недержавної форми власності, зокрема в колективних сільськогосподарських підприємствах акціонерних товариствах відкритого типу інших галузей. При цьому майже дві третини боргу припадає на промисловість та сільське господарство.

Заборгованість із виплат заробітної плати негативно позначається на спроможності населення оплачувати житлово-комунальні послуги. Не сплачує житлово-комунальні послуги кожен другий квартиронаймач;

— зменшення можливостей для легального заробітку, зростання рівня фактичного безробіття. При скороченні обсягів виробництва спостерігається небезпечна в криміногенному плані тенденція істотного скорочення кількості легальних робочих місць, втрати роботи, тобто легального засобу забезпечення існування значної кількості громадян. Серед кожних 100 безробітних, що перебували на обліку в службі зайнятості на початок 1999 року, 61% складали жінки, 31% — молодь у віці до 28 років та майже кожен третій, вивільнений у зв'язку зі змінами у виробництві.

Ще донедавна на одне робоче місце претендувало 3 чоловіка, а тепер у середньому по країні близько 14. У Києві майже 80% безробітних — це жінки. За соціальним становищем серед незайнятих на першому місці інтелігенція;

— стрімка поляризація населення за рівнем доходів. За результатами досліджень кількість осіб повністю забезпечених складає 10-12% від усього, здатних забезпечити собі і своїй родині пристойний рівень харчування та задоволення поточних потреб — 35-37%, таких, що знаходяться на межі виживання, тобто здатних за рівнем доходів якось прогодувати собі і родину — 45-46%. Решту ж становлять 10-15% осіб, які систематично недоїдають (одинокі особи літнього віку, інваліди тощо).

Потрібно визнати: у питаннях соціального розвитку ми не наближаємося, а навпаки, весь час віддаляємося від європейських цінностей. Якщо у чехії. Угорщині та Польщі доходи 10 відсотків найбагатіших сімей перевищують відповідні доходи у 4,5-5,5 раза, то у нас — більше як у 10 разів. І це без врахування того, що значна частина доходів багатих приховується у тіні. Така поляризація не лише не стимулює економічне зростання, а й суперечить принципам демократизації суспільства. це процеси, які взаємно виключають один одного1.

Бідність, безробіття, безпритульність, соціально-економічні контрасти — це умови, які усіма кримінологами визначаються як такі, що містять високий криміногенний потенціал.

Навіть фрагментарний аналіз соціально-економічного положення в Україні дає підставу зробити висновок про те, що ситуація в економіці і соціальній сфері України надзвичайно складна й обумовлена такими негативними чинниками:

1. Нездатність економіки України функціонувати без зовнішніх фінансових уливань.

2. Майже повна енергетична залежність від Росії, Туркменистану й інших країн СНД.

3. Майже суцільна тінізація господарської діяльності, що за оцінками різноманітних державних і суспільних структур дуже різняться і коливаються в діапазоні 40-60% ВВП1.

4. Втрата на якомусь етапі з боку держави керування державним сектором економіки.

5. Загострення соціальної напруженості в суспільстві, викликане черговим підвищенням вартості оплати за комунальні послуги, кризою на ринку нафтопродуктів, затримкою з виплатою заробітної плати, пенсій і стипендій тощо.

Вихід вітчизняного виробництва з системної кризи, освоєння підприємствами нових технологій та інновацій вимагають активізації інвестиційної діяльності. Для цього була розгорнута робота за такими напрямами:

— відтворення інвестиційної функції держави шляхом розробки і проведення нової амортизаційної політики, запровадження лізингових схем;

— залучення внутрішніх та іноземних інвестицій, передусім у виробничу сферу, зокрема шляхом приватизації та законодавчого забезпечення стабільної роботи інвесторів;

— підтримка макроекономічної стабільності як фундаментальної умови переорієнтації кредитної системи на потреби реального сектора економіки;

— формування привабливого для інвесторів середовища, у тому числі із створенням спеціальних економічних зон.

1.3.