ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ І КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Як же розглянутий інвестиційний клімат, виступаючий в ролі кримінологічних обставин, вплинув на сучасний інвестиційний процес в Україні?

Однією з головних причин кризового стану і підприємництва, і виробництва є дефіцит інвестицій, оскільки він призводить, по-перше, до падіння виробництва, по-друге, до нетехнологічності, неекономічності того, що провадиться, по-третє, до зниження зайнятості, по-четверте, до фізичного припинення діяльності підприємств через катастрофічний рівень зношеності основних фондів.

Загальною проблемою для таких країн, до яких відноситься й Україна, на різних етапах їх розвитку є те, що інвестиційна діяльність у роки реформ значною мірою визначаються нестачею власних коштів підприємств, зниження частини довгострокових кредитів, високими процентними ставками по кредитах, що залучаються, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень, а також низкою конкурентоспроможністю корпоративних цінних паперів на фінансових ринках. Акумулюючи підприємницький, державний і змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестицій ринків, а й динамізують інші факторні ринки і ринки товарів і послуг.

Стан інвестиційного процесу будь-якої країни, у тому числі й України, характеризується виробленою економічною наукою системою показників або індикаторів, що характеризують кількісні і якісні параметри цього процесу. Це показники частки України у світовому обсязі прямих іноземних інвестицій (наприклад, у Росії такий норматив на найближчі роки визначений на рівні 10%), співвідношення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, їхня структура, питома вага стосовно ВВП країни і загального обсягу капіталовкладень країни, обсяг іноземних інвестицій, розрахований на одного мешканця України і ряд інших, що дозволяють більш глибоко й об'єктивно оцінити процеси, що відбуваються, у сфері внутрішнього і зовнішнього інвестування.

За допомогою названих показників коротко охарактеризуємо сучасний стан внутрішніх і зовнішніх інвестицій в Україні. Об'єктом внутрішнього інвестиційної політики є накопичення національних капітальних ресурсів. Негативним наслідком зниження як абсолютних, так і відносних розмірів ВВП, — основного показника економічного розвитку, — є настання і поглиблення економічної кризи.

Обмеженість фінансових можливостей переважної більшості суб'єктів господарювання і бюджетів усіх рівнів призвели до зберігання тенденції, що склалася за останні роки щодо зменшення обсягів освоєння капіталовкладень і виконання підрядних робіт. Так, за даними Держкомстата України в 1997 р. капітальні вкладення в розвиток економіки України скоротилися в порівнянні з минулим роком на 7,5% (у 1996 р. на 20%), в об'єкти виробничого призначення на 5,8%. Капітальні вкладення на рік планувалися в обсязі 12,8 млрд. грн., було освоєно 10,4 млрд. грн., або 81,7% від передбачених на рік. При цьому капітальні вкладення в підприємства й організації приватної власності в 1997 р. склали 8,9% до загального обсягу капітальних вкладень у розвиток економіки України, колективної власності 42,9%, державної власності — 48,2% (суспільної 42,2%, комунальної — 6,0%)1.

Якщо в попередні роки бюджетні капіталовкладення складали більш одного третьої від загального обсягу внутрішніх інвестицій, або 4,5-5% від ВВП, то в 1996 р. їхній рівень знизився відповідно до 15,2% і 2,4%. У 1997 р. витрати на фінансування капіталовкладень у державному бюджеті не передбачалися2. Не виправдалися і надія на фінансування капіталовкладень у розмірі 500 млн. грн. (із них на капітальне будівництво — 350 грн.) за рахунок надходжень від приватизації державного майна. З цього джерела фактично в бюджет надійшло тільки біля 76 млн. грн. або 15% від планованого3. У країнах із розвинутою економікою заощадження населення є одним із найважливіших структурних елементів у складі національних заощаджень. Основним чинником, що визначає обсяги особистих заощаджень є рівень прибутку і динаміка споживання.

Таким чином, головним і основним джерелом інвестиційних ресурсів залишаються власні кошти підприємств і організацій, що склали 74% загального обсягу. Світовий досвід показує, що для ефективного функціонування економіки і відновлення основних фондів загальний обсяг інвестицій (внутрішні капіталовкладення й іноземні інвестиції) повинний бути в межах 19-25% від ВВП1. В Україні цей показник на початок 1998 р. склав приблизно 15%, тобто був далеко недостатнім не тільки для ефективного функціонування економіки, а й для простого відновлення основних фондів. Для порівняння відзначимо, що в 1995 р. внутрішні заощадження й інвестиції стосовно ВВП в Україні складали 5,6 і 8,9%, тоді як в Угорщині ці показники досягли відповідно 20,3 і 22,4%, у Польщі — 18,6 і 17%, Естонії 26,2 і 17,3%. Як бачимо, інвестиційна ситуація в Україні розвивається в умовах скорочення обсягів накопичення, істотного падіння його частини у ВВП, скорочення бюджетних капіталовкладень, слабкої інвестиційної мотивації приватних підприємницьких структур. У таких умовах масштабне залучення іноземного капіталу в розбудову національної економіки у формі кредитів, прямих і портфельних інвестицій має особливо велике значення.

Світовий досвід показує, що країни з перехідними економіками не в змозі вийти з економічної кризи без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій.

На сучасному етапі економічного розвитку прямі іноземні інвестиції є одним із найбільш ефективних засобів виключення вітчизняної економіки в систему міжнародного економічного співробітництва. Проте, використання іноземного капіталу — неоднозначний за своїми наслідками процес для країни одержувача, що характеризується взаємодією позитивних і негативних тенденцій. Йому, як і будь-якому соціально- економічному явищу, властиві внутрішній динамізм, що у свою чергу, пов'язаний із виникненням і реалізацією сукупності суперечливих інтересів суб'єктів різних рівнів, що будуть брати участь в інвестиційному співробітництві. Це економічні інтереси окремих країн, регіонів, міністерств, об'єднань, транснаціональних компаній, національних і спільних підприємства, що діють на двосторонній і багатосторонній основі. Таке співробітництво може як розширювати (за рахунок стимулювання більш ефективного використання обмежених ресурсів і збільшення їхньої кількості), так і обмежувати економічні можливості країни (як наслідок втручання в сферу дії несприятливих зовнішніх чинників). Не остання роль [31] у цьому належить протиріччям, пов'язаним з економічними аспектами взаємодії господарських суб'єктів узагалі. Крім того, при розгляді даної проблеми варто виходити з того, що стан інвестиційного ринку в цілому й окремих його складових характеризують такі його елементи, як попит, пропозиція, ціна, конкуренція. Співвідношення цих елементів (тобто ринкова інвестиційна кон'юнктура) постійно змінюється і формується під впливом множини різнорідних і різноспрямованих внутрішньоринкових і загальноекономічних чинників. Для класичної кон'юнктури ринку (у тому числі й інвестиційного) у цілому і для окремих його складових характерні такі чіткі стадії: підйом кон'юнктури, кон'юнктурний бум, ослаблення кон'юнктури, кон'юнктурне падіння.

Підйом кон'юнктури пов'язаний насамперед із підвищенням активності ринкових процесів і з пожвавленням економіки в цілому. ЇЇ прояви характеризуються зростанням обсягу попиту на об'єкти інвестування, підвищенням рівня цін на них, розвитком конкуренції інвестиційних посередників.

Аналіз інвестиційних процесів у світовій практиці за останні десятиліття свідчить про те, що переміщення капіталу відбувалося, у першу чергу, між країнами, що досягли високого рівня розвитку своєї економіки. Міжнародні інвестори не були схильні здійснювати значні вкладення в країни, що розвиваються, багато з яких характеризувалися великими обсягами зовнішнього боргу, загальною несприятливою економічною обстановкою, нестабільною політичною ситуацією й економічним законодавством. Сьогодні на світовому ринку попит на вільні інвестиційні ресурси значно перевищує пропозиції. З появою нових незалежних держав, у тому числі України, конкурентна боротьба на цьому ринку посилилася. Так, наприклад, у 1995 р. із загального обсягу прямих іноземних інвестицій на світовому ринку складових (за деякими оцінками 315 млрд. дол., а за деякими іншими оцінками — 180-200 млрд. дол.) 70% спрямовані в країни Південносхідної Азії. А на інші 100 країн, включаючи Україну і Росію, припадало лише 1% прямих іноземних інвестицій1.

У 90-ті роки лідером в імпорті підприємницького капіталу серед країн, що розвиваються, а також країн із перехідною економікою був Китай. В економіку Китаю в 1993 р. було вкладено 27 млрд. дол., у 1994 р. —

36 млрд. дол., у 1995 р. — більш 38 млрд. дол. Обсяг зовнішнього інвестування всіх країн, що розвиваються, складав у 1998 р. — 138,9 млрд. дол.1

Країнам Центральної і Східної Європи, а також країнам СНД за період із 1991 р. по 1995 р. вдалося одержати біля 64 млрд. дол. (у тому числі 22 млрд. дол. у 1995 р.) іноземних інвестицій, що були вкладені в 2500 проектів. Щорічне надходження капіталу в ці країни складає біля 2,6% світового імпорту підприємницьких інвестицій. Аналіз показує, що прямі іноземні інвестиції в ці країни зросли з 6,6 млрд. дол.

За останні роки Чехія зуміла залучити прямі іноземні інвестиції, загальним обсяг яких за деякими оцінками складає 25-27% ВВП, а сумарні довгострокові інвестиційні зобов'язання закордонних фірм по укладених контрактах у Казахстані оцінюються в більш, ніж 60 млрд. дол.2 До того ж обсяг прямих іноземних інвестицій в економіці країни вже перевищують 6 млрд. дол. США. Збільшення надходження іноземного капіталу в ці країни супроводжувався ростом ВВП.

Істотне значення має спрямованість використання прямих іноземних інвестицій. Велика частина їх у 1995 р. — 229 (із 315) млрд. дол. була пов'язана з об'єднанням і придбанням компаній. У Західної Європі, де цей процес відбувався найбільше активно 50 млрд. дол. потрапляє на продаж і 60 млрд. — на придбання компаній. Це підтверджує теза про те, що в розвинутих капіталістичних країнах покупка є головною формою придбання іноземних компаній.

Динаміка і розміри надходжень іноземних інвестицій в Україну достатньо скромні.

За оцінками експертів на сьогодні іноземні інвестиції, по-перше, не впливають на стан національної економіки, а, по-друге, суттєво не сприяють вирішенню задач, визначених як пріоритетні (реструктуризація економіки, технологічне відновлення виробництва, подолання залежності від імпортера та ін.).

На думку ряду економістів, Україна до моменту розпаду СРСР мала навряд чи найбільше вигідні стартові умови економічного росту і реформування національної економіки. Передбачалося, зокрема, що ще в 1994 році закордонні інвестиції в економіку України повинні були досягти рівня 1 млрд. дол. Проте, цим прогнозам не призначено було збутися. [32] [33]

У дійсності за даними Міністерства статистики України обсяг прямих іноземних інвестицій склав: у 1994 р. — лише 0,366, у 1995 р. — 0,75, у 1996 р. — 1,418, а в 1997 р. — 2,0538 млрд. дол.1 При цьому, розмір вилучених за 1997 р. період іноземними інвесторами коштів досяг майже 1/6 загального обсягу вкладення2. У 1997 р. частка України складала менше, ніж 0,5% загального обсягу світових прямих іноземних інвестицій[34] [35] [36]. За показниками обсягу іноземних інвестицій на душу населення — Україна в 1997 р. займала останнє місце серед східно-європейських країн (40 дол.). В Угорщині цей розмір склав 1500 дол., у Чехії — 400, в Естонії — 320, у Польщі — 110 дол.[37] В послідуючі роки розрив обсягу іноземних інвестицій став більш відчутним. Так, на кінець 1999 р. в розрахунку на душу населення, цей показник в Україні складав 54 дол. США, у Польщі — 724, а в Угорщині — 2673 дол. США[38].

Досвід трансформації економіки цих країн показує, що Польща, Угорщина і деякі інші країни почали одержувати багаті фінансові ін'єкції через 4-5 років після взятого курсу на перетворення економіки. Виходячи з того, що Україна почала проводити глибокі господарські перетворення в 1994 р. передбачалося, що пік інвестиційної «зацікавленості» із боку західних інвесторів до України може прийтися на кінець 1997-1998 рр. За умови, що до цього часу в країні складеться реальний сприятливий клімат для іноземних інвестицій: завершиться приватизація, у тому числі велика, складеться визначена банківська, страхова система, буде розширене питання про форму власності на землю, відпрацьована податкова політика. Проте ці розрахунки також не виправдалися. Усього на початок 2000 р. в Україну вкладали інвестиції 105 країн світу. Найбільші обсяги інвестування в її економіку здійснили резиденти-донори зі США — 589,5 млн. дол. (18% до загального обсягу), Нідерландів — 301 млн. дол. (9,3%), Німеччини — 229,5 млн. дол. (7,1%), Російської Федерації — 287,7 млн. дол. (8,9%), Великобританії — 243,4 млн. дол. (7,5%), Кіпру — 196,3 млн. дол. (6%)[39]. Збільшення капіталу нерезидентів відбувалося за рахунок грошових внесків, внесків у формі рухомого і нерухомого майна, нематеріальних активів, переоцінки капіталу, а також інших форм здійснення інвестицій.

Серед галузей української економіки найбільша кількість іноземних інвестицій вкладено в харчову промисловість (20,6% від загального обсягу), внутрішню торгівлю (16,4%), фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення (8,5%), машинобудування і металообробку (8,2%), хімічну промисловість (6,9%), будівництво (4,4%). На ці шість напрямків у цілому спрямовано 2/3 всіх іноземних інвестицій. Набагато менше, порівняно з іншими галузями народного господарства, іноземних інвестицій одержали медична промисловість і наука і наукове обслуговування (по 0,8%)!.

Спостерігається значна концентрація іноземних капіталовкладень по окремих регіонах України. У 1997 р. найбільші вкладення були здійснені в підприємства м. Києва — 29,9% до загального обсягу іноземних інвестицій, Київської області — 9,8%, Дніпропетровської області — 7,7%, Черкаської області — 6,5%, Одеської області — 6,1%. У цих адміністративно-територіальних утвореннях знаходиться 3/5 загальної кількості підприємств, у які були вкладені іноземні інвестиції. На них припадає і більш 2/3 загального обсягу іноземного капіталу[40] [41].

Наприклад, ЗАТ Чернігівський пивоварний комбінат «Десна» за останні два роки вклало в модернізацію цехів біля 9 млн. дол. інвестицій. Співробітництво з відомою бельгійською компанією «Інтербру» допомогло «Десні» у найкоротший термін кардинально обновити устаткування, збільшити асортимент продукції, що випускається, забезпечити технічно високий рівень виробництва напоїв, збільшити на 100 чол. кількість працюючих. Продукція комбінату за останній час не тільки завоювала десятки престижних золотих медалей, але й успішно завоювала ринок. На сьогодні це одне з найбільше рентабельних підприємств в Україні. Значним внеском у цьому відношенні стало створення в м. Луцьку спільного українсько- швейцарського підприємства — макаронної фабрики «Боніта», у яку бізнесменом швейцарської фірми «Боніта фуд корпорейшн» було вкладено більш 10 млн. дол. Продукція фабрики поки що розрахована на збут в Україні і країнах СНД. Проте, згодом, керівництво «Боніти» і іноземні інвестори планують вийти і на європейський ринок. Підставою для оптимістичних прогнозів є висока якість і порівняно низька вартість макаронів «Боніти». Ціна кілограмової упаковки ненабагато більше однієї гривні. Діяльність на Українському ринку однієї з найбільших міжнародних компаній «Філіп Моріс», що спеціалізується на випуску продуктів споживання для населення, переконливо відхиляє стереотипи про те, що Україна — зона підвищеного ризику для іноземних інвесторів. Виступаючи на зборах акціонерів «Харківської тютюнової фабрики» (ХТФ), генеральний представник компанії в Україні Харрі Ланглі заявив, що «Філіп Моріс» починає другий етап інвестування в ХТФ у розмірі 16 млн. дол. США. Це додатково до вже вкладеним на першому етапі 6 млн. дол. Визначальними чинниками, що вплинули на рішення компанії працювати в Україні, були саме політична стабільність і прогресивне законодавство. Вкладення інвестицій відповідно до рішення акціонерів здійснюється насамперед на модернізацію устаткування, поліпшення технологій і умов праці. Підприємство працює в три зміни з повним навантаженням, кількість зайнятих робітників зросла з 330 до 400 чол. Освоєння інвестицій дасть можливість «ХТБ» довести виробництво сигарет до 6,6 млрд. штук на рік, у тому числі таких всесвітньо відомих марок компаній як «Честерфілд», «Союз-Аполон», «Бонд» та ін. Необхідно відзначити, що введення в дію Законів України «Про деякі питання оподатковування підакцизних товарів» і «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби» дало можливість ліквідувати податкові пільги різноманітним добродійним фондам, що займалися доставкою в Україну сигарет, забезпечити значне надходження коштів у бюджет від імпорту тютюнових виробів і захисти вітчизняного виробника від іноземного конкурента.

Аналогічні позитивні приклади залучення іноземних інвестицій є й у деяких інших галузях народного господарства України.

У жовтні 1996 р. міжнародна торгова компанія «METALSRUSSLA Corp. Limited» (Гонконг) виграла некомерційний конкурс по продажі 40%-ного пакета акцій «Донецького металургійного заводу». Основною умовою конкурсу було вкласти протягом 2 років у модернізацію електросталеплавильного виробництва не менше 50 млн. дол. У квітні 1997 р., відповідно до укладеного договору купівлі-продажу, почався перший етап реалізації цього інвестиційного проекту, у ході якого корпорацією «METALSRUSSLA» вкладе в ДМЗ порядку 12 млн. дол. Донецький металургійний завод є одним із найстаріших підприємств України. Він складається з 7 основних цехів і спеціалізується на виробництві граничного чавуна, сортового й листового прокату, трубної заготівлі з вуглеродистих, конструкційних легірованих якісних і високоякісних марок стали. По різних показниках ДМЗ займає 4-7 місце в рейтингу найбільших металургійних підприємств України.

Як найбільш реальний і привабливий для ДМЗ стратегічний напрямок розвитку було вибрано електросталеливарне виробництво. Збільшення випуску електросталі відчиняє можливість ДМЗ більш ніж у п'ять разів збільшити об'єм виробництва вакуумірованої шарикопідшипникової сталі, основними споживачами якої є підприємства Росії і Білорусі. Повна реалізація інвестиційного проекту дозволить знизити собівартість металопродукції, що випускається. Тонна сталі, вироблена на ДМЗ буде коштувати не 200-290 дол. як зараз, а 150-155. Тим самим збільшення виробництва електросталі на 75-80% дозволить істотно розширити ринки збуту. Інвестиційний проект припускає, крім виробничої модернізації, ще фінансову й організаційну реконструкцію за участю найбільшої консал-тингової фірми «Cooper and Lybrand».

На сьогодні основний обсяг сталевого листа і заготівлі поставляється на експорт у дальнє зарубіжжя (до 42% загального обсягу виробництва, в основному в Південносхідну Азію), а також у країни СНД.

Прикладів появи на українському інвестиційному ринку стратегічних інвесторів все більше і більше.

1.4.