ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ США

Вихід багатьох країн із важкої економічної кризи шляхом створення й ефективного функціонування вільних економічних зон (ВЕЗ) усе більш одержує визнання і широке поширення в різних країнах.

Перші ЗЗТ, що створилися на основі Закону про зони зовнішньої торгівлі (1934), мали за мету глибше втягнути США у світову торгівлю шляхом розширення (за допомогою митних пільг) економічної активності на визначеної територіях, а також домогтися зниження рівня безробіття, масштаби якого в країні були надзвичайно великі в період «великої депресії». Відповідно до Закону у складі Міністерства торгівлі США був створений Комітет по зонах зовнішньої торгівлі, що займається розглядом і затвердженням заявок на організацію цих зон, а також регулює діяльність їхньої адміністрації.

Відповідно до існуючого законодавства ЗЗТ, що діють на території США, підрозділяються на зони загального призначення і спеціалізовані (субзони). Зони загального призначення знаходять поза межами юрисдикції митної служби США. Вони зіграли важливу роль у зростаючому обсязі торгівлі США, активізації діяльності іноземних корпорацій на внутрішньому ринку, у швидкому рості експертних операцій, що привело до створення в країні нової торгової інфраструктури. Вперше спеціалізовані зони виникнули в 1952 р. після внесення в Закон 1934 р. доповнення, що дозволяє створювати в загальних ЗЗТ промислові виробництва.

За останні 25 років у США спостерігався швидкий ріст кількості ЗЗТ: за 1975-1992 рр. число зон загального призначення збільшилася з 17 до 190, а спеціалізованих зон із 2 до 2591. Значному поширенню ВЕЗ сприяють у першу чергу різноманітні пільги, що даються компаніями (як місцевим, так і іноземним) діючих на їхній території. Головні з них такі:

— товари, що знаходяться в ЗЗТ, не обкладаються митами і з них не стягаються акцизні збори; приватна власність компаній або окремих осіб, що знаходиться на території зони, звільняється від стягування федерального і місцевого податків;

— товари, що експортуються із ЗЗТ у треті країни, не обкладаються митами, внутрішніми податками і не підлягають квотуванню;

— товари, експортовані з зони зовнішньої торгівлі, завдяки добре налагодженої на території системі охорони не потребують великих страхових витрат;

— митні процедури при експорті товарів із ЗЗТ зведені до мінімуму;

— імпорт товарів із ЗЗТ на територію США здійснюється відповідно до процедур, які дозволяють імпортеру сплачувати мито або на товар, що надійшов у ЗЗТ, або на іноземні компоненти, використовувані в процесі переробки.

Тим самим імпортеру дається право вибирати менше мито. Передбачено і ряд інших пільг і, зокрема, відстрочка сплати імпортних мит на період перебування іноземних товарів у межах ЗЗТ, що вкрай важливо для багатьох компаній.

Про масштаби й основні напрямки діяльності зон зовнішньої торгівлі США свідчать такі дані. У 1992 р. загальна вартість товарів, що були завезені і перероблені в ЗЗТ, досягла 93,8 млрд. дол. (у порівнянні з 102 млн. у 1970 р.), у тому числі в зонах загального призначення 10,7 млрд. і в спеціалізованих зонах 83,1 млрд. дол. Наприкінці 90-х років загальна вартість товарів, щорічно ввезених у ЗЗТ, склала вже 130-150 млрд. дол. У нинішній час у зонах зовнішньої торгівлі обох типів діє більш 2,8 тис. фірм, головним чином американських, а число зайнятих складає біля 320 тис. осіб. Таким чином, зони зовнішньої торгівлі, глибоко інтегровані в економіку країни, вносять помітний внесок у її соціально-економічний розвиток, насамперед стимулюючи американські компанії за допомогою пільгового податкового режиму виробництва в самих США різноманітні види готової продукції, більш конкурентноспроможні у порівнянні з іноземною продукцією, яка продається на американському ринку. Діяльність зон зовнішньої торгівлі також позитивно впливає на інвестиційний клімат у країні, протидіє тенденції скорочення робочих місць і сприяє росту зовнішньої торгівлі.

Підприємницькі зони (ПЗ) безпосередньо не пов'язані з обслуговуванням зовнішньої торгівлі. Вихідні поняття вільної зони тут розмиваються, тому що митні пільги відходять на другий план або взагалі відсутні, а основну роль грають різноманітні податкові, фінансові й адміністративні стимули. Підприємницькі зони виникли в США як породження неконсервативного варіанту регіональної політики, спрямованої на пожвавлення дрібного і середнього бізнесу в депресивних районах, головним чином у міських, шляхом надання підприємцям більшої свободи діяльності і значних фінансових пільг. Ці зони стали важливими центрами регіонального розвитку, заснованого на трьох «Д»: дерегламентація, дефіскализація і дебюрократизація.

Державна програма федеральних підприємницьких зон була прийнята в 1987 р. на основі Закону про житлове будівництво. Відповідно до цієї програми було створено 100 федеральних підприємницьких зон. На початку 90-х років була прийнята Конгресом США низка законів, спрямованих на підвищення ефективності створюваних ПЗ.

Для одержання статусу підприємницької зони район, що виділяється для цих цілей, повинен відповідати ряду вимог, найбільше важливі з яких такі: більш ніж 70% мешканців даного району повинні мати особистий або сімейний прибуток нижче 80% середнього прибутку мешканців даного міста або всієї країни; рівень безробіття в цьому районі повинний бути значно вище існуючого у всьому місті або всій країні. В даний час у 700 містах і приміських районах США діє понад 1400 підприємницьких зон федерального, штатного і місцевого рівнів. Швидке поширення цих зон пояснюється вже згадуваними економічними й іншими пільгами, наданими діючим на їхній території американським компаніям для розвитку виробництва і збільшення зайнятості. На федеральному рівні — це 5% знижка на податки, сплачувані при будівельних і ремонтних роботах, податкові знижки підприємствам за кожного додатково прийнятого на роботу, скасування податку на збільшення вартості капіталу. На рівні різних штатів — це п'ятидесятивідсоткова знижка на прибуток підприємства.

Функціонування підприємницьких зон сприяє також скороченню бюджетних асигнувань на різноманітні соціальні програми для проживаючих у них і поступовому збільшенню податкових надходжень у бюджети різноманітних рівнів у результаті пожвавлення економічної діяльності і збільшення числа зайнятих.

Технологічні парки заявили про себе як про нову ефективну форму інтеграції науки і виробництва. Звичайно вони являють собою територі- ально-згруповану сукупність наукових лабораторій і виробничих потужностей, зданих в оренду на пільгових умовах венчурним фірмам, зайнятим комерційним освоєнням перспективних наукових і технологічних нововведень і ідей. На відміну від вільної торгівлі і підприємницьких зон для створення технологічних парків звичайно не потрібно дозволу того або іншого урядового органа. Переважна частина парків не одержує будь- яких привілеїв від державних органів, визначені переваги мають лише фірми, що діють у високотехнологічних галузях національної економіки на основі федеральних контрактів (в основному в області оборонної промисловості). Про роль, що грають технологічні парки в економіці США, свідчить той факт, що в 1995 р. Силіконова долина, що вважається центром високотехнологічної індустрії, залучила 1,29 млрд. дол. (більш 20%) із загальної суми в 6,1 млрд. дол. загальних інвестицій, вкладених у всі промислові підприємства США.