РОЛЬ ВНУТРІШНІХ ДЖЕРЕЛ ІНВЕСТУВАННЯ ЕКОНОМІКИ. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Аналіз показує, що уряд не використовує повною мірою наявні можливості для мобілізації внутрішніх джерел для інвестування економіки. Причому, якщо можливості інвестування за рахунок внутрішніх джерел спочатку просто не приймалися за увагу, то потім було, по суті, зроблене все можливе для ліквідації самої цієї можливості внутрішнього інвестування.

1. У країні дуже гостро постає питання про посилення керування державним сектором економіки. Воно викликано тим, що протягом останніх років значна частина державного майна виявилася поза державним впливом. Зокрема, у 1997 р. акціонерні товариства, що мають значну державну частину акцій, одержали 4,5 млрд. грн. прибутку, із них 3 млрд. — чистого прибутку. Проте, на дивіденди було спрямовано тільки 66 млн., із них у державний бюджет по перерахуванню лише 20 млн. грн. Таким чином, держава не одержала біля 3 млрд. грошових надходжень у вигляді дивідендів, що могли бути інвестовані в економіку України1.

2. Ненадходження по тих же причинах коштів у державний бюджет, виручених від державної власності. Так, відповідно до даних Фонду державного майна України, за останні роки було продано державної власності на 120 млрд. грн. З них надійшло в державний бюджет менше 1 млрд.2, що свідчить про те, що держава цілком загубила контроль над своєю власністю.

3. Невикористання національної і вільно конвертованої валюти, що незаконно знаходяться на рахунках закордонних банків і працюючих на розвиток економіки й інших держав. 12 травня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про ліцензування і квотування товарів, вивозимих за межі України», відповідно до якої тільки протягом одного року було видано біля 1,5 тис.

4. Слабке використання тимчасово вільних коштів населення і підприємств. Мудрість державної політики в період подолання депресії зводиться до уміння мобілізувати заощадження і звернути їх в інвестиції. Саме це було одним з основоположних моментів економічної політики, що принесла успіх ряду країн південносхідної Азії. За деякими оцінками розміри коштів, що знаходяться на руках населення, складають 10-15 млрд. дол. У значній мірі вони обслуговують тіньовий оборот. Викликає, наприклад, подив, чому депозитна ставка Ощадного банку, що має відділення практично у всіх населених пунктах України, протягом тривалого часу утримується на рівні 5%, тоді як в інших банках складають 30-35%, хоча останнім часом вона і підвищилася до 25%.Чи не було це результатом якої змови, свідомо спрямованої на обмеження ресурсів1.

5. Не менше гострою залишається проблема нецільового використання господарськими структурами державних кредитів, злочинного зазіхання на них, незаконного використання бюджетних коштів, недостач, заниження і приховування належних бюджетних платежів, податків.

У 1998 році Державною контрольно-ревізійною службою в Україні перевірено 60,6 тис. підприємств, заснувань і організацій, у кожному третьому (у бюджетних установах і організаціях, у кожному другому) із перевірених виявлені факти нецільового або незаконного використання бюджетних коштів, розкрадань матеріальних цінностей і коштів, ухилення від сплати податків і інші порушення фінансової дисципліни на загальну суму 3 млрд.

Найбільші суми незаконного нецільового використання бюджетних коштів виявлені в бюджетних установах і організаціях у 1998 р. у Донецькій області (38,2 млн. грн.); Дніпропетровській — (12,8 млн. грн.), Луганській — (8,4 млн. грн.), Харківській — 3,7 млн. грн.), і в м. Києві — (13,8 млн. грн.), а також на об'єктах Мінвуглепрому — 82,2 млн. грн., Мінагропрома — 41,0 млн. грн., Мінпромполітики — 33,1 млн. грн., Міністерства транспорту — 32,3 млн. грн. і деяких інших Міністерствах і відомствах. [65] [66]

Таке стало можливим у наслідок того, що проблемою контролю за використанням бюджетних коштів, за винятком правоохоронних органів і Державної контрольно-ревізійної служби, ніхто конкретно не займається.

6. Необгрунтоване покриття урядом платежів по іноземних кредитах, а також безгосподарність і нераціональне ведення справ окремими господарськими суб'єктами. Так, наприклад, із 1992 по 1997 р. оформлено й отримано суб'єктами підприємницької діяльності іноземних кредитів під гарантії уряду на суму біля 2 млрд. дол., причому 60% цієї суми (1,2 млрд. дол.) заздалегідь планувалося і покривалося за рахунок державного бюджету1. Примітним є те, що за зазначений період підприємства повинні були оплатити 300 млн. дол., а фактично оплатили лише 70, а різницю в 230 млн. дол. було покрито за рахунок державного бюджету. У цьому зв'язку не можна не погодитися з думкою деяких спеціалістів, які вважають, що якщо за 6 років в Україну надійшло лише 2 млрд. прямих іноземних інвестицій то, наприклад, біля 1,6 млрд. щорічно витрачається населенням тільки на придбання нових і подержаних іноземних автомобілів і ще приблизно стільки ж на автозапчастини. Таким чином, при річній ємності внутрішнього авторинку в 3-3,5 млрд. і вже наявній технологічній базі давно варто було б подбати про налагодження власної автоіндустрії, проте, цього не сталось2.

7. Невикористання фінансових і інших можливостей окремих підприємств і цілих галузей, що можуть бути задіяні в інвестиційному процесі. В Україні триває процес накопичення капіталу. До приватних рук передано високорентабельні виробництва й галузі, які в інших країнах дають понад 50 відсотків надходжень до держбюджету. Це виробництво тютюнової та лікеро-горілчаної продукції, торгівля енергоносіями, корисними копалинами, сировиною. Економісти підрахували: 8 мільярдів гривень може принести держмонополія на лікеро-горілчані вироби, ще 2 мільярди — то саме на тютюнові вироби, 24 мільярди дає транзит товарів територією України (за даними європейських спеціалістів), митниця — 4 мільярди гривень на рік. Усунення посередників під час продажу енергоносіїв — ще 4 мільярди. Складіть усе разом і вийде майже два річних бюджети України — 42 мільярди на рік3.

Окрім цього значна частина неконтрольованої економіки пов'язана з імпортом товарів народного споживання. Внаслідок цього Україна, [67] [68] [69] замість того щоб здійснювати реконструкцію власної легкої та харчової промисловості, сільськогосподарського виробництва, підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції, сприяє розвитку товаровиробників інших країн світу. І часто не тому, що їхні товари якісніші, а тому що дешевші. Оскільки при обмеженій купівельній спроможності саме ціна, а не патріотизм є вирішальним аргументом при купівлі.

8. Недостатньо використовуються кошти, що надходять як оплата за оренду нерухомого майна. Перевірками, проведеними на 5010 підприємствах, в установах і організаціях, щодо дотримання чинного законодавства при наданні в оренду нерухомого майна у двох третинах (на 3776) виявлено факти порушень встановленого порядку на загальну суму понад 18 млн. грн., що призвело до незаконних витрат бюджетних коштів на 838 підприємствах, в установах і організаціях на суму понад 3 млн. грн.

9. У країні широке поширення одержав правовий і фаховий нігілізм, безгосподарність і безвідповідальність, а також корупція і розкрадання державного майна, у тому числі при активній участі високопоставлених державних чиновників, чим завдається величезний матеріальний і моральний збиток країні.

Замість того, щоб давати надходження до бюджету, цей комплекс став головним боржником, його підприємства у 1998 р. не додали до бюджету понад 3,7 млрд. грн. Це практично стільки, скільки держава повинна була заплатити бюджетникам — вчителям, лікарям, відрахувати на пенсії, інші соціальні виплати.

Тільки один Миколаївський глиноземний завод може істотно поповнювати держбюджет, а натомість уряд змушений приймати рішення дати дотацію, профінансувати це підприємство.

На жаль, безгосподарність, безвідповідальність у країні досягла таких розмірів, що навіть учинення розкрадань в особливо значних розмірах і розпродаж за безцінь керівниками Чорноморського пароплавства 232 із 4000 кораблів, що ще нещодавно були б одним з основним джерел валютних надходжень у країну, не одержали суспільного осуду, адекватного зробленому злочину.

Велику шкоду інвестиціям спричиняє практика надання різних пільг в оподаткуванні. На початок 1999 р. загальна сума пільг досягла 30 млрд. гривень, а на протязі року законодавчими актами її було збільшено ще на 3,4 млрд. Пільги надаються нерідко без усякого обгрунтування. Кількість суб’єктів-пільговиків перевищує 100 тисяч1. [70]

Таким чином, усе викладене свідчить про відсутність в Україні необхідних передумов, а також діючої комплексної програми, що передбачає концентрацію бюджетних, амортизаційних і кредитних ресурсів, а також зовнішніх інвестицій для спрямування на розвиток пріоритетних галузей економіки. В Україні до таких умов можна віднести, зокрема, такі: 1) висо- котехнологічні і наукомісткі галузі: літако- і машинобудування, порошкова металургія, надтверді матеріали, кераміка, електрозварювальні технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс патентно- лізингова торгівля, ноу-хау, інжиніринг, сфера послуг, особливо туризм; 2) видобувні і металургійні галузі: кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат, що мають стабільний попит на світових ринках; 3) виробництво товарів народного споживання; 4) конверсію; 5) незавершене виробництво; 6) надлишкові потужності в ряді секторі (чорна металургія, виробництво цукру і цементу, суднобудування і т.д.; 7) малий бізнес; 8) інфраструктура, пов'язана з валютними надходженнями.

На сучасному етапі дуже актуальними для України є проблеми масштабів (обсягів) ресурсів концентрації і структури інвестиційної діяльності. Концентруючи іноземні інвестиційні засоби на зазначених вище галузях і виробництвах цілком реально домогтися позитивних змін і закласти основу для формування позитивних довгострокових тенденцій розвитку національної економіки. На думку цього автора, напрямки реформування державного інвестиційної політики повинні охоплювати аспекти, основні з яких, крім зазначених, є такі: 1) створення привабливого інвестиційного клімату для іноземних і вітчизняних інвесторів; 2) орієнтація на середньо і довгострокові капіталовкладення в національну економіку; 3) легалізація тіньової економіки і залучення приватних заощаджень населення; 4) реформування системи оподатковування і деякі інші аспекти.