ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ПОЛЬЩІ
Реформа польської економіки почата в 1990 році колишнім міністром фінансів Л. Бальцеровичем під назвою «шокової терапії» або «великого удару» і включає такі заходи, як лібералізація цін, ринку, робочої сили й експорту, реформа системи оподатковування, скорочення дефіциту бюджету, приватизація, формування ринку капіталів і обмежувальної грошово-кредитної політики, вже через два роки дозволила країні поступово виходити з кризової зони.
У 1992 р. приріст ВВП склав +2,6%; у 1993 р. — +3,8%; у 1994 р. — +6,0%; у 1995 — +5,5%. Темпи росту ВВП останніх двох років збереглися і у наступні роки. З січня 1992 р. майже ті ж реформи почав Є. Гайдар, але Росія дотепер не вибралася з економічного провалу, та й найближчі перспективи в неї не занадто райдужні. Україна не має величезних сировинних запасів, як у східного сусіда, і тому виявилася в ще більш складному становищі1.Дослідники відзначають, що Л. Бальцерович, зневажаючи такими вирішальними компонентами як близькість вихідних економічних і політичних умов не бачить корінних відмінностей між умовами проведення реформ у республіках колишнього СРСР і колишній стан Східної Європи. У своїй книзі «Соціалізм, капіталізм і трансформація», виданої в 1995 р., Л. Бальцерович обгрунтував головну ідею — радикального підходу до реформування соціалізму, цілком відкинувши, як неспроможний, еволюційний підхід.
Тим часом, як відомо, реформам Л. Бальцеровича передував десятирічний економічний спад і якщо ми уважно придивимося до соціалістичної [92]
Польщі, то поряд із значними і середніми держпідприємствами виявимо тут приватне сільське господарство і значний приватний сектор торгівлі і побутового обслуговування. Крім того, ще при соціалізмі поляки могли працювати за кордоном і потім відкривати валютні рахунки в банках. До початку 1990 р. на подібних рахунках нараховувалося 2-3 млрд. доларів і ще стільки ж на руках.
Тому коли в результаті лібералізації цін на полках магазинів з'явилися товари, що подорожчали, чимало поляків мали можливість їх купувати. В Україні ж гіперінфляція, погасивши грошову «заначку» у рублях, різко понизила купівельну спроможність населення і призвела до катастрофічного спаду виробництва і збуту вітчизняної продукції.Достатньо показовим є з цього погляду, бурхливий ріст приватного сектора. За чотири роки в Польщі з'явилося більш 2 млн. приватних компаній, які, не вимагаючи ніякого фінансування з боку держави, дуже чуттєво сприяють підвищенню рівня життя. Приватний сектор набув непоганих характеристик: ріст продуктивності праці достатньо стабільний і в 1995 р. досяг 15%, і якість виробленого товару все більше відповідає світовим стандартам, що дозволило 200 тис. компаніям вийти на зовнішній ринок (у 1990 р. у Польщі нараховувалося більш 200 компаній-експорте- рів). Обсяг експорту торік виростив на 37% і досяг 16,6 млрд. дол. За останні роки Польща стала серйозним експортером сільськогосподарської продукції, 36% якої експортується в Україну. Значно зріс і приток іноземного капіталу, що склав 21 мільярд доларів США.
Що ж стало причиною яскравого успіху польських реформ?
Спеціалісти наголошують, що ключовим чинником зламу на краще в польській економіці на межі 1993-1994 років стала програма дій уряду, запропонована міністром фінансів нового уряду Польщі, першим віце- прем'єром Гжегожем Колодком та прийнята сеймом у квітні 1994 року1.
Вона вчасно зайняла місце шокотерапії, вдало підхопила виниклі тенденції до макроекономічного налагодження та вправно спрямувала їх у потрібне русло.
Програма, що одержала назву «Стратегія для Польщі», не є господарським планом, не ставить конкретних завдань та доручень. Це — середньо- та довгострокові зобов'язання уряду щодо економічної політики, які встановлюють послідовність і цілеспрямованість його економічної стратегії, чим одночасно дають економічним суб'єктам інформацію про те, в якому макроекономічному середовищі вони функціонуватимуть.
Останнє дає фірмам фундамент для побудови своїх економічних стратегій, які враховуватимуть заплановані зміни в податковому, митному законодавстві, інвестиційну політику та її пріоритети тощо.«Стратегія для Польщі» має за орієнтир зниження суспільної ціни реформ, висуваючи концепцію «збалансованого розвитку»: зростання у 1994-1997 рр. ВВП на 22% при макроекономічній стабілізації, збільшенні реальної заробітної плати на 11% та скороченні безробіття. Вона формулює 14 вузлових програм: трудове партнерство та регулювання заробітної плати; реформа соціального забезпечення; протидія безробіттю; управління держмайном та перетворення власності; середньострокова фінансова стратегія; розвиток та реформа фінансового сектора; безпека господарського обороту та абсорбція «тіньової економіки»; міжнародна конкурентоспроможність; екологія; житлове будівництво; інтеграція до ЄС.
Перш за все, в кожній з програм встановлено чіткий діагноз теперішнього стану проблеми, виходячи з якого визначено цілі, засоби їх досягнення, загрози, що можуть виникнути в процесі цього, та головний критерій використання програми, який розкриває, власне, її кінцеву мету. На відміну від програми дій, скажімо, українського уряду, розділи польської «Стратегії...» значно менш конкретизовані, але жорстко структуровані та підпорядковані єдиному орієнтиру.
У програмі проголошувалося продовження застосовуваних попереднім урядом фіскальних обмежень, курсу на скорочення дефіциту бюджету до 2-3% ВВП у 1997 р., жорсткої грошової політики, лібералізації торгівлі та цін, подальшої приватизації, однак ці та інші заходи ринкової трансформації вживаються тепер у певній визначеній узгодженій послідовності як засоби, зорієнтовані на досягнення поставленої мети побудови розвиненої ринкової економіки мінімальною соціальною ціною. Отже, новий уряд Польщі переорієнтував трансформаційний процес із стихійної руйнації командної економіки на свідоме формування ринкової економіки.
У програмі мужньо визнано, що попередній уряд приділяв непропорційно велику увагу проблемам приватизації і неналежну увагу поліпшенню управління держпідприємствами1.
Тому проголошено курс на планомірну реорганізацію державного сектора замість його стихійної деструкції. Якщо раніше приватні підприємства перебували у кращих умовах, порівняно з державними, то тепер їхнє ста новище зрівнялося. Здійснюється комерціалізація та приватизація управління на держпідприємствах.Власне приватизація з 1994 р. була зорієнтована, перш за все, на передачу управління з метою підвищення ефективності підприємств та забезпечення доходу державного бюджету від приватизації для покриття дефіциту. У зв'язку з цим як виконавчий критерій «приватизаційного блоку» програми визначено не кількість приватизованих фірм, як це зроблено, наприклад, в українській програмі, а саме реальне поліпшення показників рентабельності підприємств. При цьому уряд зберігає за собою право в ході приватизації виставляти новому власникові певні умови стосовно збереження чи збільшення числа робочих місць, інші умови використання колишнього держмайна.
Важливо зазначити, що незважаючи на те, що в 1996 р. приватним сектором Польщі вироблялося майже 60% ВВП, значна частина приватних підприємств виникла не в результаті приватизації, а як нові господарські інвестиції. Отже, фінансові ресурси використовувалися в цих випадках на збільшення загального економічного потенціалу країни, а не на непродуктивну зміну форми власності та наступне «проїдання» коштів через держбюджет.
Як уже відзначалося, країни Східної Європи, що переживають зростання економіки, не бачать у цьому вирішальної значимості прямих іноземних інвестицій. Польща одержала прямих іноземних інвестицій на душу населення менше, у порівнянні з Угорщиною, Словенією і Чехією, має меншу питому вагу ПІІ у ВВП, проте серед них демонструє найбільше стабільне нарощування виробництва й активізацію інвестування в основний капітал. При цьому варто підкреслити, що економічний підйом Польщі здійснювався не в результаті використання внутрішніх заощаджень і іноземних інвестицій, а засобів підприємств внаслідок підвищення продуктивності праці, помірного збільшення заробітної плати і відпускних цін, що знаходяться в нерозривному зв'язку зі створенням ефективного господарського механізму.
В Польщі, яка серед перших розпочала ринкову трансформацію, в останні роки відбувається якісна зміна економічної політики: зсув у напрямку прагматичного підходу до макроекономічних показників, зміщення уваги з макро- на мікрорівень. Уряд фактично позбувся ідеологізації економічної політики, яка проявлялася в абсолютизації нормативів інфляції, дефіциту бюджету, обсягів приватизації тощо, і почав розглядати ці та інші показники як інструменти в досягненні власних стратегічних цілей. Розвиток первинної ланки економіки — вітчизняного товаровиробника — головна з таких цілей.
Отже, цілісність та послідовність стратегії уряду Польщі полягає в урахуванні інтересів більшості економічних суб'єктів, надання їм можливості творити власну економічну стратегію та орієнтуванні її у вигідному для держави напрямку. За відсутності такої цілісності в перехідній економіці України очікувати формування ефективної ринкової економіки, яка, власне, і є системою взаємовідносин економічних суб'єктів, марно[93].
Викладене щодо трансформації польської економіки дає, як нам вважається, підставу зробити висновок про те, що:
1) на створення відповідних інститутів і визрівання переходу до ринкової економіки йде до десятиріччя; після п'ятьох років переходу багатьох країн від соціалістичного до відмінного від нього ладу можна констатувати, що немає фатальної необхідності почати цей шлях руйнівним спадом виробництва і соціально-економічних потрясінь;
2) поки країна здає іспит на «нове мислення», життєвий рівень населення не може не впасти в тієї або іншій мірі. Сьогодні в країні в статусі безробітних перебуває 13,5% (1993 р. — 14%) робочої сили і майже третина населення знаходиться за рисою бідності. Як показали проведені соціологічні дослідження, половина поляків вважає, що в результаті відбувшихся змін економіка країни і їхня особистаї ситуація погіршилася, і тільки 30% населення підтверджують, що зміни відбулися в кращу сторону. Є підстави думати, що це пов'язано, у першу чергу, із соціальним розшаруванням населення, що продовжуються: торік прибутки найбідні- ших сімей виростили на 24%, тоді, як багатих на 36%, узагалі ж польська модель споживання залишається типовою для бідних країн, тому що поляки витрачають на харчування більш чверті свого прибутку, замість 15%, характерних для розвитих країн; з історичного минулого і теперішніх вітчизняних реалій випливає, що головним і вирішальним елементом будь-якої модернізації є держава. При цьому держава повинна повернутися в ті сфери економіки, де ринкові свободи поки не працюють і на місці інсти- туціонального вакууму виникли корпоративно-кримінальні співтовариства.
4.3.