ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА КИТАЮ
Процес економічних перетворень і реформ у Китаї почався наприкінці 1978 р. з ініціативи лідера КПК Ден Сяопіна, що запропонував нову концепцію формування економічного порядку. Концепція передбачала відкритість економіки, її прискорена капіталізація, нові організаційно- правові форми і структури, залучення в особливо великих розмірах іноземного капіталу — який є вирішальними чинниками економічного росту і розвитку на тривалу перспективу.
У Китаї зробили свій вибір і намітили свою стратегію і тактику дій. Вони складаються в тому, що під час проведення в життя доктрини відкритості необхідно спиратися на власні сили, використання місцевих умов і особливостей для пошуку форм, методів і засобів економічної реформи. Був названий і початковий період реформ тривалістю в 25 років. Відзначимо, що будували соціалізм у Китаї 29 років, а на його трансформацію в багатоукладну соціально орієнтовану ринкову економіку відкритого типу приділялося 45 років. У 1987 р. було намічено три етапи економічних реформ і модернізацій:
— на першому — збільшити валовий внутрішній продукт у два рази в порівнянні з 1980 р. і забезпечити цілком населення одягом і продуктами харчування;
— на другому — домогтися до кінця сторіччя (2000 р.) 4-х разового збільшення ВВП у порівнянні з 1980 р. і підняти добробут народу на рівень середньої заможності;
— на третьому — приблизно середина цього сторіччя, в основному закінчити модернізацію країни і довести показник ВВП на душу населення до рівня розвинутих країн.
Ціль першого етапу була досягнута до кінця 1980 р. другого — вже до
1995 р., замість планованого 2000 р.1
Щодо феноменальних успіхів Китайської Народної Республіки в пере-будові економічної системи говорять і пишуть дуже багато. За період з 1979 по 1995 рр. середньорічний пріоритет ВВП у Китаї склав 9,86%, а в
1996 р. у порівнянні з 1995 р. — 12,2%.
За абсолютним показником виробництва ряду найважливіших видів промислової і сільськогосподарської продукції Китай вийшов на перше місце у світі[98] [99]. У результаті правильної політики реформ вже в даний час Китай спроможний, спираючись на власні сили, робити комплексне устаткування для гірничодобувних, енергетичних, металургійних, хімічних, автомобільних, суднобудівних підприємств великої індустрії. Китай має одну із самих масштабних у світі програм розвитку таких наукомісткий галузей, як авіаційна і ракетно-космічна.Характерно, що якщо для збільшення в два рази обсягів виробництва на душу населення Великобританії, починаючи з 1780 р., знадобилось 58 років, США — 47 (із 1839 р.), Бразилії — 18, Індонезії — 17, а Південної Кореї — 11 років, то Китай досяг цих результатів за 10 років. Потрібно враховувати, що маючи третю по площі (9,6 млн. км2) територію після Росії і Канади, але найбільше у світі кількість населення — 1 млрд. 211 млн. чоловік і тільки 7% орної землі — 94,01 млн. га (0,078 га на кожного мешканця), у Китаї лише 5% населення мешкає за рисою бідності. (У нас за рисою бідності — більш ніж 80% із 50 млн. населення й орної землі на душу населення припадає 0,815 га). За 16 років реформ середній прибуток сільського жителя збільшився в 19,6 разів, а міського — у 7,7 разів. Середня житлоплоща на одного мешканця міста складає 10,8 м2 (у 1978 р. — 3,6). Це при тій умові, що населення країни за цей період зросло майже на 400 млн. чоловік. Особлива турбота уряду — бюджетні асигнування на науку, культуру й охорону здоров'я.
Починаючи з 1992 р. витрати на науку, культуру й охорону здоров'я залучають сумарні витрати країни на оборону й утримання державного апарата. Це в країні, що має повний ядерний цикл і аерокосмічні збройні сили1.
За повоєнні роки Китаю вдалося також подвоїти середню тривалість життя з 35 до 72 років для чоловіків і 82 років для жінок.
З 1978 р. Китай поклав початок політики відкритості країни зовнішньому світу, що у засобах масової інформації одержали назву «політики відкритих дверей».
Ця політика має декілька форм, загальними для них є залучення в Китай іноземного капіталу і сучасних промислових технологій. Однієї з форм було створення чотирьох «особливих економічних зон» у південно-східних провінціях і п'ятої на острові Хайнань. Так, наприклад, починаючи з 1990 р. на території спеціальної економічної зони Подун було реалізовано 4 600 проектів за участю іноземних інвесторів. На липень 1997 р. загальна сума інвестицій склала 21,6 мільярда доларів США, 14 мільярдів з них надійшли з-за рубежу. Цікаво, що інвестори Подуна представляють 60 країн, усі п'ять континентів. Рекордсмени серед них є бізнесмени Гонконгу — 37,8% капіталовкладень, на другому місці —Японія — 15,8%, далі — США, Сінгапур, навіть Тайвань. За сімнадцять років, відколи існує ОЕЗ Шеньчжень, її валовий внутрішній продукт зростав щороку в середньому на 34 відсотки і склав за 1996 рік 22,1 мільярда доларів США. За цим показником Шеньчжень, якого в 1980-ому році ще не було на карті, сьогодні вийшов на шосте місце серед усіх китайських міст. А за постачаннями продукції на експорт йому ось вже чотири роки немає рівних у Піднебесній. Головна особливість цих зон складалася в тому, що вони були відкриті як для зовнішніх, так і для внутрішніх інвестицій. У кожній із цих зон, з урахуванням місцевих особливостей, створені сприятливі умови для залучення значного іноземного капіталу на тривалі терміни. Закордонні інвестиції повинні в обов'язковому порядку йти у формі нової техніки й устаткуванні, технологій, сучасного фінансового і виробничого менеджменту. Не менше як 70% зробленої при цьому продукції повинно реалізуватися на зовнішньому ринку.
У створених зонах держава побудувала необхідну для іноземців інфраструктуру і ввело для них істотні пільги. Податок із прибутку знижений у 10 разів проти чинного в Китаї. Єдиний торгово-промисловий податок складає 15% від тарифної ставки, немає експортно-імпортних мит. Якщо інвестиції здійснювалися терміном не менше чим 10 років, то інвестор одержує дуже великі пільги в оподатковуванні.
Податок із прибутку підприємства оподатковується через два роки після початку роботи. Протягом п'ятьох років він складає 50% від ставки для аналогічних підприємств поза ОЕЗ.Слід зазначити, що уряд Китаю надав великі пільги тим підприємствам із внутрішніх районів, що інвестують свій прибуток у розвиток інфраструктури ОЕЗ. Ці підприємства протягом п'ятьох років після одержання прибутку звільняються від сплати податку з прибутку, мають митні пільги щодо експорту своєї продукції до імпорту засобів виробництва, оргтехніки і канцелярські товари. За період існування особливих економічних районів центральні органи Китаю не змінювали для них «правил гри» залишалися вірними обраному курсу і даному слову.
Створення безмитних зон — нова організаційна форма з метою подальшого розвитку й удосконалювання зовнішньоекономічних зв'язків, відкритості, притягнення іноземних інвестицій. У таких зонах розвивається промисловість, що відпрацьовує, діє особлива митна політика, спрощений візовий контроль і правила перебування іноземців. У 1990 р. у країні було створено 13 таких зон. Крім того, починаючи з 1992 р. у країні було створено 32 зони техніко-економічного освоєння нових і високих технологій державного значення. Залучення інвестицій у спільні китайсько-іноземні підприємства або створення підприємства за участю тільки іноземного капіталу як окрема форма політики відкритих дверей сьогодні вже не обмежується межами спеціально створених зон, де функціонують різні типи підприємств: державні, колективні, спільні і підприємства з 100% іноземним капіталом. Такі підприємства можуть бути створені на території усього Китаю, причому пільги подають місцеві влади в залежності від освоєння новими підприємствами заявленої продукції. В даний час у Китаї діє 20 тис. таких підприємств різних потужностей, переважно в сфері матеріального виробництва.
У Китаї швидкими темпами йде розвиток зовнішньої торгівлі. Головним принципом тут є — торгувати з усіма, не звертаючи уваги на політичні і соціально-економічні відмінності партнерів.
Китай при цьому постійно збільшує частину торгової продукції у своєму експорті, насамперед машинобудуванні і електроенергетики, скорочуючи одночасно вивіз сировини і продуктів сільського господарства.Найбільше вагомими торговими партнерами Китаю сьогодні є Японія, США, Гонконг, Німеччина і країни Південносхідної Азії. Частина Китаю в загальному обсязі світової торгівлі досягла понад 4% і країна знаходиться на почесному 10 місці у світовому торговому обороті.
За даними української сторони товарооборот між нами і КНР останніми роками тримається на досить високому рівні і має тенденцію до зростання. В 1997 г. він склав 846,4 млн. дол., а за 9 місяців в 1998 г. вже 955,3 млн. дол. США.
І українська, і китайська сторони виявляють готовність до спільного будівництва великих іригаційних та гідроенергетичних об'єктів, організації СП в металургійній, машинобудівній, радіотехнічній, електронній, деревообробній, легкій та текстильній промисловості. Україна готова поставляти в Китай трактори великої та середньої потужності (щорічна потреба КНР перевищує 80 тис. штук), кукурудзозбиральні комбайни, екскаватори, дизельні двигуни, автомобілі КРАЗ, літаки, риболовецькі та військові судна, рибопереробне обладнання та багато іншої продукції. Україна може спільно виробляти і поставляти до КНР електровози, тепловози, дизель-поїзди в таких обсягах, в яких потребує китайська сторона. У перспективі ми готові продавати Китаю літаки АН-140 і АН-70, транспортні АН-32 і протипожежний АН-32П. Це найновіші зразки літаків, що не поступаються світовим аналогам і навіть багато в чому їх перевершують.
У найближчі роки в Китаї планується спорудити 25 гідроелектростанцій. Ключовим об'єктом серед них є ГЕС «Три ущелини». Україна зможе і готова поставляти для цієї та для інших гідроелектростанцій енергоблоки і трансформатори.
Отже, у взаємовигідного співробітництва між нашими країнами велике майбутнє.
Реформа села в КНР була почата також у 1978 р. після двохрічної експериментальної перевірки в двох сільськогосподарських провінціях.
Вона дала нечуваний раніше розквіт китайському селу, де мешкає 900 млн. із 1200 мільйонного населення країни. Істотно зросло сільськогосподарське виробництво і були цілком задоволені потреби населення в основних продовольчих продуктах.Основою аграрної реформи є земля, що залишається в державній власності і яку китайський сільських житель бере в тривалу і регульовану державою оренду і хазяює на ній та господарює із членами своєї родини. За це він повинний віддавати державі частина продукції врожаю по заздалегідь домовлених цінах, а іншу частину може продавати по ринкових цінах.
З 1993 р. у країні почався процес акціонування значних підприємств. Уряд дуже обережно й обачно ставиться до процедури передачі прав і відношень власності в «чужі руки». Вся процедура розділена на фази, періоди і реалізована в такій послідовності: спочатку «використання», потім «розпорядження» і нарешті передача у володіння. Головну роль на тривалому історичному відрізку часу в Китаї приділяється загальнонародної (державної) власності. Схема приватизації стандартна. Державне підприємство переходить до розряду акціонерного товариства відкритого типу, у котрому 100% акцій належить державі. З метою стимулювання і підвищення мотивації до високопродуктивної праці премії виплачують робітникам і менеджерам акціями по їхній номінальній вартості. У країні вже організоване і функціонує більш 20 великих фондових бірж. Таким чином, у результаті приватизації значні і середні підприємства залишилися у власності держави, підприємства менше перейшли в приватну або колективну власність. Крім того, дрібні підприємства, де працює не більш 7 чол. відносяться по прийнятим у КНР стандартам до приватної власності. Вплив держави на приватні, колективні й індивідуальні підприємства обмежується тільки реєстрацією, збором податків і контролем за дотриманням екологічного режиму виробництва. На державних підприємствах збереглося централізоване керівництво з боку органів влади.
Важливо відзначити також ту обставину, що коли в жовтні 1997 р. крах Гонко нговської біржі буквально потряс фінансовий світ, фондова біржа в Шеньчжені (крім неї у КНР функціонує ще Шанхайська) майже не прореагувала на це потрясіння, хоча знаходиться в його епіцентрі, оскільки виявилася закритої від зовнішнього світу.
Незважаючи на фінансову кризу, тут змогли зберегти і темпи приросту промисловості (у середньому 8%), і стабільність національної валюти.
Не форсують у Китаї і процесу приватизації підприємств, особливо великих — тільки по суті зараз починається їхнє роздержавлення. Цим самим ми хочемо підкреслити, що китайські реформи здійснюють і розвиваються не стихійно, а під контролем і при регулюванні з боку держави.
А в цілому, успіх Китаю — це результат твердої орієнтації політичного керівництва в останні два десятиріччя на економічні і, до деякої міри, політичні реформи. При цьому пріоритет у часі одержали реформи економічні1. У Китаї є державний план п'ятирічки, державне регулювання і багато інших атрибутів соціалізму, проте, працюють вони тепер на реформи». У Китаї розроблені заходи щодо збільшення надходження іноземних капіталовкладень у найважливіші для держави галузі народного господарства. Одночасно з опублікуванням списку галузей, що потребують інвестицій, очікується координація капіталовкладень відповідно до державної політики. Одним словом, завдання полягає не в тому, щоб відмовитися від усього що було раніше, а в тому, щоб наповнити старі форми новим змістом, повернути їхню діяльність на реформи.
Прагнення деяких розвитих країн ввести елементи непевності в стабільність економічної політики Китаю і тим самим вплинути на приток іноземних інвестицій в економіку цієї країни не увінчалися успіхом. Якщо в 1978 р. надходження іноземних інвестицій у країну не перевищувало 4,4 млрд. дол., то в 1993 р. тільки прямі інвестиції склали більш ніж 36 млрд., а в 1995 р. понад 45 млрд.
У 1995 р. договірна сума зарубіжних інвестицій КНР була 61,7 млрд. дол. США, а загальна фактично використаного іноземного капіталу — 64 млрд. дол. З них прямі інвестиції — 45,3 млрд. Всього за роки реформ (19791997) освоєно 347,94 млрд. дол., з них 220,18 млрд. дол. — зовнішні прямі інвестиції. Нині у країні понад 300 тис. підприємств з участю іноземного капіталу. Останні п'ять років Китай утримує друге місце в світі із залучення іноземних інвестицій, поступаючись лише США.
Серед інвесторів із 130 країн перше місце по темпах зростання інвестицій займають: Німеччина (ріст у 4,9 рази), Швейцарія (ріст у 3,1 рази), Голандія (у 2,4 рази). США за фактичною сумою інвестицій у КНР займає третє місце після Гонконгу і Тайваню.
На основі глибокого і докладного вивчення й аналізу трансформації китайської економіки фахівці дійшли висновку про те, що:
1. Відмовившись від догматичного вчення і поклавши в основу своєї діяльності загальнолюдські цінності, КПК, як пріоритет своєї діяльності, визначила національне й економічне відродження Китаю, з урахуванням багаторічної історії своєї країни, традицій та менталітету народу.
2. Задекларувавши відкритість зовнішньому світу, Китай, підпорядкувавши цю відкритість своєї стратегії економічного розвитку, своєї мети, свого промислової політики й інтересам широких прошарків населення.
3. Китай створив стабільне законодавство, що забезпечує державні гарантії захисту вітчизняних і іноземних інвестицій протягом тривалого часу, залишивши за державою визначальну роль у регулюванні економіки в інтересах національних пріоритетів, створивши умови для розвитку тільки виробництва на грунті Китаю, і майже цілком виключив прецеденти створення місцевих підприємств, що займалися б посередницькою діяльністю і торгівлею імпортними товарами.
4. У Китаї всі кредити, інвестиції, весь прибуток у державному і приватному секторах спрямовують тільки у виробництво Китаю. З цієї держави сьогодні неможливо вивезти валюту за її межі по відпрацьованій схемі: спочатку штучно створити дефіцит вітчизняного товару, а потім повально закуповувати його за межами країни.
5. У Китай активно надходять інвестиції, що є головним джерелом поповнення капіталів, проте кредитів він майже не бере, тому що це не вигідно.
6. У Китай практично неможливо завезти застарілу продукцію або технологію.
7. Заохочуючи ввезення нових технологій і устаткування Китай так будує свою промислову політику, щоб усе-таки створювати і спиратися при цьому саме на власну науку1, науково-технічний і технологічний потенціал.
4.5.