3.1. ПРОЦЕСИ І ОМІНІЗАЦІЇ

Ці процеси складалася з різних факторів, які взаємно доповнювали один другого. Ви­копні відбитки стопи з місцевості Лаетолі, яким 3,8 млн. р., безперечно свідчать про прямоходін ня на двох ногах роду австралопітеків.

Найдавніші знаряддя праці з каменю мають вік 2,5 млн. р. тому. Розміри іклів у гомінід змен­шуються, можливо, тому, що знаряддя з каменю все частіше заміняли їм зуби при різних госпо­дарських потребах, як от свіжування тварини чи розгризання кістки. Виготовлення знарядь і прямоходіння стимулювали розвиток головно­го мозку, вели до нової стратегії поведінки, що в конкретиці відповідало вмінню робити запаси харчів на зиму (на голодні пори року), загалом виживанню. З часом деякі гомініди втратили волосяний покрив і у них з’явилися потові за­лози, що допомагало краще переносити спеку у саванах африканських рівнин. Полювання на крупніших тварин, що давало більше м’яса, або ж поїдання трупів забитих великими хижаками тварин давало змогу ділитися запасами, при­носити м’ясо на базові стоянки, де можна було вберегтися від хижаків і заховати здобич. Такі запаси вивільняли австралопітеків від багаточа- сових пошуків їжі і створювали умови (вільний час) для розвитку інтелекту і згуртування соці­ального організму.

Деякі вчені ставлять питання, чи антропо­генез був закономірним еволюційним явищем в історії приматів і гомінідів, чи це був випад­ковий збіг обставин? Можливо, поява людини - це співпадіння в потрібний час і в потрібному місці незалежних один від одного чинників, на­приклад, біологічних (прямоходіння, значний об’єм мозку, грегарний чи колективний спосіб життя у якоїсь групи приматів), кліматичних (аридизація континенту, загальне похолодан­ня), тектонічних (утворення бар’єру у вигляді Східноафриканського рифту) і багатьох інших. Цей випадковий збіг закрив для наших далеких предків можливість адаптації звичайним біо­логічним шляхом і спонукав до розвитку зовсім іншого - соціально-інтелектуального потенціа­лу (не генетично спадкового, а набутого досві­дом і переданого способом навчання).

Якби не стався цей “щасливий” збіг обста­вин, то, мабуть, мавпи дотепер були би “вінцем творіння” біологічного світу. Л. Вишняцкий пише, “як би не здавався природним і само со­бою зрозумілим факт, що саме людина і її пред­ки стали носіями вищих форм свідомості і куль­тури, ніщо не дає підстав думати, що такий хід подій був єдино можливим. Свідомість так чи інакше повинна була зростати, але конкретні форми протікання цього процесу були неперед- бачуваними. В програму розвитку природою “закладалась” тенденція, а не кінцевий стан, не результат” [Вишняцкий, 2005, с. 162]. Однією з таких випадковостей є “вимирання динозаврів” з яких також могли би з часом появитись розум­ні істоти (така думка існує навіть у науковій⅜μ тературі).

3.2.