ПРИМАТОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Велике значення в останні десятиліття на­були етологічні приматологічні дослідження (спостереження за поведінкою звірів, зокрема, мавп у природних умовах). На основі цих спо­стережень можна робити висновки про морфо­логічний тип та поведінку гомінідів, оскільки їхні колективні взаємини, так звані суспільні стосунки, не могли виникнути з нічого, а грун­тувалися на базі взаємин шимпанзе, горил та інших людиноподібних мавп.

Вважається, що первісне стадо - це кілька тимчасових сімей, без постійного складу, від­крите для вливання чужорідних представників. До сьогодні ми не маємо єдиної теорії щодо сус­пільних стосунків у первісному стаді гомінід. Багато вчених екстраполюють інстинктивні та набуті відносини усередині стада людино­подібних мавп на первісні об’єднання гомінід.

Безсумнівно, якісь природні дії, стосунки, єди­не походження, біологічні та фізіологічні осно­ви приматів та гомінід мали місце у первісних об’єднаннях.

Наприклад, однією з найголовніших сус­пільних ознак, яка була перенесена від шим­панзе, була форма стада і змішаний статевий склад його членів. В одному колективі жили, харчувалися, розмножувалися, боронилися від ворога самки і самці, молоді/підліткові і стар­ші особини. Така структура була оптимальною для розвитку і закріплення щоразу складніших стосунків та взаємин, що в свою чергу впливало на розвиток свідомості та інтелекту загалом. До слова, за висновками біологів, багато видів ссав­ців ведуть інший спосіб життя - в одностатевих групах чи самотньо (у зграї збираються лише для розмноження).

Примати усіх видів живуть колективно, спільно, із постійними взаємними стосунками. Групи особин у орангутангів та гібонів склада­ються з дорослого самця та матері-самки з ді­тьми, які з часом покидають групу (чисельність групи в середньому 4-6 особин).

В Африці горили об’єднуються у групи від 5 до 18 тварин, шимпанзе - до 25 особин.

за ів.

Шимпанзе живуть соціальними групами і підлягають загальним правилам: складаються з постійних невеличких об’єднань двох статей і ведуть себе переважно не інстинктивно, а за на­бутими навиками поведінки. Ядро стада склада­ють самці з молодими самками, яких набирають зі сторони. У стосунках поміж собою ці істоти користуються гамою почуттів, які допомогою міміки і жестів, пози, різни Можуть проявляти абсолютно усі людськГякос- ті - радість, турботу, агресію, повагу та ін.

Деякі шимпанзе виготовляють знаряддя праці. Вони виламують гілки, обчухрують їх, відламують такого розміру як треба і засовують їх у термітники. Терміти кидаються на гілку, а шимпанзе витягують гілку і поїдають їх. Деколи ці мавпи користуються палицями як важелями для відкочування великих каменів; деколи роз­махують палицями як зброєю, боронячись від ворога чи лякаючи хижих звірів. Інколи самці групуються і полюють на примітивних мавп, а потім ділять поміж собою здобич (шматки м’яса).

Отже, шимпанзе живуть на ділянках, за­хищених лісом, на * своїй” території порівняно постійним складом; разом збирають харч, по­люють, розмножуються, деколи користуються підручними знаряддями, деколи їх виготов­ляють. Якби шимпанзе піднялася на задні кін­цівки і почала ходити, хитаючись з боку в бік, а руками постійно тримала палиці чи камені, то ми могли би собі уявити ту примітивну істоту, яка 7-5 млн. р. тому відділилася від загально­го стовбура людиноподібних мавп і перейшла в ряди гомінідів.

Існують різні думки щодо сімейних стосун­ків у приматів, особливо шимпанзе. Вважається, що найдавніші гомініди проживали трьома ви­дами спільнот (подібно до різних видів прима­тів): 1) з домінуванням одного дорослого самця, який запліднював усіх самок групи; 2) з доміну­ванням кількох дорослих самців, що були бать­ками усіх дітей в стаді; 3) з кількома самостій­ними повноцінними групами, у яких домінував один самець. Усі дослідники підкреслюють мо­нолітність стада приматів, повну підлеглість од­ному сам цю-вожаку у більших чи менших гру­пах. У стаді павіанів, наприклад, домінуючий самець та 2-3 самки з дітьми (невелика група) харчуються на спільному пасовиську разом з іншими представниками малих груп, але на ніч відділяються і тримаються окремо. Якщо якась самка відійде занадто далеко від самця, то він легкими укусами та штурханами заставляє “по­вернутися у сім'ю” Молоді самці, які ще не діс­тали собі “подруг”, інколи об єднуються в окремі спільноти і проводять час поза межами табору.

Кожне стадо має свою територію кочуван­ня. Під час зміни місця проживання весь табір пересувається таким чином: в центрі йдуть зрі­лі самці, самки і діти. Підлітки чи молоді сам­ці супроводжують їх попереду й позаду. Таке пересування давало змогу швидко реагувати на небезпеку, а зрілі самці мали час, щоб захис­тити стадо чи вивести у безпечне місце. Таким чином, типи і види спільнот у приматів досить різноманітні і залежать від багатьох екологічних умов. Мабуть, і у первісного стада гомінідів не було єдиної і стабільної форми співжиття. Вони також сильно залежали від зміни географічно- кліматичних факторів, ландшафтних умов для знаходження способів харчування та можли вості полювання на більших і малих тварин. В одних випадках вигідніше було проживати ве­ликими групами (наявність значної кількості плодів, злаків тощо), в інших - малими сім'ями (закриті ландшафти).

В стадах, де такий вожак був відсутній, там панував проміскуїтет - невпорядковані статеві стосунки. Щодо проміскуїтету сьогодні існують досить різкі критичні зауваження, оскільки та­ких стосунків ми не спостерігаємо навіть у гру­пах людиноподібних мавп (у них якраз статеві стосунки чітко впорядковані). Підлягає різкій критиці і цілковито гаремний усі рій первісного суспільства. Не має підтвердження і побутуюча думка про постійне кровозмішення у первісно­му стаді.

По-перше, за той час, поки доростало Во­лоде покоління, батьки уже старіли й умирали (середній вік цих істот сягав 25-30 років), так

що кровозмішення між батьками і дітьми прак­тично могло бути дуже рідкісним і випадковим. По-друге, рідні сестри і брати, виростаючи в тяжких умовах виживання, набували почуття братерства та підтримки, що виключало стате­вий потяг. По-третє, коли молоді самки/дівчата доростали віку статевого дозрівання, то їх від­разу ж із сім’ї забирав котрийсь сильний дорос­лий чужак. Тому статеві стосунки між рідними братом і сестрою також були вкрай обмежені.

За етнологічними даними, у давніх первіс­них племен зрада жінки розцінювалась пере­важно як шкода, нанесена чоловікові, і компен­сувалась або штрафом, або побиттям жінки, але не вимагала вияснення стосунків поміж чолові­ками. Статева ревність - явище досить пізнє і не могло існувати на ранніх етапах антропогенезу. До пізніх проявів суспільних відносин належить також статева свобода, що існувала у різних на­родів під час народних гулянь, традиційних календарних свят тощо. В. Бунак вважає, що зовнішня примітивність суспільних стосунків не завжди слугує ознакою вихідного древнього типу. Дуже багато правил, законів, умовностей поміж чоловіками і жінками, що збереглися у первісних народів, виникли уже після завер­шення процесу антропогенезу, тому не могли бути спільними і єдиними для всього людства.